Реклама на сайте Связаться с нами

Адміністративне право України

Опорний конспект

На главную
Опорний конспект з курсу "Адміністративне право України"
Види адміністративних стягнень.
1. Попередження в письмовій формі.
2. Штраф - грошове стягнення.
3. Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вилучення або безпосереднім об’єктом адм. правопорушення - примусове вилучення цього предмета з подальшою реалізацією і передачею вирученої суми колишньому власникові за відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.
4. Конфіскація предмета; грошей, одержаних внаслідок вчинення адм. правопор. - примусова безоплатна передача цього предмета у власність держави.
5. Позбавлення спец. права (права полювання, керування трансп. засобами) - до 3 років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.
6. Виправні роботи - до 2 міс. за місцем постійної роботи особи і з відрахуванням до 20% її заробітку в доход держави.
7. Адм. арешт - до 15 діб і лише у виняткових випадках.
Оплатне вилучення та конфіскація - це основні і додаткові адм. стягнення, решта - тільки основні. За одне порушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.
Для неповнолітніх (16-18 років) такі заходи впливу:
- зобов’язання публічно або в ін. формі попросити вибачення у потерпілого;
- застереження;
- догана або сувора догана;
- передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Ст. 24 КпАП установлює такі види адміністративних стягнень; 1) попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучення предмета; 4) конфіскація предмета; 5) позбавлення спеціального права; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.
До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону "Про правовий статус іноземців").
Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) на термін до 15 діб. Його не застосовують до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2 груп (ст. 32), також військовослужбовців, призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (ст. 15).
Усі названі стягнення тісно пов'язані між собою й утворюють єдину систему. Їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами.
Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальності, призначеної за проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідальності і тягне для винного несприятливі юридичні наслідки.
Адміністративні стягнення, як правило, полягають в позбавленні або обмеженні прав чи благ.
Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів управління, що мають примусовий характер. Примусовий вплив повинен бути справедливим, відповідати характеру проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.
Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація, попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт, позбавлення прав, виправні роботи).
Так, ст. 68 Кодексу "Торговельного мореплавства України" передбачає, що капітан судна у випадку недостачі і продовольства, "якщо усі життєві припаси, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з метою загального розподілу має право провести реквізицію необхідної кількості продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на судні, і реквізицію вантажу, що перебуває на судні і який може бути використаний для харчування.
Дане стягнення застосовується органами адміністративної юрисдикції (найчастіше суддями, митними органами, органами внутрішніх справ), як правило, як додаткове стягнення (статті 46; 85; 133; 160; 162 та ін.). Як основне адміністративне стягнення конфіскація передбачена тільки за порушення деяких митних правил (статті 208 і 209).
Так, відповідно до п. 22 ст. 11 Закону "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. її робітникам надане право вилучати при необхідності зброю, боєприпаси, вибухові речовини і матеріали;
Виселення за межі України як міра адміністративного стягнення застосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України.
Головне Управління державної служби, його повноваження.
Органом управління державною службою в державних органах та їх апараті є Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України.
Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України:
- прогнозує і планує потребу державних органів та їх апарату в кадрах;
- забезпечує разом з іншими державними органами реалізацію загальних напрямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх апараті;
- розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних актів з питань державної служби в державних органах та їх апараті;
- розробляє, координує і контролює здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби в державних органах та їх апараті;
- здійснює методичне керівництво проведенням конкурсного відбору державних службовців в державних органах та їх апараті;
- організує навчання і професійну підготовку державних службовців державних органів та їх апарату;
- контролює дотримання визначених цим Законом умов реалізації громадянами права на державну службу;
- організує, координує та забезпечує умови для розвитку наукових досліджень з питань державної служби.


Конфіскація.
Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави.
Дане стягнення застосовується органами адміністративної юрисдикції (найчастіше суддями, митними органами, органами внутрішніх справ), як правило, як додаткове стягнення (статті 46; 85; 133; 160; 162 та ін.). Як основне адміністративне стягнення конфіскація передбачена тільки за порушення деяких митних правил (статті 208 і 209). Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має спеціальний характер). Це означає, що конфіскується не все майно і не будь-які предмети. Конфіскація провадиться тільки щодо речей, безпосередньо зв'язаних із проступком і прямо названих у законі (рушниць та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо).
У ст. 29 КпАП підкреслено, що конфіскувати можна лише предмет, який є в особистій власності порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Справа в тому, що конфісковувати річ, що не належить правопорушнику, — означає, покарати власника майна, який не вчинив правопорушення і не підлягає адміністративній відповідальності (на жаль, у практиці подібні випадки мають місце). Конфіскований предмет переходить з особистої власності у власність держави.
Вилучення предметів як. запобіжна міра адміністративних правопорушень застосовується тільки в несудовому порядку. Її підставою є статті 260 і 265 КпАП, а також інші чинні нормативні акти. Застосовується вона посадовими особами органів, які перелічені в статтях 234, 234, 262, 264 КпАП (органи державної податкової адміністрації, митного контролю, контрольно-ревізійної служби, МВС та ін.). Таке вилучення допускається щодо предметів, обіг яких обмежений (вони заборонені до продажу, носіння, перевезення, пересилки) або предметів, що можуть знаходитися в обігу за умови дотримання встановлених правил.
Так, відповідно до п. 22 ст. 11 Закону "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. її робітникам надане право вилучати при необхідності зброю, боєприпаси, вибухові речовини і матеріали;
відповідно до п. 9 ст. 5 Закону "Про захист прав споживачів" (у редакції від 15 грудня 1993 р.) робітники Державного комітету України у справах захисту прав споживачів мають право вилучати неякісні товари; робітникам митних органів надане право вилучати предмети, що є безпосередніми об'єктами порушення митних правил (ст. 128 Митного кодексу України).
Вилучені в порядку припинення правопорушення предмети зберігаються до розгляду адміністративної справи. Після розгляду справи щодо цих предметів приймається рішення або про їх конфіскацію, або повернення власнику, або про їх оплатне вилучення.
Конфіскація як одне з додаткових покарань за вчинення злочинів (статті 23 і 35 КК) провадиться винятково за вироком суду, є додатковим покаранням за скоєний злочин, може поширюватися на все майно засудженого або його частину, незалежно від зв'язку предметів, що конфіскуються, із злочинним діянням.
Поняття і система принципів державного управління.
Під державним управлінням слід розуміти специфічну діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, помірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення до державних інтересів. Термін “державне управління” широко використовується у законодавстві (в тому числі й конституційному), а також у науковій та навчальній літературі колишнього СРСР і ряду зарубіжних країн. Після розпаду СРСР виникли незалежні держави, які почали будувати свої правові системи на нових принципах.
Найважливішим з них став принцип здійснення державної влади на основі її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, який закріплено у ст 6 Конституції України. З урахуванням цього у тексті останньої вживається термін “органи виконавчої влади” (ст. 106), “місцеві органи виконавчої влади”(ст. 120). Термін же “державне управління” не використовується.
Будучи частиною соціального управління, державне управління зберігає його характеристики. Водночас, воно має численні особливості, що відображають його специфіку і дозволяють детермінувати як самостійний вид управління.
Ці особливості дістають вияв у основних компонентах системи державного управління (суб’єкті, об’єкті, керуючому впливі) та інтегрованих властивостях, що притаманні йому як системі управління.
Головна особливість суб’єкта – це, те що ним є держава в цілому. В управлінському процесі вона представлена системою спеціальних, як правило, державних органів. Особливістю останніх, як безпосередніх суб’єктів державного управління, такі:
- вони формуються державою (з волі держави);
- наділені державно-владними повноваженнями;
- здійснюють управлінські функції від імені держави.
Головна особливість об’єкта – це, те що ним є організоване суспільство в цілому. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той або інший конкретний суб’єкт, є підвідомчі йому сфери державного управління.
Визначальна особливість керуючого впливу є те, що йому притаманний державно-владний характер (він містить веління держави, обов’язкове до виконання), дістає вияв у правовій, переважно адміністративно-правовій формі (система норм, система актів, пов’язаних з їх застосуванням, сукупність повноважень учасників управлінського процесу), а також має безперервний характер. Отже, цілком зрозуміло, що ефективність управління багато в чому залежить від ефективності врахування і використання виявлених (пізнаних) закономірностей.
Таким чином, принципи державного управління – це його позитивні закономірності, пізнані наукою і практикою, закріплені у правових нормах або є узагальненням діючих у державі юридичних правил.
Прийнято виділяти такі групи принципів державного управління:
1) соціально-політичні – демократизм, участь населення в управлінській діяльності (народність); рівноправність осіб різних національностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність і врахування громадської думки; об’єктивність.
2) організаційні принципи побудови апарату державного управління – галузевий, функціональний, територіальний.
3) організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління – нормативність діяльності, єдиноначальність, колегіальність, поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рішення, оперативні самостійність.
bigmir)net TOP 100