Реклама на сайте Связаться с нами

В. В. Копєйчиков

Правознавство

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2003

На главную
Правознавство. Копєйчиков В. В.

§ 1. Основні закономірності виникнення держави і права
Існує декілька поглядів на політичну організацію суспільства і право в аспекті їх виникнення:
- соціальний розвиток суспільства почався без політичної організації та права;
- соціальний розвиток не тільки почався, а й закінчиться без політичної організації та права;
- політична організація та право виникли й розвивалися разом із виникненням і розвитком людського суспільства. Держава при цьому розглядається як частина політичної організації суспільства.
Аби з'ясувати істину, необхідно проаналізувати визначення політичної організації суспільства і права та відслідкувати, на якому саме етапі розвитку суспільства вони з'являються.
Однією з теорій виникнення держави і права, є історико-матеріалістична, прихильниками якої були Л.-Г. Морган, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін. Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає внаслідок розвитку й занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що й визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія криє в собі два аспекти: а) підхід радянської науки, пов'язаний з виникненням класів і класових антагонізмів; б) підхід дослідників західної філософської та юридичної науки, пов'язаний з ускладненням структури суспільства і суспільних відносин, виникненням "загальних справ" і необхідності вдосконалення управління суспільством. Обидва підходи рівною мірою мали місце під час виникнення держави і права.
Згідно з цією теорією, впродовж тривалого часу люди жили, не знаючи держави і права. Це була епоха первісного суспільства. Та вже тоді люди прагнули до колективних форм життя. Вони разом виробляли примітивну зброю, разом полювали, разом добували їжу, виготовляли одяг із шкур тварин. Жили люди в цей період розвитку суспільства, об'єднуючись у невеликі групи - первісне стадо чи орду. Поступово люди навчилися виробляти досконаліші знаряддя праці, будувати житло, добувати й готувати різноманітну їжу, одомашнювати диких тварин, обробляти землю та вирощувати необхідні для харчування рослини. Первісне стадо заступало досконаліше об'єднання людей - первісна родова община (рід), тобто колектив людей, що походили від одного пращура і вели спільне господарство. Поступовий перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду приводили . до активного спілкування між окремими родами, внаслідок чого вони об'єднувались у фратрії та племена. Такі об'єднання здійснювалися на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності.
Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили й відповідні форми організації суспільної влади. В родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки й жінки). Всі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду (племені). На таких зборах обирались старшини, вожді, керівники й ловчі. Ці обрані особи були першими серед рівних, їхня влада базувалася виключно на авторитеті. Їх поважали всі члени роду, схилялися перед їхньою мудрістю, хоробрістю, кмітливістю, спритністю тощо. Влада в первісному суспільстві:
- базувалася на родових відносинах (рід об'єднував людей за дійсною чи припустимою кровною спорідненістю, був власником засобів виробництва, об'єднував членів роду для колективної праці, виступав господарським осередком для виробництва матеріальних благ);
- у соціальному розумінні була безпосередньо суспільною (не існувало спеціального апарату управління і примусу);
- мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробітництво (члени роду виконували свої функції на засадах переконання. Примус застосовувався дуже рідко і виконував роль громадського виховання. Винятковою формою примусу було вигнання з роду. Рід також захищав своїх членів від зовнішніх ворогів, для чого використовувалася військова сила чи помста родичів);
- виконувалася рядовими і виборними членами роду добровільно, без спеціального апарату управління. Військо формувалося з усіх чоловіків роду чи племені, здатних носити зброю.
Для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми, застосовувалися соціальні норми. Людське суспільство, як і будь-яка складна система, може нормально функціонувати й розвиватися лише з опертям на певні правила, на основі яких обирається один із багатьох можливих варіантів поведінки певного суб'єкта.
Для регулювання суспільних відносин між людьми та їхніми об'єднаннями у суспільстві формуються і в тій чи тій формі забезпечуються певні правила поведінки які орієнтують людей на досягнення певної мети. Такі правила, що покликані забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві, називаються соціальними нормами. З їх допомоги здійснювалося соціальне регулювання відносин між суб'єктами через установлення моделей поведінки людей, які повинні або не повинні здійснюватись, визначення умов, за яких закріплена модель поведінки дозволяється або забороняється, чи визначаються суб'єкти, що на них за цих умов поширюється певне правило, встановлюване тією чи тією нормою.
Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб'єктів, що веде до забезпечення системності та певної передбачуваності суспільних відносин. Завдяки цьому учасники таких відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях,, що передбачені в конкретних соціальних нормах. Вони регулюють ту поведінку, яка має соціальний характер, а тому пов'язана з взаємовідносинами між людьми, їхніми об'єднаннями, соціальними групами.
Суспільні відносини первісного суспільства регулювалися нормами первісної моралі, звичаями і традиціями, релігійними нормами та всілякими заборонами (табу). Гарантом їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед надприродними силами та богами. Для первісних людей звичай пов'язаний з міфічною побудовою світу. Додержання звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно спостерігає за життям на землі. Всяке порушення звичаїв могло призвести до негативної реакції духів землі та накликати небезпеку для етнічної групи чи навіть окремої людини.
Отже, первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.
Проте незважаючи на позитивну організацію соціального життя в суспільстві, первісний лад не був ідеальним, оскільки; праця людей базувалася на примітивних засобах виробництва, давала мізерні результати і не задовольняла всіх потреб членів роду. Виробнича діяльність людей зводилася до здобуття їжі та одягу, спорудження примітивних жител, виготовлення деяких знарядь праці тощо; роди і племена активно не спілкувалися між собою, не налагоджували взаємних доброзичливих відносин, що часто призводило до збройних сутичок і навіть війн;
численні забобони, відсутність освіти й писемності породжували жорстокість людей у ставленні одне до одного;
відсутність нормальних умов життя робила людину беззахисною перед явищами природи і стихією, що зменшувало тривалість життя.
Необхідними були подальший розвиток суспільного виробництва, пошук способів удосконалення знаряддя виробництва, засобів праці. Отже, первісні люди від привласнювального господарства, що базувалося на мисливстві, збиранні коріння, ягід, іншої їжі рослинного світу, рибальстві, поступово почали переходити до виробництва. Розвивалися (або відокремлювалися) скотарство, обробіток землі, вирощування злаків, ремесло й торгівля.
Загальними причинами виникнення держави і права стали:
- три великі поділи праці (вирізнення скотарських племен, відокремлення ремесла від рільництва, виникнення й розвиток торгівлі);
- поява надлишкового продукту, патріархальної сім'ї, приватної власності й майнової нерівності;
- утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами і поява міжкласових конфліктів;
- неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності й конфлікти та виникнення держави як політичної організації публічної влади.
Первісне суспільство розшарувалось у період розпаду родового ладу. Поява класів із протилежними інтересами спричинила міжкласові конфлікти між родовою знаттю та іншими членами родів, а також із прийшлим населенням. Родова влада була вже неспроможна врегулювати ці конфлікти; виникла держава, як політична організація публічної влади.
Право, як і держава, виникли завдяки необхідності управляти соціальними процесами. В юридичній літературі є різні погляди на виникнення права. Залежно від цього розрізняють право загальносоціальне і право юридичне. Як загальносоціальне явище право поділяють на права людини, права нації, права народу, права об'єднань, права інших груп, права людства. Юридичне право встановлюється чи санкціонується державою. Отже, юридичне право виникає лише з виникненням держави, тому закономірності виникнення держави стосуються й виникнення права.
Розрізняючи право і закон, слід зазначити, що право як інституційне утворення стає таким завдяки джерелам права, тобто зовнішній формі вираження права.
Отже, юридичне право - це задекларовані державою правила поведінки суб'єктів, щоб відображати правду, справедливість, добро тощо.
Право виникає внаслідок:
- переростання мононорм (первісних звичаїв, традицій, моралі) в юридичні норми;
- правотворчої діяльності компетентних державних органів чи посадових осіб;
- перетворення рішень судових органів щодо конкретних справ у загальну норму, що е обов'язковою для вирішення аналогічних випадків.
Між правом і державою встановлюється досить складний зв'язок. Через право держава прагне впроваджувати в життя свою волю, яка за авторитарних режимів має класовий характер. А це означає, що первісні звичаї чи традиції пристосовуються до інтересів панівного класу, забезпечуються відповідними санкціями, реалізація їх підтримується апаратом державного примусу і є засобом підпорядкування населення волі економічно і політичне панівного класу.
Так виникає правовий звичай як найдавніша форма права.
Судові органи, як органи держави в авторитарних державах, захищали інтереси панівної верхівки, а тому не застосовували деяких звичаїв, що захищали інтереси всіх, або змінювали їхній зміст, вводячи нові правила. Судові функції часто виконували церковні служителі, правителі чи інші посадові особи державних органів. Захищаючи інтереси панівних класів, судові органи створювали судовий прецедент, тобто рішення суду щодо конкретної справи набувало властивостей загальної норми. Це спонукало появу судового (адміністративного) прецеденту.
З появою писемності держава (її органи), а також посадові особи через правотворчу діяльність закріплювали свою волю в законах, указах та інших нормативних актах. У перших державних законах закріплювалася майнова нерівність, станові привілеї, безправність рабів та інших верств бідного населення. Прикладами таких законів є закони Хаммурапі, XII таблиць. Ману, "Руська правда", "Польська правда" та ін. Наприклад, закони Хаммурапі, царя Вавилона, діяли у XVIII ст. до н. е., складалися з 282 статей і регулювали в основному кримінальні відносини. Майже в кожній нормі відображалася класова нерівність. Візьмемо хоча б правило про те, що лікар, вилікувавши знатну людину, мав одержати 10 сиклей срібла, якщо хворий мушкенум - 5 сиклей, а якщо раб, то рабовласник повинен був віддати лікареві тільки 2 сиклеї срібла.
Класові інтереси відображалися в нормативних актах не лише матеріального, а й процесуального права. Так, під час розгляду судових справ використовувались ордалії (випробування вогнем, водою тощо), поєдинки, присяги, відкуп. Тому багаті завжди могли відкупитись. Отже, юридичне право, сформувавшись разом зі створенням держави, в рабовласницький і феодальний періоди розвитку державності мало класовий характер і захищало інтереси економічно і політичне панівного класу. Водночас рабовласницьке, феодальне і капіталістичне чи соціалістичне право є явищем культури й цивілізації, оскільки несе в собі інформацію про минулі та нині існуючі суспільні відносини між людьми на різних етапах розвитку політичної організації суспільства.

bigmir)net TOP 100