Реклама на сайте Связаться с нами

В. В. Копєйчиков

Правознавство

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2003

На главную
Правознавство. Копєйчиков В. В.
§ 5. Необхідна оборона, затримання нападника, крайня необхідність
У деяких випадках можуть мати місце діяння, зовні схожі на злочин. Скажімо, громадянин, захищаючи своє життя, вбиває злочинця, який на нього напав. Одначе закон не визнає такі дії злочинами, а навпаки - вважає суспільне корисними, що виключає їхні суспільну небезпечність і кримінальну протиправність. До них належать: необхідна оборона, затримання нападника, крайня необхідність.
Необхідною обороною відповідно до ст. 15 КК України визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або захисту іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, через завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.
Не є злочином застосування зброї чи будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку чи сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.
Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обставинам захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.
Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади, як правомірні прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання та обставинам затримання злочинця.
Виходячи із законодавчого визначення необхідної оборони, можна зробити такі висновки:
діяння, здійснені в стані необхідної оборони, не є злочинними, такі діяння - суспільне корисні;
внаслідок здійснення цих діянь особі, що посягала, може бути заподіяно шкоду;
необхідна оборона - суб'єктивне право кожного громадянина. Водночас, захист державних, громадських інтересів, особи, її прав - його моральний обов'язок;
правом на необхідну оборону громадяни можуть користуватися тільки у визначених законом межах. Заподіяння шкоди нападникові за необхідної оборони має відповідати умовам правомірності й виключати небезпечність і протиправність діяння.
Таких умов, що належать до посягання і захисту від нього, є шість.
1. Посягання повинно бути суспільне небезпечним. Стаття 15 передбачає захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільне небезпечного посягання. Найчастіше необхідність захисту виникає внаслідок посягання з боку хуліганів, грабіжників, розбійників та інших злочинних елементів під час їхніх нападів.
Якщо ж характер посягання та ступінь суспільної небезпечності незначні, стану необхідної оборони не виникає. З огляду на це заподіяння шкоди в порядку захисту від таких посягань не е правомірним і має тягти кримінальну відповідальність.
2. Посягання повинно бути наявним, тобто відбуватися в межах якогось часу. Воно починається з безпосередньої реальної загрози його виконання і закінчується в ту хвилину, коли перервано захистом або припинено тим, хто посягає.
3. Посягання повинно бути дійсним, тобто існуючим об'єктивно, в реальній дійсності, а не в уяві того, хто захищається.
4. Захист здійснюється завданням шкоди тому, хто посягає.
Дії людини, яка активно обороняється від нападу, правомірні лише тоді, коли вони спрямовані на заподіяння шкоди самому нападникові, а не третім особам.
5. Оборона допускається, якщо треба захистити інтереси громадян, суспільства чи держави.
6. Захист не повинен перевищувати меж необхідності. Заподіяння шкоди визнається необхідним, а значить, правомірним, якщо воно відповідає небезпечності посягання та обставинам захисту.
Для кожного конкретного випадку існують свої межі необхідної оборони, які виникають із конкретних обставин справи.
Перевищенням меж необхідної оборони відповідно до закону (ч. 4 ст. 15 КНК) є завдання нападникові шкоди, яка явно не відповідає рівню небезпечності посягання чи обставинам захисту.
До необхідної оборони прирівнюються дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, якщо вони спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і передачу її відповідним органам влади.
Затримання нападника є правомірним за таких умов:
особа вчинила діяння, що має ознаки злочину. Аналіз практики боротьби зі злочинністю дозволяє зробити висновок, що кримінально-правові підстави для затримання можуть настати зазвичай після вчинення діянь, які характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпечності, зокрема пов'язаних із застосуванням насильства, і таких, у яких об'єктом посягання є життя, здоров'я чи статева недоторканність (крадіжок, грабежів, розбійних нападів, утеч засуджених, діянь, пов'язаних із застосуванням насильства до представників влади, і т. ін.);
особа, яка вчинила напад, ухиляється від затримання;
заподіяння шкоди може мати місце лише з метою затримання особи та передачі її органам влади. Застосовуючи фізичний вплив до нападника, співробітник міліції або інша особа розуміють, що вони роблять це тільки з метою затримання. Вчинення таких дій з іншою метою, наприклад, для самочинної розправи, виключає їхній правомірний характер, а особи, які їх учинили, притягуються до відповідальності;
шкода, завдана особі, яка вчинила напад, має бути вимушеною. Це означає, що фізичний вплив під час затримання визнається правомірним лише в тому разі, коли іншим способом за конкретних обставин здійснити затримання було неможливо;
дії з затримання, включно із заподіянням шкоди, ."відповідали небезпечності посягання та обставинам затримання злочинця.
Крайня необхідність - правомірне заподіяння шкоди для усунення небезпеки, яка загрожує державним, громадським чи особистим інтересам, що охороняються законом, здійснене за обставин, коли ця небезпека не може бути усунута іншими засобами і заподіяна шкода менш значна, ніж відвернена. Дії, здійснені в стані крайньої необхідності, підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, одначе вони не є злочином і визнаються суспільне корисними.
У стані крайньої необхідності можуть здійснюватися найрізноманітніші дії. Приміром, водій, щоб уникнути аварії з серйозними наслідками, порушує Правила дорожнього руху, що приводить до менш значних наслідків; під час пожежі зноситься будівля, яка знаходиться поряд із місцем горіння, щоб запобігти поширенню вогню на інші будівлі.
Із визначення поняття крайньої необхідності випливають шість умов її правомірності, які характеризують небезпеку, що загрожує, та заходи з її ліквідації:
1) небезпека має становити загрозу інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам громадян. Джерелом небезпеки можуть бути природні явища, рухомі механізми, напад тварин, дії людини., що загрожують заподіяти шкоду яким-небудь охоронюваним законом інтересам, і т. д.;
2) небезпека має бути наявною, тобто створювати безпосередню загрозу завдання шкоди, або такою, що пов'язана з початком заподіяння шкоди. Майбутня небезпека, небезпека, що минула, не створюють стану крайньої необхідності;
3) небезпека має бути дійсною, тобто реально існуючою, а не уявною;
4) у стані крайньої необхідності можуть захищатися державні, громадські та індивідуальні (свої чи інших громадян) інтереси;
5) небезпека, що загрожує за даних обставин, не може бути усунута іншими засобами, як тільки заподіянням шкоди третім особам;
6) заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена. Питання про співвідношення заподіяної та відверненої шкоди вирішується з урахуванням обставин небезпеки, що загрожує, та заходів із її ліквідації, насамперед характеру і значення порівнюваних інтересів.
Крайню необхідність слід відрізняти від необхідної оборони. За необхідної оборони джерело небезпеки - суспільне небезпечне посягання людини, за крайньої необхідності - стихійні сили природи, напад тварин, механізми, що рухаються, і т. ін.
За необхідної оборони шкода завдається тому, хто посягає, а за крайньої необхідності - інтересам третіх осіб, юридичним особам, які непричетні до виникнення небезпеки.
За крайньої необхідності заподіяння шкоди допускається в разі неможливості уникнути небезпеки в інший спосіб, а за необхідної оборони, якщо наявним є суспільне небезпечне посягання, не має значення та обставина, що в особи була можливість урятуватися від посягання втечею або звернутися за допомогою до представників влади.
За крайньої необхідності заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена, а за необхідної оборони вона може бути і значнішою. Необхідна оборона здійснюється активними діями, а крайня необхідність може бути виражена бездіяльністю.
bigmir)net TOP 100