|
В. В. Копєйчиков
Правознавство
Підручник
Київ
Юрінком Інтер
2003
|
Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 р. встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми через надання державної допомоги з урахуванням складу сім'ї, її прибутків, віку, стану здоров'я дітей тощо. Передбачена цим законом державна допомога спрямовується на соціальний захист сімей з дітьми. Закон складається з 3 розділів, 10 глав (85 статей). Розділ 1. Загальні положення. - Сім'ї мають право на державну допомогу з вагітності й пологів, за народження дитини, з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за хворою дитиною і за дитиною-інвалідом та в інших випадках і на умовах, передбачених цим законом та іншими нормативними актами (ст. 1). Існують різні види державної допомоги. Порядок призначення та виплати її сім'ям визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 2). Фінансування державної допомоги проводиться з Фонду соціального страхування України, Пенсійного фонду України, коштів державного й місцевих бюджетів та інших коштів (ст. 6). Державна допомога, що надається сім'ям з дітьми, не підлягає оподаткуванню (ст. 7). Розділ 2. Державна допомога сім'ям з дітьми. - У цьому розділі встановлюються категорії сімей, які мають право на державну допомогу, умови призначення та розмір допомоги різним категоріям сімей, строки виплати допомоги, органи, які призначають і здійснюють виплату різних видів допомог та ін. Існують такі види державної допомоги: 1) допомога з вагітності й пологів виплачується жінкам протягом 70 днів до пологів і 56 днів після них та становить для працюючих 100% їхнього заробітку, для зареєстрованих як безробітні протягом понад 10 місяців - одну мінімальну зарплату. Допомога сплачується за місцем роботи, а безробітним - органами соціального забезпечення за місцем проживання на підставі виданого в установленому порядку лікарняного листка (статті 10-21); 2) одноразова допомога за народження дитини призначається й сплачується впродовж шести місяців від дня народження дитини та становить чотири мінімальні зарплати на кожну народжену дитину (статті 16-21); 3) допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця одному з батьків, що доглядає за дитиною, і становить одну мінімальну зарплату (статті 22-33); 4) допомога матерям, зайнятим доглядом трьох та більше дітей віком до 16 років, призначається, якщо середньомісячний сукупний доход на кожного члена сім'ї не перевищує трьох мінімальних зарплат і становить одну-дві мінімальні зарплати залежно від кількості дітей (статті 34-51); 5) допомога з догляду за дитиною-інвалідом надається раз на місяць одному з непрацюючих працездатних батьків або особі, яка їх заміщує, на підставі виданого в установленому порядку медичного висновку (статті 40-44); 6) допомога з тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною віком до 14 років надається працюючій особі на строк не більше 14 днів у розмірі від 60 до 100% доходу залежно від трудового стажу особи, яка здійснює догляд за дитиною (статті 45-51); 7) допомога на дітей віком до 16 років у розмірі 50 % мінімальної зарплати на кожну дитину, якщо середньомісячний сукупний доход на кожного члена сім'ї не перевищує трикратного розміру мінімальної зарплати (статті 52-57); 8) допомога на дітей одиноким матерям надається жінкам, якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис батька, в розмірі однієї мінімальної зарплати, а також удовам із дітьми 50% мінімальної зарплати. Допомога виплачується до досягнення дитиною 16-річного віку на підставі виданих у встановленому порядку довідок (статті 58-63); 9) допомога на дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням, становить 200% мінімальної зарплати на кожну дитину, якщо розмір одержуваних на цих дітей аліментів, пенсій і допомоги на місяць не перевищує двократного розміру мінімальної зарплати (статті 70-74). Розділ 3. Відповідальність місцевої державної адміністрації, виконавчих комітетів, сільських, селищних і міських рад, підприємств, установ, організацій і громадян. - Стаття 82 встановлює відповідальність громадян за достовірність даних і документів, виданих для призначення державної допомоги. Одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти органи, які призначають державну допомогу, про всі обставини, що впливають на виплату допомоги. У разі невиконання цього обов'язку та одержання зайвих сум державної допомоги громадяни повинні відшкодувати заподіяну шкоду (ст. 83). Суми державної допомоги, надміру виплачені внаслідок зловживань із боку громадян, стягуються на підставі рішень органів, які призначають державну допомогу (ст. 84). Скаргу на рішення органу, який призначає державну допомогу, може бути подано до районного (міського) народного суду. |