Реклама на сайте Связаться с нами

В. В. Копєйчиков

Правознавство

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2003

На главную
Правознавство. Копєйчиков В. В.
§ 14. Підприємницька діяльність в Україні
Перехід до ринкових відносин потребує побудови нової правової основи господарської діяльності. Це - один із найважливіших способів підвищення ефективності суспільного виробництва і добробуту народу України. У цих умовах важливе значення має цивільне право. Правову основу підприємництва складає сукупність законодавчих і нормативних актів, які регулюють організаційно-правові засади здійснення підприємницької діяльності в Україні. Зокрема, з-поміж основних законодавчих актів слід вирізнити Закони України: "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р., "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 р."
"Про власність" від 7 лютого 1992 р., "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р., "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10 квітня 1992 р., "Про банкрутство" від 14 травня 1992 р., "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р. та ін.
Закон України "Про підприємництво" визначає правові, економічні та соціальні засади підприємницької діяльності в Україні. Він складається з преамбули та 3 розділів (17 статей):
Розділ 1. Загальні положення.
Розділ 2. Умови здійснення реєстрації.
Розділ 3. Взаємозв'язок держави і підприємця. Згідно з цим Законом підприємництво являє собою самостійну, ініціативну, систематичну на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Підприємницька діяльність, як один із напрямків господарської діяльності, характеризується такими ознаками:
ініціативністю, яка означає, що підприємець починає свою діяльність відповідно до потреб ринку на свій розсуд та без будь-яких застережень;
систематичністю підприємницької діяльності, що підкреслює її постійний характер;
власним ризиком підприємця - він ладен відчути на собі як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності, зокрема випадкову загибель свого майна;
метою підприємницької діяльності, себто одержанням прибутку;
здійсненням підприємництва від свого імені та під свою майнову відповідальність.
Підприємницька діяльність завжди має комерційний характер.
Ці ознаки свідчать про те, що підприємцем може бути визнаний лише той суб'єкт права, котрий здійснює господарську діяльність, діючи від свого імені, тобто фізична та юридична особа. Діяльність, спрямована на одержання прибутку, але не господарська, не є підприємницькою.
Чинне законодавство, проголошуючи свободу підприємницької діяльності, водночас в інтересах держави й суспільства встановлює для неї певні обмеження, за якими цю діяльність можна поділити на три види: вільну, дозвільну (ліцензовану) і державну.
Вільна підприємницька діяльність характеризується тим, що підприємець має право без будь-яких обмежень здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству (згідно з принципом "Дозволено все, що не заборонено законом").
Дозвільна (ліцензована) підприємницька діяльність може здійснюватися лише за спеціальним дозволом (ліцензією), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Це зумовлено необхідністю убезпечити як окремих громадян, так і суспільство в цілому. Перелік видів такої діяльності, встановлений ст. 4 Закону України "Про підприємництво", є досить широким. Його можна умовно поділити на 4 групи, а саме:
виготовлення й реалізація певних продуктів і речовин; виготовлення пива, вина, спирту, горілчаних, лікерних, коньячних і тютюнових виробів; торгівля алкогольними напоями; виготовлення та реалізація ветеринарних медикаментів і препаратів; виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин;
транспорт і зв'язок: міжнародні та внутрішні перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним та автомобільним транспортом; виконання аварійно-хімічних робіт та аеро-фото-знімань; будівництво й технічне обслуговування загальнодержавних мереж передачі й документального зв'язку; будівництво й технічне обслуговування передавальних станцій супутникового зв'язку; міжнародні й міжміські поштові перевезення; оброблення поштової кореспонденції; видача і приймання грошових переказів, використання радіочастот;
спеціальні роботи: пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин; виробництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї;
виготовлення цінних паперів, грошових знаків і знаків поштової оплати; видобування, виробництво й використання радіоактивних речовин і джерел іонізуючого випромінювання; переробка і схоронення радіоактивних відходів; видобування дорогоцінних металів і коштовного каміння, виготовлення й реалізація виробів з їх використанням тощо;
надання населенню специфічних (спеціальних) послуг: медична, ветеринарна та юридична практика;
створення та утримання гральних закладів, організація азартних ігор; посередницька діяльність із приватизаційними паперами; монтаж, ремонт і профілактичне обслуговування засобів охоронної сигналізації;
аудиторська діяльність; страхова діяльність; надання послуг з охорони державної, колективної та приватної власності.
Дозвіл (ліцензія) на здійснення підприємницької діяльності другого виду видається у строк не більш як 30 днів од дня одержання заяви підприємця до Кабінету Міністрів України або до уповноваженого ним органу. Відмова у видачі дозволу (ліцензії) видається в письмовій формі в той же строк. Зазначена відмова може бути оскаржена до суду чи арбітражного суду.
Державна підприємницька діяльність - це діяльність, яку можуть здійснювати тільки державні підприємства (наприклад, діяльність із виготовлення та реалізації наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин).
За функціональним характером підприємницька діяльність поділяється на такі види: з виробництва продукції; з виконання робіт; з надання послуг; торговельна діяльність.
Згідно з Законом України "Про господарські товариства" господарськими товариствами визнаються підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами з об'єднанням майна для підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Проте, до кола господарських товариств поки що не входять державні підприємства, організації та установи.
Підприємство, як основна організаційно-правова форма підприємницької діяльності, являє собою статутний суб'єкт самостійного господарювання, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну й комерційну діяльність з метою одержання прибутку (доходу). У своєму складі підприємство не має інших юридичних осіб.
Відповідно до Закону України "Про власність" можуть утворюватися такі види підприємств:
індивідуальне підприємство, основане на особистій власності фізичної особи і виключно на його праці;
сімейне підприємство, основане на власності й праці громадян України і членів однієї родини, що проживають разом;
приватне підприємство, основане на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили;
колективне підприємство, основане на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;
державне комунальне підприємство, основане на власності адміністративно-територіальної одиниці;
державне підприємство, основане на загальнодержавній (республіканській) власності;
спільне підприємство, основане на базі об'єднання майна різних володарів (змішана форма власності);
підприємство, основане на власності юридичних осіб і громадян країн Співдружності та інших держав;
малі підприємства. Підприємства можуть об'єднуватись в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни. Можуть бути й інші об'єднання за галузевою, територіальною чи іншою ознакою.
Організації також можуть здійснювати підприємницьку діяльність. Відмінність підприємства від організації полягає в тому, що підприємства виробляють певну продукцію (товар). Організації зазвичай виконують певні роботи (скажімо, будівельні, науково-дослідні, проектні тощо), надають послуги.
Установи виконують спеціальні роботи, надають спеціальні послуги у сфері культури, освіти, в медицині тощо (наприклад, приватні школи й вузи, приватні медичні заклади).
Підприємницькі утворення (господарські товариства) можуть бути акціонерними, товариствами з обмеженою відповідальністю, товариствами з додатковою відповідальністю, повними товариствами, командитними товариствами.
Набуває поширення ще одна організаційно-правова форма підприємницької діяльності - інноваційні підприємства (впроваджувальні), діяльність яких спрямована на створення й використання інтелектуального продукту, доведення нових оригінальних ідей-до реалізації їх у вигляді товарів і послуг, а також на організацію ефективного задоволення громадських потреб у цих товарах і послугах, які є одним із видів інтелектуальної власності.
Своєрідною організаційно-правовою формою підприємницької діяльності є орендні підприємства, що утворюються відповідно до Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10 квітня 1992 р. За цим Законом оренда - засноване на договорі строкове платне володіння й користування майном, що належить державним підприємствам і організаціям, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їх структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці).
Однією з найважливіших проблем є обмеження монополізму в підприємницькій діяльності.
Монополізм у підприємницькій діяльності - це домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно чи разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.
Конкуренція - змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво товарів, потрібних споживачеві.
Монопольним визнається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35%.
Рішенням Антимонопольного комітету України може визнаватися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менша 35%.
Зловживанням монопольним становищем закон уважає:
нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагента у нерівне становище, або додаткових умов, що не належать до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагентові;
обмеження чи припинення виробництва, а також вилучення з обігу товарів задля створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (вихід із ринку) інших підприємців.
Зазначені аспекти регулюються з допомогою Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", який визначає правові основи обмеження й попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.
Цей закон має 6 розділів:
1. Загальні положення.
2. Зловживання монопольним становищем на ринку.
3. Недобросовісна конкуренція.
4. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.
5. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.
6. Розгляд справ Антимонопольним комітетом.
Діяльність Антимонопольного комітету регламентується Законом. України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993р., що складається з 5 глав (36 статей):
Глава 1. Загальні положення.
Глава 2. Структура, компетенція та організація діяльності Антимонопольного комітету України.
Глава 3. Статус державного уповноваженого та голови територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Глава 4. Правові основи реалізації повноважень Антимонопольного комітету України.
Глава 5. Інші питання Антимонопольного комітету України.
Антимонопольний комітет України є державним органом, покликаним забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців і споживачів від його порушень.
Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених.
До компетенції Антимонопольного комітету відносять:
контроль за дотриманням антимонопольного законодавства під час створення, реорганізації, ліквідації суб'єктів господарювання;
розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства та винесення рішень у межах його повноважень за результатами розгляду;
звернення до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства, подання правоохоронним органам матеріалів про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;
надання рекомендацій державним органам щодо вжиття заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;
здійснення інших дій з метою контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.
bigmir)net TOP 100