Реклама на сайте Связаться с нами

О. П. Орлюк

Фінансове право

Навчальний посібник

Київ
Юрінком Інтер
2003

На главную
Фінансове право. Орлюк О. П.
§ 1. Правове становище та функції органів державної влади у сфері фінансової діяльності держави
Фінансову діяльність здійснюють усі без винятку органи державної влади та місцевого самоврядування, оскільки виконати покладені на них функції не можна без використання фінансів. Залежно від повноважень таких органів та їхнього правового статусу визначається й обсяг участі безпосередньо у фінансовій діяльності.
Представницькі органи та органи державної виконавчої влади забезпечують регулювання та управління державними фінансами в межах, визначених чинним законодавством, в першу чергу Конституцією України. У сферу безпосередньо державного управління входять лише відносини у сфері державних фінансів, тобто відносини у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, виключно якими можуть оперувати органи державної влади.
Однак зменшувати значення державного регулювання фінансовими потоками не можна. В сучасних розвинутих країнах держава міцно посіла місце одного з чинників процесу суспільного відтворення та суспільно-економічного прогресу загалом.
Важливою умовою для формування ринкової економіки є легітимність державної політики, яка не викликає серед учасників активної або прихованої протидії. У сучасній економіці така система підтримується в ринковому середовищі, на яке впливає чимало чинників, пов'язаних з проведенням державної політики. До чинників, що мають визначальний вплив на формування завдань і функцій держави у сфері моделювання ринкових відносин, належать:
1) грошова система, яка забезпечує інформацією ринкові суб'єкти, є носієм суспільної оцінки індивідуальних зусиль, опосередковує рух ресурсів, сприяє мотиваційній впевненості і використовується як важіль державного регулювання;
2) фінансова система, що спирається на грошову, забезпечує перерозподіл коштів в економічній системі, нагромадження інвестиційних ресурсів і розширене відтворення;
3) бюджетно-податкова система, яка є складовою фінансової системи і доповнює її дію, вилучаючи частину коштів і перерозподіляючи їх на потреби, що не забезпечуються дією ринкових механізмів, встановлює міру участі окремих економічних суб'єктів у фінансуванні суспільних потреб;
4) економічна структура, яку можна розглядати як технологічну й інституційну структуру;
5) соціальна політика, що тісно пов'язана з бюджетною, створює умови для нормального життя населення, забезпечує суспільну впевненість і стабільність, формує довіру населення до урядової політики і безпосередньо створює стимули до збереження державного ладу;
6) зовнішньоекономічні відносини, що діють через валютно-грошові відносини, зовнішню торгівлю і міжнародний рух капіталів.
Щоб гарантувати реальну національну безпеку, державна економічна (у тому числі фінансова) політика повинна забезпечувати збалансований розвиток усіх названих підсистем. Оскільки національна безпека кожної країни є складовою міжнародної безпеки, то адекватна та виважена державна економічна політика виступає чинником міжнародної безпеки.
Додатково до своєї ролі законодавця та регулятора фінансового ринку держава водночас діє на ринку як кредитор та позичальник, як акціонер та емітент акцій. Держава є найбільшим позичальником на фінансовому ринку, власником найбільшої кількості цінних паперів українських підприємств та найбільшим продавцем корпоративних цінних паперів. Відповідно, аналіз перспектив розвитку фінансового ринку в Україні потребує розуміння ролі держави як учасника ринку.
Виходячи з принципу балансу функцій гілок влади, Конституція України наділяє представницьку владу правом формувати бюджет та контролювати його виконання, а виконавчу - правом проводити бюджет у життя.
Оскільки виконання завдань держави вимагає від кожного її органу виконання певних повноважень та здійснення конкретної роботи, пов'язаної з мобілізацією, розподілом та використанням коштів, у фінансовій діяльності беруть участь усі як представницькі, так і виконавчі державні органи. Проте масштаби їх фінансової діяльності і міра участі неоднакові внаслідок відмінностей у завданнях та правовому статусі кожного з цих органів.
До повноважень Верховної Ради України згідно зі ст. 85 Конституції України належать: затвердження Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням. Вище вже зазначалися виключні повноваження парламенту щодо регулювання відносин на рівні законів у сфері фінансової діяльності, встановлені ст. 95 Конституції. Бюджетний кодекс України конкретизує повноваження парламенту у сфері бюджетних відносин.
Верховна Рада відповідно до ст. 9 Конституції надає згоду на обов'язковість чинних міжнародних договорів, які після ратифікації стають частиною національного законодавства. Особливо важливого значення такі договори набули у сфері регулювання податкових і банківських відносин та державного кредиту. До повноважень Верховної Ради України належить також призначення посадових осіб державних органів, що мають компетенцію у сфері фінансової діяльності. Зокрема, виключною компетенцією парламенту є призначення та звільнення з посади Голови та членів Рахункової палати України, Голови НБУ та половини складу Ради НБУ. Верховна Рада затверджує кошторис парламенту та структуру його апарату.
Президент України є главою держави згідно зі ст. 102 Конституції України. Внаслідок свого особливого правового статусу Президент України здійснює керівництво фінансовою діяльністю, зокрема, шляхом підписання законів або застосування процедури вето; призначає Міністра фінансів та голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах; призначає половину складу Ради НБУ та пропонує кандидатуру на посаду Голови НБУ. Президент також призначає Голову Державної податкової адміністрації України.
У межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, Президент може створювати для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. На основі та на виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Значними повноваженнями у сфері фінансової діяльності наділений Кабінет Міністрів України, який виступає вищим органом у системі органів виконавчої влади. У питаннях фінансової діяльності уряд відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених статтями 85 і 87 Конституції України.
Згідно зі ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів забезпечує державний суверенітет та економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави (у тому числі у фінансовій сфері); забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Він розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховні Раді України звіт про його виконання. Відповідно до ст. 33 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Уряд України здійснює також багато інших функцій, безпосередньо чи опосередковано пов'язаних з управлінням державними фінансами та регулюванням відносин у сфері обігу фінансів.
Водночас фінансова діяльність держави здійснюється через особливі органи, які реалізують і скеровують її відповідно до наданих повноважень. На відміну від вищих органів законодавчої і виконавчої влади, що забезпечують стратегічне, загальне керівництво фінансами, вони забезпечують організацію оперативного управління фінансами. Насамперед ідеться про спеціалізовані державні органи виконавчої влади, склад і структура яких зумовлені рівнем розвитку та потребами національної економіки, її державним устроєм та історичним розвитком країни.
Отже, до спеціалізованих органів належать державні органи, що здійснюють фінансову діяльність у зв'язку з виконанням своїх основних обов'язків та функцій шляхом реалізації своїх повноважень. Це спеціально створена система фінансово-кредитних органів для управління фінансами та здіснення контролю у цій сфері, компетенція якої охоплює усі ланки фінансової системи - бюджет, позабюджетні цільові фонди, децентралізовані фонди підприємств, установ, організацій, страхування та кредитування. До таких органів відносять Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України, їх територіальні відділення, управління. Спеціальні повноваження у сфері фінансового контролю покладено на органи Державної податкової служби та Контрольно-ревізійної служби України.
Окреме місце у цій системі посідає Рахункова палата України - вищий контрольний орган, фінансовою базою будь-якої держави є її бюджет, через який перерозподіляється основна частина фінансових ресурсів. Оскільки без публічного контролю бюджет є нереальним, у 1997 р. в Україні було створено постійно діючий контрольний орган - Рахункову палату України. Пізніше було створено Рахункову палату Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
За ст. 98 Конституції України контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата, що діє на основі відповідного закону. Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" був ухвалений Верховною Радою України 11 липня 1996 р., однак не набрав чинності. 1 жовтня 1996 р. парламент подолав вето Президента України й ухвалив постанову "Про тлумачення статті 98 Конституції України". 23 січня 1997 р. Верховна Рада внесла зміни до ст. 1 закону і відправила їх на підпис Президенту. Оскільки згідно з внесеними змінами Рахункова палата України визначалася як постійно діючий вищий орган парламентського фінансово-економічного контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований, підзвітний та відповідальний перед нею, Президент з цим не погодився, вважаючи положення закону такими, що не відповідають змісту ст. 98 Конституції України, і звернувся до Конституційного Суду України. У свою чергу КСУ розглянув конституційне подання Президента, роз'єднав конституційне провадження за ним на дві окремі справи, у яких виніс рішення 11 липня 1997 р. та 23 грудня 1997 р. Згідно з прийнятими рішеннями деякі положення Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" були визнані неконституційними, і відповідні зміни було внесено до закону.
Протягом 1998-2000 років було кілька справ, які розглянув Конституційний Суд України, пов'язаних зі змістом Закону України "Про Рахункову палату України" та визначенням меж її компетенції.
Рахункова палата України повинна регулярно інформувати Верховну Раду України, її комітети про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.
Компетенцією контрольно-рахункових органів є виявлення порушень фінансової дисципліни, вжиття заходів щодо їх припинення та запобігання порушенням законності у фінансовій сфері. Як зазначає Л. А. Савченко, досліджуючи правовий статус Рахункової палати України, на відміну від законодавства інших країни, відповідний закон України містить спеціальну статтю, у якій чітко зазначено, що одним із принципів здійснення контролю є принцип плановості. Таке саме положення, що стосується Рахункової палати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міститися і в законодавстві АРК.
До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати. Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат. Структуру і штатний розпис апарату Рахункової палати затверджує колегія Рахункової палати за поданням Голови Рахункової палати у межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.
Для розгляду питань планування та організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обстежень та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створено колегію Рахункової палати. До складу колегії Рахункової палати входять Голова Рахункової палати, Перший заступник і заступник Голови, а також головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати, Секретар Рахункової палати.
Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном на 7 років з правом призначення на другий термін. Призначення Голови Рахункової палати проводиться таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Кандидат на посаду Голови Рахункової палати вважається призначеним, якщо за результатами таємного голосування він отримав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Він не може бути народним депутатом України, членом Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом (крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у поза робочий час). Голова Рахункової палати видає накази і розпорядження, має право брати участь у засіданнях Верховної Ради України, її комітетів і тимчасових спеціальних та інших комісій під час розгляду питань, що стосуються діяльності Рахункової палати.
Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком терміном на 7 років у порядку, встановленому для призначення Голови Рахункової палати. На зазначені посади призначаються громадяни України, які мають вищу освіту та досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права. Заступник Голови Рахункової палати, головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати виконують посадові обов'язки відповідно до затвердженого колегією Рахункової палати напряму діяльності департаментів та Регламенту Рахункової палати.
Згідно з Указом Президента України від 19 вересня 2000 р. з метою забезпечення законності та підвищення ефективності використання бюджетних коштів у 2001 р. розпочалося створення представництв Рахункової палати у регіонах.
До єдиної системи органів державного управління фінансами в Україні входять Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, міських і районних у містах державних адміністрацій, які діють у межах відповідних положень.
Міністерство фінансів України - центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України. У своїй діяльності Мінфін України керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим Указом Президента України від 26 серпня 1999 р. № 1081/99. На Мінфін України покладено завдання забезпечення проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснення координації діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. Мінфін України також узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Основними завданнями Мінфіну України є розробка та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики; здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку; розробка стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичань держави і погашення та обслуговування державного боргу; розробка проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпечення у встановленому порядку виконання Державного бюджету України, контроль за додержанням правил складання звіту про виконання Державного бюджету України та зведеного бюджету України; забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України; забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення у межах своєї компетенції державного фінансового контролю та ряд інших.
У межах своєї компетенції Мінфін України виконує Державний бюджет України, складає звіт про виконання Державного бюджету України і зведеного бюджету України; бере участь у підготовці загальнодержавних національних програм, забезпечує у встановленому порядку їх цільове фінансування; координує в межах своїх повноважень діяльність центральних органів виконавчої влади, пов'язану із забезпеченням своєчасного і повного надходження податків, зборів (інших обов'язкових платежів) до Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Як орган, що визначає загальну державну податкову політику, Мінфін розробляє пропозиції щодо її формування, визначає порядок подання центральними та місцевими органами виконавчої влади необхідних матеріалів для проведення аналізу ефективності діяльності податкової системи та пропозицій щодо її удосконалення; проводить аналітичні дослідження впливу податкової політики на економічне зростання та ефективність дії системи оподаткування; прогнозує й моделює на поточний період та на перспективу податкові надходження до бюджету, готує пропозиції щодо ефективного розподілу фінансових ресурсів для забезпечення державних витрат. У передбачених законодавством випадках Мінфін здійснює ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.
Мінфін України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України у встановленому законодавством порядку. Міністр має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства. Міністр фінансів України здійснює керівництво міністерством, несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Міністерство завдань. Також на Міністра фінансів покладено погодження призначення на посади та звільнення з посад керівників Головного управління Державного казначейства України, Головного контрольно-ревізійного управління України, Державної пробірної палати, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.
Для погодженого вирішення найважливіших питань, що належать до компетенції Мінфіну України, обговорення напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра за посадою, інших керівних працівників. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків Кабінет Міністрів України за поданням Міністра. У Мінфіні України з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує Міністр. Структуру центрального апарату Мінфіну України затверджує Прем'єр-міністр України. До складу Мінфіну з 2003 р. входять три держсекретарі.
Через Мінфін України Кабінет Міністрів України спрямовує і Координує діяльність Державного казначейства України, Головного Контрольно-ревізійного управління України, Державної пробірної Палати, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.
Мінфіну України підпорядковуються Державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державна пробірна палата. У 2002 р. у складі Мінфіну України був створений спеціалізований орган - Державний департамент фінансового моніторингу, якому фінансово-кредитні установи повинні передавати інформацію щодо здійснюваних сумнівних операцій або операцій у великих розмірах відповідно до критеріїв, визначених чинним законодавством. Голова Державного департаменту фінансового моніторингу призначається Президентом України, водночас він є держсекретарем Мінфіну. Діяльність цього органу набула значної актуальності після прийняття законів, що регулюють питання запобігання використанню банків та інших фінансових установ для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Державний департамент фінансового моніторингу весною 2003 р. підписав угоду з Генеральною прокуратурою України про обмін інформацією. Держдепартамент передаватиме Генпрокуратурі матеріали щодо всіх сумнівних операцій, а також операцій з ознаками відмивання брудних грошей та фінансування тероризму.
Мінфін України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх Виконання. У разі потреби він може видавати разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Нормативно-правові акти Мінфіну України підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством. У випадках, передбачених законодавством, рішення Мінфіну України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами.
Державне казначейство України, утворене при Міністерстві фінансів України, діє на основі Указу Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335/95. Систему Державного казначейства України становлять Головне управління Державного казначейства України та його територіальні органи - управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.
Основні завдання Державного казначейства України:
- організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за цим;
- управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;
- фінансування видатків Державного бюджету України;
- ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;
- здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;
- розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;
- здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;
- розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.
До державних органів, що здійснюють управління фінансами, належать також органи Державної податкової служби України, компетенція яких визначена Законом України "Про державну податкову службу в Україні" в редакції від 5 лютого 1998 р. До системи органів Державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації (ДПА) в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції (ДПІ) в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. Структуру Державної податкової адміністрації України затверджує Кабінет Міністрів України. Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції. У Державній податковій адміністрації України та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Колегії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій. Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади.
ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України. ДПІ у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані ДПІ підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Визначальною рисою організації роботи податкових органів у системі інших спеціалізованих органів у сфері фінансів є те, що вони координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.
Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Заступники Голови Державної податкової адміністрації України призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України. Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють голови, яких призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції очолюють начальники, яких призначає на посаду і звільняє з посади Голова Державної податкової адміністрації України за поданням голів відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Начальників управлінь податкової міліції призначає Голова Державної податкової адміністрації України.
Завдання органів державної податкової служби:
- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі);
- внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;
- прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;
- роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;
- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
У складі органів державної податкової служби перебувають відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція). Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів з боротьби з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Завданнями податкової міліції є: 1) запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; 2) розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів; 3) запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; 4) забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків. У межах своєї компетенції податкова служба видає податкові Роз'яснення, які не мають обов'язкової сили. Для забезпечення Діяльності власної організації Голова ДПА України видає накази та затверджує інструкції, що регулюють відносини у сфері оподаткування. Якщо податкова служба здійснює контрольні повноваження у сфері формування доходної частини бюджету, то у сфері бюджетних відносин визначальне місце просідає Державна контрольно-ревізійна служба України, що діє на основі відповідного закону'. Державна контрольно-ревізійна служба (ДКРС) складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.
До головних завдань ДКРС України належать: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
ДКРС діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України. Контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах і районах у містах.
Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник Міністра фінансів України, начальник управління, якого призначає Кабінет Міністрів України за поданням Міністра фінансів України. Контрольно-ревізійні управління у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють начальники, яких призначає начальник Головного контрольно-ревізійного управління України за погодженням з Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Державна контрольно-ревізійна служба координує свою діяльність з місцевими радами та органами виконавчої влади, фінансовими органами, Державною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.
Положення про Державну контрольно-ревізійну службу затверджує Кабінет Міністрів України.
Головне контрольно-ревізійне управління, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі виконують такі функції:
1) організують роботу контрольно-ревізійних підрозділів у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі щодо проведення ревізій і перевірок, узагальнюють наслідки документальних ревізій і перевірок і у випадках, передбачених законодавством, повідомляють про них органам законодавчої та виконавчої влади;
2) проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів;
3) проводять ревізії та перевірки правильності витрачення державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;
4) проводять ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачення і збереження валютних коштів;
5) здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;
6) розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;
7) здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо вдосконалення контролю.
Органи контрольно-ревізійної служби розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань.
Державне регулювання банківською та кредитною системою здійснює Національний банк України. Основна функція центрального банку держави - забезпечення стабільності національної грошової одиниці - закріплена в ст. 99 Конституції України та Законі України "Про Національний банк України". Закон України "Про Національний банк України" визначає Національний банк України як особливий центральний орган державного управління. Робиться це, в першу чергу, для виведення центробанку з-під юрисдикції Кабінету Міністрів України як центрального органу виконавчої влади. Нацбанк підтримує економічну політику уряду в тому разі, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Отже, у сфері безпосередньої діяльності НБУ наділений повною незалежністю. Відповідно до норми, закладеної у ст. 50 Закону України "Про Національний банк України", будь-який орган державної влади, законодавчої або виконавчої, не має права давати йому вказівки обов'язкового характеру.
Як свідчить аналіз законодавчих актів та організації діяльності банківських систем, центральні банки у більшості ринкових економік мають виконувати такі головні функції: а) втілювати монетарну політику; б) регулювати національну валюту і бути єдиним емісійним центром; в) захищати національні та міжнародні резерви й управляти ними; г) діяти як фінансові консультанти уряду й парламенту; д) регулювати процентні ставки в межах здійснюваної грошово-кредитної політики; е) здійснювати банківське регулювання та нагляд за банківською системою і процесом клірингу.
Згідно з чинним законодавством України, що базується на Конституції України, НБУ підзвітний Верховній Раді України. З Кабінетом Міністрів НБУ проводить взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. НБУ входить до кола осіб (народні депутати, Президент України, Кабінет Міністрів України), які наділені правом законодавчої ініціативи. Це дає йому право вносити до Верховної Ради України законопроекти або пропозиції щодо зміни чинного законодавства, а також самостійно приймати рішення у межах грошово-кредитної політики. Якщо питання є спільним для центробанку й уряду, вони можуть разом прийняти нормативно-правовий акт, що регулюватиме відносини у певній сфері.
Щодо статусу керівника центрального банку, то Конституція України у п. 18 ст. 85 закріплює високий статус Голови НБУ в ієрархії державних посад: призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку України Верховна Рада України конституційною більшістю голосів за поданням Президента України, Керівними органами центробанку є Рада НБУ, конституційний статус якої закріплений ст. 100 Конституції України (в якій зазначено, що Рада НБУ розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням), та Правління НБУ.
Голові, членам Правління та службовцям Національного банку України заборонено бути народними депутатами України, членами Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької діяльності. Службовцям Національного банку забороняється входити до керівних органів та бути акціонерами комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ. Усім, хто працює в НБУ, заборонено брати позички від будь-яких кредитних установ, за винятком Національного банку. В особливому становищі, порівняно з працівниками Національного банку, членами його Правління, перебувають члени Ради НБУ: вони здійснюють свої повноваження на громадських засадах, не одержуючи при цьому офіційної плати від банку.
До складу Ради НБУ входять члени Ради, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради НБУ за посадою. Президент України та Верховна Рада призначають по сім членів Ради НБУ шляхом прийняття відповідного указу або постанови. Строк повноважень членів Ради - сім років, крім Голови НБУ, який входить до складу Ради на строк здійснення ним повноважень за посадою. За Законом України "Про Національний банк України" Раду НБУ очолює не Голова НБУ, якого призначає парламент, а свій Голова, якого обирають члени Ради строком на три роки. Членом Ради може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів і досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади або ж наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.
Рада НБУ аналізує вплив грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України, вносить до Правління НБУ рекомендації стосовно методів та форм прогнозування макропоказників економічного й соціального розвитку України, грошо-кредитної політики, політики курсоутворення, валютного регулювання, розвитку банківської системи, окремих нормативних актів з питань банківської діяльності; затверджує кошторис НБУ, встановлює форми оплати праці працівників НБУ, укладає зовнішньоекономічні договори, складає бухгалтерський баланс НБУ і публікує його, визначає порядок покриття збитків та порядок відрахування доходів державного бюджету та має багато інших повноважень.
Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг" восени 2002 р. в Україні створено новий орган - Державну комісію з регулювання ринку фінансових послуг. Голова Комісії відповідальний перед Президентом України. Завданням Комісії є здійснення регулювання, утому числі реєстрація та ліцензування діяльності кредитно-фінансових установ, за винятком банків, які підпадають під юрисдикцію НБУ. До таких установ належать кредитні спілки, ломбарди, інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди, що паралельно підпадають під юрисдикцію ДКЦПФР), а також недержавні пенсійні фонди, що засновуватимуться після прийняття відповідного закону. Основним завданням Комісії є також забезпечення поточного контролю за діяльністю кредитно-фінансових установ. До складу Комісії включено чотири наглядові департаменти - за страховим ринком, за недержавними пенсійними фондам, небанківськими кредитними установами та фінансовими компаніями. Планується створити два управління - безвиїзного нагляду й ліцензування та виїзного нагляду - для здійснення перевірок на місцях. До складу Комісії входить також Департамент державного регулювання розвитку ринків фінансових послуг, який має забезпечувати методологічну спрямованість діяльності цього державного органу.
Певною мірою до управління державними фінансами залучається Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та Українська державна інноваційна компанія. Окреме місце в управлінні державними фінансами належить цільовим централізованим фондам - Пенсійному фонду України, Фонду соціального страхування та іншим, завдання та функції яких буде розглянуто далі.
bigmir)net TOP 100