Реклама на сайте Связаться с нами

О. П. Орлюк

Фінансове право

Навчальний посібник

Київ
Юрінком Інтер
2003

На главную
Фінансове право. Орлюк О. П.
§ 4. Склад доходів та видатків бюджетів
Бюджетний кодекс передбачає дві складові бюджету - загальний та спеціальний фонди. Таке розмежування первісне було запропоновано в Законі України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" і з того часу поступово перейшло на місцеві бюджети. Зокрема, у межах наявних фондів кошториси бюджетних установ складаються з двох частин - загального та спеціального фондів.
Розмежування бюджету на дві частини зумовлено необхідністю посилення контролю за витрачанням коштів, що мобілізуються державою до централізованих фондів. Зі створенням спеціального фонду бюджету до його складу почали зараховуватися колишні позабюджетні цільові фонди коштів, зокрема Фонд соціального страхування, зайнятості населення тощо. Це дало змогу оптимізувати систему Державного контролю щодо витрачання коштів бюджету як державного, так і місцевих.
До загального фонду бюджету включаються всі доходи (за винятком тих, що надходять до центрального), всі видатки за рахунок надходжень до загального фонду бюджету, а також фінансування загального фонду, фактично за рахунок коштів загального фонду фінансуються поточні потреби держави. Кошти, що мобілізуються до загального фонду бюджету, не мають конкретного цільового призначення - вони формують централізований фонд держави, за рахунок якого уряд фінансує державні потреби, передбачені поточними фінансовими планами.
До спеціального фонду бюджету включаються: бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти та дарунки, одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різниця між доходами й видатками спеціального фонду. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами. Таким чином держава намагається усунути значні порушення щодо утворення окремими відомствами власних цільових фондів і несанкціонованого визначення джерел їх утворення. Особливістю спеціального фонду є те, що фінансування конкретних заходів може здійснюватися виключно в межах коштів, що надійшли до фонду на відповідну мету.
Таку, відповідно до Закону України " Про Державний бюджет України на 2003 рік" фінансування програм і заходів щодо соціального захисту інвалідів здійснюється за рахунок надходжень до Фонду України соціального захисту інвалідів. Заходи, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища, фінансуються у розмірі 30% збору за забруднення навколишнього природного середовища. Бюджетний кодекс чітко закріпив заборону на створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади АРК та місцевого самоврядування, іншими бюджетними установами. Таке положення Кодексу повністю відповідає принципу повноти бюджетної системи.
Чинне законодавство передбачає у разі закріплення відповідної норми в Законі про Державний бюджет України можливість передачі коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету. Зокрема, відповідно до законів про Державний бюджет на 2002, 2003 роки частина надходжень від загальнодержавних податків у процентному відрахуванні зараховується до спеціального фонду державного бюджету з метою формування необхідної для передбаченого фінансування видатків суми коштів.
Щорічно Закон про Державний бюджет України передбачає розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди. Слід зазначити, що Бюджетний кодекс обмежив право місцевих органів влади на створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету виключно за наявності відповідного положення у Законі про Державний бюджет. Водночас закріплення Бюджетним кодексом норми, що "бюджет може складатися із загального та спеціального фондів" свідчить про можливість уряду відмовитися від поділу бюджету на зазначені фонди у разі визнання поділу недоцільним та неефективним. Розробляючи Основні засади бюджетної політики на наступний рік, уряд, базуючись на показниках планованих доходів і видатків повинен вирішувати питання щодо доцільності фінансування видатків за рахунок коштів спеціального фонду.
Так, за підсумками виконання Державного бюджету України за 2000 р., що був затверджений бездефіцитним, був зафіксований профіцит. Рахункова палата України у своєму звіті за 2001 р. зазначила, що профіцит у сумі 697,3 млн. грн. утворився за рахунок перевиконання доходної частини спеціального фонду і недофінансування Міністерством фінансів України та Державним казначейством України окремих видатків за наявності коштів на рахунках державного бюджету. Проте, якщо згідно з міжнародною практикою з доходів державного бюджету виключити надходження від приватизації, врахувати розмір кредиторської заборгованості бюджетних установ, а також заборгованість бюджету з повернення підприємствам податку на додану вартість за експортними поставками, то дефіцит державного бюджету за 2000 р. перевищив 8 млрд. грн.
Кожний бюджет завжди складається з двох частин - доходної і видаткової. Доходами бюджету є усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Отже, доходами бюджету можуть бути як обов'язкові, так і добровільні надходження до бюджету, що використовуються державою для здійснення її функцій та регулюються правовими нормами.
Бюджетні доходи можна класифікувати за кількома підставами. Наприклад, за соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи від господарської діяльності, від зовнішньоекономічної діяльності, від використання природних ресурсів, від державних монополій, митні платежі, збори та інші неподаткові платежі тощо. За порядком зарахування до бюджету доходи поділяються на власні, закріплені та регулюючі. Порядок зарахування доходів визначають Бюджетний кодекс, Закон про Державний бюджет та поточні акти про бюджет місцевих органів влади.
Власні доходи бюджетів формуються за рахунок надходжень від власних джерел. Конституція України, закони України "Про місцеве самоврядування" та "Про власність" створюють правову базу для формування власних доходів місцевих бюджетів, основаних, у першу чергу, на комунальній власності територіальних громад. Бюджетне законодавство у свою чергу конкретизує загальні норми вищезазначених нормативно-правових актів. Зокрема, згідно зі ст. 69 БК України до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:
- місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
- надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;
-надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
- плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
- кошти від відчуження майна, що перебуває у комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;
- плата за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності;
- податок на прибуток підприємств комунальної власності;
- платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення та інші.
Закріплені доходи - це доходи, віднесення яких до певного рівня бюджету здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України на довготривалій основі у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі. Наприклад, закріпленим доходом бюджетів міст Києва та Севастополя є 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, належать плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад, плата за торговельний патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності тощо. Закон про Державний бюджет щороку передбачає склад закріплених доходів державного бюджету в повному або процентному відрахуванні від надходжень. Зокрема, останніми роками податок на додану вартість у повному обсязі надходить до державного бюджету.
Регулюючі доходи - це доходи, надходження яких до бюджетів нижчих рівнів щорічно визначає Верховна Рада України або представницький орган місцевої влади при затвердженні своїх актів про бюджет. Юридичною підставою зарахування регулюючих доходів до кожного бюджету нижчого рівня є правовий акт про бюджет вищого рівня, тобто зарахування регулюючих доходів до регіональних бюджетів та бюджетів АРК, міст Києва та Севастополя здійснюється на підставі Закону про Державний бюджет. Зарахування до сільського або селищного бюджету здійснюються на підставі рішення про районний бюджет.
Поряд з процентними відрахуваннями від територіальних надходжень загальнодержавних податків та зборів як основного методу бюджетного регулювання, в Україні застосовуються такі методи, як дотація вирівнювання та субвенція. Доходи можуть формуватися також за рахунок міжбюджетних трансфертів з місцевих бюджетів. Крім того, джерелом формування доходної частини бюджету можуть бути позикові кошти, потреба в яких виникає у зв'язку з неможливістю покрити необхідні бюджетні видатки за рахунок запланованих надходжень.
За юридичною формою доходи бюджетної системи поділяються на податкові та неподаткові. Оскільки за своєю природою саме податкові платежі більшою мірою відповідають ринковій економіці, формування доходної частини бюджетів в основному зорієнтовано на податкові доходи. Зокрема, відповідно до законів про Державний бюджет встановлювалося таке процентне співвідношення податкових і неподаткових доходів: у 2000 р. - 55 % до 28,7%; у 2001 р. - 56,4% до 34,5%; у 2003 р. - 66,6% до 27,1 %.
У зв'язку з цим важливе значення має постійне вдосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Чинна в Україні система взаємовідносин господарських суб'єктів з бюджетом включає податок на доходи, плату за землю, податок з власників транспортних засобів, вивізне мито, митний дохід, плату за воду, відрахування на геологорозвідувальні роботи та ряд інших обов'язкових платежів. Ці платежі відповідають загальним вимогам оподаткування, проте через недосконалість порядку обчислення і стягнення не виконують належних функцій.
Говорячи про податкові надходження, слід підкреслити негативну ситуацію, що склалася у країні у співвідношенні між прямими і непрямими податками. У загальній сумі податків, сплачених до бюджету всіма платниками, прямі податки становлять більшу частину. Велика частка непрямих податків, а це податок на додану вартість і акцизний збір, свідчить про недосконалість податкової системи, її фіскальний характер і загальну низьку податкову культуру. Головне призначення непрямих податків - регулювання економічних процесів через вилучення додаткових необґрунтованих доходів. Світовий досвід підтверджує, що їх частка має становити у доходах бюджету не більше як 10-15 %. За такого співвідношення непрямі податки не можуть істотно деформувати податкову систему держави. Економічних умов для широкого застосування непрямих податків (у першу чергу ПДВ) на сучасному етапі розвитку в Україні немає. Навпаки, важливим є співвідношення сплачуваних податків із загальноекономічними показниками, насамперед з валовим внутрішнім продуктом і загальним обсягом фінансових ресурсів держави.
Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Спрямування видатків здійснюється відповідно до завдань, що стоять перед державою та органами місцевого самоврядування у конкретний період. Розмір видатків бюджетної системи перебуває у тісному взаємозв'язку з її доходами, оскільки влада не може дозволити витратити більше, ніж планує отримати. Оскільки доходи бюджету завжди обмежені, держава фінансує пріоритетні видатки і лише за наявності залишків коштів може фінансувати інші потреби. Відповідно, у процесі виконання бюджетів відбувається коректування показників доходної та видаткової частин.
Як зазначають науковці, поняття видатків державного та місцевого бюджетів значно ширше, ніж процес включення до відповідних бюджетів видатків на утримання конкретних галузей та установ і відпуску їм коштів - бюджетного фінансування. До інституту видатків державного та місцевого бюджетів слід віднести цільове, доцільне та ефективне використання (касові та фактичні видатки) коштів розпорядниками бюджетних кредитів.
Як і доходи, видатки бюджету можна класифікувати за рядом ознак. У першу чергу, склад видатків залежить від завдань та функцій держави, які й створюють підґрунтя для соціально-економічної класифікації. Відповідно до неї видатки поділяються на фінансування: національної економіки; соціально-культурних заходів; державних та муніципальних програм та інвестицій; утримання органів державної та муніципальної влади, правоохоронних органів, судів, прокуратури; на зовнішньоекономічну діяльність; на оборону тощо. Оскільки основні функції управління державою, у тому числі забезпечення національної економіки, регулювання фінансово-кредитної системи припадають на органи державної влади, відповідно значна частина видатків здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Виходячи з суспільних потреб, функцій та завдань держави, видатки Державного бюджету України було поділено за функціональними ознаками на десять основних груп:
1) загальнодержавні функції; 2) оборона; 3) громадський порядок, безпека та судова влада; 4) економічна діяльність; 5) охорона навколишнього природного середовища; 6) житлово-комунальне господарство; 7) охорона здоров'я; 8) духовний та фізичний розвиток; 9) освіта; 10) соціальний захист та соціальне забезпечення.
З державного бюджету фінансуються видатки, пов'язані з правоохоронною діяльністю, забезпеченням безпеки держави, на функціонування судових органів, органів державної влади, податкової та митної служби тощо. За рахунок коштів державного бюджету фінансуються заходи щодо утворення державних і фінансових резервів. У той же час аналіз звітів Рахункової палати України свідчить, що здебільшого органи державної влади не додержуються вимог, встановлених бюджетним законодавством. Зокрема, системного характеру набув протягом останніх років такий вид нецільового використання бюджетних коштів, як формування головними розпорядниками коштів непередбачених законодавством резервів за рахунок коштів Державного бюджету України. Наприклад, протягом 1999- 2000 років Міністерством палива та енергетики України безпідставно створювався резерв за рахунок коштів державного бюджету на підтримку вугледобувних підприємств у загальній сумі 64,2 млн. грн. Цей резерв розподілявся керівництвом Міністерства між підприємствами галузі на власний розсуд.
На жаль, не всі принципи, проголошені у Конституції України, відображаються у бюджетній політиці держави. Зокрема, проголошення України соціальною державою передбачає спрямування значної суми коштів на фінансування соціальної політики.
У висновках і пропозиціях до проекту Закону про Державний бюджет України на 2002 рік Рахункова палата України зазначала, що в проекті не передбачено забезпечення фінансовими ресурсами таких важливих соціальних потреб, як виплати постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, погашення заборгованості із заробітної плати працівникам бюджетної сфери. Зокрема, на погашення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка становить понад 750 млн. грн., передбачено виділити лише 100 млн. грн. На погашення заборгованості із заробітної плати працівникам бюджетної сфери не заплановано жодної копійки, хоч така заборгованість вже перевищила 140 млн. грн.
Питома вага видатків соціального спрямування у загальній сумі видатків проекту зведеного бюджету на 2002 р. за розрахунками Рахункової палати становить лише 49,8 % і зменшиться проти бюджету 2001 р. на 1,5 пункти. Слід зазначити, що реалізація соціальне орієнтованої моделі ринкової економіки за активної участі держави можлива лише на основі існування ефективної економіки, що має соціальне спрямовану структуру виробничої та невиробничої сфер.
Наприклад, державний бюджет Швеції має чітке соціальне спрямування. Населення має високий ступінь захищеності. На соціальні потреби витрачається 33% ВВП, тобто майже половина видаткової частини бюджету, яка в цілому становить 70% ВВП. При цьому дефіцит державного бюджету дорівнює в середньому 15% ВВП. Це не під силу навіть такій економіці, як шведська. Тому розробляється програма скорочення дефіциту бюджету за рахунок збільшення податків на приватний сектор і зменшення видатків на державний сектор.
До Державного бюджету України включено також таємні видатки, які пов'язані з державною таємницею, у зв'язку з чим пояснення їх витрачання у бюджеті не передбачається. Таємні видатки передбачені на діяльність органів державної влади в інтересах національної безпеки. Враховуючи загальні принципи фінансового контролю, витрачання таємних видатків не може здійснюватися абсолютно безконтрольно з боку держави і повинно передбачати спеціальний правовий режим. Зокрема, контроль за проведенням таємних видатків здійснюють Рахункова палата та Міністерство фінансів України у порядку, визначеному Верховною Радою України. Звіти про проведені таємні видатки розглядаються парламентськими комітетами з питань бюджету, з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, з питань національної безпеки і оборони. Бюджетний кодекс передбачає, що окремі звіти про проведені таємні видатки парламент розглядає на закритому засіданні.
За економічним змістом видатки поділяються на поточні, капітальні та видатки на кредитування за вирахуванням погашення. Їх склад визначає Кабінет Міністрів України. Провідне місце у цій класифікації належить поточним видаткам, які забезпечують постійне фінансування завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування. Вони спрямовуються на утримання бюджетних установ, організацій та органів, що діють на початок бюджетного періоду; на фінансування затверджених національних або муніципальних програм; на фінансування заходів соціального призначення та інше. До поточних видатків відносять і трансферти бюджетам місцевого самоврядування, трансферти населенню або певним групам населення, трансферти підприємствам або іншим країнам.
У свою чергу капітальні видатки спрямовані на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, ноу-хау, на розширене відтворення. Серед капіталовкладень можна назвати кошти, що їх використовують на придбання земельних ділянок, будівель, споруд та устаткування; витрати згідно з прямими кредитними зобов'язаннями та кредитними гарантіями або на придбання інших фінансових активів; витрати на проведення науково-дослідної роботи, освіту та підвищення кваліфікації.
Обсяги державних капітальних вкладень по міністерствах, відомствах, а також переліки будов виробничого і соціального призначення, які споруджуються із залученням капітальних вкладень за рахунок коштів державного бюджету, щорічно розподіляються і затверджуються Кабінетом Міністрів України, і, як правило, із значним запізненням: у 2000 р. - 23 серпня 2000 р., у 2001 р. - 2 квітня 2001 р. Це вкрай негативно впливає на ефективність використання бюджетних коштів.
Юридичне значення поділу видатків на поточні та капітальні полягає у тому, що за наявності бюджетного дефіциту першочергово фінансуватимуться поточні видатки. Формування та планування показників видатків бюджету за економічним змістом, за головними розпорядниками бюджетних коштів та функціональними ознаками дає змогу державі спрямовувати кошти, отримані в першу чергу від сплати податків, на конкретно визначені цілі. Такий підхід дає можливість здійснювати всебічний облік і аналіз витрачання бюджетних коштів за цільовим спрямуванням та інформувати суспільство щодо здійснених витрат, у тому числі на соціальну сферу.
Принцип збалансованості, закладений у ст. 7 Бюджетного кодексу, передбачає співвідношення обсягів доходів і видатків на відповідний бюджетний період. Цей принцип базується на нормах Конституції України, яка закріплює намір держави до збалансованості бюджету України (ч. 3 ст. 95). Звідси виникає актуальне питання щодо дефіциту або профіциту бюджету.
Дефіцит бюджету- це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень. Його покривають шляхом утворення державного боргу, а також деякою мірою за допомогою інших коштів. Державний борг складається з коштів, позичених урядом для покриття бюджетного дефіциту, за винятком тих, що використовуються на повернення боргу. Якщо сума надходжень більша за суми видатків, то різниця між ними називається позитивним сальдо або надлишком бюджету. Кошти, що утворюють позитивне сальдо, використовують для зменшення боргу або для задоволення деяких інших потреб. Отже, бюджетний дефіцит - перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явищ в економіці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є: спад виробництва; зниження ефективності функціонування окремих галузей; несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну та соціальну політику держави.
Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливе значення мають його розміри і методи ліквідації. Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але саме населення держави шляхом сплати податків бере безпосередню участь у поверненні залучених кредитних ресурсів. Бездефіцитний бюджет є об'єктивною вимогою нормального економічного розвитку держави.
Профіцит бюджету- це перевищення доходів бюджету над його видатками. Чинне законодавство передбачає, що профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.
Бюджетний кодекс передбачає можливість прийняття Державного бюджету України, а також бюджету АРК та міських бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом виключно у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Таким чином законодавство встановлює виключний перелік бюджетів, що можуть бути прийняті з дефіцитом і межі повноважень органів державної та муніципальної влади.
Крім того, держава встановила граничний обсяг державного боргу (як зовнішнього, так і внутрішнього), що не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України (п. 2 ст. 18 БК України). У разі перевищення зазначеної величини уряд держави зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність зі встановленими вимогами. Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу АРК чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний рік відповідно Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Особливості правового регулювання відносин у сфері запозичень буде розглянуто далі.
Якщо заплановані доходи дорівнюють запланованим видаткам, бюджет приймається бездефіцитним. Зокрема, бездефіцитним був Державний бюджет України, прийнятий на 2000 р. Державні бюджети України на 2002 і 2003 роки прийнято з дефіцитом. Значний рівень дефіциту державного бюджету та невиважена політика надання державних гарантій суб'єктам господарювання за зовнішніми запозиченнями стали основними чинниками нагромадження і зростання боргових зобов'язань держави та видатків на обслуговування боргу. Ці чинники призвели до виникнення боргової проблеми у бюджетно-фінансовій системі України, а звідси зобов'язання держави щодо погашення основної суми державного боргу та його обслуговування є й залишатимуться ключовою проблемою бюджетної політики на наступні кілька років. Зокрема, найбільші виплати з погашення запозичень держави припадають на 2003-2006 роки.
У складі бюджетів передбачається резервний фонд - певний обсяг нерозподілених видатків, який протягом року може використовуватися на фінансування непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не можуть передбачатися при складанні проекту бюджету. Так, за рахунок коштів резервного фонду здійснюється фінансування видатків на усунення негативних наслідків, спричинених надзвичайним станом, зокрема проводяться роботи з ліквідації аварій, стихійного лиха. У той же час не раз відмічалося, що система фінансування державою заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків стихійного лиха, є непрозорою і ґрунтується на недосконалому нормативно-правовому й організаційному забезпеченні, що призводить до нецільового і незаконного використання коштів державного бюджету.
Резервний фонд включається до складу загального фонду бюджету і не може перевищувати одного відсотка від обсягу його видатків. Наявність резервного фонду для державного бюджету є обов'язковою, для місцевих їх створюють за рішенням відповідних рад. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України шляхом прийняття відповідних постанов. Для отримання допомоги з резервного фонду необхідно надати обґрунтовану заяву з висновками Міністерства фінансів та Міністерства економіки щодо необхідності та ефективності фінансування видатків за рахунок коштів фонду. Законодавство встановило заборону щодо витрачання коштів резервного фонду на: 1) погашення боргів, включаючи ті, за якими видано гарантії уряду; 2) збільшення сум за статтями видатків, передбачених у бюджеті. Сума коштів, що виділяються з резервного фонду на фінансування одного заходу, не може перевищувати 20% загальної суми резервного фонду.
Витрачання коштів з резервного фонду є підконтрольним процесом, і відповідні органи виконавчої влади - Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування щомісячно звітують відповідно перед своїми представницькими органами щодо витрачання коштів з резервного фонду відповідного бюджету. Зокрема, КМУ щомісяця повинен подавати до парламенту звіти про витрачання коштів з резервного фонду з обґрунтуванням необхідності, економічності та ефективності таких витрат.
bigmir)net TOP 100