Реклама на сайте Связаться с нами

М. І. Бажанов

Кримінальне право України

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2005

На главную
Кримінальне право України. Бажанов М. І.
§ 4. Необережність та її види
1. Необережність поряд з умислом - це основна форма вини у кримінальному праві. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень вимог законодавства про охорону праці і безпеку виробництва, окремих службових злочинів. Не можна недооцінювати небезпеку необережних злочинів. Як свідчить практика, значна частина матеріальних збитків заподіюється необережними злочинами, котрі до того ж нерідко залишаються безкарними. Недисциплінованість окремих осіб, їх зневажливе ставлення до виконання своїх службових і професійних обов'язків в окремих випадках призводять до катастрофічних за своїми масштабами і тяжкістю наслідків. Прикладом тому є аварія на Чорнобильській АЕС.
У ч. 1 ст. 25 КК зазначені два види необережності: злочинна самовпевненість (самонадіяність) та злочинна недбалість.
Згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
За ч. 3 ст. 25 необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Аналіз статей Особливої частини КК показує, що в них у більшості випадків передбачена відповідальність за необережні злочини у зв'язку з настанням суспільно небезпечних наслідків (наприклад, статті 119, 286, 367). Ці норми сконструйовані за ознаками матеріального складу злочину. Із наведених вище визначень злочинної самовпевненості і злочинної недбалості випливає, що законодавець у ст. 25 якраз і сформулював ставлення особи до наслідків свого діяння, тобто дав ці визначення відповідно до матеріальних складів злочинів. Разом з тим окремі статті Особливої частини КК передбачають можливість відповідальності за самі дії (бездіяльність), вчинені з необережності. Наприклад, умисно або необережно можуть бути порушені правила охорони рибних запасів або диких водних тварин при проведенні вибухових робіт (ст. 250), правила міжнародних польотів (ст. 334). Ці норми сконструйовані за ознаками формального складу злочину. При визначенні ознак такого складу необхідно встановлювати форму вини щодо самого діяння (дії, бездіяльності).
2. Злочинна самовпевненість (самонадіяність), як і інші види вини, характеризується двома ознаками - інтелектуальною і вольовою. Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості відображена у законі вказівкою на ставлення суб'єкта до суспільно небезпечних наслідків. На відміну від визначення умислу закон не містить характеристики психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (дії, бездіяльності). В теорії кримінального права з цього питання висловлені різні думки. Одні автори вважають, що особа при злочинній самовпевненості усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності. Інші, навпаки, стверджують, що при самовпевненості у суб'єкта відсутнє усвідомлення суспільної небезпечності вчинюваного діяння, що інтелектуальна ознака самовпевненості - це не позитивне усвідомлення суспільної небезпечності діяння, а обов'язок і можливість такого усвідомлення. Остання думка видається більш обґрунтованою. Особа, діючи (не діючи) певним чином і усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну, оскільки нейтралізує небезпеку (у своїй свідомості) обставинами, котрі здатні, на її думку, запобігти можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, майстер виробничої дільниці направляє на роботу робітника, що прибув до нього, не провівши з ним відповідного інструктажу з правил техніки безпеки. При цьому він просить інших досвідчених робітників, обізнаних з вимогами правил техніки безпеки, контролювати поведінку новачка і допомагати йому. У цьому разі майстер, розуміючи, що інструктаж необхідний, прагне нейтралізувати можливу небезпеку свого рішення обставинами, котрі, на його думку, не спричинять наслідків. Орієнтуючись на вжиті заходи, він не оцінює своє діяння як суспільно небезпечне, цілком свідомо, з певною часткою впевненості, виключає таку оцінку. Разом з тим, як вже було зазначено, діючи самовпевнено, особа усвідомлює фактичну сторону діяння, відповідну об'єктивним ознакам складу злочину, встановленого законом, такою мірою, якою це необхідно, щоб передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків. У наведеному прикладі особа усвідомлює, що порушує відповідні правила техніки безпеки і це може призвести до суспільно небезпечних наслідків.
Передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Говорячи про цю сферу інтелектуальної діяльності суб'єкта, слід зазначити, що особа, діючи самовпевнено, передбачає як фактичні ознаки можливих наслідків своєї дії (бездіяльності), так і її суспільно небезпечний характер. Певну складність становить питання про характер передбачення наслідків. На думку одних юристів, передбачення при самовпевненості носить абстрактний характер. Другі говорять про абстрактний характер самого передбачення. Треті вважають, що при злочинній самовпевненості має місце передбачення абстрактної можливості настання наслідків. Останнє твердження видається більш вдалим. Діючи (не діючи) злочинно самовпевнено, суб'єкт передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі-то призводять до суспільно небезпечних наслідків, однак упевнений, що вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна спричинити таких наслідків. Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює і реального розвитку причинного зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й могла б це зробити при більшому напруженні своїх психічних можливостей.
Вольова ознака злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. При злочинній самовпевненості вона розраховує на цілком реальні, певні обставини, котрі за своїми властивостями, зв'язками мають здатність відвернути настання наслідків. Це її власні, особисті якості (спритність, вмілість, досвідченість, майстерність), дії інших осіб, фізичні або хімічні закони, вплив обстановки, сили природи тощо. Розрахунок же на втручання обставин, що в момент вчинення діяння були відсутні, а їх прояв не є закономірним, виключає самовпевненість.
Незважаючи на впевненість суб'єкта у ненастанні наслідків, розрахунок його виявляється невірним (легковажним), оскільки надія на певні обставини (властивості, зв'язки діяння) або частину таких була помилковою і не змогла відвернути суспільно небезпечних наслідків.
3. У слідчій та судовій практиці особливі труднощі викликає відмежування самовпевненості від непрямого умислу. Це обумовлено тим, що і за інтелектуальними, і за вольовими ознаками ці види вини мають певну схожість. Так, і при злочинній самовпевненості, і при непрямому умислі особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Разом з тим, якщо при злочинній самовпевненості особа передбачає абстрактну можливість настання наслідків, то при непрямому умислі - реальну конкретну можливість їх настання. У цьому випадку наслідки передбачаються нею досить чітко. Особа, діючи (не діючи) з непрямим умислом, передбачає, що її діяння цілком вірогідно, за даних конкретних умов може спричинити суспільно небезпечні наслідки. У цьому полягає відмінність зазначених видів вини щодо інтелектуальної ознаки.
За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Розрахунок особи - конкретний, спирається на обставину (властивість, зв'язок діяння) чи групу обставин, здатних відвернути настання наслідків. Однак, як було зазначено вище, в результаті цей розрахунок виявляється помилковим, невірним. При непрямому ж умислі особа свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому в неї, як правило, немає будь-якого розрахунку на відвернення наслідків. В окремих випадках, діючи з непрямим умислом, особа може навіть сподіватися на ненастання наслідків, проте така надія у неї є невиразною за характером, пасивною за змістом, це надія на "навмання", на випадковість, а не на конкретні обставини. Так, суб'єкт, який штовхає у воду людину, котра не вміє плавати, з човна, який перебуває на середині широкої і глибокої ріки, не має будь-яких достатніх підстав для реальної надії на те, що потерпілий не загине. Тому теорія кримінального права і судова практика розглядають такі випадки як вчинені з непрямим умислом.
4. Злочинна недбалість відрізняється від інших видів вини (прямого і непрямого умислу, злочинної самовпевненості) тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків. Для встановлення злочинної недбалості також необхідно проаналізувати її інтелектуальну і вольову ознаки.
Інтелектуальна ознака злочинної недбалості. Законодавець, як і при описі самовпевненості, не вказує при недбалості на психічне ставлення суб'єкта злочину до своєї дії або бездіяльності, а лише говорить у ч. 3 ст. 25 КК про непередбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків при наявності обов'язку та можливості такого передбачення. Це, однак, не означає, що тим самим у особи відсутнє взагалі будь-яке психічне ставлення до діяння, яке викликало суспільно небезпечні наслідки. У працях з психології та юриспруденції відзначається, що непередбачення наслідків свого діяння при наявності обов'язку і можливості їх передбачити - це наслідок певного психічного процесу, який відбувається у свідомості особи. Займаючи пануюче становище, він нейтралізує (пригнічує) обов'язок і можливість передбачення суспільно небезпечних наслідків.
Отже, інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в особи усвідомлення суспільної небезпечності здійснюваної нею дії (або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. За ставленням до діяння (дії, бездіяльності) можуть бути визначені такі варіанти психічного стану:
а) суб'єкт усвідомлює, що порушує певні вимоги обережності, але не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Таке ставлення є характерним для випадків, коли суб'єкт вважає свій відступ від потрібної поведінки неістотним і нездатним набути негативного соціального значення. Наприклад, охоронець пропускає без належного дозволу на об'єкт, закритий для сторонніх, свого знайомого, не гадаючи, що останній може використати перебування на цьому об'єкті для вчинення протиправної дії;
б) суб'єкт, здійснюючи свідомий вчинок, не усвідомлює, що в такий спосіб він порушує вимоги обережності. Наприклад, водій, керуючи транспортним засобом, не знизив швидкості до потрібної, тому що не помітив попереджувальний знак "Обмеження максимальної швидкості". Продовжуючи рух, він вважає, що діє належним чином;
в) саме діяння суб'єкта позбавлене свідомого вольового контролю, але цей контроль втрачено з його вини. Наприклад, робітник виробництва, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння і намагаючись встояти на ногах, хапається за рубильник, включає струм на лінію електропередачі у той час, коли на ній проводяться ремонтні роботи.
Як бачимо, у названих випадках суб'єкт не усвідомлює суспільної небезпечності вчинюваної ним дії (або бездіяльності), що і є головною рисою в характеристиці його ставлення до свого діяння.
Непередбачення можливості настання наслідків свідчить про зневажливе ставлення особи до суспільних інтересів, її недостатню передбачливість при здійсненні службових обов'язків, при виконанні спеціальних правил, які регулюють ту чи іншу професійну діяльність, при додержанні загальновизнаних норм людського спілкування. При дбайливому, уважному ставленні до суспільних інтересів особа, як правило, передбачає можливі небезпечні наслідки своєї дії (бездіяльності) і або запобігає їм, або відмовляється від свого діяння. При визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов'язку і можливості суб'єкта передбачити суспільно небезпечні наслідки. Обов'язок, або повинність, передбачити наслідки ("повинна була") в теорії кримінального права називають об'єктивним критерієм злочинної недбалості; можливість передбачення ("могла") - суб'єктивним критерієм. Для констатації злочинної недбалості необхідно сполучення об'єктивного і суб'єктивного критеріїв.
Об'єктивний критерій злочинної недбалості базується на вимогах персональної відповідальності суб'єкта. Цей критерій означає обов'язок конкретної особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків при здійсненні нею дій, які потребують додержання певних заходів обережності. Це можуть бути як елементарні (прості) заходи, які виникають у процесі безпосереднього спілкування людей один з одним, так і складні, наприклад, вимоги безпеки при здійсненні професійної діяльності. Обов'язок бути уважним і обачливим при здійсненні відповідних дій, передбачити можливість настання їх небезпечних наслідків може виходити із законів, спеціальних правил (інструкцій, положень), які регулюють ту чи іншу службову або професійну діяльність, а також із загальновизнаних (доступних для розуміння всіма) норм людського спілкування. Відсутність обов'язку для особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсутність в її діяльності злочинної недбалості. Наприклад, Н. була притягнута до кримінальної відповідальності за те, що, працюючи завідуючою магазином, не перевірила якість ремонту печі. При користуванні піччю, через те, що вона була відремонтована недоброякісно, в магазині виникла пожежа. Суд, аналізуючи суб'єктивну сторону діяння, допущеного Н., встановив, що вона не зобов'язана була передбачити можливість виникнення пожежі внаслідок недоброякісного ремонту, оскільки контроль за такими роботами не входив у коло її службових обов'язків. Справа стосовно Н. була припинена через відсутність вини.
Суб'єктивний критерій злочинної недбалості слід розглядати у тісному зв'язку з об'єктивним. Вирішальне значення тут має встановлення фактичної можливості особи передбачити зазначені в законі наслідки. Цю можливість необхідно пов'язувати, по-перше, з індивідуальними якостями особи (вік, освіта, ступінь підготовленості та кваліфікації, знання загальних і спеціальних правил обережності, наявність життєвого і професійного досвіду, інтелектуальний рівень, стан здоров'я тощо); по-друге - з тією конкретною обстановкою, в якій діяла дана особа. Наявність цих двох умов робить для суб'єкта реально можливим передбачення суспільно небезпечних наслідків. Вказівка в законі на те, що при злочинній недбалості, крім обов'язку, повинна бути і можливість передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння, виключає об'єктивне ставлення за вину. Тому невинно стосовно випуску на товарний ринок недоброякісної продукції (ст. 227 КК) діє суб'єкт у разі, якщо стандарти на продукцію змінені, але йому у встановленому порядку про це не повідомлено, і продукція продовжує випускатися за старими стандартами. Незважаючи на обов'язок випускати продукцію відповідно до встановлених стандартів, особа, яка не знає про Їх зміни, не передбачає, що своїми діями допускає випуск недоброякісної продукції.
Вольова ознака злочинної недбалості полягає у тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоб здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таким наслідкам. Щодо таких дій у особи відсутні характерні для волі переживання: "треба", "це необхідно зробити", "я повинен їх здійснити", хоча ситуація давала їй достатню інформацію (зовнішні сигнали) для цього, а за своїми особистими якостями вона могла сприйняти і усвідомити цю інформацію та прийняти вірне рішення.
Як вже зазначалося, законодавець у ч. 3 ст. 25 КК сформулював недбалість щодо злочинів з матеріальними складами. Що стосується злочинів з формальними складами, то при описі вини характеристику її ознак треба давати щодо діяння (дії, бездіяльності), а не щодо наслідків. Таке переміщення тягне за собою заміну понять з "не передбачила" на "не усвідомлювала". Звідси для злочинів, які мають формальні склади, недбалість може бути визначена таким чином: особа, яка вчинила дію (бездіяльність), не усвідомлювала її суспільної небезпечності, хоча повинна була і могла її усвідомлювати. Наприклад, при вльоті іноземного літака на територію України пілот, який ним керував, забув увімкнути відповідні розпізнавальні знаки. Продовжуючи польот, пілот не усвідомлював, що порушує правила міжнародних польотів, тобто здійснює суспільно небезпечне діяння, передбачене ст. 334 КК, хоча повинен був і міг усвідомлювати цю обставину, якщо б проявив необхідну уважність.
5. "Випадок". Від злочинної недбалості слід відрізняти "випадок" ("казус"). "Випадок" у судовій практиці зустрічається нерідко, а актуальність питань, які з ним пов'язані, досить висока, оскільки йдеться про наявність або відсутність вини у кожному випадку. Особливо часто "випадок" зустрічається у справах із заподіяння шкоди життю та здоров'ю людини, виробничого травматизму, порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту.
"Випадок" у правовій літературі розглядається як самостійний вид психічного ставлення до суспільно небезпечних наслідків. Він має місце тоді, коли наслідки, що настали, перебувають у причинному зв'язку з дією (або бездіяльністю) особи, котра, однак, не тільки не передбачила можливості їх настання, а й не могла їх передбачити. "Випадок" виключає вину в поведінці особи. На відміну від недбалості "випадок" характеризується відсутністю суб'єктивного критерію, який у поєднанні з об'єктивним визначає необережність як вид вини. Неможливість передбачення суспільно небезпечних наслідків може бути зумовлена як суб'єктивними особливостями особи (відсутність необхідних знань, навичок, досвіду, слабкі розумові здібності, хвороба тощо), так і тією конкретною обстановкою, в якій було вчинене діяння, що викликало наслідки. Наприклад, М. і К. йшли польовою дорогою. М., закурюючи, кинув у зарослий травою кювет палаючий сірник, який потрапив у бочку з-під бензину, яка там лежала, внаслідок чого бензин, що залишився в бочці, запалав і стався вибух. Дном бочки, що вилетіло, К. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Сам же М. від вибуху не постраждав, бочки, що лежала в кюветі, не бачив. У цьому випадку М. не передбачав можливості заподіяння шкоди К. і не міг її передбачити.
"Випадок" ("казус") виключає кримінальну відповідальність за відсутністю складу злочину (зокрема вини) в поведінці особи.
bigmir)net TOP 100