Реклама на сайте Связаться с нами

М. І. Бажанов

Кримінальне право України

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2005

На главную
Кримінальне право України. Бажанов М. І.
§ 6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК)
1. Досягнення мети кари і виправлення особи, яка вчинила злочин, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі неможливим (наприклад, внаслідок закінчення тривалого строку після вчинення злочину), або просто зайвим. Тому недоцільним є і притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки відпадає або істотно зменшується суспільна небезпечність особи, яка вчинила злочин. До того ж можуть бути втрачені речові та інші докази у справі.
Внаслідок цього ст. 49 КК встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути піддана кримінальній відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності.
2. У ст. 49 КК встановлені такі п'ять строків давності:
1) два роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менше суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;
3) п'ять років з дня вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років з дня вчинення тяжкого злочину;
5)п'ятнадцять років з дня вчинення особливо тяжкого злочину.
3. Для правильного обчислення цих строків необхідно визначити початковий і кінцевий моменти їх перебігу.
Початковим моментом перебігу давності є день, коли злочин був закінчений (завершений). Іноді визначення цього моменту викликає труднощі, проте наука і практика виробили на цей рахунок певні рекомендації. Так, перебіг строку давності для злочинів з матеріальним і формальним складами починається з дня завершення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого кримінальним законом. Строк давності щодо триваючих злочинів обчислюється з дня припинення їх з волі або поза волею особи (наприклад, з дня з'явлення із зізнанням, затримання і т.ін.), а щодо продовжуваних злочинів - з дня вчинення останнього діяння з числа тих, що становлять продовжуваний злочин. Початком обчислення строків давності при попередній злочинній діяльності слід вважати день, коли були припинені чи не вдалися підготовчі дії або злочин не був доведений до кінця з інших причин, що не залежать від волі винного. При співучасті початковим вважається день, в який була завершена та роль, що виконував конкретний співучасник.
Частина 1 ст. 49 встановлює і кінцевий момент обчислення строків давності - ним є день набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 401 КПК вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляції, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляції, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Отже, якщо зазначені в ч. 1 ст. 49 строки минули до дня набрання сили обвинувальним вироком суду, то особа, яка вчинила цей злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.
4. Сприятливий перебіг строків давності можливий лише при додержанні особою, яка вчинила злочин, двох умов: така особа протягом строків, зазначених у ч. 1 ст. 49 КК, не повинна: 1) переховуватися від слідства або суду і 2) вчинити новий злочин певного виду, а саме: середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий.
5. Якщо особа, яка вчинила злочин, ухиляється від слідства або суду, то відповідно до ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності припиняється. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минули п'ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.
Під переховуванням від слідства або суду розуміється вчинення особою дій, що свідчать про її прагнення ухилитися від кримінальної відповідальності (наприклад, зміна місця проживання, нез'явлення без поважних причин до слідчого або в суд тощо). Проте при цьому особа повинна бути відома органам слідства або суду, котрі повинні вести розшук злочинця, який переховується. Як правило, це має місце після винесення постанови про притягнення конкретної особи як обвинуваченого та оголошення її розшуку або обрання запобіжного заходу.
Зупинення давності означає, що час, який минув з дня вчинення злочину, до дня, коли особа почала переховуватися від слідства або суду, не втрачає свого значення, він зберігається і зараховується в строк давності, що продовжує обчислюватися (а не починається спочатку) зі дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. З'явлення із зізнанням - це добровільне особисте з'явлення особи, яка переховується від слідства або суду, до прокурора, слідчого, органу дізнання або суду з усною або письмовою заявою про обставини вчинення злочину і переховування від слідства або суду. Затримання являє собою захід процесуального примусу, відповідно до якого особа на короткий строк поміщається в приміщення для утримання затриманих і в такий спосіб позбавляється волі.
Особа, яка вчинила злочин і переховується від слідства або суду, не може все життя, що залишилося, перебувати під постійним страхом, що в будь-який час, скільки б часу не пройшло з дня вчинення злочину, вона може бути за нього притягнута до кримінальної відповідальності. Тому в ч.ч. 2 і 3 ст. 49 КК встановлено, що особа, яка переховується від слідства або суду, в будь-якому випадку звільняється від кримінальної відповідальності, якщо: 1) з дня вчинення злочину пройшло не менше п'ятнадцяти років і 2) давність не була перервана вчиненням нового злочину - середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.
6. Якщо до перебігу зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 49 КК строків особа вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин, то відповідно до ч. 3 ст. 49 перебіг давності переривається. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. Переривання давності означає, що час, який минув з дня вчинення першого злочину, втрачає своє значення. Він визнається юридичне незначущим і при новому обчисленні давності взагалі не береться до уваги. При перериванні давності з дня вчинення нового злочину починають обчислюватися самостійно і паралельно два строки давності: один за перший, а інший - за другий злочин. Ці строки не складаються і не поглинаються, а обчислюються окремо за кожний злочин.
Якщо ж протягом строку давності особа вчинить злочин невеликої тяжкості, то обчислення давності по першому злочину не переривається, а продовжується. Одночасно з ним паралельно і самостійно починає обчислюватися строк давності за новий злочин з дня його вчинення.
7. Додержання вимог, передбачених ч.ч. 1-3 ст. 49 КК, як правило, є безумовною підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. З цього правила, проте, закон знає два винятки: один - факультативний, а інший - обов'язковий.
8. Факультативний виняток полягає в тому, що якщо після вчинення особливо тяжкого злочину, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, минув п'ятнадцятирічний строк давності, то питання про застосування давності вирішується судом. У суду є два варіанти вирішення цього питання: 1) застосувати давність і на цій підставі звільнити особу від кримінальної відповідальності за раніше вчинений нею особливо тяжкий злочин або 2) не застосовувати давність, у зв'язку з чим винести обвинувальний вирок, а також призначити винному покарання. При цьому, якщо суд переконається, що винний все ж заслуговує на довічне позбавлення волі, він, однак, не має права його призначити (ч. 4 ст. 49 КК), а заміняє його позбавленням волі на певний строк відповідно до санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин.
9. Обов'язковий виняток із загального правила про застосування строків давності полягає в тому, що давність не застосовується відносно осіб, що вчинили злочини проти миру і безпеки людства, передбачені статтями 437-39, ч. 1 ст. 442 КК (планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид). Це положення відповідає міжнародним зобов'язанням України, яка 25 березня 1969 р. ратифікувала Конвенцію ООН "Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства", відповідно до якої ніякі строки давності не застосовуються до воєнних злочинів і злочинів проти людства незалежно від часу їх вчинення. Ця Конвенція з 11 листопада 1970 р. має для України обов'язкову силу. На підставі ст. 9 Конституції України ці положення Конвенції є частиною національного законодавства України.
bigmir)net TOP 100