Реклама на сайте Связаться с нами

Теорія держави і права

Опорний конспект

На главную
Опорний конспект з курсу "Теорія держави і права"
§ 21. Виникнення і поняття права.
Право дуже складне соціальне явище, і щоб розкрити його поняття необхідно відмежувати його від інших соціальних явищ. В нашій науці існує декілька концепцій до розуміння права: нормативний підхід та інші. Крім того, потрібно розрізняти право, яке створене державою, і право природне, яке виникає в результаті історичного розвитку.
Нормативний підхід до розуміння права
Згідно із цим підходом норми права відрізняють від інших соціальних норм за такими ознаками:
1) норми права регулюють і охороняють найбільш важливі суспільні відносини і соціальні цінності з позицій інтересів суспільства, держави і особи. Ці відносини визначаються громадянським суспільством і державною владою;
2) норми права, на відміну від інших соціальних норм, формально виражені в системі діючих нормативно-правових актів (в законах). Вони мають характер офіційних юридичних документів. Інші норми можуть існувати в усній або в письмовій неофіційній формі;
3) норми права офіційно встановлені або санкціоновані державою; інші соціальні норми державою не встановлюються, хоча і багато прогресивних соціальних норм держава зацікавлена підтримувати;
4) норми права, на відміну від інших соціальних норм, є загальнообов'язковими для виконання всіма учасниками суспільних відносин, оскільки це офіційні правила поведінки і діяльності й держава використовує примус у випадку їх невиконання;
5) норми права охороняються державною владою від порушень на відміну від інших соціальних норм. Держава застосовує або може застосувати санкції за їх порушення;
6) норми права встановлюють юридичні права і обов’язки учасників суспільних відносин або офіційний правовий статус громадян, організацій, держави; інші соціальні норми можуть регламентувати моральні, політичні, релігійні та інші права і обов'язки,
7) норми права виражаються тільки в певних юридичних формах (закони, постанови, укази, декрети, накази, загальнообов'язкові рішення) і мають чинність в часі, просторі і стосовно певних суб'єктів. Інші соціальні норми таких ознак не мають
Отже, право — це система або сукупність норм (правил поведінки), які мають офіційний формальний характер, встановлені державою, є загальнообов'язковими для всіх учасників суспільних відносин, охороняються державою від порушень, виражають юридичні права і обов'язки і направлені на регулювання і охорону найбільш важливих суспільних відносин і соціальних цінностей.
Таке визначення права і його ознак характерне для нормативного підходу. Такі ознаки має і окрема норма права і, аналогічно, її визначення. Суть цих норм права зводиться до того, що вони виражають потреби і інтереси всього народу або певних класів чи соціальних груп. Разом із тим розуміння права залежить від того, чиї потреби і інтереси воно виражає і охороняє.
Таке розуміння права в значній мірі обмежено, оскільки воно ототожнюється із законами і іншими нормативно-правовими актами. В той же час закони можуть мати різний характер, в них можуть виражатися потреби і інтереси панівного класу або соціальної групи. В зв'язку з цим можна виділити рабовласницьке право, феодальне право, буржуазне право, пролетарське право, загальнонародне право та інші види і типи права, залежно від типу держави, форм правління і політичного режиму. Право повинно мати загальнонародний характер, в якому повинні виражатись загальнолюдські цінності, потреби та інтереси кожної конкретної людини.
Право як соціальне явище потрібно відрізняти від безправ'я. З позицій моральної шкоди права право повинно виражати прогресивні, демократичні ідеї: справедливість, рівність, свободу. Право в перекладі з латині є справедливість. Право є міра справедливості між різними класами, соціальними групами і між людьми. Звідси випливає, що право — це такі норми, які виражають рівноправність всіх громадян. Право є також міра свободи громадян, воно встановлює межі свободи всіх громадян, разом із тим право встановлює міру відповідальності громадян за правопорушення, за матеріальну і іншу шкоду чи соціальну небезпеку. Право — це не вседозволеність, оскільки жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо. Таким чином, право — це антипод безправ'я, антипод правопорушень. Право — це досягнення певного рівня культури суспільства, в якому не повинно бути класового права, не повинно бути трупового, мафіозного, злочинного “права”. Таким чином, з позицій моральної школи, право зводиться до прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, до їх рівності, свободи і відповідальності, до справедливості, закріплених в діючій системі права і законодавства.
В Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу (ст.8). В ст.21 Конституції записано, що всі люди е вільні і рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини є невідчужуваними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством (ст.23 Конституції). В ст. 24 Конституції стверджується, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Таким чином, нова Конституція України виходить із принципів моральної школи права.
Право потрібно також розглядати як певний культурний, гуманний засіб для регулювання суспільних відносин, для охорони соціальних цінностей, для управління суспільством за допомогою правового законодавства і державних органів. Право не може бути засобом придушення і гніту певних класів і соціальних груп. Воно є інструментом (засобом) становлення і розвитку демократії, зміцнення законності і правопорядку. Право є засіб соціального компромісу, засіб консолідації суспільства, народу, нації.
Крім того, з позицій моральної школи право залишається на папері і не може бути правом до того часу, поки не буде усвідомлене людьми, громадянами держави і суспільства. Не усвідомлені права, свободи і обов'язки громадян, державних установ, підприємств і організацій не можуть реалізовуватись в життя Таким чином, право — це не тільки норми права (закони і т. п.), але й суспільна і індивідуальна правосвідомість. Право — це не тільки система норм законодавчих актів і правосвідомість суспільства, але і реальні правовідносини.
Соціологічний підхід до розуміння права
Законодавчі акти, які не реалізуються, не застосовуються в реальному житті, перестають бути правом, вони відмирають і стають “мертвим правом”. Живе право — це такі норми, які закріплені в законодавчих актах, усвідомлені населенням і діють, реалізуються в конкретних правовідносинах. Без реалізації закони залишаються “шматком макулатури” або історичними пам'ятниками права.
Право є антипод правопорушень, а правопорушення не зводяться до пошкодження того чи іншого кодексу чи закону. Правопорушення наносять шкоду і мають соціальну небезпеку для реальних матеріальних і духовних цінностей суспільства, держави і людей.
Крім того, потрібно підкреслити, що в суспільстві бувають випадки, коли закони не прийняті, а правовідносини сформувались на підставі моралі, угод, договорів, свідомості тощо.
Таким чином, в суспільстві можуть існувати правовідносини без законодавчих актів. Ці правовідносини можуть існувати також на підставі звичаєвого права, прецедентного права, договірного права, релігійного права (там, де існує система релігійного права).
Підводячи підсумки, можна підкреслити, що право може мати також природний характер, як сукупність суб'єктивних прав, свобод і обов'язків людей і організацій, які виникають в результаті вступу людей в економічні, політичні, торгові, сімейні та інші соціальні відносини. Природне право може бути оформлене і закріплене в законодавчих актах після діяльності правотворчих органів. Право, яке створене державою, іноді називають позитивним, об'єктивним правом, оскільки воно не залежить від волі конкретної особи. Право, яке зводиться до конкретних прав, свобод і обов'язків громадянина, підприємства, організації і держави, називають суб'єктивним правом.
Таким чином, може існувати природне право, об'єктивне позитивне право і суб'єктивне право. В західних країнах ставлять питання і про існування права соціальних груп, колективів тощо.
Таким чином, право — складне явище, оскільки воно відображає дуже складні економічні, політичні та інші соціальні відносини. Право, законодавство повинно відображати економічні, політичні закономірності розвитку суспільства, тоді закони будуть мати правовий характер.
На підставі аналізу цих концепцій можна дати багато визначень права. Воно зводиться до нормативної концепції плюс моральний, соціологічний, генетичний (природний) підходи. Право — це система або сукупність формально виражених норм (правил поведінки), які відображають і регулюють найбільш важливі економічні, політичні та інші соціальні відносини (закономірності їх розвитку), встановлені або санкціоновані державою, мають загальнообов’язковий характер, виражають міру справедливості, рівноправності, свободи і відповідальності учасників суспільних відносин, охороняються державною владою від порушень, закріплюють юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охороняють соціальні цінності суспільства, держави і громадян і направлені на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку.
bigmir)net TOP 100