Реклама на сайте Связаться с нами

Теорія держави і права

Опорний конспект

На главную
Опорний конспект з курсу "Теорія держави і права"
§ 24. Поняття й ознаки правової норми.
Норма права — це правило поведінки, установлене чи санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (чи як одиничне до загального). Було обґрунтовано, що норма права — це і не форма, і не зміст усього права, а саме його частка. Вона володіє властивим їй змістом і формою й у системоутворюючих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому.
Нормі права як частини системи в тім чи іншому ступені властиві істотні ознаки, властивому праву, тому їй можна дати визначення, ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.
Норма права — це загальнообов'язкове, установлене чи санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їх упорядкування.
Будь-яке державно-організоване суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття припускає з'ясування властивій нормі права специфічних ознак (властивостей).
По-перше, норма права являє собою відволікання від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поводження, що є істотними, тобто розглядають поводження як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені і текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими до реалізації.
Наприклад, у процесі купівлі-продажу істотним є не те, скільки разів “прицінювався” покупець, вибираючи ту чи іншу річ, який час він на це затратив. Усе це — сфера життєвого звичаю. Для права важливо установити ознаки: коли можна визнати договір закупівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить від продавця до покупця. Чи інший приклад: у випадку здійснення убивства, коли закон особливо чуйний до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає всі сугубо індивідуальне, що не має відношення до характеристики даного діяння як такого.
Отже, норми права містять указівки на істотні ознаки поводження, властиві кожному з невизначеного числа конкретних індивідуальних відносин (вчинків), що держава має намір піддати правовому регулюванню.
По-друге, норма права є наказовим розпорядженням незалежно від того, який його характер: заборона, чи обзивання дозвіл. Розпорядження в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; тому що воно їм установлене, то передбачені і примусового заходу у випадках його порушення.
В-третіх, норма права являє собою визначений метод впливу на регульовані відносини. У приведених вище прикладах методи регулювання виникаючих відносин зовсім несхожі, як і самі відносини, тому що використовуються різні способи додання їм визначеності, упорядкованості. У цей метод включаються: обставини, при яких застосовується норма; коло учасників, регульованих цією нормою відносин; взаємні права й обов'язки; санкції за невиконання обов'язків.
В-четвертих, норма права — загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства в цілому) як можливих (чи реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин.
Норма права зазвичай не вказує персоніфікованих виконавців розпорядження, що міститься в ній. Інакше кажучи, вона розрахована на невизначене коло уповноважених і зобов'язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права як абстрактна модель поводження припускає її кількаразову дію, а отже, і “захопити” у поле свого притягання вона може потенційно кожного члена суспільства.
В-п'ятих, абстрактність норми права зовсім не означає невизначеності її змісту. Саме навпаки, норма права тому і є такий, що містить цілком конкретне правило поведінки. Наприклад, ст. 16 ГК РФ визначає, що збитки, заподіяні чи громадянину юридичній особі в результаті незаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого чи самоврядування посадових осіб цих органів, у тому числі видання не відповідному чи закону іншому правовому акту акта державного чи органу місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню Російською Федерацією, що відповідають суб'єктами чи федерації муніципальним утворенням. Тут типовий приклад норми права як формально визначеного правила, що означає повноту і точність указівки на ознаки правила поведінки. Кожен індивідуальний випадок заподіяння збитків чи громадянину юридичній особі підпадає під дію цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини даного виду. Завдяки тому, що вона постійно впливає на цей вид відносин, її вимоги реалізуються усіма як обов'язкові для кожного, хто причетний до відшкодування збитків без персональної вказівки, для кого саме.
Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулює повторюваний вид суспільних відносин, тому що не вичерпується однократною реалізацією, а охоплює всі можливі індивідуальні випадки. У силу цього норма права — загальне і загальнообов'язкове правило поведінки.
В-шостих, зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на упорядкування яких вона спрямована. Воно формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і правової культури, моральних і політичних установок, орієнтацій держави й інших факторів. У нашому прикладі пояснити правило, чому обов'язок відшкодування збитків лежить на державі в цілому, відповідних його суб'єктах, муніципальних утвореннях, тільки природою даного правоохоронного відношення не можна. Тому зміст норми в головному, основному визначається змістом регульованого відношення.
Норма права — правова реальність навіть у тому випадку, якщо вона жодного разу не застосовувалася для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недавній історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід зі складу СРСР. Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомі норми, що застосовуються безпосередньо й опосередковано — через інші норми.
Таким чином, норма права — це загальне правило, що вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманіття особливого, індивідуального, окремого.
Норма права є науковим, об'єктивно обґрунтованим розпорядженням — моделлю суспільних відносин, що відбиває інтереси суспільства в розвитку даного відношення.
Загальний характер норми права не випливає з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, котре об'єктивно існує в численних окремих матеріальних відносинах даного виду, що є виробничими відносинами.
У сучасних умовах удосконалювання норм права йде по двох основних напрямках: поліпшення змісту норм, зміцнення їхній “істинності”; упорядкування їхньої структури і системи в цілому.
Перший шлях характеризується тенденцією до усе більш точного відображення потреб громадського життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому удосконалювання змісту стосується всього комплексу норм — зобов'язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.
bigmir)net TOP 100