Реклама на сайте Связаться с нами

Ю. В. Ніколенко

Основи економічної теорії

Підручник

Київ
ЦНЛ
2003

На главную
Основи економічної теорії. Ніколенко Ю. В.
§1. ПРЕДМЕТ КУРСУ "ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ"
Економіка як наука
Вивчення кожної науки починається з визначення її предмета, тобто з того кола питань, які вона досліджує, з'ясування цілей, які вона переслідує, і методів, які використовує. Отже, головним ; завданням даної теми є визначення:
а) предмета курсу "Основи економічної теорії";
б) цілей і функцій даної науки;
в) загальних методів економічних досліджень. Вперше поняття "економіка" ввів грецький мислитель Арістотель (III ст. до н. е.).
Описуючи організацію господарства в маєтку рабовласника, він фактично обґрунтував суть економіки як науки про домашнє господарство: грецьке "ойкос" означає дім, господарство, "номос" - вчення, закон. Проте економіка як наука, як систематизоване знання про суть господарської діяльності виникла лише в ХVII-ХVIII ст., тобто в період становлення капіталізму.
Щоб з'ясувати предмет даної науки, необхідно розкрити суть принаймні двох найважливіших категорій: "економіка" та "економічна теорія". При цьому слід зауважити, що теорія - це форма наукового пізнання, яке дає уявлення про певну об'єктивну дійсність як цілісну систему. Отже, економічна теорія має бути наукою про економіку як цілісну систему, в якій усе пов'язане, взаємозумовлене й субординоване.
В економічній літературі даються різні тлумачення поняття економіки як науки. Нагадаємо деякі найвідоміші з них:
економіка - наука про виробничу діяльність та обмін її результатами між людьми;
економіка вивчає рух економічного життя - тенденції в розвитку цін, виробництва, безробіття тощо. У міру вивчення цих явищ вона допомагає виробити політику, реалізуючи яку уряд може впливати на економічне життя;
економіка - наука вибору. Вона вивчає, як люди вибирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів (землі, праці, обладнання, технічних знань) для виготовлення різних товарів і розподілу їх між різними членами суспільства;
економіка вивчає, яким чином людина здійснює організацію виробництва і споживання;
економіка вивчає гроші, капітал, його форми й багатство. Жодне визначення не можна відхилити, оскільки у кожному з них відбивається певна сторона економічних відносин, хоч і не охоплюється повністю вся система. Водночас усі вони свідчать про те, що економіка безпосередньо пов'язана з виробництвом, зі створенням матеріальних і духовних благ.
Як відомо, суспільне виробництво має дві сторони: технічну й суспільну. Технічну виражають продуктивні сили, а суспільну - виробничі відносини. Детальну характеристику продуктивних сил ми розглянемо пізніше. Зараз же зазначимо, що вони складаються з двох основних частин: засобів виробництва і трудових ресурсів, які приводять їх у рух, тобто використовують для створення матеріальних і духовних благ. Продуктивні сили виражають відносини "людина - природа". Ці відносини вивчаються природничими й технічними науками.
Виробничі відносини
З приводу виробництва складаються насамперед відносини "людина - людина". Це - виробничі відносини. Вони виражають ті суспільно-економічні стосунки, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ.
Дана система відносин найповніше відбиває соціальну сторону економіки, тобто її соціальні засади. Вона показує:
1) хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби виробництва - вирішальні умови господарської діяльності;
2) як, за яких суспільних умов і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства;
3) кому дістаються продукти праці виробника, тобто хто привласнює результати виробництва.
Вивчення соціально-економічних відносин має надзвичайно важливе значення, тому що ми при цьому дізнаємося, чи підпорядкована економічна діяльність інтересам народу, наскільки соціальне справедливий даний соціально-економічний лад тощо.
У господарстві кожної країни є також відносини, які можна представити як "виробництво - виробництво". Вони виникають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяльності, кооперації праці, фінансових ресурсів тощо. Ці економічні відносини стосуються організації виробництва, тому їх називають, організаційно-економічними. Система даних відносин фактично охоплює весь господарський механізм, за допомогою якого здійснюється управління народним господарством.
В сукупності організаційно-економічних відносин розрізняють конкретно-економічні та загальні організаційно-економічні відносини. Конкретно-економічні відносини - це господарський механізм окремих галузей (промисловості, будівництва, сільського господарства тощо). У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-економічними науками.
Загальні організаційно-економічні відносини - сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям народного господарства, тобто економіці у цілому. Це, наприклад, ринкова система організації виробництва, підприємництво, маркетинг, фінанси й кредит тощо. Загальногосподарські відносини не можуть бути охоплені окремими конкретно-економічними дисциплінами. Вони вивчаються наукою, яка називається економічною теорією.
Предмет курсу "Основи економічної теорії"
Таким чином, економічна теорія вивчає:
а) соціально-економічні відносини;
б) загальні організаційно-економічні відносини.
Соціально-економічні відносини - це ті відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ, їхню основу, ядро становлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт.
Загальні організаційно-економічні відносини являють собою певну систему господарського механізму, а саме: систему форм і методів суспільної організації і регулювання народного господарства.
Названі групи економічних відносин тісно між собою пов'язані. Завдання економічної теорії полягає в тому, щоб з'ясувати існуючі тут причинно-наслідкові зв'язки, закони й закономірності, які характеризують функціонування цих відносин як цілісної, логічно зумовленої економічної системи.
Предмет "Основи економічної теорії" відрізняється від "Економіксу" і курсу марксистської "Політичної економії".
Предмет "Економіксу"
У підручнику П. Самуельсона і В. Нордхауса "Економікс" дається таке визначення предмета: економіко - це наука про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання обмежених ресурсів для того, щоб виробити різноманітні товари й розподілити їх сьогодні або в майбутньому для споживання різних індивідів і груп суспільства.
З цього визначення видно, що економікс зосереджує свою увагу на вивченні організаційно-економічних відносин, зокрема тих принципів і моделей, які визначають логіку функціонування ринкової економічної системи на мікро- і макрорівнях.
Класики буржуазної політичної економії по-іншому трактували свій предмет дослідження. Вони вважали, що економічна наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання благ і послуг, причому з точки зору не лише майнових зв'язків, а й суспільних відносин між людьми, особливо в галузі розподілу. Неупереджений, строго науковий підхід до досліджень дав змогу А. Сміту й Д. Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістичному суспільстві. Вони виявили, що прибуток капіталістів утілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікардо відкрив економічний закон, який виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою робітників) і неоплаченою (прибутком капіталіста). Згідно з цим законом прибуток "буде високим або низьким в тій самій пропорції, в якій буде низька або висока заробітна плата".
Звичайно, подібні дослідження не були в інтересах буржуазії. З 40-х років XIX ст., коли робітники повели рішучу боротьбу за свої соціальні права, буржуазні економісти перестали вивчати властиві капіталістичному способу виробництва суспільні відносини й зосередили увагу на дослідженні організаційно-господарських зв'язків. Тут вони досягли значних успіхів, широко використовуючи математику й статистику для з'ясування складних господарських процесів. Багатьом західним економістам (особливо спеціалістам з економіко-математичних методів аналізу) були присвоєні Нобелівські премії з економічних наук. Серед них, зокрема, американські вчені Пол Самуельсон, Василь Леонтьєв, Мілтон Фрідмен, англійський дослідник Фрідріх фон Хайєк, французький - Моріс Алле та ін.
Предмет марксистської політекономії
Предметом марксистсько-ленінської політичної економії є переважно соціально-економічні відносини. Марксистський напрям в економічній науці виходить з того, що в реальному житті не існує виробництва взагалі, що в кожну історичну епоху розвиваються певні способи виробництва, характерні особливості яких визначаються специфічними соціально-економічними відносинами. Отже, щоб з'ясувати суть того чи іншого способу виробництва, необхідно розкрити властиву саме йому специфічну систему соціально-економічних відносин.
Така система досліджень, безумовно, мала певні позитивні результати. Саме К. Маркс дав геніальну характеристику капіталізму домонополістичного періоду і виробив ряд методологічних принципів аналізу суспільно-економічної системи.
Не виникає сумніву, наприклад, у тому, що для виявлення в суспільстві експлуатації і визначення її ступеня необхідно використати марксистську методологію аналізу.
Водночас марксистська політична економія має істотні недоліки.
1. Вона ігнорує конкретну господарську практику, тому виявляється надто затеоретизованою. Наука, яка намагається сформулювати якісь теоретичні положення, що не мають нічого спільного з конкретною господарською практикою, нікому не потрібна.
Крім того, марксистська політекономія фактично ухилялася від аналізу тих форм і методів господарювання, без яких не може розвиватися суспільство шляхом цивілізації. Зокрема, такі прогресивні сучасні форми організації економіки, як підприємництво, маркетинг, менеджмент, не лише не вивчалися, а навіть представлялися як ворожі, не сумісні з соціалізмом. Тому не випадково, що в галузі організації економіки ми дуже відстаємо від західних країн.
2. Предмет марксистської політекономії був також занадто ідеологізований; політекономи, як і інші суспільствознавці, нерідко лише обґрунтовували і коментували партійні рішення, замість того щоб проводити об'єктивні наукові дослідження. Крім того, акцентуючи увагу на специфічних явищах, властивих тій чи іншій формації, вони ігнорували те загальнолюдське, загальноекономічне, що вироблене людством. Фактично марксистська політекономія протиставляла себе світовій економічній думці, що завдавало їй величезної шкоди. В умовах командно-адміністративної системи марксистська політична економія стала догматичною й апологетичною.
Таким чином, предмет курсу "Основи економічної теорії" за своїм економічним змістом відрізняється як від "Економікса", так і від марксистської політичної економії. В ньому дається комплексний аналіз соціально-економічних і організаційно-економічних відносин. При цьому виключається апологетика будь-якого економічного ладу, характеризуються позитивні й негативні сторони кожного історично визначеного способу виробництва. Крім того, при розгляді різних типів господарювання основна увага приділяється загальним економічним структурам. У результаті вимальовується бачення загальнолюдських цінностей економічної культури, на котрих ґрунтуються прогресивні способи виробництва. Одночасно виявляються особливості різних історичних видів економічних відносин. Головним мірилом науковості, обгрунтованості висловлених у навчальному курсі теоретичних положень має бути їхня відповідність реальному життю, об'єктивній дійсності. З цих позицій і розглянемо цілі і функції економічної теорії.
bigmir)net TOP 100