Реклама на сайте Связаться с нами

Ю. В. Ніколенко

Основи економічної теорії

Підручник

Київ
ЦНЛ
2003

На главную
Основи економічної теорії. Ніколенко Ю. В.
§1. ФІНАНСИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
Суть фінансів
Фінанси - сукупність економічних відносин, пов'язаних з системою утворення та використання фондів грошових ресурсів для задоволення потреб розширеного відтворення. Фінанси включають лише ті відносини, які стосуються процесу утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів на підприємствах, у регіонах і народному господарстві країни загалом.
Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємства, громадські організації, державні органи управління, держава в цілому й населення країни. Вони виконують важливу роль у забезпеченні руху відповідної грошової маси від низових ланок виробництва до центру й навпаки. Взаємодія суб'єктів фінансів здійснюється у процесі формування й використання амортизаційного фонду, фонду нагромадження, фондів для вирішення різноманітних соціальних проблем.
Фінанси обслуговують кругооборот та оборот виробничих фондів у грошовій, виробничій і товарній формах, а також охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в Ощадбанки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі держава, у свою чергу, надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально-економічними процесами, визначає темпи та пропорції суспільного відтворення.
Фінансові відносини складаються також між підприємствами й банками, організаціями матеріально-технічного постачання. Вони будуються за певними принципами, головними серед яких є повна економічна самостійність підприємств, право на ведення незалежної від держави власної фінансової політики.
Фінансові відносини виникають також у внутрігосподарських зв'язках, особливо за умов розвинутого внутрігосподарського розрахунку, бригадних форм організації праці, оренди структурних підрозділів. Акціонування значної частини суспільного виробництва також породжує нові форми фінансових відносин, які сприяють залученню додаткових коштів трудящих у виробництво й заохоченню високоефективної праці.
Функції фінансів
Суть фінансів концентровано виражена у виконанні ними таких функцій: акумулюванні грошових коштів у конкретних видах цільових фондів (розподільча функція), здійсненні грошового контролю за використанням матеріальних ресурсів, стимулюванні прогресу. Об'єктами дії розподільчої функції фінансів виступає грошова форма вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства. На основі даної функції:
а) здійснюється заміщення вартості спожитих засобів виробництва і утворення первинних доходів у вигляді прибутку, нарахувань на соціальне страхування, утворення резервних і страхових фондів;
б) забезпечуються загальнодержавні потреби, формуються ресурси на утримання і розвиток невиробничої сфери, здійснюється внутрігалузевий, міжгалузевий і міжрегіональний розподіл національного доходу.
Акумулюючи та регулюючи фінансові ресурси, держава здатна активно впливати на формування оптимальних пропорцій між нагромадженням і споживанням, виробничою і невиробничою сферами, І і II підрозділами суспільного виробництва, окремими галузями народного господарства та економічними регіонами.
Контрольна функція фінансів органічно випливає з розподільчої. Вона передбачає здійснення перевірки дотримання підприємствами та організаціями порядку акумулювання й використання цільових централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів суспільного призначення та виконання фінансових зобов'язань перед державою. Через фінансове законодавство держава регламентує й регулює процес нарахування, отримання, зміну й відміну платежів у бюджет.
Стимулююча функція фінансів покликана підвищувати ефективність використання факторів виробництва, так регулювати вартісні пропорції, щоб вони створили достатні умови для проведення режиму економії, піднесення продуктивності праці і якості продукції. Будь-яке порушення цієї функції негайно підриває економічну і соціальну стабільність суспільства, провокує економічно невиправдане зростання цін і зниження продуктивності праці.
Ні розподільча, ні контрольна функції фінансів за умов адміністративно-командної системи достатньо не вивчалися, тому що фінанси були адміністративно-наказовим фактором надцентралізації, підпорядковувалися не економічним законам, а пануючим політичним та ідеологічним принципам. Така багаторічна орієнтація призвела до розвалу фінансів, деформації системи господарювання, стимулювала відчуження працівників від засобів виробництва й результатів праці. Щоб перебороти негативні процеси й радикально реформувати фінанси, необхідно прискорити процес демонополізації, децентралізації й роздержавлення. Нові фінанси повинні органічно цілеспрямовуватись на підвищення ефективності виробництва, зміцнення принципів господарського розрахунку, створення умов для конкуренції та підприємництва.
Фінансова система
Фінанси функціонують через фінансову систему, яка включає сукупність різних форм організації фінансових відносин між державою і підприємствами, між підприємствами, організаціями і їх об'єднаннями, відносини держави з підприємствами та організацій з населенням. Найважливішими інструментами даної системи є податки, платежі до бюджету, платежі за державні кредити, рентні платежі, формування бюджетних і позабюджетних фондів і їх використання для задоволення суспільних потреб та ін. Важливим елементом фінансової системи є Міністерство фінансів України та його органи на місцях. Саме воно почало формувати й використовувати головні економічні регулятори і несе за це цілковиту відповідальність.
За умов ринкової економіки забезпечити чітко діючий механізм переміщення потоків грошових ресурсів від населення, яке в основному здійснює заощадження, до інвестицій, що реалізуються підприємствами, здатний лише чітко функціонуючий фінансовий ринок. Жодна з складових фінансового ринку не може бути самостійним інструментом ринкової економіки, тому що вони взаємозв'язані і взаємопереплітаються. Але й мають свою специфіку. Держава мусить добре врахувати цю специфіку і використати такі механізми регулювання кожного з цих інститутів: банківського ринку, ринку цінних паперів і страхового ринку для покращання економічного стану всіх суб'єктів господарського життя і піднесення ефективності суспільного виробництва. І хоча фінансовий ринок в Україні лише зароджується, його головні діючі елементи вже працюють. Зокрема, склалася національна банківська система, розпочалася робота первинного ринку цінних паперів, започатковано страховий ринок, що невпинно набирає сили. Основними суб'єктами фінансового ринку є емітенти, інвестори та фінансові посередники.
Розвинений фінансовий ринок складається з різноманітних каналів, які можна узагальнити у формі двох груп: а) канали прямого фінансування, за якими кошти пересуваються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників шляхом продажу акцій, облігацій та інших цінних паперів; б) канали непрямого фінансування, за якими потоки грошових коштів від власника заощаджень до позичальника спрямовуються через фінансових посередників (банки, страхові компанії та інші позичково-заощаджувальні заклади). Завданням фінансових посередників є спрямування заощаджених коштів від тих, заробляє більше, ніж тратить, до тих, хто тратить більше, ніж заробляє. У цьому процесі найважливіші функції виконують банки, тому що вони цілеспрямовано регулюють потоки грошових коштів від власників заощаджень до інвесторів.
Фінансова система України має досить складну й багаторівневу структуру. Складовими трирівневої системи фінансів є: фінанси первинних структурних ланок економіки, тобто фінанси підприємств і організацій; державні фінанси; фінанси населення.
Основними принципами побудови даної трирівневої системи фінансів стали:
а) повна економічна самостійність фінансів підприємств і їхнє відокремлення від державних фінансів;
б) самостійність і відособленість державного бюджету від позабюджетних фондів, у тому числі й фонду соціального страхування, пенсійного та інших;
в) самофінансування усіх господарських суб'єктів;
г) формування незалежної бази місцевих і регіональних бюджетів;
д) право ведення незалежної фінансової політики для всіх суб'єктів господарювання;
е) розробка і реалізація бізнес-планів кожним з учасників фінансово-господарської діяльності. Реалізація цих та інших принципів допомогла б фінансам зайняти належне їм місце у всій економічній системі, обслуговувати оборот і кругооборот фондів, підвищувати ефективність виробництва, продуктивність праці і якість продукції.
Однак фінансова система України ще й нині не звільнилася від таких негативних рис тоталітарної держави, як надцентралізація, однорівнева форма, планування зверху, державний розподіл фінансів і матеріальних ресурсів для вирішення проблем держави, суспільства і підприємств. Шляхом інфляційного падіння життєвого рівня більшості населення воно й нині фактично залишається вилученим із системи фінансів.
Фінанси підприємств
Фінансова система України складається з трьох рівнів: фінансів підприємств і організацій, загальнодержавних фінансів, фінансів населення. Фінанси підприємств і організацій поряд із загальними рисами, властивими фінансам загалом, мають специфічні ознаки, які пов'язані з характером та особливостями відносин розподілу доходів і реалізації продукції, формуванням фонду заміщення спожитих засобів виробництва, валового доходу, створенням та використанням різноманітних фондів грошових коштів, які забезпечують виробничо-господарську діяльність підприємств.
Фінанси підприємств, організацій і галузей народного господарства - це система економічних відносин, яка пов'язана з формуванням і розподілом грошових доходів і нагромаджень, утворенням і використанням фондів грошових коштів, за допомогою яких забезпечуються поточна господарська діяльність, виробничий і соціальний розвиток.
Організація фінансів закладів некомерційної діяльності суттєво різниться. Насамперед вони надають різноманітні послуги соціального характеру, управління, охорони громадського порядку, оборони та ін. Тому тут фінансові відносини складаються навколо таких проблем: а) грошові відносини даної галузі з бюджетом. На їх основі формуються галузеві грошові фонди освіти, охорони здоров'я, культури, мистецтва тощо; б) грошові відносини між галузевими органами управління і підвідомчими їм закладами, а також зовні останніх. Вони супроводжуються використанням галузевих фондів і формуванням грошових фондів Цільового призначення (заробітної плати, капітального ремонту та ін.). Всередині організацій і закладів фінансові відносини виникають з нагоди формування й використання фондів заробітної плати і економічного стимулювання, а також перерозподілу грошових коштів цільового призначення; в) грошові відносини між суб'єктами господарювання, в тому числі й пов'язаних із формуванням і використанням позабюджетних фондів, і грошові відносини між споживачами послуг і спонсорами.
Фінанси підприємств і організацій забезпечують формування й використання доходів первинної виробничої структури, регулюють розподільчі відносини на мікроекономічному рівні і формують базову підсистему фінансової системи. Саме на підприємствах створюється валовий національний продукт, що стає об'єктом фінансового розподілу і перерозподілу, формуються грошові доходи й нагромадження, утворюються і використовуються фонди грошових коштів, що допомагають забезпечувати нормальну поточну господарську діяльність, виробничий і соціальний розвиток.
Фінанси підприємств мають такі самі соціально-економічні ознаки, як і фінанси взагалі. Поряд з цим їм притаманні специфічні ознаки, пов'язані з особливостями функціонування фінансів у різних сферах суспільного виробництва. Зокрема, в галузях матеріального виробництва, де виробляють товари, основу організаційної структури складають підприємства і їх об'єднання, що формують такі різноманітні групи фінансових відносин: по-перше, грошові відносини щодо формування первинних доходів і цільових фондів внутрігосподарського призначення - статутного фонду, фонду розвитку виробництва, заохочувальні фонди та ін.; по-друге, відносини між підприємствами, пов'язані з платежами й отриманням штрафів при порушенні договірних зобов'язань, здійсненням пайових внесків членами різних об'єднань, їх участь у розподілі прибутку від кооперації виробничих процесів, інвестування коштів у акції та облігації інших підприємств, отримання з них дивідендів і процентів; по-третє, відносини страхування, отримання банківських позичок і їх погашення, сплати процентів за них, а також надання банками у тимчасове користування вільних грошових коштів за певну плату; по-четверте, відносини з державою у зв'язку з утворенням і використанням бюджетних і позабюджетних фондів; по-п'яте, відносини підприємств з вищими управлінськими структурами галузі, що передбачають платежі до різноманітних внутрігалузевих фінансових ресурсів.
Множинність форм фінансових відносин підприємств сфери матеріального виробництва розширюється наявністю різних форм власності, дією природнокліматичних факторів з галузевими особливостями, їхньою матеріальною основою виступають виробничі фонди, що обслуговують кругооборот і оборот виробничих фондів і забезпечують неперервність даного процесу. Специфіка фінансів підприємств пов'язана також із особливостями й характером відносин розподілу виручки і реалізації продукції, особливостей формування фонду заміщення спожитих засобів виробництва і валового доходу.
Головною умовою комерційного розрахунку є отримання прибутку і достатньої рентабельності для самофінансування. Якщо фінансово-господарська діяльність не забезпечує цього, то даному суб'єкту господарського життя загрожує банкрутство. Тому найхарактернішими рисами фінансів підприємств, що діють на основі принципів комерційного розрахунку, є:
по-перше, справжня фінансова незалежність. Підприємства самостійно розподіляють отриману виручку, формують і використовують на свій розсуд фонди виробничого і споживацького призначення. Та це не означає, що підприємство не має ніяких обов'язків і обмежень. Вони є і навіть більш вагомі, ніж були раніше. Але нині ці права та обов'язки оформлені в систему чинного законодавства, виконання положень якого є обов'язком для всіх;
по-друге, фінансові відносини підприємств, що діють на засадах комерційного розрахунку, вільні від дріб'язкової опіки держави. Вона може лише за допомогою економічних важелів регулювати фінансово-господарську діяльність, тобто держава проводить відповідну податкову політику амортизації, експортно-імпортну, валютну тощо. Проте ні держава, ні її органи не можуть перерозподіляти фінансові кошти між підприємствами;
по-третє, суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за фактичні результати своєї діяльності, своєчасне виконання зобов'язань перед постачальниками, державою, споживачами, банками та ін. Відповідають власним майном, штрафами, фінансовими санкціями. І не можуть розраховувати на покриття своїх збитків коштом державного бюджету чи інших підприємств. Граничною межею відповідальності є ... банкрутство;
по-четверте, у підприємств на засадах комерційного розрахунку складаються різноманітні взаємозв'язки з банками, страховими компаніями, державою. Вони спрямовані на зміцнення комерційних засад, на рівноправні партнерські стосунки, що вигідні усім її учасникам. Кожен суб'єкт комерційного розрахунку чітко усвідомлює, що ніхто й нічого безплатно не дає. Пільги, якщо й надаються, мають досить обмежений характер. Завдяки комерційному розрахунку на підприємствах формуються нові організаційно-правові відносини, впровадження яких здатне піднести ефективність виробництва на 25-30%.
Для досягнення розширеного відтворення і високої результативності фінансово-господарської діяльності та фінансової стабільності підприємства на засадах комерційного розрахунку здійснюють виважене й продумане планування, яке базується на всесторонньому врахуванні тенденцій ринкової кон'юнктури, маркетингу і соціальної орієнтації виробництва. Головна мета плану - досягнення високої ефективності виробничо-збутової діяльності шляхом урахування реальних можливостей перетворення як власних, так і залучених коштів у продуктивний капітал. При цьому чітко й точно прораховується лише той період часу, у якому надійно визначено виробничо-збутову поведінку підприємства. А довготривалі процеси прогнозуються з урахуванням вірогідності різних сценаріїв і варіантів рішень. Поряд із старою базою розрахунків все ширше застосовуються економічно-математичні методи і моделювання.
Фінансово-економічні процеси в межах одного року відображаються у балансі доходів і видатків. Це найважливіший документ підприємства у його стосунках з партнерами, банками, податковою інспекцією, місцевою владою, аудиторами тощо. Складання балансу доходів і видатків підприємства здійснюється на основі аналізу і врахування рівнів віддачі затрат і строків їх окупності, збалансування ризиків і забезпечення ліквідності, врахування динаміки інфляційного процесу тощо. Вся сукупність проблем збалансування доходів і видатків групується у такі чотири розділи балансу підприємства: по-перше, доходи і надходження коштів; по-друге, видатки і відрахування коштів; по-третє, кредитні взаємовідносини з банківськими закладами; по-четверте, взаємовідносини підприємства з бюджетом і позабюджетними фондами.
Специфіка організації фінансів підприємств значною мірою залежить від форми господарювання. Так, за орендної системи фінансові відносини складаються на основі договору, в якому зафіксовано розмір орендної плати. Вона включає амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів, обов'язкові платежі в бюджет, відрахування на розвиток виробництва, науки й техніки. Якщо при промислових підприємствах створено кооперативи, то в них формування доходів здійснюється відповідно до Закону про кооперацію та статуту кооперативів. Усі інші відносини з підприємствами вони регулюють на основі укладених договорів. У бюджет кооперативи платять податок з прибутку, ставки якого диференціюються залежно від виду кооперації та вкладу у задоволення потреб населення, умов матеріально-технічного постачання, ціноутворення тощо.
Промислові підприємства також самостійно вступають у договірні стосунки з іноземними партнерами й формують спільні підприємства. Договором визначаються такі принципові питання, як право власності у спільному підприємстві, формування й використання резервного та інших фондів, сплата податку з прибутку, а також умови обкладання податком тієї частини прибутку, яку іноземний учасник хоче перевести за кордон.
Перспективи розвитку фінансів підприємств органічно пов'язані з роздержавленням та приватизацією. Принцип тут один: взяти все, що можна, у державних бюрократичних структурах і віддати людям, а вони, включившись у вільне підприємництво й конкурентну боротьбу, знайдуть найефективніші способи функціонування підприємств на благо всього суспільства.
Отже, фінансова політика України, спрямована на збалансування державного бюджету і здійснення структурних змін, має сприяти збільшенню доходів товаровиробників усіх форм господарювання, стимулювати вільне підприємництво та зростання маси прибутку.
Загальнодержавні фінанси
Фінанси держави - це система грошових фондів, які має держава і які спрямовуються на фінансове забезпечення її функцій: управління, оборону, соціальні гарантії, охорону навколишнього середовища тощо. Державні фінанси включають у себе механізм мобілізації ресурсів та їхнє зосередження в розпорядженні держави, тому як барометр відображають загальний стан економіки. Водночас вони слугують потужним важелем впливу на економіку та темпи її розвитку.
Державний бюджет - система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це - щорічний баланс надходжень і видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.
Як вираз сукупності фінансових відносин і форм утворення, розподілу та використання централізованих фондів грошових коштів бюджетна система України включає в себе бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети: обласні, районні, міські, селищні та сільські. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки. Формування доходів здійснюється за допомогою грошових відносин, які пов'язані з розподілом та перерозподілом частини вартості сукупного суспільного продукту.
Промислові підприємства також самостійно вступають у договірні стосунки з іноземними партнерами й формують спільні підприємства. Договором визначаються такі принципові питання, як право власності у спільному підприємстві, формування й використання резервного та інших фондів, сплата податку з прибутку, а також умови обкладання податком тієї частини прибутку, яку іноземний учасник хоче перевести за кордон.
Окремою ланкою державних фінансів виступають позабюджетні фонди, які організаційно відокремлені від державного бюджету і мають певну самостійність. Водночас стосовно загального керівництва вони управляються виконавчою і законодавчою владами та місцевими органами. Провідними позабюджетними фондами є: фонд Чорнобиля, фонд соціального страхування, пенсійний фонд, фонд зайнятості населення. Нині формується багато нових позабюджетних фондів такого цільового призначення, як інноваційний, природоохоронний, фонди регіонального розвитку тощо.
Позабюджетні фонди формуються за рахунок спеціальних цільових відрахувань та інших джерел. Це можуть бути також добровільні внески й пожертвування фізичних і юридичних осіб, доходи від позик і грошово-речових лотерей. Зосереджені у цих фондах кошти гарантовано використовуються за своїм призначенням. Цього не може забезпечити державний бюджет, де кошти, що надходять, знеособлюються й перерозподіляються, особливо за умов економічної і фінансової нестабільності, лише на покриття найзагальніших потреб. Автономний статус позабюджетних фондів, навпаки, дає змогу гарантовано й своєчасно фінансувати, скажімо, соціальні заходи. Ці фонди значно менше регламентовані, ніж кошти бюджету, менше контролюються органами влади, а зміни у напрямах їх використання не потребують законодавчого оформлення, що дає можливість оперативніше використовувати позабюджетні кошти. Проте таке функціонування позабюджетних фондів досить часто спричинює низьку ефективність їх використання. Водночас їх численність призводить до нагнітання такого податкового пресу, що підриває сам сенс виробничо-господарської діяльності.
Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Зокрема, джерелами доходів державного бюджету є: податок з обігу; податок на прибуток підприємств, об 'єднань і організацій; податок на добавлену вартість; акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; надходження від реалізації грошово-речової лотереї та ін., які дають змогу забезпечувати перевищення надходжень державного бюджету України над видатками і цим здійснювати політику стабілізації економіки та фінансів.
Державні видатки - це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і Децентралізованих фондів грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Основними принципами організації державних видатків є: плановість, цілеспрямованість, ефективність використання коштів, безповоротність витрат виділених коштів і дотримання економії.
Специфічну складову частину державних фінансів становлять відносини державного кредиту. Ці відносини пов'язані з мобілізацією тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій і населення і їх передачею у тимчасове користування органам державної влади для фінансування державних видатків. Дане залучення здійснюється на фінансовому ринку шляхом емісії облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних паперів. Фінансовий ринок, крім цього, відіграє координуючу роль у регулюванні ринкових відносин, допомагає перерозподілити ресурси у галузевому й територіальному розрізах.
Основними формами державного кредиту є державні позики й казначейські зобов'язання. Вони дають змогу у стислі строки мобілізувати кошти і цивілізованим способом покривати фінансові потреби економічного й соціального розвитку, бюджетний дефіцит, сприяти розв'язанню проблем грошового обігу та інфляції. Останнє стає можливим тому, що такий відплив грошової маси зменшує її тиск на споживацький ринок. Отже, вміле використання засобів державного кредиту здатне прискорити економічну і фінансову стабілізацію і є одним із важливих способів формування системи державних фінансів.
Структура бюджету країни характеризується не тільки складом доходів і видатків, а й будовою бюджетної системи, яка включає в себе всю сукупність бюджетів, що створюються в державі. В основу бюджетної системи кожної країни кладеться її адміністративно-територіальний поділ. Саме він визначає вертикальну структуру державних органів влади і структуру відповідних фондів, що становлять фінансову базу їх функціонування. Сам характер взаємовідносин між бюджетами різних рівнів може будуватися на основі єдності, коли вся сукупність бюджетів становить єдине ціле і за доходами, й за видатками, і на основі автономії бюджетів, яка передбачає, що кожний бюджет має свою доходну базу і свої видатки. Бюджетний процес в умовах автономності регулюється на місцях лише законодавчими актами. Місцевим органам надаються широкі права у встановленні місцевих податків, у визначенні статей видатків. Перші кроки до автономізації місцевих бюджетів зробила й Україна.
Місцеві бюджети України (понад 5,5 тис.) слугують фінансовим підґрунтям місцевих органів влади. Найхарактернішими їх рисами стали самостійність, самофінансування, незалежність від вищого рівня органів управління. Це означає, що кожен місцевий бюджет мусить дбати про свою економічну базу, підтримувати вільне підприємництво, ініціативу, розбудовувати інфраструктуру свого регіону тощо. Основними статтями видатків місцевих бюджетів стали витрати на охорону здоров'я, освіту, житлово-комунальне господарство й побутове обслуговування.
Нині всі ланки бюджетної системи мають необхідні, закріплені за ними доходи для збалансування надходжень і видатків. Водночас за певних умов для збалансування бюджетів можуть використовуватися дотації, субсидії й субвенції. Дотації надаються нижчому місцевому бюджету як допомога на певну суму тоді, коли він не може скоротити власні видатки. Дотації не мають строго цільового призначення, тому їх отримувач на власний розсуд витрачає одержані кошти.
Субсидії видаються на фінансування конкретних закладів чи заходів, тобто мають цільове призначення і видаються на збалансування поточного бюджету. Субвенції також мають строго цільовий характер, видаються переважно на цілі розвитку і на основі пайової участі у фінансуванні передбачених витрат.
Розпочатий процес реформування бюджетної системи здатний привести до такого стану місцеві бюджети, що вони почнуть відігравати провідну роль у реформуванні всієї економіки України і піднесенні добробуту населення. Звичайно, це не принижує ролі Центру, за яким залишаються розробка й реалізація основоположних концепцій реформ. Україні потрібна така система мобілізації фінансових ресурсів, за якою податкові платежі і збори мали б цільовий характер, встановлювали рівні умови для всіх суб'єктів господарювання, чітко поділяли податки на загальнодержавні й місцеві. Місцеві податки мають становити автономну частину податкової системи. Їх сплачувати мусять підприємства, організації й громадяни даної території, а об'єктами оподаткування виступати доходи й ресурси.
Фінанси населення
Фінанси населення - це грошові фонди, які утворюються у жителів країни з надходжень, отриманих від трудової, господарської та іншої діяльності і які спрямовуються на примноження їх власності та підвищення добробуту. Вони виражають сукупність грошових відносин, що виникають навколо акумуляції й використання заощаджень, страхових та пенсійних фондів для потреб нагромадження й розвитку соціальної інфраструктури.
Держава, застосовуючи такі мобілізаційні механізми, як податкова система, страхування, пенсійні відрахування, митні, рентні та інші платежі, формує ресурси для державних фінансів, за рахунок яких можливими стають відповідні перегрупування ресурсів, стимулювання структурних зрушень в економіці і формування нових галузей. Іншу частину коштів населення утворюють добровільні внески й пожертвування до грошових ресурсів громадських організацій і політичних партій, спеціальних цільових фондів і коштів благодійних організацій, що використовуються для надання різноманітних соціальних послуг. Основними принципами утворення й використання фінансів населення є добровільність, громадська спрямованість, здебільшого некомерційний характер руху, самоокупність і самофінансування. У складі фінансів деяких громадських організацій можуть бути й доходи від господарської діяльності і проведення платних заходів, спеціальні грошові відрахування з прибутку підприємств і навіть асигнування з державного бюджету (добровільні спортивні товариства).
Конкретні види видатків визначаються характером діяльності: у спортивних товариствах кошти спрямовуються на утримання спортивних споруд та оплату праці відповідного персоналу, у культурно-освітніх організаціях - на оплату праці лекторів та утримання приміщень, у товаристві "Червоного хреста" - на санітарно-освітні заходи, надання допомоги населенню тощо.
Особливу форму організації фінансів на добровільних засадах становлять спеціальні цільові й добровільні фонди. Спеціальні цільові фонди - це добровільні об'єднання грошових коштів різноманітних суб'єктів господарського життя і населення для здійснення конкретних програм і цілей економічного розвитку й вирішення соціальних проблем. Як правило, переважають у цих фондах надходження від спонсорів, а видатки не мають на меті отримання прибутків. Серед благодійних фондів активною діяльністю вирізняються "Діти Чорнобиля", фонд "Відродження" та ін. Тому державні фінанси тісно взаємодіють з фінансами населення, а вони, в свою чергу, - з фінансами підприємств. Адже основну масу доходів населення отримує на підприємствах як оплату праці, дивіденди, відсотки за пайові внески тощо.
Нині фінанси населення вилучено з державного бюджету й утворено самостійні спеціалізовані резервні фонди, які ще називаються страховими фондами.
Страхові фонди створюються також у колгоспах, кооперативах, на підприємствах. Розпочинають діяльність, крім державних страхових органів, акціонерні, змішані (з участю іноземних фірм) страхувальні заклади. Не створюючи нових благ, система страхування сприяє подоланню інколи критичних ситуацій кожним господарським суб'єктом і тим самим стабілізує економіку в цілому.
Нагромаджені через страхові платежі кошти використовуються насамперед для надання кредитів, купівлі акцій та облігацій підприємств, нерухомості тощо. Отже, формуючи систему страхування як один з найважливіших елементів ринкової інфраструктури, Україна започаткувала ринкові відносини в страхуванні, які цілком виключають використання мобілізованих коштів населення для потреб державного бюджету.
Виокремлення страхування в самостійний елемент системи грошових відносин створює сприятливі умови для розвитку страхових послуг, а через них забезпечуватиме сприятливі умови для впевненої і спокійної роботи підприємців, розширення ними господарського обороту, виступає надійним гарантом банківської позики та ефективної інвестиційної діяльності.
Важливою є роль страхування в соціальній сфері. Соціальне страхування - це сукупність відносин, яка пов'язана з формуванням і витратами фондів грошових коштів для матеріального забезпечення непрацездатних. Суб'єктами соціального страхування є держава, підприємства та організації, профспілки й громадяни. Для соціального страхування властиві такі принципи: загальність забезпечення громадян соціальним страхуванням за рахунок насамперед коштів підприємств, організацій і держави; оптимальність поєднання інтересів особи, трудового колективу і суспільства при використанні страхових коштів; управління соціальним страхуванням через організації трудящих. Соціальне страхування формує грошові фонди для утримання непрацездатних, матеріального забезпечення у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності чи її відсутності від народження, втрати годувальника, безробіття. Основними формами надання соціальної допомоги є виплати, фінансування послуг і надання пільг.
За умов майнового розшарування державна система страхування забезпечить дешеве обов'язкове страхування, щоб захищати інтереси малозабезпечених прошарків населення, а комерційні страхові компанії надаватимуть різноманітні послуги середнім і високодоходним верствам, а також фінансове стійким фірмам. Таке поєднання обов'язкового й добровільного страхування всіх суб'єктів економіки створить достатні передумови для акумулювання розпорошених коштів населення і спрямування їх на подолання економічної кризи, а далі й на забезпечення економічного зростання.
bigmir)net TOP 100