|
Ю. В. Ніколенко
Основи економічної теорії
Підручник
Київ
ЦНЛ
2003
|
Суть, структура, функції підприємства Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності у різних галузях народного господарства. Відповідно до Закону України "Про підприємства" діяльність державного підприємства будується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу. Державні органи, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не мають права втручатися в його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства і визначення мети і напрямку його діяльності, його реорганізації чи ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення. Здійснюючи це право, підприємство користується і розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії, що не суперечать Закону. Воно має право продавати, передавати, надавати в позику, обмінювати, здавати в оренду тощо засоби виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, організаціям, громадянам (іноземним також), випускати і реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін. Керівні функції держава здійснює через встановлення підприємствам контрольних цифр, економічних нормативів і лімітів, замовлень на продукцію, укладання контрактів тощо. У своїй економічній діяльності підприємство повинно керуватися принципами комерційного розрахунку та самофінансування, забезпечуючи відшкодування поточних та капітальних витрат виключно за рахунок власних коштів та банківських кредитів. Водночас воно має право самостійно вирішувати питання матеріального стимулювання. Виробнича діяльність підприємства в умовах ринкової економіки підпорядковується потребам споживача. Це означає, що без вивчення попиту ринку, запитів та потреб населення, забезпечення високої якості продукції підприємство не може функціонувати успішно, бути конкурентоспроможним. Отже, орієнтація на споживача - важливий принцип діяльності підприємства. Державне підприємство несе повну відповідальність за свої зобов'язання перед державою та іншими підприємствами, організаціями, установами за дотримання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує свої зобов'язання за розрахунками, може бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним (банкротом). Державне підприємство (поряд з іншими) в умовах поглиблення міжнародного поділу праці стає головною фігурою зовнішньоекономічної діяльності. Воно наділене правом самостійно здійснювати цю діяльність відповідно до діючого в Україні законодавства. Однак це право може бути реалізоване після державної реєстрації підприємства як учасника зовнішньоекономічної діяльності. Воно має право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які заборонені законами України. Ефективність діяльності підприємства значною мірою визначається його структурною організацією. Звичайно, в різних галузях вона неоднакова. Все ж найхарактернішими структурними підрозділами підприємства є такі: виробництва, цехи, відділи, дільниці, ферми, бригади. Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися у спілки, господарські асоціації, концерни тощо за галузевим, територіальним та іншими принципами. Призначення керівника підприємства є правом його власника, з ним укладається контракт (договір, угода). Підприємство, організовуючи виробничу діяльність, визначає свою стратегію (стратегічні цілі, завдання) та тактику. Стратегічні завдання підприємства повинні визначати напрями його діяльності на перспективу: вдосконалення своєї продукції; забезпечення результативності у технології; зниження собівартості; підвищення якості; досягнення ефективності при низьких витратах виробництва; забезпечення достатньої рентабельності; визначення конкретних параметрів досягнення результату. Стратегія підприємства передбачає створення комплексної системи заходів, спрямованих на досягнення перспективних параметрів ефективності, реалізацію головної мети підприємства. Тактика підприємства - засіб, який забезпечує реалізацію наміченої стратегії. Тактика визначає конкретні короткострокові завдання, які забезпечують постійне наближення до поставленої мети. Вона розробляється і впроваджується керівництвом і працюючими у низових ланках. Звички мислити категоріями кількісних показників (потужності або тоннажу) сьогодні домінує у всіх підприємствах. Але умови змінюються. Вал не може більше залишатися головним засобом досягнення успіху в умовах ринку. Якість, а не обсяг виробництва продукції або надання послуг стає завданням номер один Для України як у сфері виробничої діяльності, так і у сфері послуг. Без цього ми не зможемо розпоряджатися своєю долею, втратимо свою виробничу, а отже, і технологічну базу. А це зумовить сповзання до більш низького рівня життя людей. Елементи цієї концепції, виходячи з вимог ринку, такі: 1) орієнтація на покупця: це означає, що кожне підприємство повинне навчитись думати про себе не як про підприємство, що виробляє товари і надає послуги, а як про підприємство, яке постійно викликає бажання у покупця мати з ним ділові відносини; 2) комплексний підхід: виробляти те, що відповідає потребам споживача. Сьогодні визначальним є більш висока відносна якість продукції та послуг із врахуванням запитів споживачів, а не маніпулювання цінами; 3) кінцева мета: довгострокове виживання, довгочасне процвітання. Принципи організації економічної діяльності підприємства До недавнього часу державні підприємства в нашій країні функціонували в умовах адміністративно-командної системи, яка спотворила економічну природу методів управління виробництвом, перетворила їх у формалізовані атрибути державної влади. Розвиток ринкових відносин та посилення пріоритету інтересів споживача в системі економічних відносин об'єктивно зумовлює нині прямий зв'язок доходів підприємства з кінцевими результатами його діяльності, яка має одержати суспільне визнання ринку. Але для того щоб одержати високі результати, потрібні сприятливі зовнішні умови і можливість прояву ініціативи, підприємництва, маневру ресурсами, тобто можливість самостійності рішень у різних формах і різними методами. Закон України "Про підприємства в Україні" вносить дві суттєві зміни до їхньої діяльності: по-перше, це - розширення компетенції підприємства у прийнятті рішень; по-друге, надання більших прав колективу у сфері виробництва і реалізації продукції. Закон передбачає самостійне планування підприємством своєї діяльності, виходячи з попиту на його продукцію (роботи, послуги). Основу планів становлять державні контракти й державні замовлення та прямі договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів. Згідно із цим Законом органи державного управління будують свої відносини з підприємствами, використовуючи економічні методи. Відносини підприємства з державою, іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі державного контракту, державного замовлення і прямих договорів. Підприємство самостійно реалізує свою продукцію, інші матеріальні цінності на основі державних контрактів, державного замовлення, через товарні біржі, мережу торгових підприємств. Воно також самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України, а валютна виручка зараховується на валютний балансовий рахунок підприємства і використовується ним самостійно. Організація економічної діяльності підприємства повинна бути спрямована на приведення в дію всіх його резервів, всебічне підвищення якості праці, забезпечення рентабельності виробництва. Принципами економічної діяльності є такі: 1. Самоокупність затрат (беззбитковість) і рентабельність. Цей принцип вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тільки рентабельним підприємствам. 2. Самофінансування - його суть не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Джерелом фінансування підприємства є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, які одержані від продажу цінних паперів, пайових та інших внесків громадян, трудового колективу підприємства. Іншими словами, розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки. 3. Матеріальна заінтересованість у кінцевих результатах праці. Цей принцип передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів. 4. Грошовий контроль за діяльністю підприємства. Кошти підприємств знаходяться на розрахунковому рахунку у банку за місцем їх реєстрації або в іншому банку за йога згодою. Банк здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні й касові операції. Підприємство застосовує у господарському обороті векселі. Якщо підприємство не виконує систематично свої зобов'язання за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкротом. 5. Повна економічна відповідальність за кінцеві результати господарювання, виконання договорів. Основною формою реалізації Цього принципу є економічні санкції - вилучення незаконно одержаних доходів, відшкодування збитків, штрафи, неустойки, пені, зменшення або позбавлення премій. Так, у Сумському машинобудівному науково-виробничому об'єднанні за кожний відсоток невиконання договорів фонд матеріального заохочення зменшується на 3%, при виконанні договорів повністю фонд збільшується на 15%. Усі ці принципи безпосередньо мають забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві. Органічною складовою організації економічної діяльності підприємства є внутрігосподарський розрахунок. Він охоплює систему економічних відносин внутрішніх підрозділів - цехів, відділів, дільниць, бригад - між собою і підприємством у цілому. Його основою є відповідальність структурних підрозділів підприємства за підвищення якості виробів і послуг та їх економічну ефективність. Сьогодні необхідно надати колективу широкі повноваження у прийнятті рішень. Внутрігосподарський розрахунок удосконалюється на основі застосування системи фондоутворюючих показників і регулюється стандартом підприємства. Фондоутворюючі показники для цеху обов'язкові для виконання. Вони є основою оцінки його роботи, визначають розмір премій і заохочення. Це такі показники: 1) зростання продуктивності праці, %; 2) зниження собівартості продукції, %; 3) виробництво продукції з урахуванням комплексної здачі її на склад, нормо-год.; 4) фондовіддача, грн.; 5) норматив незавершеного виробництва, грн; 6) ритмічність здачі продукції, %. Для виявлення резервів і розробки заходів щодо підвищення ефективності виробництва застосовуються розрахункові показники: 1) чисельність працюючих; 2) фонд зарплати; 3) обсяг товарної (реалізованої) продукції, послуг; 4) середньорічна вартість основних виробничих фондів. Прогресивною формою внутрігосподарського розрахунку є колективний підряд - нова форма реалізації самостійності і відповідальності. Вона означає, що між підрозділами підприємства й адміністрацією укладається договір на виробництво продукції, послуг, а також умови оплати праці. Обидві сторони несуть матеріальну відповідальність за виконання умов підряду. Заробіток кожного залежить від особистого вкладу в кінцеві результати, загального успіху колективу. |