|
А. Г. Кальченко
Основи логістики
Навчальний посібник
Київ
Знання
1999
|
Вантажі, призначені для перевезення, мають бути у транспортабельному стані, тобто упаковані в стандартну тару, мати правильне маркування, при потребі спресовані. Відповідність виду тари виду вантажу, що транспортується, визначають за стандартами на тару. Якщо упаковка того чи іншого вантажу не передбачена стандартом, він має бути пред'явлений у тарі, яка перебуває в доброму стані і забезпечує його збереження. Для штучних вантажів і тих, що перевозяться навалом, насипом та в контейнерах, тара не потрібна. При перевезенні тарно-пакувальних і штучних вантажів повагонними відправками лише залізницею вантажовідправник повинен нанести не менш ніж на десяти вантажних місцях кожного відправлення маркірування, тобто зазначити найменування вантажовідправника, станцій відправлення і призначення, залізниці, одержувача, а також порядковий номер вантажного місця та ін. При перевезенні вантажів повагонними відправленнями у змішаному залізнично-водному чи залізнично-автомобільному сполученні, а також вантажів дрібними відправленнями, незалежно від виду сполучення, відправницьке маркірування наносять на кожне вантажне місце. При перевезенні експортних вантажів вантажовідправник маркірує їх латинськими літерами, зазначаючи: найменування відправника, номер вантажного місця, місце призначення вантажу, його масу нетто і брутто. Маркірування імпортних товарів вантажів містить такі дані: найменування імпорту, номер доручення для перевезення та номер вантажного місця, маса нетто і брутто вантажу, пункт призначення і найменування вантажоодержувача. Якщо вантаж потребує обережного поводження з ним, відправник наносить додаткове спеціальне маркірування словами або знаками. Вагони, що подаються вантажовідправнику залізницею під навантаження, мають бути у доброму технічному і комерційному стані. Для забезпечення безпеки руху поїздів, збереження рухомого составу та вантажів, що перевозяться, при розміщенні вантажів на рухомому составі вантажовідправники зобов'язані дотримуватись таких вимог: розміщувати вантажі на рухомому составі у межах встановленого габариту навантаження; навісне обладнання слід підняти і міцно закріпити в горизонтальному положенні так, щоб воно було на відстані не менш як 200 мм від підлоги платформи; частини й деталі машин, які легко знімаються, мають бути демонтовані й упаковані, а частини, що піддаються корозії, змащені або пофарбовані; самохідні машини повинні бути в загальмованому стані; люки й двері піввагонів, борти платформи для запобігання їх відкриттю на шляху руху мають бути надійно закріплені; навантаження на один люк піввагона не повинно перевищувати 4,3 т. При перевезенні деяких вантажів у відкритому рухомому составі передбачається кріплення їх відповідно до технічних умов навантаження та кріплення вантажів. Вантажі у вагоні слід розміщувати рівномірно, з таким розрахунком, щоб при перевезенні забезпечувалась їх стійкість. Важкі вантажі вкладають на нижніх рядах, більш легкі — на верхніх. Навантаження і кріплення вантажів, не передбачені технічними умовами, здійснюють так: 1) вантажовідправник не пізніше ніж за 5, днів до початку навантаження вантажу, не передбаченого технічними умовами, подає начальнику станції заяву з додаванням масштабних креслень чи ескізів способів навантаження та кріплення, а також пояснювальну записку про надійність кріплень; 2) відділення залізниці разом зі спеціалістами підприємства, що розробили спосіб кріплення вантажів, а в окремих випадках із залученням інших компетентних спеціалістів розглядає схеми навантаження та кріплення вантажів, перевіряє розрахунки кріплення та складає відповідний акт (перший примірник акта видається вантажовідправнику, другий з додаванням креслень та пояснювальною запискою — начальнику станції, а третій — залишається у справах відділення залізниці); 3) на основі затвердженої документації відбуваються навантаження та кріплення вантажів під керівництвом відповідальної особи вантажовідправника та під наглядом старшого вагаря станції. Після закінчення навантаження правильність розміщення вантажів та їх кріплення (відповідно до затверджених креслень) перевіряє начальник станції або його заступник, а на великих станціях — інший робітник станції, якого для цього виділяє керівництво залізниці; 4) після закінчення перевіряння правильності навантаження та кріплення відповідальна особа вантажовідправника і начальник станції на зворотному боці накладної письмово підтверджують правильність навантаження; 5) наступні відвантаження таких самих вантажів з використанням рухомого составу відповідного типу здійснюються з посиланням на раніше складений та затверджений акт навантаження. Методичні вказівки щодо здійснення розрахунків кріплення містяться в першому розділі технічних умов навантаження і кріплення. Середня швидкість доставки вантажу відрізняється від середньої маршрутної швидкості переміщення навантаженого вагона від станції навантаження до станції розвантаження, оскільки враховує час перебування вантажу на станціях навантаження і розвантаження. Цей час складається з часу перебування вантажу на складі станції. На станції навантаження вантаж перебуває з моменту його прийняття для відправлення від власника (з 24 год дня приймання) до навантаження його у вагон (склад) та з моменту навантаження до відправлення завантаженого вагона зі станції. На станції розвантаження вантаж міститься у вагоні від моменту його надходження на станцію до моменту розвантаження. Однак у разі розвантаження вантажу засобами одержувача (на місцях загального користування) його вважають доставленим своєчасно, якщо вагон поданий на шляхи розвантаження у встановлений час. За діючими правилами швидкість доставки визначають до моменту вивантаження чи подачі під навантаження. Відправник, пред'являючи вантаж для перевезення, подає станції відправлення на кожну відправку накладну, яка є основним перевізним документом. Після оформлення накладна набуває форми й сили договору перевезення, що укладається відправником і залізницею. Не зважаючи на те, що одержувач не бере участі в оформленні цього договору, він і надалі входить у договірні відносини і зобов'язаний виконувати певні вимоги: прийняти й вивезти вантаж, очистити вагон, внести додаткові платню та збори тощо. Договір перевезення вступає в силу, коли вантаж був прийнятий станцією відправлення разом з накладною, а відправник сплатив тариф. Дату приймання вантажу для перевезення засвідчують відбитком на накладній календарного штемпеля станції. Накладна супроводжує вантаж до станції призначення і видається одержувачу разом з ним. Вона має як розрахункове, так і юридичне значення, тому її слід заповнювати чітко. У разі зміни відомостей, що були в накладній, відправник зобов'язаний заповнити новий бланк. Відправник несе відповідальність за правильність даних, зазначених у накладній. Передбачено складання спеціальних накладних при перевезенні масових вантажів маршрутами чи групами вагонів, в універсальних контейнерах, у прямому, змішаному, залізнично-водному, залізнично-автомобільному сполученні тощо. Відправник вказує на лицьовому боці накладної: швидкість перевезення, станцію і шлях призначення, найменування відправника та одержувача, їх цифрові коди, поштові адреси, знаки та марки, кількість місць, вид пакування, назву вантажу, технічну норму навантаження вагона, масу вантажу. У графі «Місце для особливих відміток та штемпелів» відправник зобов'язаний зазначити всі вимоги, яких треба дотримуватись при перевезенні. Наприклад, для небезпечних вантажів ставляться штемпелі: «Небезпечний», «Отруйний» тощо. Найменування станції та шляху повинно суворо відповідати алфавітному списку залізничної станції. Особливе значення має правильність найменування вантажу відповідно до Тарифного посібника № 1 (кн. 1, розд. В). Під найменуванням вантажу у відповідних випадках роблять помітки: «За пломбами відправника», «Провідник відправника (чи одержувача), зазначаючи його прізвище, ім'я та по батькові, номер паспорта і посвідчення про відрядження. У графі «Відправник» розбірливо ставить підпис представник останнього, який має довіреність на оформлення здачі вантажу для перевезення. На зворотному боці накладної у графі «Вантаж розміщений та закріплений згідно з гл ... технічних умов вірно» відправник ставить підпис. У товарній конторі, одержавши накладну, перевіряють правильність оформлення приймання вантажу. Провізні платежі та додаткові збори, а також відомості, необхідні для використання тарифу, зазначають у главах «Тарифні відмітки» та «Розрахунок платежів». Залізничну накладну складають з 4 частин: 1) сама накладна; 2) дорожна відомість; 3) корінець дорожної відомості; 4) квитанція про приймання вантажу для перевезень. Дорожчу відомість разом з накладною відправляють до станції призначення вантажу. В ній одержувач ставить підпис, засвідчуючи ним одержання вантажу, після чого її пересилають до фінансової служби шляху. Корінець дорожної відомості залишається на станції відправлення і слугує основним документом для обліку та звітності про виконання плану перевезень. Квитанція про приймання вантажу для перевезення — важливий юридичний документ, який свідчить про приймання залізницею вантажу від відправника. Після розрахунку за перевезення її видають на руки відправникові в обмін на приймальну марку. Для дотримання спеціальних умов при перевезенні небезпечних вантажів (як і в накладній) у правому верхньому куті дорожної відомості ставлять відповідний штемпель червоного кольору. У верхній частині зазначають термін доставки вантажу. На зворотному боці дорожної відомості на відривному талоні вантажної квитанції та корінці ставлять календарний штемпель станції про час прийняття вантажу для перевезення. |