Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Старцев

Підприємницьке право

Навчальний посібник

Київ
Істина
2006

На главную
Підприємницьке право. Старцев О. В.
§ 3. Ліквідація суб'єктів господарювання
Ліквідацією визнається припинення юридичної особи без правонаступництва інших юридичних чи фізичних осіб. Загальні положення щодо ліквідації юридичних осіб закріплені в ЦК та ГК України. Відповідно до ст. 104 ЦК та ст. 59 ГК України ліквідація є однією із форм припинення діяльності суб'єкта господарювання. Особливий порядок ліквідаційної процедури передбачено законодавцем при провадженні справ про банкрутство - відповідно до положень Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.).
Чинний ГК України містить термін "ліквідація суб'єкта господарювання" (ст. 60), але усе ж таки загальний порядок ліквідації зорієнтований на господарські організації - юридичні особи і не належить до ліквідації таких видів суб'єктів, як індивідуальні підприємці (фізичні особи) і структурні підрозділи юридичних осіб (у т.ч. філії, представництва). Підтвердженням тому є ст. ст. 110, 111 ЦК України, які регулюють підстави та загальний порядок ліквідації саме юридичної особи.
Відповідно до ст. 110 ЦК України юридична особа може бути ліквідована у добровільному порядку на підставі рішення учасників (повне та командитне товариство), або органів управління юридичної особи, уповноважених на це установчими документами (загальних зборів акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, благодійних організацій, кооперативів), в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також у інших випадках, передбачених установчими документами.
Що ж до примусового порядку ліквідації юридичної особи, то підстави такої ліквідації встановлено як ЦК України, так і іншими законодавчими актами.
ЦК України встановлює такі підстави для винесення судом рішення про примусову ліквідацію юридичних осіб:
- визнання судом недійсною державну реєстрацію юридичних осіб через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути (ч. 1 ст. 110);
- у випадку, коли у повному та командитному товаристві залишається один учасник і останній не перетворить таке товариство в інше господарське товариство, а також у разі виходу учасника з повного товариства, виключення одного з учасників товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи - учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у статутному фонді (ст. 132);
- у разі вибуття всіх вкладників із командитного товариства, якщо учасники товариства не перетворять таке товариство у повне товариство (ст. 139);
- якщо вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного фонду (ст. ст. 144, 151, 155).
Стаття 38 Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлює такі підстави для примусової ліквідації юридичних осіб у судовому порядку:
- визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;
- провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;
- невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;
- неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;
- наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним місцезнаходженням.
Стаття 59 ГК України визначає, що юридична особа ліквідується:
- за ініціативою власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством України, - за рішенням суду:
- у зв'язку із закінченням строку, на який вона створювалась, чи у разі досягнення мети, заради якої її було створено;
- у разі визнання її в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;
- у разі скасування її державної реєстрації у випадках, передбачених законом.
Організація також може бути ліквідована при невиконанні рішення про тимчасову заборону (призупинення), обмеження або припинення діяльності (наприклад, у разі порушення законодавства про охорону навколишнього середовища). При цьому ліквідація здійснюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації суб'єкта підприємництва за позовом державного органу, який прийняв рішення про призупинення, обмеження, припинення діяльності суб'єкта. Комерційна організація може бути ліквідована, крім випадків, викладених вище, також за рішенням господарського суду в разі визнання її банкрутом і відсутності - після задоволення вимог кредиторів - майна, необхідного для її функціонування відповідно до чинного законодавства. За рішенням суду організація ліквідується й у разі систематичного здійснення діяльності, що суперечить цілям, визначеним її установчими документами, забороненої законодавством чи без належного дозволу (ліцензії), а також у зв'язку з неодноразовими грубими порушеннями законодавчих приписів. o Відповідно до ст. 16 Закону України від 23 квітня 1991 р. № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації можуть бути ліквідовані у судовому порядку у таких випадках:
- вчинення релігійною організацію таких дій: примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії; участь релігійних організацій у діяльності політичних партій і надання політичним партіям фінансової підтримки, висунення кандидатів до органів державної влади, ведення агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів; втручання релігійної організації у діяльність інших релігійних організацій, проповідування в будь-якій формі ворожнечі, нетерпимості до невіруючих і віруючих інших віросповідань; недодержання вимог чинного законодавства і правопорядку; самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна;
- поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;
- систематичне порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);
- спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посягання на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.
Позовну заяву про ліквідацію має право пред'являти до суду орган державної реєстрації, а також учасник юридичної особи. Інші державні органи (державна податкова інспекція, пенсійний фонд та ін.) не мають права подавати такі позовні заяви. Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на її учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.
Окремо слід розглянути ліквідацію об'єднань підприємств. Так, відповідно до ч. 5 ст. 124 ГК України рішення про ліквідацію господарського об'єднання може бути прийнято лише підприємствами-учасниками (а також за рішенням суду). Органи державного управління не мають права приймати рішення про ліквідацію об'єднань підприємств, створених на добровільних засадах (див. також п. 2 листа Вищого арбітражного суду України від 6 червня 1994 р. № 01-8/368 "Про деякі питання практики вирішення господарських спорів"). Рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про ліквідацію об'єднань, створених на добровільних засадах, визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству (див. п. 11 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств").
Ліквідація державного (комунального) об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.
Президія Вищого арбітражного суду України в роз'ясненні "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" визначила, що в разі прийняття рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів, а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання господарським судом, то останній зобов'язує власника (власників) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства в установленому законом порядку, якщо інше не передбачено законодавством. Копії відповідного рішення направляються власникові (власникам) підприємства чи уповноваженому ним (ними) органу (у разі ліквідації господарського товариства - його засновникам), а також органові, що здійснив державну реєстрацію.
Якщо всупереч вимогам чинного законодавства, в тому числі Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 24-92 "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств", одним з засновників суб'єкта підприємництва виявиться державне підприємство або державний орган, покликаний здійснювати контроль за діяльністю підприємств, господарський суд повинен визнати недійсним повністю або в частині щодо участі такого підприємства чи органу у підприємницькій діяльності установчий договір як такий, що суперечить вимогам законодавства відповідно до ЦК України.
Загальний порядок ліквідації суб'єктів господарювання (юридичних осіб) встановлений ст. 60 ГК та ст. 105 ЦК України. Так, відповідно до зазначених норм спеціальним органом, який проводить ліквідацію, є ліквідаційна комісія, що має особливий статус і тільки їй властиві повноваження. Ліквідаційна комісія утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання (юридичної особи) чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК України (мається на увазі ліквідація в процесі банкрутства, оскільки така здійснюється не за загальним порядком, а за так званою ліквідаційною процедурою, передбаченою розділом III (ст. ст. 22-34) Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). Ліквідація юридичної особи може бути також покладена на орган управління суб'єкта, що ліквідується (ч. 1 ст. 60 ГК України). З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами суб'єкта господарювання.
Призначенню ліквідаційної комісії передує наступна процедура. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Відповідно до ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" суд, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи, не пов'язане з банкрутством юридичної особи, також у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення. Таке повідомлення робиться для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, або суду щодо припинення юридичної особи.
Відповідно до ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа повинні подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:
- нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи;
- документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим органом рішення щодо припинення юридичної особи у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.
Припинення юридичної особи здійснюється комісією з припинення (ліквідаційною комісією) або органом юридичної особи. Призначення комісії здійснюється органом, який виніс рішення про припинення юридичної особи за погодженням з органами державної реєстрації. Відповідно до п. 9 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" таке погодження здійснюється у випадку прийняття документів органом державної реєстрації, які подаються при внесенні до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи. Засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа не пізніше 2 робочих днів з дати надходження до державного реєстратора таких документів погоджують з державним реєстратором призначення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо), порядок та строки ліквідації юридичної особи шляхом подання (надсилання рекомендованим листом) йому відповідного рішення. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати надходження відповідного рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо). У разі якщо заявник не звернувся до державного реєстратора в строк, встановлений у ч. 9 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державний реєстратор не пізніше 3 робочих днів з дати надходження документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи керівника органу управління або засновника (учасника) юридичної особи. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису, в якому керівник органу управління або засновник (учасник) юридичної особи вказаний як голова комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи, зобов'язаний надіслати рекомендованим листом такому керівнику органу управління або засновнику (учаснику) відповідне повідомлення.
З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи забороняється:
- проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про припинення;
- внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо відомостей про відокремлені підрозділи;
- проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення про припинення.
З моменту призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії) припиняються повноваження інших органів щодо управління справами такої юридичної особи. Ці функції переходять до призначеної комісії. У даному випадку йдеться про перехід до комісії з припинення (ліквідації) прав виконавчого органу або учасників (повного та командитного товариства) щодо ведення справ. Що стосується вищих органів управління, які не виконують виконавчі функції, то вони можуть діяти й надалі.
В разі ліквідації юридичної особи його основний рахунок переоформляється на ім'я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання та нотаріально засвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки юридичної особи, що ліквідується.
Ліквідаційна комісія зобов'язана вжити всіх заходів із закриття додаткових рахунків. Поряд із закриттям додаткових рахунків та переоформленням рахунка ліквідаційна комісія проводить інвентаризацію майна юридичної особи відповідно до Закону України від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затв. наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69, для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності. Одним із головних завдань ліквідаційної комісії юридичної особи є виявлення кредиторів. Тому вона повинна повідомити про припинення юридичної особи публічним способом, а також письмово кожного кредитора. Публічне повідомлення робиться в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації (ч. З ст. 60 ГК, ч. 6 ст. 105 ЦК України). Новелою чинного законодавства є те, що вперше визначено перелік видань, до яких слід подавати повідомлення. Так, відповідно до ч. 10 ст. 58 та ч. 8 ст. 59 ГК України оголошення, зокрема щодо ліквідації суб'єкта господарювання, підлягає опублікуванню у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади (яким, зокрема, є газета Верховної Ради України "Голос України") або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта, що ліквідується (зокрема, це є друковані видання відповідної обласної ради), протягом 10 днів з дня припинення діяльності юридичної особи. Відповідно до ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи повинно містити відомості про:
- найменування юридичної особи;
- ідентифікаційний код юридичної особи;
- місцезнаходження юридичної особи;
- підставу для прийняття рішення щодо припинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація) юридичної особи;
- місце та дату внесення запису про прийняття рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом при припинення юридичної особи;
- дату призначення та відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо);
- порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, що припиняється. Строк для заяв та претензій кредиторів не може бути менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи (ч. 4 ст. 105 ЦК, ч. 2 ст. 60 ГК України).
Одночасно із поданням вищезазначеного оголошення ліквідаційна комісія зобов'язана вжити усіх необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості особи, що ліквідується, та виявлення вимог кредиторів з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію (п. 4 ст. 60 ГК України). Кодексом не визначаються "необхідні" способи виявлення і стягнення дебіторської заборгованості ліквідованого суб'єкта господарювання і вимог кредиторів до нього. Тому ліквідаційна комісія повинна застосувати для цього всілякі розумні способи і методи, що забезпечують реальний результат пошуку і виявлення кредиторів і боржників.
Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторам ліквідаційна комісія складає проміжний ліквідаційний баланс, що містить відомості про склад майна ліквідованого суб'єкта господарювання, в тому числі речі, майнові права (дебіторська заборгованість), перелік пред'явлених кредиторами вимог (найменування кредитора, підстава виникнення вимоги), а також результати їх розгляду (можливість відмови чи задоволення) (ч. 5 ст. 60 ГК, ст. 111 ЦК України). Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. До затвердження ліквідаційного балансу жодних виплат кредиторів не можна проводити, а також не можна здійснювати відчуження майна юридичної особи для їх задоволення.
Виплати кредиторам провадяться відповідно до затвердженого проміжного балансу в порядку черговості, встановленої ст. 112 ЦК та ст. 61 ГК України, із коштів юридичної особи, а якщо коштів недостатньо, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи. Особливість правового статусу деяких юридичних осіб обумовлює можливість задоволення претензій кредиторів за рахунок майна не тільки цих осіб, а й їх засновників. Наприклад, відповідно до ст. 124 ГК України у разі недостатності у повного товариства його майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі його учасники солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення. Це правило поширюється і на повних учасників командитного товариства (ст. 135 ГК України). Через недостатність майна товариства з додатковою відповідальністю його засновники несуть субсидіарну відповідальність перед кредиторами своїм майном у розмірі, що встановлюється статутом товариства (ст. 151 ГК України).
До майна юридичної особи, за рахунок якого здійснюється задоволення вимог кредиторів, належать речі, предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникнути цивільні права та обов'язки, сукупність речей, грошові кошти, а також майнові права та обов'язки.
Порядок задоволення вимог кредиторів визначається залежно від того, у який спосіб здійснюється ліквідація суб'єкта господарювання. Якщо майна юридичної особи недостатньо для задоволення вимог кредиторів (тобто юридична особа неплатоспроможна), то ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ним же встановлено й черговість задоволення кредиторських вимог. ЦК України та вищезазначений Закон по-різному підходять до встановлення черговості задоволення вимог, але встановлюють однаковий принцип щодо того, що вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові цієї черги (ст. 31 Закону).
Під час ліквідації юридичної особи відповідно до ст. 112 ЦК України ліквідаційна комісія задовольняє претензії кредиторів з дотриманням такої черговості:
- у першу чергу задовольняються вимоги кредиторів щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою та іншим способом;
- у другу - вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про виплату за використання його інтелектуальної творчої діяльності;
- у третю - вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
- у четверту - усі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Вимоги першої, другої та третьої черг задовольняються одразу після затвердження проміжного ліквідаційного балансу, а четвертої - після спливу місяця від дня його затвердження.
Оскільки ліквідаційна комісія може відхилити вимоги кредиторів або зволікати з їх розглядом, кредиторам надано право у таких випадках звертатися з позовом до суду до затвердження ліквідаційного балансу. Хоча в ч. 2 ст. 112 ЦК України зазначено, що такий позов пред'являється до ліквідаційної комісії, але відповідачем у такій справі є юридична особа, оскільки ліквідаційна комісія лише має право вести справи від імені юридичної особи (ст. 105 ЦК України) і не може самостійно бути відповідачем та позивачем, оскільки не є юридичної особою. Крім того, повноваження ліквідаційної комісії може бути покладено на органи управління юридичної особи.
Вимоги кредиторів, які заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією і який був зазначений у повідомленні про ліквідацію юридичної особи (ч. 4 ст. 105 ЦК України), задовольняються тільки з майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, які не порушили цей строк, але до розрахунків з учасниками юридичної особи, які згідно із законодавством та установчими документами мають на це право (ч. З ст. 112 ЦК України).
Якщо кредитор не скористався наданим законом правом оскаржити повну або часткову відмову ліквідаційної комісії у визнанні його претензій або якщо такий позов був залишений судом без задоволення, вимоги кредитора вважаються погашеними (ч. 4 ст. 112 ЦК, ч. З ст. 60 ГК України). Те саме стосується й претензій кредиторів, що залишилися не задоволеними внаслідок недостатності майна юридичної особи.
Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, що затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи (ч. З ст. 111 ЦК, ч. 5 ст. 60 ГК України). Частина 5 ст. 60 ГК України передбачає обов'язкову наявність того, щоб достовірність та повнота ліквідаційного балансу були перевірені у встановленому законодавством порядку. Але щодо цього слід зазначити, що на сьогоднішній день такий порядок визначений лише для господарських товариств. Згідно зі ст. 20 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII "Про господарські товариства" достовірність і повнота ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарським оборотом, меншим ніж 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вимоги щодо аудиторського висновку визначені відповідними нормативами, які затверджені Аудиторською палатою України. Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) подає аудиторський висновок власнику або органу, що прийняв відповідне рішення. Вона також подає аудиторський висновок до податкової інспекції не пізніше 10 днів після закінчення аудиторської перевірки відповідно до ст. 29 Закону України від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ "Про аудиторську діяльність". В разі неподання або несвоєчасного подання аудиторського висновку відповідним податковим інспекціям з вини господарюючого суб'єкта до нього застосовуються фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені законодавчими актами України, зокрема п. 7 ст. 11 Закону України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.).
Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, використовується за вказівкою власника (ч. 4 ст. 61 ГК України), хоча ч. 4 ст. 111 ЦК України передбачає передання майна, що залишилось, її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами чи законом. Так, відповідно до ст. 21 Закону України "Про господарські товариства" таке майно розподіляється між учасниками відповідно до установчих документів товариства. Стаття 21 Закону України від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ "Про об'єднання громадян" встановлює, що кошти та інше майно об'єднань громадян, які ліквідуються, не можуть перерозподілятися між їх членами і використовуватися для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход держави.
Якщо вартості майна юридичної особи буде недостатньо для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія повинна звернутися до господарського суду із заявою про визнання юридичної особи банкрутом (ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка передбачає деякі особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником).
Аналіз ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає можливість зробити висновок, що в разі незадоволення всіх вимог кредиторів має порушуватись справа про банкрутство. За результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується власником, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора, обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в останнього ліцензії.
При цьому п. 5 ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містить вказівку, що в разі невиконання вказаних вимог орган реєстрації повинен відмовити у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Законодавець з метою захисту прав кредиторів закріпив положення, що власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, керівник ліквідаційної комісії несуть солідарну відповідальність за незадоволеними вимогами в грошових зобов'язаннях та зобов'язаннях щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
У разі незгоди юридичної особи з рішенням про його ліквідацію воно має право звернутися до господарського суду з заявою про визнання такого рішення недійсним до моменту виключення його з державного реєстру. При цьому господарський суд має вжити заходів до забезпечення позову у вигляді заборони виключення з державного реєстру підприємства, що звернулося з позовом до прийняття рішення зі спору. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що підприємство ліквідоване, то господарський суд на підставі ст. 62 Господарського процесуального кодексу України повинен відмовити у прийнятті позовної заяви, поданої до ліквідованого суб'єкта господарювання, а у разі, якщо після порушення провадження у справі буде встановлено, що юридична особа-відповідач ліквідована - припинити провадження у справі.
Остаточно ліквідованою юридична особа вважається з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
bigmir)net TOP 100