|
О. В. Старцев
Підприємницьке право
Навчальний посібник
Київ
Істина
2006
|
Правову базу визнання суб'єктів господарювання банкрутами складає Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.). Крім того, норми, що регулюють порядок визнання юридичних осіб банкрутами, містяться також у Господарському процесуальному кодексі України, законах України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП "Про господарські товариства", від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР "Про режим іноземного інвестування", в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, рекомендаціях Національного банку України. Практика застосування законодавства про банкрутство була узагальнена Президією Вищого господарського суду України (див., зокрема, рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 4 червня 2004 р. № 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). Додаткові роз'яснення щодо вирішення деяких питань, що виникли в процесі застосування законодавства про банкрутство, містяться також у листах Вищого господарського суду України. 4.1. Поняття та суб'єкти банкрутства Одним з найважливіших питань, що мають пріоритетне значення при дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття "банкрутство". В сучасному розумінні банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним виконати майнові зобов'язання перед своїми кредиторами. В світовій практиці під банкрутством розуміється визнана судом абсолютна неплатоспроможність боржника. Абсолютна неплатоспроможність означає неможливість для боржника задовольнити вимоги кредиторів в даний момент і можливість подібного задоволення в майбутньому. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Статтею 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено ознаки банкрутства, однією з яких є закінчення 3-місячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів. Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. У господарському обороті досить часто виникають ситуації, в яких окремі учасники виявляються не в змозі виконати свої зобов'язання, і особливо зобов'язання грошового характеру. Неплатоспроможність може бути викликана відсутністю коштів, якими міг би розпорядитися боржник на момент настання терміну платежу, але які можуть з'явитися, в разі виконання зобов'язань перед боржником іншими особами. Крім того, в разі невиконання боржником зобов'язань кредитор може застосувати норми цивільного права, що регулюють питання відповідальності за невиконання зобов'язань. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка, визначена на день подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадянина, зобов'язання із виплати авторської винагороди та деякі інші зобов'язання боржника. Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупної заборгованості боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в 300 мінімальних заробітних плат на день подачі заяви до господарського суду про порушення провадження справи про банкрутство. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена, але це не перешкоджає кредиторам об'єднати вимоги з метою ініціювання порушення провадження справи про банкрутство боржника відповідно до ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Кредитор, безспірні вимоги якого складають менше 300 мінімальних заробітних плат, може проводити роботу із виявлення інших кредиторів з метою подачі спільної заяви до господарського суду (див. лист Державної податкової адміністрації України від 25 лютого 2000 р. № 2655/7/25-1317 "Щодо застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). 4.2. Сторони та учасники процедури банкрутства Сторонами у банкрутстві згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є кредитори, які в подальшому формують комітет кредиторів у кількості не більше семи осіб, та боржник, який в разі відкриття ліквідаційної процедури визнається банкрутом. Прийняття в 1999 р. нової редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розширило коло суб'єктів банкрутства. За Законом суб'єктом банкрутства не можуть бути лише відокремлені структурні підрозділи юридичної особи - філії, представництва, відділення та казенні підприємства. Суб'єктами банкрутства за чинним законодавством визнаються юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду, та фізичні особи-підприємці. Проте законом передбачені випадки, коли неможливе застосування процедури банкрутства щодо окремих категорій підприємств, які зазначені в ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Згаданою ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" боржник визначається як суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Після встановлення факту неплатоспроможності боржника він постановою суду визнається банкрутом. Кредиторами у процедурі банкрутства можуть виступати юридичні і фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, може звернутися із заявою до господарського суду тільки на суму, яка не забезпечена заставою, або на суму, яка дорівнює різниці між повною сумою боргу та виручкою, що може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги відповідно до ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Крім кредитора та боржника, при провадженні справ про банкрутство до числа учасників процедури банкрутства Законом віднесені арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, наприклад Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника (ст. 1 Закону). Особлива роль в процедурі банкрутства належить арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору). Залежно від стадії провадження справи про банкрутство він має різні права та обов'язки, але слід зазначити, що в процесі розгляду справи арбітражний керуючий є ключовою фігурою, яка наділена широким колом прав та обов'язків, які він виконує під контролем суду, в межах, установлених законодавством, і несе персональну відповідальність за вчинені дії в рамках процедури банкрутства. Залежно від стадії процедури банкрутства він має повноваження з розпорядження і контролю за майном боржника, керує фінансовим оздоровленням підприємства або безпосередньо організує продаж майна банкрута, особисто очолює ліквідаційну комісію. Арбітражний керуючий здійснює контроль за діями керівника боржника або навіть очолює орган управління боржника залежно від виду процедур. Арбітражний керуючий призначається господарським судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому господарському суду України. Кредитори мають право запропонувати кандидатуру арбітражного керуючого, яка відповідає вимогам, що передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) визнається фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та Діє на підставі ухвали господарського суду. Одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону. В разі, коли господарському суду не запропоновано кандидатуру арбітражного керуючого в установленому Законом порядку, господарський суд має право призначити арбітражним керуючим працівника державного органу з питань банкрутства за поданням останнього. Закон визначає, що арбітражним керуючим може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в порядку, передбаченому Законом України від 1 червня 2000 р. № 1775-ІП "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". 4.3. Провадження у справах про банкрутство Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначає, що провадження у справах про банкрутство здійснюється господарськими судами за місцем знаходження боржника. Підставою для порушення справи про банкрутство є заява кредитора або боржника. Кредитор може порушити справу про банкрутство у разі незадоволення безспірної грошової вимоги вартістю не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців після настання встановленого строку для її сплати. Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі, підписується керівником кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником). Закон дозволяє боржнику звернутись до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у випадку його неплатоспроможності і коли наявного у нього майна достатньо для покриття судових витрат (ст. 7 Закону). Господарський суд, до якого надійшла заява про порушення справи про банкрутство, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду та про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. При недодержанні заявником вимог законодавства заява може бути повернута без розгляду або у її прийнятті може бути відмовлено. Із заяв про порушення провадження у справі про банкрутство справляється державне мито. Розмір мита, яке справляється із таких заяв, становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і сплачується заявником до державного бюджету на відповідний рахунок, визначений Міністерством фінансів України та Державним казначейством України відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 "Про державне мито". Згідно з роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 4 березня 1998 р. № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" сплату державного мита за заявника може виконати інша фізична чи юридична особа, але з посиланням на конкретну справу у платіжних документах і дотриманням інших обов'язкових вимог щодо оформлення. Під час проведення підготовчого засідання, яке має відбутись не пізніше тридцяти днів з дня подання заяви, суд визначає розмір вимог кредитора (кредиторів), що ініціювали процедуру банкрутства, розглядає обґрунтованість заперечень боржника, призначає розпорядника майна боржника, якщо він не був призначений раніше, зобов'язує кредитора-ініціатора подати в 10-денний строк оголошення про порушення справи про банкрутство до офіційних друкованих органів для складення реєстру вимог всіх інших кредиторів боржника та для виявлення можливих санаторів, вживає заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, а також вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів. Поряд з вказаними заходами господарський суд має винести рішення про проведення аудиту боржника за рахунок останнього, але за відсутності коштів, необхідних для проведення аудиту, він може бути проведений за рахунок кредиторів. За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала. На виконання ухвали господарського суду особа, що порушила справу про банкрутство, подає оголошення про порушення справи про банкрутство до офіційних друкованих органів для складення реєстру вимог всіх інших кредиторів боржника та для виявлення можливих санаторів. Кредитори у місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство подають до господарського суду письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику. Боржник разом з розпорядником майна в результаті розгляду цих вимог визнає їх або заперечує, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Визнані боржником грошові вимоги включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Заяви кредиторів про грошові вимоги, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд може винести ухвалу про включення грошових вимог кредиторів до реєстру вимог кредиторів. Боржник має право при проведенні процедури розпорядження майном одночасно задовольнити вимоги кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів. Виконання зобов'язань боржником у процедурі розпорядження майном можливе лише за умови задоволення одночасно пропорційно вимог усіх кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна. Фізичні особи та (або) юридичні особи, які виявлять бажання взяти участь у процедурі санації боржника, подають розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника. Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство. У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів. Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені). Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Копію ухвали господарський суд направляє сторонам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство, а також державному органу з питань банкрутства. Протягом 10 днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення. Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника та арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу. Збори кредиторів вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всіх кредиторів було письмово повідомлено про час і місце проведення зборів, які проводяться за місцезнаходженням боржника. В подальшому збори кредиторів скликаються арбітражним керуючим за його ініціативою або ініціативою комітету кредиторів чи інших кредиторів, сума вимог яких складає не менше однієї третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів. Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться за списком відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів. Дані про створення та склад комітету кредиторів направляються до господарського суду. У роботі комітету має право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника та при необхідності - представник органу, уповноваженого управляти майном боржника, представник органу місцевого самоврядування. Рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим більшістю голосів кредиторів, якщо за нього проголосували присутні на зборах (комітеті) кредитори, що мають кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру, кратній тисячі гривень. В наступному засіданні господарський суд розглядає клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації боржника, за умови прийняття відповідного рішення на зборах кредиторів, і відкриває процедуру санації боржника, призначаючи для безпосереднього здійснення цієї процедури арбітражного керуючого, який у цій стадії провадження називається керуючим санацією (ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). Після завершення процедури санації боржника керуючий санацією подає до господарського суду звіт за результатами процедури санації боржника та протокол зборів кредиторів, на якому він був розглянутий. У разі затвердження вказаного звіту суд припиняє провадження у справі про банкрутство боржника. У разі, коли кредитори боржника на зборах винесли рішення про визнання боржника банкрутом, або процедура санації не призвела до відновлення платоспроможності боржника, господарський суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, призначаючи ліквідатора. Проте світовий досвід засвідчує, що лише 10% підприємств-боржників задовольняють всі вимоги кредиторів, а в більшості випадків при повній ліквідації підприємств кредитори можуть задовольнити свої вимоги лише на 30%. На будь-якій стадії процедури банкрутства сторони можуть укласти мирову угоду, в разі затвердження якої суд припиняє провадження у справі про банкрутство. 4.4. Правові засоби запобігання банкрутству суб'єктів підприємницької діяльності Досудова санація боржників Однією з новацій Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є введення процедури досудової санації боржника. Знаходячись окремо від господарського провадження у справах про визнання банкрутом, вона дозволяє уникнути несприятливої для боржника господарської процедури банкрутства та подальшої ліквідації. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" досудовою санацією є система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Крім Закону, специфіку інституту досудової санації державних підприємств визначено Порядком проведення досудової санації державних підприємств, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 р. № 515. Рішення про проведення досудової санації державних підприємств приймається одноособово власником майна боржника або уповноваженим ним органом у разі виявлення ознак неплатоспроможності підприємства. Кредитори повідомляються про прийняте рішення керівником державного підприємства в п'ятиденний термін. Ініціаторами досудової санації державних підприємств можуть виступити уповноважений орган, підприємства, кредитори або інші особи. Причому інвестори, що виявили бажання взяти участь у досудовій санації, залучаються до розробки пропозицій, а кредитори можуть бути і не запрошені до розробки умов досудової санації. Для здійснення досудової санації державних підприємств утворюється робоча група для підготовки плану досудової санації на чолі з керівником підприємства та за участю представника уповноваженого органу, інвесторів у разі надходження від них пропозицій, а також можуть залучатись кредитори. Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців, але в окремих випадках він може бути подовженим не більш як на 6 місяців. План санації, підготовлений робочою групою, передається на затвердження уповноваженому органу (власнику), який у місячний строк затверджує або відхиляє запропонований роботою групою план. Чинне законодавство не дає відповіді на питання, чи можливе порушення провадження у справі про банкрутство підприємств, які перебувають в стадії досудової санації. По-перше, господарські суди можуть бути не повідомлені про початок досудової санації, оскільки обов'язку такого повідомлення законодавством не передбачено. По-друге, якщо кредиторам відомо про початок досудової санації підприємств, в тому числі і державних, вони не мають обмежень щодо порушення провадження у справі про банкрутство за наявності ознак банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності. Отже, може скластися ситуація, коли один з кредиторів бере участь в оздоровленні державного підприємства, тобто додатково вкладає свої гроші, інші ж ініціюють процедуру банкрутства підприємства, а після визнання його банкрутом - інвестовані в оздоровлення гроші першого кредитора разом із майном підприємства будуть перерозподілені між іншими кредиторами і державою. Що ж до кредиторів, які зацікавлені в придбанні майна свого боржника, то вони не братимуть участі у санації, тому що у такий спосіб вони можливо будуть самі для себе підвищувати викупну ціну, оскільки підприємство, що працює, коштуватиме дорожче за неспроможне. Водночас проведення санації може стати основою для відновлення платоспроможності боржника, в тому числі для державного підприємства. В ряді випадків санація може стати прихованою формою приватизації державного підприємства, на роздержавлення якого, скажімо, Фонд державного майна України не дав згоди. І при цьому слід зважити на те, що чинне законодавство не визначає, як саме має придбаватися державне майно під час проведення процедури досудової санації. Судове рішення про санацію суб'єктів підприємництва. Керуючий санацією Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація визначається як система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. Рішення про проведення санації боржника приймається господарським судом за клопотанням комітету кредиторів, про що суд виносить ухвалу та призначає керуючого санацією. Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (інвесторів), схвалення плану санації боржника. Кандидатури керуючого санацією та інвестора (інвесторів) можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким із кредиторів, представником органу, уповноваженого управляти майном боржника. Керуючим санацією може бути призначено особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівника підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не містить точного визначення інвестора, проте ст. 14 Закону вказує, що ним може бути фізична або юридична особа, яка виявить бажання взяти участь у процедурі санації боржника та відповідно надає допомогу для проведення розрахунків з кредиторами в обмін на прийняття боржником відповідних зобов'язань на користь інвестора. Зокрема, інвестор за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації. Безпосередньо процедуру санації здійснює арбітражний керуючий (керуючий санацією), призначений судом, за планом санації, схваленим комітетом кредиторів та затвердженим господарським судом. Керуючий санацією призначається судом із числа осіб, які отримали ліцензію на даний вид діяльності, яка видається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України та відомості про яких надані Вищому господарському суду України у тому ж порядку, який встановлено й для призначення розпорядника майна. Деякою відмінністю є лише те, що кандидатуру керуючого санацією господарському суду пропонує комітет кредиторів. З дня винесення ухвали про санацію: - припиняються повноваження керівника боржника (крім випадків, коли керівник боржника призначений керуючим санацією), управління боржником переходить до керуючого санацією; - припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей; - арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації. Для виконання поставлених завдань керуючий санацією може здійснювати самостійне розпорядження майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених законодавством; укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно-правові угоди; відмовлятися від виконання договорів боржника у випадках, передбачених п. 10 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Керуючий санацією зобов'язаний: - прийняти до господарського відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації; - відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків із кредиторами; - розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, погоджений з боржником, органом, уповноваженим управляти майном боржника; - організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності; - вживати заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; - розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації; - заявляти в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації; - звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реалізації плану санації; - повідомляти у 10-денний строк з дня винесення господарським судом відповідної ухвали державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків. Процедура санації вводиться на строк, не більший за дванадцять місяців, але за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів його може бути продовжено ще до шести місяців. Як вже зазначалося, для окремих суб'єктів банкрутства законом передбачені дещо триваліші строки проведення такої процедури. Можна виділити такі етапи проведення санації: - укладення угоди між боржником та санатором (інвестором) про переведення боргу (за умови згоди кредиторів); - погодження всіх умов реструктуризації боржника з метою повної або часткової заміни власника юридичної особи - боржника на користь санатора; - виплата санатором боргу кредиторам у погоджені терміни та послідовності. Санаторами можуть виступати також декілька осіб одночасно, які діють на підставі угоди між собою, приймають на себе зобов'язання боржника в певних частках і пропонують умови реструктуризації, погоджені з комітетом кредиторів та затверджені господарським судом. План санації боржника та його реалізація Після прийняття рішення про проведення санації боржника керуючий санацією розробляє план санації боржника, який передає на розгляд комітету кредиторів. План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в 4-місячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію. Для цього керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до проведення засідання комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомитися з планом санації. План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів. У разі залучення до санації боржника інвесторів план відновлення платоспроможності боржника розробляється за їх участю. План санації боржника повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань (ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника, при цьому платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Одним з шляхів проведення санації та уникнення ліквідаційної процедури є реструктуризація1. План санації боржника може містити положення щодо реструктуризації підприємства; перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; відстрочки та (або) розстрочки платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода; ліквідації дебіторської заборгованості; продажу частини майна боржника; зобов'язань інвестора щодо погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань; продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств); одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який (кредит) відшкодовується за рахунок продажу майна боржника в порядку, передбаченому ст. 31 Закону; звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації та інших способів відновлення платоспроможності боржника. Взагалі у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" термін "реструктуризація" взято досить у вузькому розумінні. Всі наведені у ст. 18 Закону заходи входять до складу реструктуризації. Стаття 1 Закону визначає реструктуризацію підприємства як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Із указаного вище можна зробити висновок, що реструктуризація може проводитися шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) більш сильної у господарському плані ланки (структурного підрозділу) з передачею їй необхідних ресурсів або шляхом проведення реструктуризації боргових зобов'язань (списання або відстрочення боргів). Другий шлях санації - проведення реструктуризації боргових зобов'язань (списання або відстрочення боргів). Аналізуючи норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема ст. 1, можна визначити, що реструктуризація боргів - це здійснення фінансово-економічних заходів, спрямованих на оздоровлення становища боржника шляхом списання або відстрочки сплати боргів. Ініціатива проведення реструктуризації боргових зобов'язань у цьому випадку повинна виходити від підприємства-боржника шляхом подачі заяви. Заява повинна містити положення про мирову угоду, про вид та спосіб надання забезпечення, вказівки на те, що кредитори отримають задоволення у розмірі певного відсотку від суми боргу. Подібна норма міститься у законодавстві Німеччини. Комітет кредиторів за результатами розгляду плану санації може схвалити його та подати на затвердження господарського суду, або відхилити його і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, або відхилити план санації і звернутися до суду з клопотанням про призначення нового керуючого санацією. В цьому разі на розробку нового плану санації відведено вже не три, а один місяць з дня прийняття рішення про відхилення попереднього плану санації. Після затвердження господарським судом плану санації керуючий санацією розпочинає його виконання, що в кінцевому результаті має завершитись оздоровленням підприємства. За 15 днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати зборам кредиторів письмовий звіт і повідомити їх про час і місце проведення зборів. До звіту керуючий санацією додає реєстр вимог кредиторів та одночасно вносить на збори кредиторів одну із пропозицій: - про прийняття рішення про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника; - про укладення мирової угоди; - про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації; - про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Після розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів, які скликаються не пізніше 10 днів після закінчення процедури санації чи появи підстав для її припинення, приймають одне з таких рішень: - про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника; - про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами; - про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації; - про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; - про укладення мирової угоди. Якщо зборами кредиторів не прийнято жодне з цих рішень або таке рішення не подано в господарський суд протягом 15 днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення, господарський суд розглядає питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. За наявності клопотання зборів кредиторів про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а також у разі відмови господарського суду в затвердженні звіту керуючого санацією чи неподання такого звіту в установлений строк господарський суд може визнати боржника банкрутом і відкрити ліквідаційну процедуру. Затвердження господарським судом звіту керуючого санацією є підставою для винесення господарським судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство. Проте за наявності клопотання комітету кредиторів господарський суд може винести ухвалу про встановлення кінцевого строку розрахунків із кредиторами, який не повинен перевищувати шести місяців з дня прийняття зазначеної ухвали. В такому випадку провадження у справі про банкрутство припиняється після закінчення розрахунків із кредиторами. Розрахунки з кредиторами проводяться боржником відповідно до реєстру вимог кредиторів, починаючи з дня затвердження звіту керуючого санацією господарським судом, у порядку черговості, передбаченому ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Якщо в установлені господарським судом строки не проведені розрахунки з кредиторами, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. 4.5. Ліквідаційне провадження Ліквідаційне провадження відкривається з дня винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та строк якої не може перевищувати 12 місяців, але за наявності поважних обставин строк може бути подовженим на 6 місяців. Для окремих суб'єктів банкрутства законом передбачені більш тривалі строки проведення ліквідаційної процедури. Стаття 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначає, що з дня винесення постанови про визнання боржника банкрутом підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов'язаних із відсудженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому для здійснення ліквідаційної процедури; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном банкрута; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань банкрута здійснюється в порядку проведення ліквідаційної процедури. З дня винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління підприємством та розпорядження майном, якщо цього не було зроблено раніше. Ліквідаційну процедуру здійснює ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому порядку. Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна та керуючого санацією. Ліквідатор очолює ліквідаційну комісію, яка призначається господарським судом за клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, де частка державного майна перевищує 25%, господарський суд призначає до складу ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства. Ліквідатор з дня свого призначення вправі приймати до свого відання майно боржника та вживати заходів щодо забезпечення його збереження; управляти та розпоряджатися майном банкрута; здійснювати інвентаризацію та оцінку майна банкрута; виконувати повноваження керівника банкрута; формувати ліквідаційну масу; пред'являти до третіх осіб вимоги щодо погашення дебіторської заборгованості банкрута; отримати кредит на виплату вихідної допомоги працівникам банкрута, що звільняються у зв'язку з його ліквідацією; заявляти заперечення по заявлених кредиторами вимогах до банкрута; відмовитися від виконання договорів банкрута; вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передавати на збереження документи банкрута, які підлягають обов'язковому зберіганню; реалізувати майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів; вживати інших заходів, спрямованих на досягнення мети ліквідаційної процедури Всі повноваження зі здійснення ліквідаційної процедури належать ліквідатору, а не ліквідаційній комісії, яка є дорадчим органом, що має надавати допомогу ліквідатору у виконанні ним своїх повноважень. Ліквідатором в офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у 5-денний строк із дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом публікуються відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Під час ліквідаційної процедури ліквідатор виявляє ліквідаційну масу, здійснює продаж у встановленому порядку майна банкрута та задовольняє в установленій законом черговості вимоги кредиторів. Під ліквідаційною масою законодавство розуміє усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури (ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). Майно, яке є предметом застави, хоч і включається до ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставоутримувача. Після інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута. Спосіб та порядок продажу майна банкрута визначає комітет кредиторів. Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором, а залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника, і лише з цього рахунка здійснюються всі виплати ліквідатором. Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором та покупцем. Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при її проведенні, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів в порядку, встановленому ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". У першу чергу задовольняються: 1) вимоги, забезпечені заставою; 2) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, що був отриманий на такі цілі; 3) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: - витрати на оплату державного мита; - витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; - витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; - витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; - витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; - витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; - витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси. У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, розмір яких визначається Порядком капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 765, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників). У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника. У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства. У шосту чергу задовольняються інші вимоги. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок Коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними; також вважаються погашеними вимоги, не задоволені за недостатністю майна. У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до державного бюджету України. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: дані інвентаризації ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів у банкрута не залишилося майна, судом виноситься ухвала про його ліквідацію, на підставі якої банкрут виключається із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність, за винятком випадків, коли вартість майнових активів, що залишилися у банкрута, менша ніж та, що вимагається для його функціонування згідно із законодавством. 4.6. Припинення провадження у справах про банкрутство Не розглядаючи особливості провадження справ про банкрутство окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, слід зазначити, що відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, інших категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються розділом VI Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який визначає особливості провадження справ про банкрутство вказаних суб'єктів. Проте в цілому процедури банкрутства зазначених суб'єктів підприємницької діяльності базуються на положеннях, які розглянуто вище, і припинення провадження у справах про банкрутство здійснюється на загальних підставах. З підстав, передбачених законодавством (ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо: - боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності; - подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи; - у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника; - затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом; - затверджено мирову угоду; - затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому Законом; - боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами; - кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника. Законодавець, визначаючи підстави припинення провадження у справах про банкрутство, зазначив, що якщо боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, якщо подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи або якщо затверджено мирову угоду, господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство незалежно від стадії розгляду. У разі наявності в провадженні господарського суду справи про банкрутство того ж боржника, затвердження звіту керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому законодавством, виконання боржником усіх зобов'язань перед кредиторами, у разі, коли кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника, провадження у справі про банкрутство припиняється до визнання боржника банкрутом. Також припиняється провадження у справах про банкрутство у разі затвердження звіту ліквідатора. |