Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Старцев

Підприємницьке право

Навчальний посібник

Київ
Істина
2006

На главную
Підприємницьке право. Старцев О. В.
§ 5. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів
До одного з основних прав споживачів, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН, належить право на безпеку товарів (робіт, послуг), що купуються (надаються). Суть його полягає в тому, що споживач має право на те, щоб товари (роботи, послуги) в звичайних умовах їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну. Це право гарантується державою шляхом встановлення в стандартах обов'язкових вимог до товарів (робіт, послуг).
Але, на жаль, не всі товари, які реалізуються торговельними підприємствами, мають сертифікати, які підтверджують їх безпеку для життя і здоров'я споживачів. Велика кількість фальсифікованих товарів, товарів із простроченими термінами придатності, без відповідних інструкцій реалізуються через торговельну мережу.
Придбання споживачем товару неналежної якості тягне небажані негативні наслідки для нього. Зокрема, він позбавляється комфорту, можливості користуватися річчю за призначенням. Використання речі з недоліками може призвести до заподіяння шкоди його життю, здоров'ю, майну тощо. У зв'язку з цим для нього першочергового значення набуває можливість якнайшвидшого відновлення порушеного права та усунення негативних наслідків, спричинених недоліками речі. Звичайно, дисциплінований та добросовісний продавець (виробник, виконавець) може сам оперативно усунути негативні наслідки придбання споживачем товару неналежної якості. Для інших продавців необхідні заходи примусового впливу. Тому важливе значення для споживачів має встановлення ефективного механізму відновлення їх порушених прав. Для цього в законодавстві передбачаються відповідні санкції щодо продавців (виробників, виконавців) та певний порядок задоволення вимог споживачів.
У сфері порушення прав споживачів законодавство України передбачає:
- цивільно-правову відповідальність (ст. 711 ЦК України, ст. ст. 14, 17 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 15 грудня 1993 р.);
- адміністративно-правову відповідальність (ст. ст. 155 - 155-2, 156, 156-1, 157, 159, 160, 160-2, 167-172-1 та інші норми Кодексу України про адміністративні правопорушення);
- фінансово-економічну відповідальність (ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів");
- кримінальну відповідальність (ст. ст. 225-227 КК України) та інші примусові заходи, спрямовані на захист прав споживачів-покупців.
Основним способом захисту порушеного права громадянина-споживача є відшкодування шкоди, яку було заподіяно товарами (роботами, послугами) неналежної якості.
Закон України "Про захист прав споживачів" (ч. 2 ст. 17) установлює, що право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної товарами (роботами, послугами) неналежної якості, визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від наявності договірних відносин із виробником (виконавцем, продавцем).
Таким чином, право на відшкодування шкоди визнається не тільки за споживачем, який сам придбав товар (роботу, послуги), будучи однією з сторін відповідного договору купівлі-продажу (підряду), але і за тими громадянами, яким товар (результат роботи) був подарований споживачем, перейшов у спадок, був переданий за договором міни або оренди та ін.
Крім того, право на відшкодування шкоди мають не тільки громадяни, які отримали товар (результат роботи) від споживача за договором, але і будь-який інший громадянин, який постраждав у результаті використання товару (результату роботи) його власником.
Різниця в правилах відшкодування шкоди громадянам, які отримали майно від споживача на основі договору, та іншим громадянам полягає в тому, що перші вправі вимагати відшкодування шкоди від продавця або виробника (виконавця), а другі - тільки від виробника (виконавця).
Порушення цивільних прав, невиконання або неналежне виконання договірного зобов'язання тягне для особи, що заподіяла шкоду, чи боржника певні невигідні для них майнові та інші правові наслідки, в тому числі цивільно-правову відповідальність.
Цивільно-правова відповідальність полягає у застосуванні до порушника таких примусових санкцій, як:
- стягнення завданих потерпілому збитків;
- стягнення з порушника штрафних санкцій;
- присудження обов'язку виконати зобов'язання в натурі;
- вилучення майна у боржника на користь кредитора для покриття заборгованості;
- застосування до порушника інших засобів, спрямованих на відновлення попереднього майнового стану потерпілого.
Для покладення відповідальності необхідно встановити правову підставу, яку утворює сукупність певних умов. Так, для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків, необхідно встановити:
- наявність майнових збитків;
- протиправну поведінку (бездіяльність) боржника;
- наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і заподіяними збитками;
- вину боржника.
У своїй сукупності перераховані умови формують склад цивільного правопорушення, який є правовою підставою для застосування цивільно-правової відповідальності. Однак для застосування санкцій, не пов'язаних із завданням майнових збитків, не вимагається встановлення усіх перерахованих умов. В окремих випадках може виявитися достатнім встановлення неправомірної поведінки і вини боржника.
Основною і універсальною формою цивільно-правової відповідальності вважається відшкодування збитків, стягнення яких передбачене законом. Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Визначення "збитки споживача" міститься в Правилах користування електричною енергією, затв. постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р. № 28 (у редакції постанови від 22 серпня 2002 р. № 928), відповідно до яких ними є вартість пошкодженого устаткування, недоотримана вигода від реалізації недовиробленої продукції, втрати від екологічних наслідків та травматизму та втрати здоров'я, які виникли внаслідок обмеження чи припинення постачання електричної енергії з вини постачальника електричної енергії або електропередавальної організації, та вартість робіт, необхідних для відновлення устаткування та технологічних процесів.
Пленум Верховного Суду України в п. 20 своєї постанови від 12 квітня 1996 р. № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" рекомендував судам при вирішенні питання про відповідальність та про наявність і розмір збитків, заподіяних споживачеві у зв'язку з недоліками товару (робіт, послуг), виходити з положень, відповідно, ст. ст. 623, 624 ЦК України.
У ст. 678 ЦК України визначаються правові наслідки передання товару неналежної якості при купівлі-продажу. Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:
- відмовитися від договору і вимагати повернення сплачених за товар грошових коштів;
- вимагати заміни товару.
Якщо продавець товару неналежної якості не є його виробником, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виробника товару.
Статтею 708 ЦК України встановлено право покупця у разі придбання ним товару неналежної якості протягом гарантійного та інших строків, визначених обов'язковими для сторін правилами чи договором, при виявленні недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару за своїм вибором:
- вимагати від продавця або виробника заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком різниці в ціні;
- вимагати від продавця або виробника відповідного зменшення ціни;
- вимагати від продавця або виробника безоплатного усунення недоліків товару чи відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;
- відмовитись від договору і вимагати повернення вартості товару.
Для застосування встановлених законом санкцій за порушення умови договору про якість товару необхідно довести той факт, що товар є справді неналежної якості, має недоліки чи фальсифікований. Ці факти цілком можуть охоплюватися поняттям, застосованим в ЦК України - товар "неналежної якості".
У ст. 711 ЦК України про відповідальність за шкоду, завдану товаром неналежної якості, зазначено, що шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовується продавцем або виробником товару відповідно до положень глави 82 ЦК України про відшкодування шкоди.
Шкода як підстава відповідальності - це збиток, заподіяний майну внаслідок його ушкодження, знищення, псування, або шкода, заподіяна особі - внаслідок втрати заробітку через каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть годувальника. Відповідальність настає, якщо причина шкоди пов'язана з протиправним поводженням, тобто є наслідком недоліків товарів, робіт чи послуг. Відповідальність за заподіяння шкоди внаслідок недоліків товару поряд із продавцем несе і його виробник.
Шкода, заподіяна життю, здоров'ю громадянина або його майну, відшкодовується в повному обсязі. Спосіб відшкодування шкоди - в натурі чи шляхом компенсації збитків - визначається за правилами гл. 82 ЦК України.
Об'єднуючим фактором ст. 708 ЦК України і ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів" є те, що в обох випадках обов'язково необхідно встановити наявність у проданому товарі недоліків, які б дозволили вважати цей товар річчю неналежної якості. Виявлення цього факту якраз і буде служити достатньою правовою підставою для покладення на продавця (виробника) відповідальності.
У ст. 678 ЦК України наводиться поняття "істотного порушення вимог щодо якості товару": виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення. Тобто усі інші недоліки можна вважати неістотними.
Для застосування до продавця санкцій, які є мірою цивільно-правової відповідальності (стягнення збитків, неустойки, передбаченої законом або договором), треба обов'язково встановити його вину.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність лише за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено законом або договором. Вина не є неодмінною умовою відповідальності за порушення зобов'язання: договором або законом може встановлюватися відповідальність боржника незалежно від його вини. Але, якщо інше не передбачене договором або законом, відповідальність за порушення зобов'язання настає за наявності вини порушника.
В Законі України "Про захист прав споживачів" не дається визначення вини як умови цивільної відповідальності. В п. 12 ст. 14 цього Закону йдеться про те, що вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство, що виконує їх функції) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання.
В Законі України "Про захист прав споживачів" міститься спеціальна ст. 17, яка прямо встановлює відповідальність за шкоду, заподіяну товарами неналежної якості, у якій зазначено, що шкода, заподіяна життю, здоров'ю чи майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні чи інші недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачена підвищена міра відповідальності стороною, яка заподіяла її. Право на таке відшкодування зберігається за потерпілим незалежно від перебування його в договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем) упродовж встановленого терміну служби (строку придатності), а якщо такий не встановлено, - протягом 10 років з часу виготовлення товару. При цьому виробник (виконавець) несе таку відповідальність незалежно від рівня його наукових і технічних знань.
Згідно з положеннями ст. 17 Закону України "Про захист прав споживачів" вина виробника має бути встановлена. Відповідальність в таких випадках не повинен нести продавець за межами гарантійного терміну, за винятком випадків, коли продавець зберігав товар з порушеннями, що спричинили чи поглибили недоліки товару, а також коли він знав про недоліки товару, але приховав це від покупця.
І, зрештою, коли товарами неналежної якості покупцю (споживачу) завдано збитків, то необхідно також встановити наявність необхідного причинного зв'язку між неправомірними діями боржника, що дістало вияв у продажу покупцеві товару неналежної якості, і завданими покупцеві (споживачеві) збитками. Сторони в договорі роздрібної купівлі-продажу практично не передбачають неустойки за порушення умов договору про якість товару. Не встановлюється вона і чинним законодавством про захист прав споживачів, хоча її встановлення в принципі можливе.
Для застосування до продавця таких санкцій, як розірвання договору, заміна товару, виправлення недоліків у разі, якщо покупець не звертається з вимогою про відшкодування збитків, достатньо встановити лише факт продажу продавцем товару неналежної якості.
Іноді покупець при прийнятті товару від виробника чи інших осіб об'єктивно не може виявити певні недоліки товару, наприклад, приховані конструктивні недоліки або недоліки, які можуть бути виявлені лише в процесі його експлуатації. Закон України "Про захист прав споживачів" не містить правила, яке звільняло б продавця від відповідальності перед покупцем за таких умов. Таким чином, на продавця і в цьому разі може бути покладено обов'язок задовольнити вимоги покупця про відшкодування збитків, незважаючи на те, що виявлені недоліки є наслідком дій третіх осіб, з якими продавець перебуває у договірних відносинах. Оскільки продавці є суб'єктами підприємницької діяльності, вони мають нести ризик такої діяльності. Крім того, щодо таких ситуацій цілком можливе застосування положень ст. 528 ЦК України, якою передбачається можливість покладення виконання зобов'язання на третіх осіб. Покупець може звернутися з своїми вимогами одночасно і до продавця і до виробника.
Внаслідок придбання споживачем товару неналежної якості в нього виникає право на застосування правових способів відновлення порушених прав та законних інтересів, порядок використання яких встановлений чинним законодавством України. Способи відновлення прав споживачів, порушених внаслідок придбання ними товарів неналежної якості, визначені у вже проаналізованій нами ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного терміну в порядку та строки, встановлені законодавством, на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:
- безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;
- заміни на аналогічний товар марки (моделі, артикулу) належної якості;
- відповідного зменшення його купівельної ціни;
- заміни на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни;
- розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.
Звертає на себе увагу той факт, що лише в одному випадку з п'яти прямо передбачається право покупця (споживача) вимагати відшкодування заподіяних йому збитків, а саме у разі, коли він приймає рішення розірвати договір купівлі-продажу.
В ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів" законодавець окремо наголошує, що стосовно непродовольчих товарів, що були у використанні та реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, вимоги споживача, зазначені у п. 1 ст. 14 (про безоплатне усунення недоліків товару чи відшкодування витрат на їх виправлення, зменшення купівельної ціни товару та ін.), задовольняються за згодою продавця. Ця норма суперечить не лише основоположним принципам споживчого права, а й ст. 708 ЦК України, в якій зазначено, що покупець, який придбав непродовольчі товари, що вже були в користуванні і реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, про що він був поінформований продавцем, має право пред'явити вимоги, передбачені ч. 1 ст. 708 ЦК України, якщо придбані товари містили істотні недоліки, не застережені продавцем.
Законом України "Про захист прав споживачів" встановлюється відповідний порядок реалізації споживачем (покупцем) прав у разі придбання ним товару неналежної якості. Так, згідно з п. 2 ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів" вимоги споживача, встановлені п. 1 цієї статті, пред'являються за вибором споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що виконує їх функції, за місцезнаходженням споживача. Таким чином, визнані три категорії суб'єктів, зобов'язаних виконувати вимоги покупців (споживачів). При цьому наведена норма сформульована таким чином, що дає покупцеві право обрати зобов'язану особу (продавця, виробника чи їх представника). Звичайно, споживачам найзручніше звертатися з відповідними вимогами до продавця, якщо торговельне підприємство розташоване за місцем проживання покупця.
Закон України "Про захист прав споживачів" зобов'язує продавця, виробника (підприємство, що виконує їх функції) прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги. Проте такий обов'язок зазначених відповідальних осіб не слід розуміти буквально, адже вимога, з якою звертається споживач до цих осіб, є не що інше як претензія, тобто правова форма для добровільного відновлення порушених прав.
Так, за наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, у разі необхідності перевірки якості - протягом 14 днів або за домовленістю сторін. Коли ж необхідний товар у продавця відсутній, вимога споживача має бути задоволена у двомісячний термін з часу подання ним відповідної заяви. Якщо ж таку вимогу задовольнити у встановлений термін взагалі неможливо, споживач має право за своїм вибором пред'явити продавцю, виробнику (їх представнику) інші вимоги, передбачені законом (п. 4 ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів"). З п. 4 ст. 14 цього Закону вбачається, що вимога споживача начебто має формалізуватися у вигляді заяви, хоча і не сказано якої - письмової чи усної.
Законодавством враховано також можливе коливання цін. У разі задоволення вимог споживача про заміну товару з недоліками на аналогічний товар належної якості, ціна на який змінилася, перерахунок вартості не провадиться, а при заміні товару з недоліками на такий же товар іншої моделі перерахунок вартості має здійснюватися виходячи з цін, що діють на час обміну. Якщо ж споживач вирішив розірвати договір, то у разі підвищення ціни на товар розрахунки провадяться виходячи з його вартості на час пред'явлення відповідної вимоги, а у разі зниження ціни - виходячи з вартості товару на час купівлі.
У разі придбання споживачем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов'язаний замінити їх на якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо вказані недоліки виявлені в межах терміну придатності (п. 6 ст. 14 зазначеного Закону). Як бачимо, при придбанні продовольчих товарів неналежної якості обсяг вимог у покупця значно менший, ніж при придбанні промислових товарів.
Цей же Закон у п. 7 ст. 14 зобов'язує продавця, виробника безоплатно усунути недоліки товару (непродовольчого) протягом 14 днів з моменту пред'явлення відповідної вимоги споживача або за згодою сторін в інший термін. За бажанням споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) аналогічний товар незалежно від моделі. Для цього виробник разом з продавцем зобов'язані на договірній основі передбачити обмінний фонд товарів. В додатку № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172 міститься перелік товарів, з яких утворюється обмінний фонд. До цього Переліку включені, зокрема, телевізори, магнітоли, магнітофони, радіоприймачі, холодильники, морозильники, пральні машини, в'язальні машини, пилососи, електропраски, електроміксери, електросоковижималки. При цьому за кожний день затримки усунення вимоги про надання аналогічного товару та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений термін (14 днів) споживачеві виплачується неустойка в розмірі 1% вартості товару.
На забезпечення прав споживачів спрямована норма, згідно з якою при усуненні недоліків шляхом заміни комплектуючого виробу або складової частини товару, на які встановлено гарантійні терміни, гарантійний термін на новий комплектуючий виріб і складову частину обчислюється від дня видачі споживачеві товару після ремонту (п. 7 ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів"). Що ж до основного виробу, то тут діє загальне правило ст. 13 цього ж Закону про те, що при виконанні гарантійних ремонтів гарантійний термін збільшується на час перебування товару в ремонті. Цей час має обчислюватися від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків.
Законодавець надає споживачу право пред'явити виробникові вимогу про безоплатне усунення недоліків товару також і після закінчення гарантійного терміну, але в межах установленого терміну служби (якщо ж такий не був встановлений - протягом 10 років), та у разі, якщо в товарі були виявлені істотні недоліки, допущені з вини виробника (п. 8 ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів"). У разі невиконання цієї вимоги споживача у 14-денний чи інший термін, обумовлений сторонами, споживач має право за своїм вибором пред'явити виробникові інші вимоги, встановлені п. 1 цієї статті. Прагнення законодавця встановити максимальні пільгові умови реалізації споживачами своїх прав у разі придбання ними товару неналежної якості заслуговує на повагу і всебічну підтримку, але за умови, що ці пільги не є надмірними і якщо вони економічно та технічно обґрунтовані. Зазначена норма може бути прийнятною щодо легкових автомобілів, мотоциклів, іншої техніки довготривалого використання, хоча і у цьому разі має враховуватись інтенсивність використання товару (наприклад, у автомобілів - обсяг кілометражного пробігу). Водночас існують такі промислові товари, які повністю зношуються протягом 10-річного терміну.
Згідно з п. 9 ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів" вимоги споживача розглядаються після пред'явлення споживачем квитанції, товарного чи фіскального чека або іншого письмового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює. В Законі, однак, нічого не говориться про те, чи є обов'язковим подання споживачем заяви (претензії), оскільки законодавець в основному говорить про звернення споживача до продавця, виробника з тими чи іншими вимогами. Проте в якій об'єктивній формі має бути викладена ця вимога, відповіді немає. І все ж таки, враховуючи, що з моментом звернення споживача з відповідними вимогами пов'язані певні правові наслідки (термін ремонту, заміни товару, нарахування неустойки тощо), це звернення, на наш погляд, має супроводжуватися поданням відповідної заяви, яка з правової точки зору може бути визнана претензією. Водночас ця претензія буде підтвердженням здійснення продавцем чи виробником відповідних витрат з виправлення недоліків товару, відшкодування збитків тощо. Звичайно, не існує жодних юридичних перешкод для задоволення вимог споживача і без такої письмової претензії, що цілком допустимо, коли між сторонами не існує спору щодо правомірності цих вимог. В інших же випадках подання відповідної претензії є необхідною умовою захисту споживачем своїх порушених прав.
В законодавстві України відсутня норма про обов'язковість пред'явлення претензій у спорах, де одним з учасників є громадянин (крім відносин про перевезення та надання послуг). Із змісту відповідних статей ЦК України можна зробити висновок, що замість пред'явлення претензії він може одразу звернутися до суду, який не вправі відмовити йому у прийнятті позовної заяви. Інше правило діє щодо спорів, які виникають з цивільних відносин між юридичними особами, для яких обов'язкове досудове пред'явлення претензій.
Не передбачено у ЦК України і якогось спеціального претензійного порядку розгляду заяв споживачів. У ст. 680 цього Кодексу встановлені лише загальні претензійні строки. Зокрема, відповідно до п. 2 зазначеної статті у разі, якщо на товари не встановлено гарантійного строку або строку придатності, вимоги, пов'язані з недоліками, можуть бути пред'явлені покупцем за умови, що недоліки в проданому товарі були виявлені в розумний строк, але в межах 2 років (щодо нерухомого майна - З років) з дня передання товару покупцеві, якщо більш тривалі строки не встановлені законом або договором, а стосовно товарів з визначеним гарантійним строком - в межах цього гарантійного строку (строку придатності).
Статтею 681 ЦК України передбачається річний строк позовної давності, який пропонується обчислювати від дня виявлення недоліків у межах встановлених законом строків, а якщо на товари встановлено гарантійний строк - від дня їх виявлення протягом гарантійного строку (строку придатності). І хоча строк позовної давності пропонується збільшити від шести місяців до одного року, він все одно вважатиметься скороченим, оскільки ст. 257 ЦК України встановлений загальний 3-річний строк позовної давності.
Закон України "Про захист прав споживачів" проголошує судовий захист порушених прав споживачів. При цьому споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцем знаходження відповідача, за місцем заподіяння шкоди або за місцем виконання договору. Крім того, споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Судові органи при розгляді справ про порушення прав споживачів керуються положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", де детально регулюються деякі спірні питання.
Звертатися з позовами в інтересах покупців-споживачів мають право також органи Держспоживстандарту.
Відповідно до положень Конституції України, зокрема ст. ст. 32, 56, 62, і чинного цивільного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їхніх прав і свобод та законних інтересів.
Право на відшкодування заподіяної моральної шкоди надається споживачу і ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів".
Цивільне законодавство, а саме ст. 23 ЦК України, теж передбачає відшкодування моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди є факт заподіяння особі фізичного болю та страждань або душевних страждань, або приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна (немайнова) шкода - це такі наслідки правопорушення, що не мають економічного змісту і вартісної форми і можуть полягати:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її родини, близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, у якому дістає вияв майновий характер відповідальності. Відшкодування немайнової шкоди у вигляді певних матеріальних цінностей (гроші або майно) можна вважати прикладом перетворення немайнової шкоди в майнову.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих сімейних стосунках та стосунках з оточуючими, глибини фізичних та душевних страждань, позбавлення реалізації певних дій через неможливість використання придбаного товару, ступеня вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, ступеня зниження престижу, ділової репутації, а також зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану. Принцип еквівалентного відшкодування, який взагалі властивий цивільному праву, не застосовується при заподіянні шкоди особистим немайновим правам і благам: обсяг шкоди важко вирахувати, оскільки моральна шкода не має вартісного еквівалента.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості (ст. 23 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Питання відшкодування моральної (немайнової) шкоди регулюється постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". В п. З цієї постанови зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому, на думку Пленуму, моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні прав, наданих споживачам.
Крім цивільно-правової відповідальності, яка є основним видом відповідальності за порушення прав споживачів, до порушників законодавства про захист прав споживачів застосовується ще адміністративна, кримінальна відповідальність та фінансово-економічні санкції.
Стаття 23 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає чіткій перелік порушень законодавства про захист прав споживачів, за які настає відповідальність суб'єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, у тому числі і громадян-підприємців у вигляді фінансово-економічних санкцій у вигляді штрафів.
Згідно з цією статтею відповідальність настає за:
- відмову споживачу в реалізації його прав, установлених п. 1 ст. 14 і п. З ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів;
- виготовлення або реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів;
- реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що підлягає обов'язковій сертифікації, але не має сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката);
- виготовлення, реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища;
- реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, заборонених для виготовлення та реалізації (виконання, надання) відповідним державним органом;
- реалізацію небезпечного товару (отрути, отрутохімікату, вибухо- і вогненебезпечної речовини тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання;
- відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товар, роботу;
- створення перешкод службовій особі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у проведенні перевірки якості товарів, виконуваних (виконаних) робіт, надаваних (наданих) послуг, а також правил торговельного обслуговування та інших видів;
- реалізацію товару, термін придатності якого закінчився;
- порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги.
В цих випадках до правопорушників застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів від 5 до 100 розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян чи у відсотках від вартості товару, виконаної роботи чи послуги.
За порушення законодавства України про захист прав споживачів Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за:
- порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю (ст. 155);
- порушення порядку проведення розрахунків (ст. 155-1);
- обман покупця чи замовника (ст. 155-2);
- порушення працівником підприємства торгівлі чи громадського харчування правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами (ст. 156);
- порушення законодавства про захист прав споживачів (ст. 156-1);
- дрібна спекуляція (ст. 157);
- порушення правил торгівлі на ринках (ст. 159);
- торгівля з рук у невстановлених місцях (ст. 160);
- незаконна торговельна діяльність (ст. 160-2);
- випуск чи реалізацію продукції, яка не відповідає вимогам стандартів (ст. 167);
- випуск у продаж нестандартної продукції (ст. 168);
- виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил (ст. 168-1), та ін.
Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідальність за такі види адміністративних правопорушень у сфері торгівлі передбачається переважно у вигляді штрафів.
Кримінальна відповідальність полягає у застосуванні заходу кримінального покарання щодо фізичних осіб, винних у скоєнні злочину. Така відповідальність передбачається нормами Кримінального кодексу України, зокрема, за:
- обман покупців та замовників (ст. 225);
- фальсифікацію засобів вимірювання (ст. 226);
- випуск або реалізацію недоброякісної продукції (ст. 227) та ін.
Кримінальна відповідальність у цих випадках передбачає штрафні санкції, громадські роботи, обмеження волі, виправні роботи, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю залежно від виду скоєного злочину.
bigmir)net TOP 100