Реклама на сайте Связаться с нами

В. С. Гопанчук

Сімейне право України

Підручник

Київ
Істина
2002

На главную
Сімейне право України. Гопанчук В. С.
ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ ТА СИСТЕМА СІМЕЙНОГО ПРАВА
Розглядаючи питання про історичні форми сім'ї та шлюбу, потрібно звернутися до класичної роботи Ф. Енгельса "Походження сім'ї, приватної власності і держави", яка була написана в 1884 році і має певне значення і наукову цінність на сьогоднішній день.
У роботі "Походження сім'ї, приватної власності і держави" Енгельс розкрив закони та основні етапи розвитку первіснообщинного ладу та причини його неминучої загибелі. Він дослідив виникнення і розвиток сім'ї, приватної власності, класів і держави, тобто тих сил, які підірвали первіснообщинний лад із середини і призвели до утворення класового суспільства.
У науці довгий час (аж до 60-х років XIX століття) сім'ю вважали первісною, найдавнішою формою стародавнього суспільства, що з неї згодом виникли рід, плем'я, держава.
У названій роботі Енгельс довів, що така формула не відбиває дійсного стану речей.
Ф. Енгельс вивчив результати досліджень Моргана, скористався працями ряду вчених з історії стародавнього суспільства, після чого дав нове пояснення історичних форм сім'ї та шлюбу.
Своє пояснення сім'ї Енгельс починає з найнижчої стадії, з періоду, коли людина тільки почала відокремлюватися від природи і ще нічого не виробляла, а лише використовувала готові продукти матеріального світу. Для цього періоду характерними були невпорядковані статеві зносини: кожна жінка належала кожному чоловіку, як і кожен чоловік - кожній жінці. Це - племінний період. Шлюбні стосунки будуються без розбору рідні, без врахування ступеня спорідненості. Допускалися шлюби як по горизонталі, так і по вертикалі - між батьками і дітьми, між братами і сестрами. Цілком зрозуміло, що цьому періоду не відомі такі поняття, як шлюб, сім'я: ні сім'ї, ні шлюбу тут не існувало, а було плем'я як неподільний осередок.
Із цього первісного стану виникли дві форми групового шлюбу:
1. Кровноспоріднена сім'я.
2. Сім'я пуналуа - екзогамна.
Кровноспоріднена сім'я - перший ступінь розвитку сім'ї. Це така форма сім'ї, коли споріднена група (орда, селище) поділена на різні шари поколінь. Шлюбні зв'язки будуються в межах поколінь. Між членами різних поколінь шлюбні стосунки заборонені, але в одному поколінні вони дозволені, незважаючи на кровну спорідненість. Отже, всі брати і сестри, рідні й бокового споріднення без обмеження живуть разом. Шлюбні зв'язки тут будуються по горизонталі і забороняються по вертикалі, тобто між батьками і дітьми. Це було прогресом, кроком уперед у розвитку сім'ї. Батьки живуть в одному колі, а діти в другому.
Брати і сестри - рідні, двоюрідні тощо - всі вважаються між собою братами і сестрами, а вже в силу цього чоловіками і жінками одне одного.
Родинні стосунки брата і сестри на цьому ступені розвитку сім'ї включають взаємні статеві стосунки як щось само собою зрозуміле. Згодом, коли було заборонено шлюбні зв'язки між членами одного родового шару спорідненої групи, виникла родина пуналуа. Пуналуа - це вже другий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть бути в подружньому зв'язку не тільки батьки та діти, але й брати та сестри.
Пуналуа мовою мешканців Гавайських островів означає "подружній товариш" - так називають чоловіків, що мають спільних жінок, і жінок, що мають спільних чоловіків. Коло шлюбних (статевих) зв'язків ще більш обмежується. Це вже обмеження не лише по вертикалі, але й по горизонталі. Чоловіки однієї групи вступають у шлюбні (статеві) зв'язки з жінками іншої групи. Так виникає екзогамія, тобто позародове подружжя. Група сестер має спільну групу чоловіків, але з цієї групи чоловіків виключають їх братів, а із групи жінок виключаються сестри чоловіків. При цій формі сім'ї все ще не відомо - хто є батьком дитини, але відомо - хто її мати. Хоч вона і називає всіх дітей спільної сім'ї своїми та виконує щодо них материнські обов'язки, та все ж вирізняє своїх рідних дітей серед інших. Звідси випливає, що коли існує груповий шлюб, то походження можна встановити лише з материнського боку, а тому визнається тільки жіноча лінія.
Ніякої участі в господарстві жінок чоловіки не брали у зв'язку з тим, що вони працювали в іншому роді та ніякого відношення до майна жінки не мали. Вони - члени іншого роду (чоловіки-пришельці). Якщо вмирала жінка, то її майно переходило дітям, сестрам, батькам - усі вони й становили рід. Така сім'я називалась безбатьківською.
Чоловіки приходили в цей рід для шлюбного співжиття і не були родичами. Шлюби всередині роду заборонялися. Існувало "материнське право", звичайно, не в прямому розумінні цього слова, бо на той час права як такого не було, а був рід як первісний осередок родового устрою, як частина племені.
Існування такої форми шлюбу - не випадкове явище, воно мало матеріальне підґрунтя. Цим підґрунтям було колективне домашнє господарство, в якому жінці відводилось провідне місце. Довкола сім'ї створювалося міцне домашнє господарство: чоловіки займалися полюванням, а весь тягар домашнього господарювання лягав на жінок, отже, вони посідали в сім'ї почесне й провідне становище. Епоха матріархату існувала десятки тисячоліть.
У міру розвитку племінного життя дедалі ширшали поняття спорідненості. Отже, розширювалося і коло осіб, між якими подружні стосунки були заборонені, важче було знайти собі жінку для таких стосунків. Через це чоловікові доводилося жити з однією жінкою, хоча полігамія (багатошлюбність) принципово не заперечувалась.
Сім'я пуналуа дедалі розвивалась. У чому полягав цей розвиток? Шлюбне коло почало все більше звужуватися, і це призвело до того, що з нього почали вилучатися не лише рідні брати і сестри, але й двоюрідні, а згодом - троюрідні. Ось чому в умовах родового ладу сім'ю пуналуа змінює парна сім'я:
залишається одна, поки що неміцно з'єднана шлюбна пара та молекула, з розпадом якої припиняється шлюб взагалі. Заслугу в утворенні такого шлюбу Енгельс приписує жінці, яка в силу свого біологічного розвитку (більшої прив'язаності до певної особи, що не є характерним для чоловіків) - намагалася жити з одним чоловіком.
Парна сім'я витіснила групові подружжя, що поволі зникали через заборону одружуватися з кровними родичами. Із появою парної сім'ї виникають викрадення та купівля жінок. Це - зовнішня ознака радикального перевороту, що стався в глибинах групового шлюбу. Здебільшого кілька парних сімей живуть в одному помешканні, ведуть спільне господарство, причому заправляють господарством не чоловіки, а жінки, бо під час одруження чоловіки переселяються до жінок, а не навпаки.
Парна сім'я в умовах родового устрою була нестійкою, шлюб можна було легко розірвати, бо він був заснований на особистих почуттях. Діти залишалися з матір'ю. На цьому ступені розвитку ще панує "материнське право" - дитина дістає від матері ім'я свого родового союзу. Господарство належало не парній сім'ї, а роду, і це був подружній осередок, а не господарський. Таку парну сім'ю не слід плутати з моногамією (одношлюбність), бо для того, щоб парна сім'я розвинулась в тривку моногамну сім'ю, потрібні були інші причини, крім тих, що існували, а саме - необхідна була дія суспільних рушійних сил.
Приручення, одомашнення тварин та їх розведення створили нечувані до того джерела багатства, породивши нові суспільні відносини. Але кому належали ці багатства, зокрема у вигляді надлишку продуктів? Спочатку вони, безперечно, належали родові. Розширення виробництва в усіх галузях: скотарстві, землеробстві, домашньому ремеслі - призвело до того, що людина змогла виробляти більшу кількість продуктів, ніж це було необхідно для її існування. Коли ж з'явився надлишок, то постала потреба у його привласненні, і його почала привласнювати парна сім'я. Внаслідок цього парна сім'я зазнала докорінних змін. Весь надлишок став належати в сім'ї чоловікові, бо він його створював. Парна сім'я перестала бути шлюбним осередком, а стала господарським осередком. Вона отримала незалежне становище і цим самим протиставила себе родові.
У зв'язку з накопиченням багатства, що дало чоловікові перевагу над жінкою, чоловік прагнув використати своє панівне становище й змінити порядок спадкування на користь своїх дітей, а не на користь нащадків жіночого коліна, як це було раніше. Але поки родовід ішов від матері - такої зміни не можна було запровадити. Отже постала потреба в зміні старого порядку, і врешті він був змінений на користь батьківської системи родоводу й спадкування.
Ця найбільша з революцій, що їх зазнало людство, не могла статися на підставі якогось рішення в певний момент історичного періоду про те, що всі майбутні діти належать до роду їхніх батьків. Це був довгий процес, в якому родовід материнського коліна змінювався на родовід від батьків в силу того, як батьківська влада під впливом нових економічних причин переважала в сім'ї. Матріархальна парна сім'я поступається місцем сім'ї патріархальній, що виростає з її глибин.
Ф. Енгельс писав у своїй роботі, що повалення материнського права було всесвітньою історичною поразкою жіночої статі. Чоловік захопив і в домі кермо влади, а жінка втратила своє почесне становище, була перетворена на слугу, на раба його похоті, на просте знаряддя дітородіння.
Патріархальна сім'я стала проміжною ланкою між парним подружжям і моногамією. Це доведено працями М. Ковалевського, що досліджував патріархальну сім'ю, яка існувала у сербів та болгар.
Після господарського розпаду патріархальної сім'ї її заступила моногамна (одношлюбна), що ґрунтувалася на пануванні чоловіка з певно вираженою метою - народження дітей. Походження цих дітей від батька не підлягало сумніву. А це потрібно для того, щоб діти як прямі спадкоємці вступали у володіння майном батька. Моногамна сім'я відрізняється від парного шлюбу міцними подружніми зв'язками, які вже не можна розірвати за бажанням сторін. Тепер уже, як правило, тільки чоловік може розірвати шлюб і прогнати свою дружину. Тільки він має право подружньої зради. Існування рабства поряд з моногамією, присутність молодих красивих рабинь, що перебувають у повному розпорядженні чоловіка, надало моногамії від самого початку специфічного характеру, зробивши її моногамією тільки для жінок, а не для чоловіків.
І зовсім не випадково Енгельс у своїй праці піддав аналізу виникнення сім'ї, виникнення приватної власності і держави, оскільки приватна власність породила сім'ю, а держава стала на захист інтересів приватної власності. Всі ці форми обумовлюють одна одну і не існують одна без одної.
Енгельс зазначав, що моногамна сім'я зовсім не була плодом кохання, вона була формою сім'ї, в основі якої лежали економічні умови. Отже, підбиваючи підсумки, слід зазначити, що в своїй роботі "Походження сім'ї, приватної власності і держави" Енгельс достовірно довів історично перехідний характер різних форм шлюбу та сім'ї, показав, що зміни форм сім'ї та шлюбу завжди обумовлювались змінами в матеріальному житті суспільства, а становище чоловіка і жінки в суспільстві визначалося їх становищем та роллю в сім'ї.
Так, сім'я заснована на груповому шлюбі, на думку Енгельса, була результатом дуже низького рівня розвитку продуктивних сил, коли в силу цього люди вимушено жили первісною комуною. Стосунки, що складалися в такій сім'ї між чоловіками і жінками, з усіма привілеями жінок, з пануванням "материнського права", визначались тим становищем, яке посідали чоловік і жінка в первісному суспільстві. Низький рівень розвитку продуктивних сил забезпечував задоволення лише найобмеженіших потреб людини, і вся діяльність первісних людей спрямовувалася на пошук засобів існування. При цьому в такій діяльності жінка мала ряд переваг над чоловіком, які забезпечували їй провідне становище. Згідно з природним розподілом праці за статтю чоловік воює, полює і ловить рибу, добуває їжу і виробляє потрібні для цього знаряддя; жінка працює вдома і займається приготуванням їжі та виготовленням одягу: варить, пече, шиє, облаштовує житло. Вона - господарка в домі, а оскільки домашнє господарство в первісному суспільстві було спільним, то жінка посідала провідне становище в суспільстві. Таке панування жінки в суспільстві, а також те, що за наявних на той час шлюбних відносин вона була єдино достовірно відомим родителем молодого покоління, спричинило панування материнського права, тобто по матері визначалось походження дітей, по материнській лінії здійснювалось спадкування.
Чим же пояснити, що в наступних суспільних формаціях, в основі яких була приватна власність на знаряддя та засоби виробництва, жінка не тільки втратила своє первісне становище, але і стала залежною від чоловіка?
Досить поширеною в соціологічній науці є теорія насильства. Так, дореволюційні вчені у своїх роботах зазначали, що з сивої давнини фізична сила цінувалася дуже високо, і людина, яка могла носити зброю, а отже, могла відстояти своє існування, визнавалась володарем життя. За такого стану речей жінка мала зайняти і мабуть зайняла місце речі, об'єкта права. На підтвердження цієї теорії вчені наводять стародавні способи укладання шлюбу: викрадення, купівля жінок тощо.
Проте таке пояснення поневолення жінки не було науковим, оскільки не могло відбити дійсного стану речей, вказати правильні шляхи визволення жінки.
Критикуючи теорію насильства в створенні класів, Енгельс показав, що ніяке насильство не може з'явитися раніше, ніж виникне надлишок продуктів виробництва, тому що для підтримання насильства потрібен певний апарат - так само, як для здійснення самого акту насильства потрібні певні знаряддя.
Отже, справа не у фізіологічних чи фізичних перевагах кожного окремого індивідуума над іншим, а в тому, хто привласнює надлишки виробництва, у кого вони зосереджуються, хто може утримувати апарат насильства.
Таким чином, зміна становища чоловіка і жінки в сім'ї не може пояснюватися фізіологічними відмінностями між статями, бо вони існували від перших днів існування людства і протягом досить довгого періоду доісторичної епохи не призводили до поневолення жінок чоловіками.
Пояснення треба шукати лише в змінах матеріального життя суспільства, і Енгельс пояснює втрату жінкою її первісного панівного становища в сім'ї змінами економічного становища цієї сім'ї в суспільстві. Тільки на певному етапі розвитку людського суспільства могли відбуватися ті докорінні зміни в становищі чоловіка і жінки, які призвели до поневолення останньої.
Перший великий поділ праці і виокремлення пастуших племен, розвиток землеробства, досягнення в галузі виробничої діяльності, збільшення її обсягів призвели до того, що робоча сила стала здатною виробляти значно більше, ніж було потрібно для її потреб. З першого великого суспільного поділу праці виник і перший великий поділ суспільства на два класи - панів і рабів, експлуататорів і експлуатованих, а з появою стад та накопиченням інших багатств у сім'ї, в ній самій відбулась революція. У зв'язку з тим, що промисел був завжди справою чоловіка, увесь надлишок, який давав промисел, діставався чоловікові, і хоча жінка брала участь в споживанні його, але частки власності не мала; в той час, як праця чоловіка стала продуктивнішою, праця жінки лишалася непродуктивною, вона лише задовольняла насущні потреби сім'ї, але не створювала ніякого багатства.
Поділ праці в сім'ї залишився незмінним, проте він повністю перевернув домашні відносини, які існували тільки тому, що поділ праці поза сім'єю став іншим.
Енгельс писав, що та сама причина, яка раніше забезпечувала жінці її панування в домі - обмеження її праці заняттям домашньою роботою, - ця сама причина тепер утверджувала панування чоловіка в домі; домашня робота жінки втратила тепер своє значення в порівнянні з промисловою працею чоловіка; його праця була всім, її робота незначним придатком.
Як зазначалося вище, Енгельс довів, що причиною першого економічного закабалення жінки стало те, що вона на тлі зростання виробничих сил виявилася відстороненою від суспільної продуктивної праці, а ведення домашнього господарства втратило свій суспільний характер і стало приватною справою кожної окремої сім'ї. Власника майна (а таким став чоловік) не могла тепер задовольнити наявна система спорідненості по матері та обумовлена цим система спадкування по материнській лінії. У нього з'явилось природне бажання залишити своє багатство в спадок своїм, а не чужим дітям, а цього можна було досягти лише при одношлюбності. Деякі вчені схилялись до того, що одношлюбність втілює вищі моральні засади в рівноправ'ї подружжя. Дореволюційні російські вчені вважали, що одношлюбність виникла із загальним розвитком культури людського роду, коли перевага статевих інстинктів, принижене становище жінки змінилися визнанням її як особистості.
Однак Енгельс показав, що перехід від полігамії до моногамного шлюбу зумовлювався економічними причинами. Досягти правового закріплення своєї влади над жінкою чоловік зміг лише тоді, коли він економічно піднявся над нею.
Проте і жінка не добровільно відмовилась від своїх привілеїв та переваг. Так, Енгельс писав, що одношлюбність з'являється в історії зовсім не як примирення між чоловіком і жінкою і ще менше, як найвища форма шлюбу. Навпаки, вона з'являється як поневолення однієї статі іншою, як проголошення невідомого до того часу в усій попередній історії антагонізмі статей.
Питання про предмет, тобто про характер тих суспільних відносин, які підлягають регулюванню, є основним при виділенні будь-якої галузі права в самостійну.
Головне питання, яке постає при вивченні предмета сімейного права: чи є сімейне право самостійною галуззю права, чи входить до цивільного права?
Із загальної теорії права відомо, що питання предмета визначається характером відносин, які ним регулюються: якщо вони специфічні, самостійні - то такі відносини становлять самостійну галузь права.
Питання про предмет сімейного права є дискусійним, ще не вирішеним остаточно. Деякі юристи вважають, що сімейне право є складовою цивільного права, як, наприклад, спадкове право, житлове право тощо. Чим обґрунтовується ця думка?
По-перше, обидві галузі регулюють одні й ті ж подібні правовідносини, тобто майнові правовідносини на грунті шлюбу і рідства (спір між подружжям з приводу майна, аліментні правовідносини) та особисті відносини.
По-друге, оскільки і в цивільному праві регламентуються майнові та особисті немайнові правовідносини, то немає підстав для розмежування цих галузей, і таким чином сімейне право є складовою частиною цивільного права.
Інші юристи (їх більшість) вважають, що сімейне право - самостійна галузь, яка принципово відрізняється від інших галузей права. Вони стверджують, що хоч об'єктом сімейного права і є регулювання майнових та особистих немайнових взаємовідносин, проте це не зовсім звичайні майнові та особисті відносини - вони відрізняються за своїм характером та мають ряд особливостей:
1. Сімейно-правові взаємовідносини характерні своїми джерелами. Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні відносини виникають з рідства, шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб - родичів, подружжя.
2. В першу чергу, сімейні правовідносини - це особисті немайнові, і лише в другу чергу, вони є майновими. Майнові правовідносини випливають з особистих: є рідство, є шлюб - є майнові відносини. А в цивільному праві 99% взаємовідносин - це майнові відносини.
3. Сімейні права та сімейні обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей. А в цивільному праві майже всі майнові відносини легко передаються (наприклад, право на одержання спадщини).
4. Сімейні правовідносини регулюються окремим Кодексом про шлюб та сім'ю України, що був першим прийнятий в нашій країні.
5. Процес розгляду сімейних справ відрізняється від розгляду цивільних, як суттєво відрізняється й виконання рішень. (У справах про передачу дитини на виховання другому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення, скажімо, про відчуження певної речі).
6. Сімейно-шлюбні відносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами. Це характерно тільки для сімейного права.
Усе це дає підстави розглядати цю галузь права як специфічну, самостійну, що має об'єктом особисті та майнові відносини, які виникають на грунті шлюбу, рідства та усиновлення.
Предмет права - це зміст, головна суть певної його специфічної галузі, що вирізняється з-поміж інших галузей права.
Безперечно, чистих явищ в природі не існує. Але коли деякі юристи вважають, що для сімейного права можна "позичати" норми, якщо їх бракує, з інших галузей права, то такий підхід не є виправданим. У таких випадках справу треба вирішувати за аналогією закону, а не нівелювати межі між різними галузями права, які мають бути чітко окреслені.
З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що предметом сімейного права є сукупність норм, які регулюють особисті немайнові права та ті, що випливають з них, майнові відносини людей, які виникають на грунті шлюбу та сім'ї. Подібним чином визначають предмет сімейного права і найбільш відомі в нашій країні спеціалісти в цій галузі такі, як Г. Матвєєв, В. Рясенцев, Г. Свердлов, В. Бошко. Визначивши предмет сімейного права, можна зробити висновок, що сімейно-шлюбні відносини не можуть перебувати поза сферою регулювання права.
Говорячи про сімейне право як про самостійну галузь права, ми все ж не можемо не помітити, що воно пов'язане з інститутами цивільного права - особливо зі спадковим, де основним видом спадкування є спадкування за законом, тобто майно переходить від одних осіб до інших, пов'язаних між собою шлюбними відносинами або родинними стосунками. І хоча особа має право у заповіті позбавити свою родину спадщини, ст. 535 Цивільного кодексу УРСР встановлює правило обов'язковості частки у спадщині для неповнолітніх або непрацездатних дітей, непрацездатних дружини, батьків. Отже можна говорити, що спадкування в основному має сімейний характер. Певною мірою сімейне право пов'язане з житловим правом, де право на житлову площу виникає не лише з договору житлового найму, а також з сімейно-шлюбних відносин. Хоча поняття "член сім'ї" у сімейному і в житловому праві не є тотожним, оскільки в сімейному праві при визначенні члена сім'ї ми виходимо з рідства, шлюбу (або усиновлення), а в житловому має значення ще й спільне проживання. Принципи сімейного права - це основні засади, керівні ідеї, відповідно до яких здійснюється сімейно-правове регулювання суспільних відносин. Одним з принципів сімейного права є одношлюбність (моногамія), тобто громадяни можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Ця норма закріплена в ст. 25 Сімейного кодексу (СК) України.
Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу визначають ст. 51 Конституції України і ст. 24 СК України. Він означає, що вибір дружини, чоловіка громадянами України здійснюється з їх власного бажання. Водночас суть цього принципу ще й у тому, що держава гарантує захист інтересів особи, право якої на вільний вибір дружини, чоловіка порушено.
Принцип свободи при укладенні шлюбу нерозривно пов'язаний з іншою основною засадою сімейного права - зі свободою розірвання шлюбу (ст. 105 СК України).
Після Жовтневої революції, проголосивши першим Декретом свободу розірвання шлюбу, держава, перш за все, мала на увазі надати жінкам, що зареєстрували шлюб у дореволюційний період, можливість вийти з-під жорсткої влади чоловіка. Проте зловживання правом на розлучення несумісне з інтересами держави щодо зміцнення сім'ї, поліпшення справи виховання дітей, тому розірвання шлюбу поставлене під контроль держави. І хоча як при судовому, так і при спрощеному адміністративному (через державні РАЦСи), розірванні шлюбу свобода на розлучення зберігається, але існує запобігання самовільності в цих відносинах, якщо це завдає великої шкоди подружжю або ж дітям.
Четвертим принципом сімейного права є принцип повної рівності чоловіка і жінки в особистих та майнових правах. Це визначають ст. ст. 21, 24, 51 Конституції України та ст. 7 СК України.
Ще одним із найважливіших принципів є принцип моральності та матеріальної підтримки нужденних членів сім'ї. Правове забезпечення цього принципу здійснюється аліментними зобов'язаннями (п. 2 ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України), а саме: батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Крім цього, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного у разі потреби, а в разі відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право на одержання утримання від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати, у судовому порядку. Це право зберігається й після розірвання шлюбу.
Сімейне право регулює певне коло суспільних відносин і обумовлюється базисом суспільства.
Утворюючи єдину чітку систему, сімейне право як самостійна галузь є складником загальної системи всього права.
Сімейне право містить ряд інститутів, які органічно пов'язані між собою загальними принципами.
Система сімейного законодавства виражена головним чином у системі Сімейного кодексу. Наукове пізнання системи права включає пізнання закономірностей, формування і взаємозв'язок окремих структурних частин. Система сімейного права складається з двох частин:
Загальної і Особливої.
Загальна частина містить загальні норми, які поширюються на всі сімейно-правові відносини. До них належать: норми про предмет, законодавство, про мету і завдання, принципи, суб'єкти сімейних правовідносин та ін.
Особлива частина - це сукупність інститутів, кожен з яких регулює визначений різновид сімейних відносин. Система сімейного права є специфічною тому, що складається з інститутів, яких немає в інших галузях права. До основних із них належать: шлюб (порядок його реєстрації і припинення), правовідносини (правовідносини подружжя, правовідносини батьків і дітей, правовідносини інших членів сім'ї), усиновлення, опіка і піклування, реєстрація актів цивільного стану.
Отже, система сучасного сімейного права - це структура, елементами якої є сімейно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.
bigmir)net TOP 100