Реклама на сайте Связаться с нами

В. С. Гопанчук

Сімейне право України

Підручник

Київ
Істина
2002

На главную
Сімейне право України. Гопанчук В. С.
§ 2. Укладення та зміст шлюбного договору (контракту)
Відповідно до п. 1 ст. 92 СК України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію, а також подружжям. Таким чином, чоловік і жінка, які прагнуть укласти шлюб, не зобов'язані укладати шлюбний договір до шлюбу, оскільки це вони можуть зробити в будь-який момент, перебуваючи у шлюбі. Однак на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальників (п. 2 ст. 92 СК України).
Однією з найпринциповіших новел в новому СК є положення про право подружжя укласти шлюбний договір (укладачі вирішили відмовитися від терміна "шлюбний контракт") як до реєстрації шлюбу, так і під час перебування в шлюбі з правом внесення за взаємною згодою змін до шлюбного контракту (ст. ст, 92, 100 СК). Така новела має свої як позитивні, так і негативні аспекти. Звичайно, права подружжя щодо договірного врегулювання майнових відносин істотно розширюються. Водночас надання подружжю права укладати шлюбний контракт у період шлюбу, вносити неодноразові зміни до нього може призводити до ускладнення правового режиму майна подружжя, збільшення кількості спорів між подружжям та створення додаткових труднощів для їх розгляду судами. Постійні зміни правового режиму майна подружжя здатні лише дестабілізувати майнові відносини між подружжям. Прихильники динаміки умов шлюбного контракту можуть зауважити: недопустимість внесення змін до шлюбного контракту є обмеженням права подружжя визначати правову долю майна, що буде набуватися подружжям у період шлюбу. Насправді все навпаки, адже практично кожний шлюбний контракт містить відхилення від встановленого законом принципу спільності майна, що буде набуватися подружжям в період шлюбу. Більш того, укладаючи шлюбний контракт, чоловік і жінка фактично відмовляються від своїх прав на майбутній період, що певною мірою є добровільним обмеженням своєї правоздатності. На наш погляд, шлюбний контракт не є єдиною правовою формою вирішення подружжям своїх майнових проблем. Сімейне законодавство надає подружжю незаперечне право укладати щодо вже придбаного в період шлюбу майна будь-які угоди, у тому числі дарування, поділ у рівних і нерівних частках. Усе це свідчить про певну вразливість введеного в СК України положення про внесення змін до шлюбного контракту в період шлюбу.
Однак найголовнішою проблемою в інституті шлюбного контракту є визначення меж свободи сторін при встановленні його умов. Чинний КпШС України істотно обмежує можливі дії сторін, що безпосередньо випливає зі змісту ст. 27-1, згідно з якою, по-перше, особи, які беруть шлюб, мають право укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя. Зміст наведеної статті не позбавлений певної суперечності, адже в ній суміщені дві неспівпадаючі юридичні категорії, які окреслюють межі сфери дії шлюбного контракту: "вирішення питань життя сім'ї" і можливість передбачити в ньому "майнові права і обов'язки подружжя". Тобто можливий висновок, що у першому випадку законодавець застосовує поняття, яке дозволяє включати до сфери дії шлюбного контракту питання щодо майнових і немайнових відносин подружжя, у другому - використовує поняття, яке дозволяє врегулювати шлюбним контрактом лише майнові відносини подружжя. Керуючись законами юридичної логіки, можна стверджувати, що саме друге поняття має визначати нині предмет шлюбного контракту. Однак зазначені особливості тексту ст. 27-1 КпШС України створили оманливий грунт для розширеного його тлумачення.
Прикладом максимально розширеного тлумачення ст. 27-1 КпШС України є позиція О. Явор, яка беззастережно стверджує, що в шлюбному контракті поряд з традиційними особистими відносинами (вибір чоловіком і жінкою прізвища, професії, місця проживання) знаходять своє закріплення умови щодо віросповідання, мови, якою будуть спілкуватися члени сім'ї, здійснення виховання дітей, щодо взаємної інформованості про стан здоров'я, завчасне надання майбутній дитині відповідного прізвища та імені. Важко зрозуміти юридичну логіку таких міркувань, адже автор відносить до предмета правового регулювання шлюбним контрактом такі права подружжя, які є конституційними правами людини і відмова від них не може визнаватися правомірною, а врешті - і дійсною, оскільки відповідно до ст. ст. 21-22 Конституції України права і свободи людини (а саме такими є права на вибір професії, місця проживання, прізвища, віросповідання тощо) є невідчужуваними та непорушними, вони не можуть бути скасовані. Тому позиція О. Явор може бути визнана такою, що суперечить чинному законодавству України. Інша справа, що автор мала право порушити питання про вдосконалення та розширення сфери дії шлюбного контракту, але в межах, що не суперечать Конституції України.
Варто все ж принагідне зауважити, що розширене тлумачення предмета шлюбного контракту не є абсолютно довільним чи випадковим. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. № 457 затверджено Порядок укладання шлюбного контракту, згідно з яким контрактом можуть передбачатися не лише майнові права і обов'язки подружжя, але .і немайнові, моральні чи особисті зобов'язання (п. 2). Важко пояснити, якими міркуваннями керувалися укладачі Порядку укладання шлюбного контракту. Але якими б ці міркування не були, невідповідність цього нормативно-правового акта ст. 27-1 КпШС України є настільки очевидною, що не потребує ще якоїсь аргументації. Але не можна обійти увагою неприпустиме розширення предмета шлюбного контракту, особливо щодо можливостей введення до шлюбного контракту умов про моральні зобов'язання. Між тим, під моральними зобов'язаннями можна розуміти обов'язки чесності у поведінці в сім'ї, взаємної вірності, недопущення подружньої зради тощо. Але ж такі стосунки взагалі не піддаються правовому регулюванню. Власне, це випливає зі ст. 2 КпШС України, в якій зазначається, що цей Кодекс встановлює порядок і умови одруження, регулює особисті і майнові відносини, які виникають в сім'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану. З наведеного не вбачається, щоб сімейне законодавство регулювало моральні відносини між подружжям. Такі стосунки взагалі не можуть бути у сфері правового впливу. Тут можна вести мову лише про можливі морально-етичні наслідки щодо того з подружжя, який припустився порушення моральних норм сімейного співжиття. Тому з Порядку укладання шлюбного контракту необхідно вилучити положення про можливість включення до шлюбного контракту умов щодо немайнових особистих і моральних обов'язків. Помірковану позицію з цього питання зайняла І. Жилінкова, яка цілком справедливо зазначила, що законодавство України предметом шлюбного контракту передбачає лише майнові права та обов'язки подружжя, оскільки особисті права і обов'язки встановлені законом і невіддільні від їх носія. Однак автор з невідомих причин не звернула увагу на суперечливі положення Порядку укладання шлюбного контракту. Не дає підстав для розширеного тлумачення предмета шлюбного договору і новий СК України, згідно з яким шлюбним договором мають регулюватися лише "майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права і обов'язки" і не можуть регулюватися "особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми" (ст. 93). Такий підхід законодавця до визначення предмета правового регулювання шлюбним договором відповідає його призначенню та позиції переважної частини юристів-науковців.
Неоднозначному тлумаченню можуть піддаватися зміст майнових відносин між подружжям та межі визначення в шлюбному контракті (договорі) майнових прав і обов'язків. Зміст ст. 27-1 КпШС України дає підстави стверджувати, що у шлюбному контракті можуть визначатися взаємні права та обов'язки подружжя щодо дошлюбного майна подружжя і його використання, щодо приналежності та використання майна, набутого в період шлюбу, порядку поділу майна у разі припинення шлюбу а також щодо аліментів. Такий підхід закладається і в новому СК України.
Досліджуючи цю проблему, І. Жилінкова класифікує усі домовленості подружжя у шлюбному контракті на чотири категорії: 1) угоди подружжя щодо правового режиму їх майна (зміна режиму спільного майна на режим роздільного і навпаки; визначення часток у спільному майні; визначення правового режиму плодів і доходів від спільного і роздільного майна тощо); 2) угоди щодо порядку користування спільним і роздільним майном; 3) угоди щодо порядку управління майном і укладення з ним угод; 4) угоди зобов'язального характеру (щодо порядку несення витрат на утримання спільного і роздільного майна; щодо взаємного утримання подружжя, виплати додаткових коштів на лікування тощо).
У принципі наведений перелік відносин, що може бути предметом шлюбного контракту, відповідає чинному сімейному законодавству, а тому в цілому заслуговує на підтримку, хоча і з певними застереженнями. Автор не висловила свого ставлення до проблеми меж договірного врегулювання майнових відносин між подружжям, яка обов'язково постає, коли необхідно визначити обсяг можливих відхилень умов шлюбного контракту від встановленого законом правового режиму майнових відносин. І тут необхідно прямо і неоднозначне зазначити, що чинне сімейне законодавство не позбавлене істотних внутрішніх суперечностей та невідповідності окремим конституційним принципам.
В юридичній літературі вже зверталася на це увага, хоча і не було запропоновано практичного виходу із проблемної правової ситуації. Так, зазначалося, що в ст. 27-1 закладена завідома внутрішня суперечність, оскільки, з одного боку, майбутньому подружжю дозволяється на власний розсуд визначати майнові права і обов'язки, а з іншого - висувається вимога не допустити погіршення становища будь-кого з подружжя, порівняно з законом. При цьому, продовжуючи аналізувати дане питання в контексті змісту зразка шлюбного контракту, в якому подружжю надається право встановлювати розміри часток майна, яке набуватиметься ним у період шлюбу (чоловікові - 2/3, дружині - 1/3), автор доходить висновку, що тим самим було враховано зміст ч. 4 ст. 31, згідно з якою правила ст. ст. 22, 24, 25, 26 КпШС України застосовуються, якщо шлюбним контрактом не було встановлене інше, і проігноровано вимоги ст. 27-1 КпШС України, згідно з якою умови шлюбного контракту не повинні погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України. Між тим, саме в цьому і полягає суть проблеми визначення меж умов шлюбного контракту. На наш погляд, формально будь-яке відхилення в шлюбному контракті від принципу рівності часток щодо набутого в період шлюбу шляхом встановлення одному з подружжя меншої частки, ніж 50 відсотків, у принципі так чи інакше призведе в майбутньому до погіршення його майнового становища, що недопустимо згідно зі ст. 27-1 КпШС України. Крім того, згода одного з подружжя на одержання в період шлюбу меншої частки майна або повна відмова від неї з юридичної точки зору означає відмову особи від набуття нею суб'єктивних цивільних прав, що, як уже зазначалося, суперечить основоположним принципам конституційного і сімейного права. Право на власність є елементом конституційного статусу людини, воно не може відчужуватися, обмежуватися, відбиратися тощо. Цілком очевидно, що відмова особи від своїх конституційних прав не може вважатися дійсною на відміну від вже існуючого у неї суб'єктивного права. Відповідно ж до п. 2 ст. 97 нового СК України сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Таким чином, новий СК України надає подружжю можливість скасовувати сімейно-правовий режим спільності майна, встановлювати в ньому нерівні частки тощо.
І. Жилінкова всі правові режими майна членів сім'ї запропонувала класифікувати за суб'єктним складом на: а) правовий режим майна подружжя; б) правовий режим майна батьків і дітей; в) правовий режим майна членів селянського (фермерського) господарства; г) правовий режим майна членів сім'ї, які об'єдналися для спільної праці. Наведена класифікація досить вдало відображає різноманітність майнових відносин між особами, пов'язаними між собою родинними зв'язками, шлюбом, іншими сімейними стосунками, незважаючи на можливості для її розширення, наприклад, правовим режимом фактичного подружжя, які об'єдналися з метою створення сім'ї, а не з метою спільної праці. Можна виділити правовий режим майна, яке належить членам сім'ї як подружжю та іншим членам сім'ї.
Особливість цього правового режиму може полягати у тому, що все майно може належати членам сім'ї на праві спільної часткової власності, а його певна частина - подружжю на праві спільної сумісної власності за правилами сімейного законодавства. Це означає, що правовий режим майна членів сім'ї може не бути єдиним для усіх суб'єктів і об'єднувати окремі види правових режимів, кількість яких залежить від видів правових зв'язків між членами сім'ї. Таким чином, можливе співіснування в одній сім'ї багатьох окремих режимів, заснованих на спільній частковій чи спільній власності подружжя; на роздільній власності подружжя; на спільній частковій чи спільній сумісній власності членів сім'ї, які не є подружжям, та на їх роздільній (індивідуальній) власності, а також на поєднанні окремих різновидів власності між зазначеними та іншими особами. Все це свідчить про складну правову природу майнових відносин у сім'ї, у тому числі й за участю подружжя, що ускладнює виявлення правового режиму того чи іншого майна та створює значні труднощі для розв'язання судами спорів, що виникають між подружжям та іншими членами сім'ї.
У новому СК України міститься чимало новел щодо шлюбного договору, які потребують в майбутньому спеціальних глибоких досліджень. До таких новел необхідно віднести положення про:
порядок визначення права на утримання (ст. 99);
порядок зміни, розірвання, визнання недійсним шлюбного договору та порядок відмови від шлюбного договору (ст. ст. 100-103).
bigmir)net TOP 100