Реклама на сайте Связаться с нами
Державні і громадські діячі України

Виговський Іван Остапович

Коротка біографія

На главную
Державні і громадські діячі України

Гетьман України 1657—1659 pp.


Рік народження невідомий. Походив зі стародавнього роду української шляхти Овруцького повіту Київського воєводства. Батько його служив у митрополита Петра Могили, дядько Василь відомий як овруцький полковник, знаний і сотник Самійло Виговський. Навчався в Києво-Могилянській колегії, наприкінці 30-х — на початку 40-х років XVII ст. керував справами Луцького земського суду, потім служив писарем при польському комісарі, який правив Україною. Тут він познайомився з чигиринським сотником Б. Хмельницьким. На початку війни 1648 р. перебував у польському війську. У битві під Жовтими Водами потрапив у полон до татар, звідки Б. Хмельницький його викупив і зробив своїм генеральним писарем. Цю посаду І. Виговський обіймав до самої смерті гетьмана, ставши його нерозлучним помічником. Разом з ним на українську службу вступили його чотири брати: Данило, Костянтин, Федір і Василь.

Після смерті Б. Хмельницького і проголошення гетьманом його шістнадцятилітнього сина Юрія старшинська верхівка призначила І. Виговського опікуном із веденням усіх гетьманських справ. 25 жовтня 1657 р. на козацькій раді в Корсуні його було затверджено гетьманом України. Корсунська рада мала значення не тільки у виборі гетьмана, а й у зміцненні міжнародного становища України: на ній нарешті було оформлено союзний договір зі Швецією, поновлено союз із Кримом і Туреччиною, а до Москви вислано посольство з повідомленням про обрання нового гетьмана та проханням підтвердити договір 1654 р.

Після виборів старшина посіла в Україні панівне становище. Прибічниками І. Виговського стали: генеральний суддя Богданович-Зарудний, обозний Тимофій Носач, генеральний писар Іван Груша, а також миргородський, переяславський, прилуцький, лубенський, чернігівський, паволоцький, подільський, подністрянський, уманський і київський полковники. Однак проти нового гетьмана сформувалась і сильна опозиція. Запорозький кошовий Яків Барабаш звернувся до Москви зі скаргами на нього. До Москви апелював й інший опозиціонер — полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам мріяв про булаву. Таким чином, серед самої козаччини поглиблювалось розшарування: на старшину, за якою стояли заможніші козацькі кола, й «голоту», осередком якої стала Запорозька Січ. Це протистояння призвело до громадянської війни, з якої І. Виговський вийшов переможцем, проте українців було вбито близько 50 тис. чоловік.

16 вересня 1658 р. в м. Гадячі було укладено відомий договір про унію України з Польщею та Литвою, за яким Річ Посполита мала бути перетворена на федерацію трьох самостійних держав: Польщі, України й Литви. Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств проголошувалася вільною державою з власними державними установами, судом, грошовою одиницею, військом тощо під назвою Великого Князівства Руського. Верховна законодавча влада в ній мала належати зборам депутатів, а виконавча — гетьманові. Православна віра мала бути зрівняна у правах із римо-католицькою.

Гадяцький договір став поштовхом до початку війни між Україною і Москвою. Навесні 1659 р. стотисячна московська армія під проводом Трубецького вирушила з Путивля на завоювання України. Самовіддана оборона Конотопа Гуляницьким дала можливість І. Виговському зібрати свої сили. У кривавому бою поблизу с. Соснівка, неподалік від Конотопа, 28 і 29 червня 1659 р. московську армію було розгромлено. Очікували, що І. Виговський піде на Москву. Однак непопулярність гетьмана серед народу і його пропольська орієнтація призвели до нової змови, а у вересні того самого року вибухнуло повстання.

Для вирішення проблеми в другій половині вересня 1659 р. в містечку Германівці на Київщині І. Виговський скликав козацьку раду. Однак рада звинуватила його у спустошенні України татарами. Кількох прибічників гетьмана було вбито. Сам І. Виговський із загоном ледве втік. Через деякий час було зібрано раду в Білій Церкві, яка скинула І. Виговського з гетьманства, а на його місце знову обрала Ю. Хмельницького. У жовтні 1659 р. І. Виговський офіційно зрікся гетьманства й утік до Польщі, де 26 березня 1664 р. за підозрою у зраді був розстріляний.

bigmir)net TOP 100