Петрів Всеволод

Коротка біографія

Військовий і громадсько-політичний діяч, дослідник військового мистецтва і воєнної історії УНР

Народився 2 січня 1883 р. в Києві. Учасник першої світової війни. На початку 1917 р. був начальником штабу Туркестанської дивізії царської армії. Після Лютневої революції організував з українців цієї дивізії Гайдамацький кінний полк ім. К. Гордієнка, на чолі якого в січні 1918 р. брав участь у боях проти радянських військ у Києві, а в березні — квітні того самого року — в кримському поході Запорізького корпусу Армії УНР.

У 1919—1920 pp. обіймав посади військового міністра в уряді І. Мазепи, начальника Генерального штабу Армії УНР, командира Північної дивізії і начальника Волинської групи армії, інспектора піхоти тощо.

Після падіння Директорії генерал-хорунжий В. Петрів емігрував до Польщі, а потім до Чехословаччини. З 1923 р. викладав в Українському високому педагогічному інституті у Празі, був членом Українського історико-філологічного товариства. З 1945 р. жив і працював у Західній Німеччині.

Перу В. Петріва належать численні твори з військового мистецтва та історії військового захисту державності в Україні, які друкувалися у зарубіжних газетах і журналах («Літопис Червоної Калини», «Табор», «За Державність», «Діло», «Літературно-науковий вісник»), в «Українській Загальній Енциклопедії» тощо. Головні з них — «Схема розвідки», «Нарід і військо», «Армія УНР» та ін. Найпомітніше місце у спадщині цього військового діяча і дослідника (з 1948 р. — дійсного члена Наукового товариства ім. Т. Шевченка) посідає чотиритомна мемуарна праця «Спомини з часів української революції (1917— 1921)» (Львів, 1927—1931) — цінне джерело для вивчення історії творення національних збройних сил України.

Помер 10 липня 1949 р. у м. Аугсбург (Баварія, ФРН).