Реклама на сайте Связаться с нами
Короткі біографії українських письменників

Борис Грінченко

Коротка біографія

На главную
Короткі біографії українських письменників
Твори українських письменників
Творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників

Український письменник, просвітитель, педагог, етнограф, організатор видавничої справи


Народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (нині Сумська область) в родині відставного офіцера.

Багатогранна спадщина Б. Грінченка, на жаль, мало вивчена, повністю не видана, значна частина його праць надрукована у російських і галицьких періодичних виданнях кінця XIX ст. Сучасні дослідники намагаються уникнути як ідеалізації спадщини цього діяча, так і вульгарно-соціологізаторського спотвореного її аналізу.

Одинадцяти років вступив до реальної школи Харкова. На формування його світогляду значно вплинули зв'язки з революційним народницьким рухом, який на Харківщині був досить розвиненим у 70-х роках XIX ст. Знайомство з діячами гуртка революційних народників призвело до виключення з Харківської реальної школи (1879), арешту, подальшої заборони здобути не тільки вищу, а й середню освіту. Після довгих пошуків Б. Грінченко усвідомив безперспективність терористичної діяльності, прийшов до обстоювання ідеї легально-просвітницької роботи в ім'я усвідомлення українським народом необхідності власного національного визволення. Склавши екстерном екзамен на звання народного вчителя, Б. Грінченко з 1881 по 1894 р. учителював у школах Харківщини та Сумщини.

Як педагог, він бачив недосконалість системи освіти в самодержавній Росії. Його педагогічні праці: «Яка тепер народна школа в Україні» (1896), «На беспросветном пути. Об украинской школе» (1906) та десятки статей на педагогічні теми порушували найважливіші проблеми: злиденне матеріальне становище школи і вчителя, пристрасне обстоювання засад народної педагогіки, вимога навчання рідною мовою, роздуми про особистість народного вчителя, його освітній ценз.

Укладені Б. Грінченком «Українська граматика до науки читання й писання» та читанка «Рідне слово» — перші книги для читання в школі українською мовою — були популярними упродовж кількох десятиліть.

Б. Грінченко — один із засновників Братства Тарасівців (1892), член Української радикальної партії (1904), пізніше очолив її ліву течію. У 1905 р. УРП об'єдналася з УДП, утворивши Українську демократично-радикальну партію.

У 1884—1900 pp. працював на різних посадах у чернігівському земстві. Був одним із керівників нелегального гуртка інтелігенції — чернігівської Громади; зумів в умовах жорстких цензурних заборон організувати видання бібліотеки українських книжок (усього 45 видань накладом близько 200 тис. примірників).

Б. Грінченко зробив вагомий внесок у культурно-громадську справу, упорядкувавши у книзі «Каталог музея украинских древностей» матеріали про знамениту колекцію відомого збирача старовини і мецената української культури В. Тарновського.

1902 р. переїхав до Києва. Упродовж 1902—1904 pp. разом із дружиною М. Загірньою на прохання членів київської Старої громади та за дорученням редакції журналу «Киевская старина» працював над упорядкуванням «Словаря української мови», за що йому Російською АН було присуджено другу премію ім. М. Костомарова і який дістав високу оцінку вітчизняних і зарубіжних фахівців.

З 1905 р. — редактор української щоденної газети «Громадська думка», з 1906 р. — журналу «Нова громада».

Вагомим внеском в українську фольклористику й етнографію другої половини XIX ст. були праці Б. Грінченка «Литература украинского фольклора...», «Яка тепер народна школа в Україні» (обидві 1896), «Народні вчителі і вкраїнська школа» (1906), «На беспросветном пути. Об украинской школе» (1906), збірка «Думи кобзарські» (1895) та три книги «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях» (т. 1—3, 1895—1899).

3 широких світоглядних позицій осмислював Б. Грінченко зв'язки української культури з культурою інших народів. Він багато перекладав, вільно володів німецькою і французькою мовами, вивчав італійську. З російської перекладав О. Пушкіна, І. Тургенева, О. Плещеєва, А. Майкова, М. Салтикова-Щедріна, В. Короленка, І. Буніна. Особливий інтерес у нього викликали твори класиків німецької літератури Ф. Шиллера, Й. В. Гете, Г. Гейне. Переклад балади «Лісовий цар» Гете став одним з найкращих у дожовтневий період перекладів українською мовою. Особливу увагу Б. Грінченко приділяв збагаченню репертуару українського театру досягненнями світової драматургії. Серед здійснених ним в останні роки життя перекладів — драми Г. Гауптмана, Г. Ібсена.

У драматичних творах Б. Грінченка змальовано життя й діяльність трудової інтелігенції, селян, розкрито моральну порожнечу міщанства. Він автор низки драматичних творів, кількох повістей, близько 50 оповідань, шести поетичних збірок. Свого часу А. Кримський відзначив, що Б. Грінченко найбільш талановито виявив себе у прозі.

Однією з найважливіших проблем, досліджуваних у повістях, була проблема взаємин інтелігенції і народу («Сонячний промінь», 1890; «На розпутті», 1891), а також зображення класового розшарування в українському селі в період наступу капіталізму («Серед темної ночі», 1900; «Під тихими вербами», 1901). У малій прозі Б. Грінченка визначною була тенденція до психологізації образів-персонажів. Йому вдалося відійти від старої етнографічно-побутової манери письма в оповіданнях «Дзвоник» (1897), «Каторжна» , «Украла» (1891), «Як я вмер», «Сама, зовсім сама» (обидві 1885), «Олеся» (1890), «Чудова дівчина» (1884) та ін. Політичні погляди Б. Грінченка відображені у написаній ним програмі УДРП та в «Листах з Наддніпрянської України» (газ. «Буковина», 1892—1893).

Великого значення набула діяльність Б. Грінченка на посаді керівника Київського товариства «Просвіта» (1906—1909), насамперед у справі організації літературно-мистецьких вечорів, бібліотек, видавничої справи.

Помер 6 травня 1910 р. в Оспедалетті (Італія). Похований у Києві.

bigmir)net TOP 100