Реклама на сайте Связаться с нами
Короткі біографії українських письменників

Микола Устиянович

Коротка біографія

На главную
Короткі біографії українських письменників
Твори українських письменників
Творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників

Український письменник і громадський діяч


Народився 7 грудня 1811 р. у м. Миколаєві Львівської області в родині урядовця. Закінчив Львівську духовну семінарію (1838), навчався на філософському факультеті Львівського університету. Познайомившись із М. Шашкевичем, став пропагандистом ідей «Руської трійці». Після опублікування 1836 р. українською мовою елегії «Сльоза на гробі Михаїла барона Грасевича» потрапив під нагляд австрійської поліції.

Активна літературна діяльність М. Устияновича припадає на другу половину 40-х — 50-ті роки XIX ст. У 1847 р. кілька його поезій було вміщено до альманаху «Вінок русинам на обжинки», в наступні роки друкувався в «Зорі Галицькій» та «Галичо-руському віснику». Перша прижиттєва збірка творів вийшла у Львові 1860 р. Творчості поета раннього періоду притаманний романтизм. Його перу належить близько 80 поезій, кілька повістей, байок та низка статей. Поезії «Жебрак», «Рекрутка», «Народний дім» та інші проникнуті почуттям патріотизму, вболіванням за долю українського народу. Поет звертається до героїчних сторінок історії Київської та Галицької Русі, високо підносить славу руських князів, зокрема Святослава, Володимира, Данила Галицького, Ярослава Мудрого. Поезії «Верховинець» та «Піснь опришків» стали народними піснями. У повістях «Месть верховинца», «Старий Єфрем» та «Страсний четвер» значну увагу приділено народним звичаям, змалюванню життя селян та опришків. У байках засуджує нероб, ледарів. Громадянська лірика М. Устияновича в численних списках поширювалася серед студентів та інтелігенції Львова, Перемишля й інших міст цісарської Австрії.

Навчаючись у Львівській духовній семінарії, виголосив у церкві промову українською мовою, чим налаштував проти себе львівських клерикалів. Був ініціатором скликання у Львові 1848 р. представників галицької інтелігенції для заснування літературно-просвітницького товариства «Матиця руська». У промові на цьому «соборі учених руських» підносив історичну роль українського народу в боротьбі проти «орд азіятських», говорив про його тяжку недолю під гнітом польських та австро-угорських тиранів, обстоював українську культуру, закликав плекати народнопісенну творчість, розвивати традиції Т. Шевченка та М. Шашкевича.

Після поразки революції 1848—1849 pp. поступово відійшов від прогресивних демократичних поглядів. 1861 р. його було обрано до Галицького сейму; став прихильником москвофільства. В деяких творах прославляв австрійську монархію та засуджував угорську революцію (вірші «Третій май», «Соединенными силами»).

З 1870 р. жив на Буковині в Сучаві (нині територія Румунії), де й помер 3 листопада 1885 р. В некролозі І. Франко назвав його «одним з перших будителів нашого народного духу».

1989 р. в часописі «Жовтень» (тепер «Дзвін») Р. Горак опублікував роман-есе «Микола Устиянович».

bigmir)net TOP 100