Євфимій Болховітінов

Коротка біографія

Церковний діяч, історик, бібліограф, археолог

Народився 29 грудня 1767 р. у Воронежі в родині священика. У 1777—1785 pp. навчався у Воронезькій Духовній семінарії, а у 1785—1788 pp. — у Московській слов'яно-греко-латинській академії. Слухав лекції в Московському університеті. В сані протоієрея у 1788 р. був учителем і префектом Воронезької семінарії. У 1793 р. став священиком в одному з храмів Воронежа. У 1796 р. — префект Воронезької духовної семінарії. У 1800 р. після смерті дружини і трьох дітей став ченцем Олександро-Невської лаври і був призначений префектом Санкт-Петербурзької духовної академії, був архімандритом Троїцького Зеленецького монастиря. У січні 1802 р. призначений настоятелем Сергієвої пустині. В січні 1804 р. отримав сан єпископа Староруського і вікарія Новгородського, а в лютому 1816 р. — архієпископа Пскова, Ліфляндії і Курляндії. Очолював церковні кафедри у Вологді, Калузі, Пскові. У 1804— 1806 pp. співпрацював з журналом «Друг просвещения».

З березня 1822 р. і до кінця життя обіймав високу посаду митрополита Київського і Галицького. Наприкінці 1824 р. Є. Балховітінова було викликано з Києва до Петербурга, де він більше року займався справами церковного управління у Священному синоді.

Є. Болховітінов був високоосвіченою людиною, знав французьку, німецьку, грецьку, італійську, єврейську, польську, латинську мови. Був почесним членом Московського товариства історії і старожитностей російських (1813). Він автор історико-краєзнавчих розвідок про Новгород («Исторические разговоры о древностях Великого Новгорода», 1807), Псков («Описание Псково-Печерского первоклассного монастыря», 1821; «Об осаде Пскова в 1581 г.», 1831; «Из истории княжества Псковского», 1830), Воронеж («Историческое, географическое и экономическое описание Воронежской губернии», 1803), бібліографічних праць з історії Росії та православної церкви.

Зокрема, наукову цінність становлять його бібліографічні праці «Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-российской церкви» (1827), «Словарь русских светских писателей, соотечественников и чужеземцев, писавших о России» (1845).

С. Болховітінов — один із перших дослідників історії Киева. Він ретельно вивчав і описував пам'ятки архітектури міста («Опис Києво-Софійського собору», 1825; «Опис Києво-Печерської лаври», 1826), надрукував багато архівних матеріалів. У 30-х роках XIX ст. керував розкопками в Києві, під час яких було виявлено фундамент Десятинної церкви, залишки Золотих воріт та інші цінні знахідки.

Є. Болховітінов — почесний член багатьох наукових російських та іноземних товариств, університетів, зокрема Петербурзької Академії наук, Петербурзької медично-хірургічної академії, Петербурзького товариства аматорів наук, словесності і мистецтв, Казанського, Харківського та Віленського університетів, Комісії зі складання державних законів, Копенгагенського королівського товариства північних антикварів тощо. Він автор 55 друкованих праць (ще 23 лишилися у рукописах). Свою бібліотеку заповів Київській духовній семінарії та бібліотеці Софійського собору.

Помер 7 березня 1837 p., похований у Києві.