Реклама на сайте Связаться с нами

Максим Березовський

(1745 — 1777)

композитор

На главную
Відомі українці

Творчість Максима Березовського — першого з когорти славетних українських композиторів XVIII ст. — є епохою в історії становлення української та російської професіональних композиторських шкіл, визначним мистецьким явищем у духовній і світській музиці. Великий майстер органічно поєднав простоту з вишуканістю, музику з текстом. Започатковуючи новий напрям партесного співу, він спирався на мелодичні звороти, притаманні українському народному мелосу.

Про його життя збереглося мало архівних документів. Відомо, що Березовський народився і сформувався як музикант в Україні, але більшу частину свого життя провів за її межами.

Не встановлено й точної дати його народження. Більшість дослідників схильна вважати, що Максим Созонтович народився 27 жовтня 1745 р. в Глухові. Походив він, імовірно, з козацької родини.

До 1764 р. Глухів як гетьманська резиденція вважався столицею України. У резиденції Кирила Розумовського, який став гетьманом, коли Максимові виповнилося п'ять років, були театр і прекрасна співоча капела. В місті була знаменита музична школа, заснована у 30-х роках XVIII ст., де навчали хорового співу, гри на скрипці, бандурі, готували співаків, хористів, оркестрантів для царського двору й, зокрема, для Придворної співацької капели. Точних даних про перебування Березовського у Глухівській музичній школі поки не знайдено. У 50-х роках він навчався в Києво-Могилянській академії і досяг класу риторики (дійшов до шостого класу й отримав ґрунтовну освіту).

Академія була головним освітнім і культурним осередком в Україні, тут діяли театр і хор. Музика, з якою міг познайомитись Березовський (український фольклор, духовні та світські канти, духовні партесні концерти), стала основою, на яку він спирався у своїй творчості.

В академії М. Березовський уже писав три- і чотириголосні хорові твори. Їх виконували студенти.

1758 р. граф Петро Румянцев, майбутній президент Малоросійської колегії, звернув увагу на Максима і взяв його до царського двору.

29 червня того ж року його прийняли на службу до великого князя Петра Федоровича (згодом — імператор Петро III) і зарахували співаком до трупи Оранієнбаумського придворного театру, в якому співали переважно італійці, а оркестрантами були німці.

Тут Березовський виступав у головних ролях щонайменше двох опер італійських композиторів: у ролі Поро в опері "Олександр в Індії" (1759) Франческо Арайї (який довго працював придворним капельмейстером у Росії) та в ролі Іркана в опері "Визнана Семіраміда"(1760) Вінченцо Манфредіні (який був керівником театру в Оранієнбаумі).

Участь Березовського у виставах разом з італійськими акторами, зокрема в опері Ф. Арайї, яка складалася з ряду віртуозних партій, свідчить про наявність у нього прекрасного голосу широкого діапазону, віртуозної вокальної техніки та про володіння італійським вокальним стилем бельканто.

Збереглися списки виконавців опери "Олександр в Індії". За винятком Березовського, всі інші солісти були жінки (переважно італійки), які виконували чоловічі ролі, призначені для сопраністів (кастратів).

Водночас Максим співав у Придворній співацькій капелі, очолюваній Марком Полторацьким, більшість хористів якої були українцями. Високий виконавський рівень капели дивував навіть іноземних музикантів.

На початку 60-х років XVIII ст. хлопець брав уроки композиції та контрапункту, у Франческо Цоппіса — венеціанського музиканта, котрий приїхав з італійською трупою Локателлі в 1757 р. і залишився в Росії. Ф. Цоппіс керував театральним оркестром, писав духовні хорові твори. 1765 р. він змінив М. Полторацького на посаді капельмейстера Придворної капели.

Після перевороту 1762 p., коли престол дістався Катерині II, артистів-співаків Оранієнбаумського театру, зокрема й Березовського, перевели в італійську трупу (так звану "італійську компанію").

Сталися зміни і в особистому житті Максима. 11 серпня 1763 р. Катерина II спеціальним указом постановила "півчому Максиму Березовському, який перебуває у службі при дворі її Імператорської Величності при італійській компанії дозволити одружитися тієї самої компанії з танцювальною дівицею Францою Ібершершею і притому зволила указати пожалувати їй плаття". 19 жовтня 1763 р. Березовський обвінчався з Францою, яку згодом (1774) було звільнено зі служби.

Як композитор Максим був досить популярним. "Камер-фур'єрський журнал" (22 серпня 1766) повідомляв, що в Янтарній кімнаті царського палацу "для проби придворними півчими було співано концерт, складений музикантом Березовським" ("для проби" означало прем'єру). В іншому джерелі інформовано, що "відзначився нині придворний камерний музикант Максим Березовський", і названо низку його духовних творів, виконуваних Придворною капелою.

Він спілкувався з видатними музикантами Європи й найкращими співаками та інструменталістами імперії, які працювали в Петербурзькій придворній капелі і столичних оркестрах. Надзвичайне обдарування, багатогранність таланту (крім композиторської діяльності та виступів в опері, він, за свідченнями сучасників, досконало грав на скрипці та клавесині) дозволили йому здобути визнання в серці музичної культури Європи — Італії. Дирекція російських імператорських театрів направила Березовського на навчання до відомого теоретика й педагога Болонської філармонічної академії Джованні Баттіста Мартіні (Джамбаттіста), у якого вчилися К. Ґлюк, А. Ґретрі, В. А. Моцарт та багато інших славетних європейських музикантів.

Існує кілька версій дати від'їзду Березовського до Італії — від 1765-го до 1769 р. Управляючий імператорськими театрами І. Єлагін у листі від 12 лютого 1770 р. просив Мартіні добре навчати Березовського, а також повідомити про його здібності. Відповідаючи І. Єлагіну, Джамбаттіста в листі (24 квітня 1770) відзначав талант Березовського і писав, що передасть учневі свої знання з мистецтва контрапункту.

Найімовірніше, Березовський перебував у Італії близько трьох років (1769—1773).

В записі про виїжджаючих із Санкт-Петербурга за кордон (26 травня 1769) Березовського названо кур'єром, який вирушає у Відень до "повноважного міністра князя Голіцина".

На ті часи Болонья була визначним культурним центром Італії. Гордістю знаменитої Філармонічної академії був падре Мартіні, котрий у роки перебування Максима в академії працював над другим томом "Історії музики" і закінчував трактат про контрапункт. Його музична бібліотека вважалася однією з найбільших у Європі. Виняткова людяність цього музиканта сприяла його педагогічному успіхові: юнаки, які приїздили з усієї Європи, на все життя зберігали симпатію і глибоку пошану до вчителя.

Не виключено, що йому доводилось підтримувати й Максима, якому аж надто нерегулярно надсилали з Петербурга гроші.

В Болоньї жили тоді Франческо Арайя (1709 — близько 1770), в операх якого Березовський співав іще в Оранієнбаумі, колишня партнерка — співачка Катаріна Брігонці — та Вінченцо Манфредіні (1737—1799), теж знайомий по оранієнбаумській трупі, який здійснював навесні 1770 р. в театрі "Комунале" постановку своєї опери "Арміда". Міг тоді спілкуватись Березовський і з всесвітньо відомим співаком Фарінеллі (Карло Броскі, 1705—1782), другом Мартіні. Спілкування з музикантами такої високої кваліфікації сприяло успішному завершенню Березовським навчання в академії і, зрештою, позначилося на всій його творчості.

Пройшовши нижній і середній щаблі навчання, показавши себе за рік у творчій діяльності, учень доходив до іспиту на звання академіка. Березовський складав його 15 травня 1771 р.

З невеликим, але складним завданням, яке вимагало досконалого володіння контрапунктом строгого стилю, Максим справився успішно. Його екзаменаційна робота досі є в архіві академії. Того дня, разом із ним, членом академії став чеський оперний композитор Мислівечек, а за вісім місяців до того (9 жовтня 1770) — 14-річний В. А. Моцарт. Їхні імена викарбувані золотом поруч на мармурових скрижалях Болонської філармонічної академії.

В Болоньї були написані кращі з Максимових причасних віршів і вся "Літургія", тобто найзначніша частина його доробку.

Один із біографів Березовського, Є. Болховітінов, відзначав, що "чекала слава його вже і в Росії, бо він ще з Італії надіслав до двору кілька церковних концертів, які загалом були схвалені".

Хоч як сутужно жилося в Італії Максимові, крім Болоньї він, очевидно, побував і в інших містах: адже друзі — музиканти з італійської трупи — на цей час повернулися з Росії додому. Заробляв на життя музикою. 1772 р. створив у Пізі сонату для скрипки й чембало, а на початку 1773-го під час карнавалу в оперному театрі міста Ліворно поставили його оперу "Демофонт". Є свідчення, що цю оперу ставили й у Флоренції. Втім, короткий список задокументованих творів Березовського італійського періоду набагато більший.

Досить довго вважали, що композитор виїхав з Італії до Петербурга в 1775 р. і пов'язували це з поверненням до Росії ескадри графа Орлова (на якій було вивезено відому княжну Тараканову). Проте було знайдено рапорт Колегії внутрішніх справ Росії, в якому зазначено, що капельмейстер Березовський виїхав з Італії 19 жовтня 1773 р. Та все ж статус і коло знайомств придворного музиканта дають підстави для романтичних і детективних домислів.

Загадковим є і подальше життя композитора. В Петербурзі Березовського, який мав широке професійне визнання в Італії, титул члена Болонської філармонічної академії, великі знання й досвід театральної, педагогічної та виконавської діяльності, зарахували на ту ж посаду композитора з невеликою платнею, яку він мав раніше. Посади капельмейстера, бувши академіком, він не отримав.

Після бурхливого музичного життя Італії атмосфера в Росії була для Березовського задушливою і нестерпною. Соціальне становище професійних музикантів, за винятком приїжджих із Європи, було на рівні придворних слуг і кріпаків.

У Росії, крім Бортнянського, який іще не повернувся з Італії, не було жодного композитора його рівня, але ставилися до Максима як до звичайного службовця. Йому замовляли музику лише для Придворної капели. Ходили чутки, що князь Г. Потьомкін обіцяв відкрити в Україні (у Кременчуці) музичну академію й поставити директором Березовського. Але цей заклад з'явився лише в 1786 р.

Максима Созонтовича тоді вже не було серед живих. Зневажений, обійдений увагою, самотній, зубожілий і зневірений, він дедалі частіше впадав у депресію. 1777 p., ймовірно, під час нервового зриву, Березовський (як прийнято вважати) покінчив життя самогубством. Щоправда, і в смерті його багато дивного, бо знайшли його з перерізаним горлом.

"Композитор Максим Березовський помер сього місяця 24-го дня; заслужене ним жалування слід було б по сей день і видати. Та як по смерті його нічого не зосталося й поховати тіло нічим, то звольте, Ваше Високоблагородіє, видати по перше число травня його жалування придворному півчому Якову Тимченку. Іван Єлагін. Травень, 25-го дня 1777 p.". Це останній із документів, якими окреслено життя, творчість і смерть генія європейської музики XVIII ст., нашого співвітчизника.

bigmir)net TOP 100