Реклама на сайте Связаться с нами

Іов Борецький

(близько 1570 — 1631)

митрополит київський, громадський діяч, педагог, письменник

На главную
Відомі українці

Іван Матвійович Борецький, більш відомий під чернечим ім'ям Іов, був одним із просвітителів і церковних полемістів, які відстоювали права і свободу православної церкви. Головною його заслугою було відновлення Київської митрополії, що стала центром консолідації та розвитку духовних сил на українсько-білоруських землях, які в першій половині XVII ст. належали Речі Посполитій.

Народився Борецький у селі Бірче (Львівщина) 1570 р. або дешо раніше. Про його батьків відомостей не збереглося, очевидно, вони були освіченими людьми. Де саме здобув освіту майбутній митрополит, невідомо. Судячи з його глибоких пізнань у західному богослов'ї та філософії, він міг учитися в одній із католицьких колегій або навіть університеті. З юних років Борецький опинився в атмосфері жорстокої боротьби, що охопила українсько-білоруські землі в зв'язку з укладенням унії православної церкви (у межах Речі Посполитої) з католицьким Римом. Це питання порушувалося задовго до Берестейського собору 1596 р.

Вища церковна ієрархія України та Білорусії схилялася до прийняття влади Ватикану, що забезпечило б їй стабільні позиції в державі. До того ж безпосереднє підпорядкування папському престолу робило церковних ієрархів незалежними від православних братств, що набирали у другій половині XVI ст. силу в українських містах і, насамперед, у Львові.

Братства та інше духівництво, особливо чернецтво, а також частина православної шляхти й навіть деякі аристократи виступали проти унії. Особливо затято боровся з нею видатний західноукраїнський полеміст і аскет Іван Вишенський, із яким у молоді роки І. Борецький досить тісно спілкувався. Але, поділяючи переконання свого старшого товариша й духовного наставника, не приймаючи ідеї підпорядкування православних папському престолу, Борецький водночас не заперечував необхідності конструктивного діалогу й відкритого контакту з католиками для збагачення вітчизняної культури досягненнями західної цивілізації.

З моменту відкриття у Львові 1586 р. православної братської школи І. Борецький був залучений до її роботи. Перший ректор цього навчального закладу, грек Арсеній Єласонський, зібрав відомих учених і викладачів. Використовуючи можливості друкарні львівського братства, вони розгорнули широку видавничу діяльність. Поєднання педагогічної та богословсько-літературної діяльності з друкарством пізніше стало прикметною рисою і київського духовного центру, біля витоків якого став Борецький.

У 1604 р. його призначили ректором Львівської братської школи. Він займав антиуніатську, але загалом толерантну щодо католицизму позицію, розуміючи, що після Берестейського собору почалися масові гоніння й розвиток православної культури на західноукраїнських землях на даному етапі ускладнюється. Утиски змушували викладачів або приймати унію, навіть ставати римо-католиками, або їхати на схід, насамперед у Київ, де переслідувань було значно менше.

Переїхавши в 1610 р. до Києва, Борецький, як священик, відкриває парафіяльну школу. Він швидко входить у коло освічених людей міста, пов'язаних із київським братством і Києво-Печерською лаврою, захоплює їх ідеєю заснувати школу вищого типу, на зразок керованої ним у Львові.

Відразу ж постали основні питання — про кадрове забезпечення майбутньої школи та її фінансування. Друге було вирішити значно складніше, бо чимало знатних родів України, зокрема й нащадки Костянтина-Василя Острозького, вже прийняли католицизм.

Джерелом існування київського братства були, насамперед, пожертви міщан — ремісників, торговців, промисловиків, а також монастирів, духівництва, заможних козаків і вірних православ'ю дрібнопомісних шляхтичів. Так заможна православна дворянка Галшка Гулевичівна, дружина київського підчашого й мозирського маршалка Стефана Лозки, пожертвувала Київській братській школі на Подолі свою садибу із земельною ділянкою, а також кошти на утримання вчителів. Завдяки цьому братська школа отримала власне приміщення.

Першим ректором Київської братської школи, відкритої в 1616 p., став Іов Борецький, на той час уже відомий учений і письменник-полеміст. Поруч із ним трудилися визначні діячі української культури — син колишнього ректора Острозької колегії Герасима Смотрицького, автор відомої церковнослов'янської граматики Мелетій Смотрицький та поет Касіян Сакович. Обидва вони після Борецького керували школою: перший у 1619—1620, а другий — у 1620—1624 pp.

Діяльність цих трьох ректорів, насамперед самого Борецького, визначила рівень Київської братської школи як навчального закладу вищого типу й заклала основи її дальшого розвитку. У Києві були зосереджені кращі культурні й наукові сили всього східнослов'янського світу — Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, Тарасій Земка, Лаврентій Зизаній, Памво Беринда. Серед викладачів переважали ченці, але були і світські люди. У Київській школі, як це було прийнято в усіх православних братських школах, училися діти різних соціальних верств.

Діяльність школи була тісно пов'язана з просвітницьким гуртком Києво-Печерської лаври, яким керував архімандрит Єлисей Плетенецький. Саме йому вдалося домогтися від королівського уряду підтвердження раніше одержаних лаврою прав і привілеїв. Плетенецький зібрав тут багату бібліотеку, а завдяки його клопотанням у 1615 р. в лаврі було відкрито друкарню, яку очолив Памво Беринда — лінгвіст, письменник, перекладач і друкар. Характерно, що першою книгою, яка вийшла з друкарні Києво-Печерської лаври у грудні 1616 р. був посібник для учнів братських шкіл — "Часослов".

Підйом просвітницької та видавничої діяльності в Києві відбувався на тлі загострення соціально-церковної боротьби в Речі Посполитій і нестабільної міжнародної ситуації в Східній Європі. Поразкою закінчилася спроба поляків посадити на трон Московського царства сина Сигізмунда III королевича Владислава (майбутнього короля Владислава IV), але останній продовжував боротися за царську корону.

У 1618 p. польські війська підступили до Москви, але виявились у скрутному становищі. Королевича врятував Петро Сагайдачний. Після цієї події популярність запорозького гетьмана, уславленого своїми перемогами над татарами й турками, значно посилилася. Взимку 1617-1618 pp. у Києві відбулися антиуніатські виступи городян, підтримані запорозькими козаками.

Ці та інші події змусили Сигізмунда III в 1618 р. видати грамоту з гарантіями прав православних жителів Києва. Городяни дещо заспокоїлися, проте сама по собі ця грамота ваги не мала, оскільки офіційно православна церква залишалася невизнана польською владою.

У 1618 р. Борецький передав керівництво братською школою Мелетію Смотрицькому, а сам прийняв чернецтво й був обраний ігуменом основного в Києві (лавра стояла за межею міста) Михайлівського Золотоверхого монастиря. Його дружина також прийняла постриг в одному з монастирів Києва. Найтепліші стосунки вони зберігали до останніх своїх днів.

Тим часом із Москви через Київ на Близький Схід повертався єрусалимський патріарх Феофан. Цим шансом для відновлення Київської митрополії гріх було не скористатися. У серпні 1620 р. в Києво-Печерській лаврі відбулася таємна нарада представників православних громад і монастирів Речі Посполитої, де було вирішено просити патріарха висвятити Іова Борецького на митрополита київського. Феофан спершу не зважувався на такий рішучий крок, побоюючись помсти поляків, але Сагайдачний гарантував патріархові безпеку, й він погодився.

У вересні 1620 р. патріарх Феофан із дозволу вселенського патріарха, з участю ще двох високих ієрархів східної церкви — митрополита софійського Неофіта і єпископа страгонського Авраамія, під охороною козаків у храмі Братського монастиря здійснив рукопокладення Іова Борецького на митрополита київського і галицького. Оскільки найдавніший із збережених у місті після монгольської навали Софійський собор був у руках уніатів, місцем перебування митрополита став розташований неподалік Михайлівський Золотоверхий монастир.

Відродження православної Київської митрополії посилило значення Києва як центру всього українсько-білоруського православ'я. Саме в той час почала формуватися традиція величати Київ "Другим Єрусалимом". Одним із перших так став називати місто у своїх посланнях І. Борецький.

Обурені католики й уніати за всього бажання не змогли перешкодити відновленню митрополії. Папа римський звернувся до короля із закликом покарати нового митрополита і єпископів, але польська влада не наважилася на це, знаючи, що спровокує виступ українського козацтва. А на підтримку Війська Запорозького король дуже розраховував у майбутній широкомасштабній війні з турками. Становище Сигізмунда III ускладнювалося й тим, що у вирішальному бої на Цецорських полях восени 1620 р. польські війська зазнали поразки й тепер на карту було поставлено саме існування Речі Посполитої.

Турецька загроза змусила поляків піти на поступки. Сейм і уряд примирилися з існуванням відновленої православної митрополії, хоча не визнали її офіційно. Не вирішив проблеми й сейм, скликаний у 1623 р. Його депутати висловилися за проведення об'єднаного собору православних і уніатів для подолання існуючих між ними розбіжностей. Але протиріччя між сторонами були настільки принципові (догмати, незалежність або підпорядкування папі римському), що усунути їх було неможливо.

Православні українсько-білоруських земель ще більше згуртувалися навколо очолюваної І. Борецьким митрополії, в якій значну роль відігравав архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький. Разом вони доклали чимало зусиль для консолідації в Києві найкращих представників православної культури України, розвитку освіти і протистояння католицько-уніатському тиску. Важливою в цьому зв'язку була публікація 1621 р. ієромонахом Києво-Печерської лаври Захарією Копистенським "Палінодій" (що означає "Повернення на старий шлях" — усіх, хто прийняв уніатство). В іншій своїй "Книзі про єдину віру" він захищав православ'я від протестантизму, поширеного на той час у Польщі, Литві й західних землях України та Білорусії. Всі ці твори було написано під впливом Борецького. Упродовж 1620-х pp. у Києві було створено так званий "Густинський літопис" — історію Русі-України з найдавніших часів. Його найімовірнішим автором є З. Копистенський, проте трактування вітчизняної історії є характерним для всього загалу православних просвітителів Києва, лідером яких був митрополит Іов Борецький.

На початку 1621 р. Борецький скликав у Києві помісний собор для обговорення завдань, що стояли перед митрополією. У його рішеннях ішлося про необхідність посилення проповідницької діяльності, зокрема спрямованої проти уніатсько-католицької пропаганди, друкування книг з обгрунтуванням і захистом істин православ'я, про розвиток братських шкіл та налагодження прямих зв'язків із християнськими центрами Сходу, насамперед Афоном.

Наприкінці квітня того ж року представники православного духівництва зробили надбанням гласності написану Борецьким "Протестацію і благочестиву юстифікацію" — публіцистично-історичний твір, у якому було обгрунтовано законність відновлення православної ієрархії. Православні дедалі більше набували впевненості в боротьбі. У 1622 р. сталися збройні виступи киян проти уніатського духівництва.

У своїй боротьбі з утисками православні сили України сподівалися на допомогу Московії. Між митрополитом київським і Кремлем було встановлено регулярні контакти й листування. У 1624 р. І. Борецький, після того, як проблема легалізації православної церкви вкотре не одержала більшості на сеймі, на прохання козаків, поставив перед царським урядом питання про перехід Війська Запорозького в підданство Москви. Але царський уряд не наважився на цей крок, вважаючи себе не готовим для війни з Річчю Посполитою. Навесні 1630 р. Борецький через своїх послів знову порушував питання про перехід січового війська під московську протекцію, проте ці переговори реальних наслідків також не мали.

Іов Борецький помер 12 березня 1631 р. Він усвідомлював необхідність засвоєння досягнень західної культури і проведення глибоких перетворень у житті православної церкви. Але постала проблема: як адаптувати культурно-просвітницькі досягнення Заходу, не зашкодивши православ'ю. Її вирішення пов'язане з ім'ям наступника Борецького, нового митрополита київського Петра Могили.

bigmir)net TOP 100