Реклама на сайте Связаться с нами

Кирило Розумовський

(1728 — 1803)

гетьман України

На главную
Відомі українці

Серед постатей, піднесених у Російській імперії XVIII ст. примхою долі з низів до вершин влади й багатства, одне з перших місць, поряд із Олександром Меншиковим або другою дружиною Петра І, Катериною, посідають брати Олексій та Кирило Розумовські. Спершу ніщо не віщувало їм блискучої кар'єри.

Народилися брати на хуторі Лемеші на Чернігівщині, неподалік Козельця. Олексій — 17 (28) березня 1709 p., Кирило — 18 (29) березня 1728-го. Дні народження братів майже збігалися, зате різниця у віці становила 19 років, тобто молодший старшому цілком годився у сини. Так, по-батьківськи, Олексій усе життя і ставився до Кирила.

Батьком їхнім був простий козак Григорій Розум, який, усупереч прізвищу, не міг похвалитися значними досягненнями в житті, зате мав крутий норов. Після чергової сутички з батьком Олексій утік до сусіднього села, де залишився жити в дяка й вивчився церковному співу.

Проїжджаючи в 1731 р. через Козелець, полковник на російській службі Вишневецький звернув увагу на юнака із прекрасним голосом і надзвичайно приємною зовнішністю (останнє згодом засвідчив багато хто, а Катерина II, котра добре розумілася на чоловіках, писала, що Олексій був одним із найгарніших, кого вона бачила). Так він потрапив до Петербурга і став співати у придворній українській капелі (куди через 12 років прибув і Григорій Сковорода).

Це було на початку правління Анни Іоаннівни, яка спиралася на фаворита — німця Бірона. Більшості в Росії цей режим невдовзі став ненависним, і сподівання людей дедалі частіше пов'язувалися з молодою і веселою цесарівною, дочкою Петра І — Єлизаветою. Її мало захоплювала політика, натомість вона віддавалася балам і романам, легко знаходячи спільну мову з гвардійськими офіцерами, які були від неї в захваті.

Анна пильно стежила за розвагами двоюрідної сестри, побоюючись змови. Кілька офіцерів з іменитих сімей поплатилися за прихильність Єлизавети засланням на Камчатку. Та, коли вона зійшлася з півчим без роду і звання, душа самодержиці певною мірою заспокоїлася.

Однак в оцінці Олексія самодержиця істотно прорахувалася. Попри простоту й безрідність, він справляв на всіх приємне враження, поводився дипломатично, орієнтувався в закулісному політичному житті. Він поступово ставав своєю людиною у військових колах, де багато хто хотів бачити на престолі Єлизавету.

У 1740 р. Анна померла, однак фактична влада в країні перебувала в руках Бірона, який мав намір панувати й далі, оголосивши імператором Іоанна Антоновича, малюка племінниці покійної цариці, Анни Леопольдівни, від герцога Брауншвейзького.

Олексій, який уже одержав чин камер-юнкера, розумів, що кращого випадку для перевороту не буде.

О другій годині ночі з 24 на 25 листопада 1741 р. Єлизавета в супроводі близьких їй осіб з'явилась у гренадерську роту Преображенського полку й веліла офіцерам та солдатам слідувати за нею. Переворот відбувся миттєво й без крові.

Для Олексія це була зоряна година. Після перевороту йому були пожалувані звання генерал-поручика й дійсного камергера. Він одержав безліч почесних звань і посад, маєтки й тисячі селян. Наступного року, як вважають, він таємно обвінчався з Єлизаветою. Незабаром Олексій одержав під ім'ям Розумовського і графський титул, а в 1756 р. — вище військове звання генерал-фельдмаршала.

В зеніті могутності, О. Розумовський не тільки не відхрещувався від свого походження, а й залишався турботливим сином і братом.

Впливові О. Розумовського на Єлизавету Україна була зобов'язана поверненням їй деяких традиційних прав, свобод і політичних інститутів. Найважливішим серед усього цього було відновлення гетьманського правління з наступним обранням у гетьмани молодшого Олексієвого брата — ще юного Кирила, який теж прийняв прізвище Розумовський.

У 1743 p., після влагодження особистих і державних справ, Олексій виписав його до Петербурга. П'ятнадцятирічний Кирило на той час уже одержав за його матеріального сприяння непогану домашню освіту в Україні. У Петербурзі Розумовський-молодший залишався недовго. Того самого року для штудіювання азів західної науки його було відправлено в Європу в супроводі ад'юнкта Академії наук, ботаніка графа Г. Теплова. Вони відвідали багато міст Німеччини та Франції, затримуючись в університетах Кенігсберга (де майбутній гетьман України опановував німецьку й удосконалювався у володінні латиною), Берліна (де слухав лекції знаменитого математика Л. Ейлера, котрий викладав йому основи географії та природничих наук), Геттінгена і Страсбурга (де вивчав французьку мову, ботаніку й інші дисципліни).

Особливо сподобався Кирилу Розумовському Страсбурзький університет із його прекрасним ботанічним садом. Знаючи тамтешній високий рівень викладання, він уже в середині 1760-х pp. відправив туди вчитися свого сина Олексія, який після повернення до свого підмосковного маєтку Горенки заклав власний ботанічний сад, що набув на початку XIX ст. великої популярності. Звичайно, про одержання майбутнім гетьманом фундаментальної наукової підготовки говорити не доводиться, але за мірками тогочасних вищих кіл російського суспільства він був блискуче освічений.

Після повернення через три роки до Петербурга К. Розумовський одружився з родичкою імператриці Катериною Наришкіною, і на улюбленця долі посипався потік титулів і посад. Високе придворне звання дійсного камергера особливих здібностей не вимагало. Але посади президента Академії наук для вісімнадцятирічного юнака, що нехай навіть і прослухав у Німеччині низку університетських курсів, опанувавши німецьку, французьку й латину, було явно забагато, а надто — коли членом цієї академії був М. Ломоносов.

Утім, обіймаючи цю посаду із 21 травня 1746-го по 19 квітня 1798 р. (тобто понад 50 років), К. Розумовський усе ж почав у міру необхідності орієнтуватися в роботі її тоді нечисленних корифеїв і підрозділів. До того ж, Кирило був першим не іноземцем, слов'янином православного віросповідання на цій посаді, яка раніше перебувала виключно в руках німців.

Юний вік при вступі на посаду президента Академії наук і тривалість перебування на ній демонструють абсолютний рекорд не тільки в російській, а, може, й у світовій практиці. Втім, із приходом до влади Катерини II, у 1764 р. К. Розумовський був фактично відсторонений від очолювання академії, зберігши суто формальне звання її президента. Для справжнього керування нею нова імператриця запровадила посаду директора, на яку було призначено двадцятитрирічного графа Володимира Орлова, молодшого брата її тодішнього фаворита Григорія Орлова. На відміну від К. Розумовського, той не мав навіть досвіду прослуховування лекційних курсів у німецьких університетах...

Під час поїздки Єлизавети Україною в 1747 р. представники козацької старшини, за клопотання О. Розумовського, неодноразово зверталися до неї з проханням відновити гетьманське правління. Імператриця видала відповідний маніфест, і в лютому 1750 р. К. Розумовський на козацькій раді у Глухові був обраний гетьманом Лівобережної України, або, як її тоді було прийнято називати в Петербурзі, Малоросії. Затвердження його на цьому посту імператрицею довго чекати не довелося. До того ж йому був пожалуваний і вищий військовий чин — генерал-фельдмаршала, а також величезні маєтки в довіреній його турботам країні.

Влітку 1751 р. К. Розумовський прибув в Україну, символічно обравши своєю резиденцією колись зруйнований військами Петра І мазепинський Батурин. Тут, на пагорбі, у вигині річки Сейм, він побудував прекрасний палац, планування якого дозволяє деяким фахівцям вважати його швидше призначеним для виконання функцій вищого навчального закладу. Схоже, його й будували з розрахунком, що згодом він буде переданий для потреб університету, котрий гетьман планував відкрити в Батурині.

У своєму правлінні Лівобережною Україною (яка одержала в той час місцеву назву Гетьманщини) К. Розумовський орієнтувався на ідеал освіченого абсолютизму, що утверджувався тоді у провідних державах Європи. Із собою в Україну він узяв і згаданого вище Г. Теплова, з яким подружився під час їхнього спільного перебування на Заході. Сам гетьман, при всіх благих намірах щодо прогресивних перетворень на довіреній йому землі, більше часу проводив у Петербурзі. Але Г. Теплов, який вів гетьманські справи за його відсутності, загалом непогано справлявся з покладеними на нього обов'язками. Втім, доля реформ, планованих в Україні, більше залежала від їхнього просування в Петербурзі, ніж у самому Батурині.

Гетьманщина знову стала автономним, у межах Російської імперії, державним утворенням, що включало також Київ (до виведення його з підпорядкування гетьманові у 1755 р.) і Запорожжя. К. Розумовський прагнув також одержати право на самостійне ведення міжнародних справ, яке було в українських гетьманів до Івана Самойловича, однак у цьому починанні успіху не мав.

Куди успішнішими були зусилля у справі реорганізації козацьких військ та створення при гетьмані інституційно оформленого старшинського дорадчого органу із законодавчою ініціативою — Генеральних Зборів. За К. Розумовського статус козацької старшини практично зрівнявся зі статусом російського дворянства та польської шляхти, однак ця верства не стала замкнутою. Було забезпечено досить надійні канали для можливості переходу в неї людей з інших станів українського суспільства — міщанства, духівництва, рядового козацтва. Цілком успішною була і проведена за молодого гетьмана судова реформа.

Становище братів Розумовських похитнулося зі смертю Єлизавети, що настала 24 грудня 1761 р. Її змінив виписаний із північнонімецького князівства Голштинія (Гольштейн) небіж, що вступив на престол під ім'ям Петра III, — людина зовсім неосвічена, обмежена й нетактовна. Громадська думка відразу сприйняла його негативно, проте його дружина, Софія Фредеріка Амалія, котра йменувалася в Росії Катериною Олексіївною, справляла цілком протилежне враження. Вона швидко зійшлася з молодими офіцерами, особливо близько з братами Орловими, які й організували вбивство Петра III.

К. Розумовський відіграв значну роль у цій змові й розраховував у нагороду одержати спадкове гетьманство для своєї родини. Але такі прагнення цілком суперечили централізаторським устремлінням молодої імператриці, яка ввійшла в історію під ім'ям Катерини II. Самодержиця, дещо освоївшись на престолі, викликала його до себе і в ході довгої розмови змусила написати прохання про відставку з усіх постів і, насамперед, зректися гетьманства. Компенсацією були нові багаті землі й селянські душі, разом із його улюбленим Батурином, щедра пенсія і дорогі подарунки. 10 листопада 1764 р. вийшов указ про ліквідацію українського гетьманства.

Поставлений у безвихідне становище, не бачачи для себе достойних перспектив, К. Розумовський незабаром виїхав на два роки за кордон. Повернувшись звідти, він прийняв у 1768 р. пропозицію стати членом Державної Ради. Коли ж 6 липня 1771 р. помер його старший брат Олексій, який усе ще зберігав вплив при дворі, Кирило теж відійшов від державних справ. Решту років життя він провів у Петербурзі та у своєму підмосковному маєтку Петровське-Розумовське, а останні дев'ять років — майже безвиїзно в Батурині. Там він і помер 3 січня 1803 р.

bigmir)net TOP 100