Ісмаїл Гаспринський

Біографія

Ісмаїла Бея Мустафу Оглу Гаспринського кримські татари справедливо називають "дідусем нації". Він став зачинателем справи освіти свого народу і її лідером. На межі XIX—XX ст. він здобув авторитет серед усіх ісламських народів Російської імперії та Близького й Середнього Сходу.

Будучи людиною глибоко віруючою, як і більшість кримських татар — сунітом ханіфітського напряму (найліберальнішого відгалуження ісламу), він присвятив своє життя витворенню синтезу традиційної духовності з передовими досягненнями європейської культури. Успіхові його починань сприяли не тільки непересічні здібності й палкий темперамент, а й обставини дитячих років життя.

Народився Ісмаїл Гаспринський 8 березня 1851 р. в кримському селищі Дерекой у родині офіцера російської армії татарського походження, за яким 1854 р. було визнано спадкове дворянство. Незабаром, під час Кримської війни, родина Гаспринських переїхала до Бахчисарая — давньої резиденції кримських ханів. Це розташоване в мальовничих передгір'ях місто, уславлене палацом та мечетями (із котрих, на жаль, до наших днів мало які збереглися), стало його малою батьківщиною.

Як і належало хлопчикові з правовірної мусульманської родини, Ісмаїл здобув початкову освіту в релігійній школі при мечеті — мектебе, потім його віддали до гімназії в Сімферополі. Батько бачив його в майбутньому офіцером, і в 1863 р. Гаспринського перевели у Воронезьке військове училище, з якого він вступив до 2-ї Московської військової гімназії.

Але муштра і вправляння зі зброєю були надзвичайно далекі Ісмаїлові. З юних літ він був схильний до літературної творчості й духовних шукань. Формуючись у системі загальноросійської освіти і з легкістю опановуючи гуманітарні науки, він гостро відчував свою національно-культурну основу, незмінним атрибутом якої був іслам. Кар'єра російського офіцера його не вабила. Більше того, все його єство противилося казарменій ординарності. Гаспринський вирішив залишити військову гімназію і, повернувшись до рідного Бахчисарая, присвятити своє життя народній освіті. Склавши відповідні іспити, він пішов учителем у початкову школу.

Відданість культурі, мові й релігії свого народу органічно поєднувалася в душі молодого Ісмаїла з пристрасним прагненням освоїти все багатство європейської та російської культури. У той час, після низки поразок, яких зазнали народи Сходу від європейських колонізаторів, передові люди мусульманського світу вже ясно усвідомлювали необхідність освіти, оновлення громадського й духовного життя своїх співвітчизників. Прокидалося утиснене європейським колоніалізмом почуття національної гідності підпорядкованих європейцям народів. У їхньому середовищі з'являлися лідери нового типу, що володіли знаннями Заходу, але були вірні своїм релігійним традиціям. Починали визрівати ідеї антиколоніальної боротьби.

Щоб поповнити знання й розширити культурний кругозір, двадцятирічний Ісмаїл у 1871-му вирушає до Парижа, який напередодні пережив повстання комунарів і потроху починав відходити від поразки у франко-прусській війні. Попри всі нещастя, місто зберігало статус культурної столиці Європи. Більше того, нерідко тут на багато років облаштовувалися й мусульманські просвітителі із країн Середземномор'я. Тому Париж в останній третині XIX ст. перетворився на своєрідне місце зустрічі культур Заходу і Сходу, що робило його ще привабливішим для Гаспринського.

Поїздка до Франції справила на молодого кримськотатарського інтелектуала незабутнє враження. Тут він не тільки одержав уявлення про новітні досягнення західної цивілізації, а й усвідомив світовий масштаб мусульманського просвітницького руху, що проходив під гаслом синтезу східної духовності із західними науково-технічними та культурними досягненнями. Саме тут він зрозумів, що центром мусульманського відродження став Єгипет, де в минулі десятиліття, завдяки реформам, проведеним його правителем Мохаммедом Алі, рівень економіки й освіти значно підвищився. Метою наступної закордонної поїздки Гаспринський обрав країну пірамід, де і провів кілька місяців у 1874—1875 pp.

Мешкаючи переважно в Каїрі, він зблизився з авторитетним арабським суспільно-політичним діячем аль-Афгані, який відіграв згодом важливу роль у підготовці та ідейному забезпеченні антибританських повстань Орабі-паші в Єгипті й махдистів у Судані. У духовному плані Ісмаїлу стали співзвучними релігійні шукання єгипетського теолога Мохаммеда Абдо, відкритого до західних культурних віянь. Він закликав до освіти й оновлення життя мусульманських народів і через кілька років, перебравшись до Парижа, почав видавати там тижневик антиколоніальної спрямованості "Урва аль-уска" ("Нерозривний вузол").

Французькі та єгипетські враження багато в чому визначили ціннісні пріоритети й подальший життєвий шлях Ісмаїла Гаспринського, пов'язаний із просвітницькою діяльністю, ставши основою для низки його літературних творів. Він розробив і почав запроваджувати нову систему шкільної освіти для мусульман Криму, а потім — інших регіонів Російської імперії. Вона передбачала безпосереднє ознайомлення школярів із азами російської та європейської культури, прищеплювала їм навички толерантності й віротерпимості, знання й поваги до науки.

Як віруючий мусульманин і патріот свого народу Гаспринський стояв біля джерел і був безпосереднім учасником загальноісламського й загальнотюркського рухів, що зароджувалися в Російській імперії наприкінці XIX ст., маючи підтримку урядів Туреччини й Ірану. Однак сам він був людиною, мислячою значно ширше, ніж більшість конфесійно й етнічно обмежених учасників цих рухів. Уникаючи будь-яких форм націоналізму і клерикалізму, він небезпідставно вважав, що для підвищення культурного рівня народу (а саме в цьому він бачив запоруку поліпшення його життя) необхідне відновлення його духовності на традиційних засадах.

Активна діяльність у царині народної освіти мимоволі втягувала молодого Ісмаїла у громадське життя рідного міста. Після повернення з Єгипту його обрали гласним міської думи, а в 1876—1884 pp. він був міським головою Бахчисарая. Обіймаючи цю посаду, Гаспринський доклав чималих зусиль для розширення в місті системи освіти й поліпшення його санітарного стану, домігся збільшення квоти кримськотатарських депутатів у думі древньої ханської столиці.

Новаторська педагогічна робота вимагала підготовки відповідних до вимог часу підручників і популярних книг для дітей та юнацтва. Гаспринський, розуміючи, що основи світогляду закладаються в дитячому віці, з ентузіазмом узявся за цю роботу. Ним і під його редакцією кримськотатарською мовою були видані численні книги. Найбільшу популярність у всьому тюркомовному світі мав його навчальний посібник "Ходжа-і-суб'яня" ("Учитель дітей"), що витримав багато видань.

На останню чверть XIX ст. припадає розквіт письменницького таланту Гаспринського, який стає патріархом нової кримськотатарської літератури. Його перу належать написаний в епістолярному жанрі роман "Листи молли Аббаса Франсу", повість "Африканські листи", історичне оповідання "Арслан киз", містична новела "Лихо Сходу" та інші художні твори. З роками в нього зростав інтерес до жанру політичної есеїстики. На початку XX ст. його нариси й есе були видані у вигляді двох збірок — "Російські мусульмани" та "Російсько-східна угода".

Будучи багатогранною, обдарованою особистістю, Гаспринський займався й науковою працею, головним чином у галузях історії, етнографії та писемної культури свого народу. У 1887 р. він став членом науково-краєзнавчої організації Криму — Таврійської губернської наукової архівної комісії. Гаспринський виконав значну роботу з пошуку й вивчення літературних пам'яток середньовічного мусульманського Криму.

Однак головною турботою Ісмаїла був випуск періодичних видань кримськотатарською мовою. З огляду на низький рівень освіти більшості татар у XIX ст., це починання спершу не мало широкого відгуку. Однак у 1883 р. Гаспринський організовує і редагує в Бахчисараї газету "Терджіман — Переводчик", що виходила паралельно кримськотатарською та російською мовами. Вона була першою і багато років залишалася єдиною тюркомовною газетою в межах Російської імперії, регулярно виходячи протягом 35 років, до квітня 1918-го.

Ця газета з перших номерів мала великий успіх. Вона розповідала татарам і росіянам про проблеми мусульман Криму і всієї імперії. Водночас у ній регулярно друкувалися матеріали, що знайомили мусульман Криму з подіями загальноросійського і світового політичного та культурного життя. Ця газета стала своєрідним вікном у великий світ для кримських татар і багатьох представників інших тюркомовних народів імперії в Поволжі, Закавказзі та Середній Азії. Вона поширювалася в Туреччині й досягала навіть підвладного Китаєві Східного Туркестану, населеного переважно тюркомовними мусульманами — уйгурами. Її матеріалами активно користувалася турецька преса.

"Перекладач" відкривав двері у світ культури новому поколінню кримських татар, які тяглися до інтелекту і творчості. У ньому починали свій літературний шлях такі відомі в першій третині XX ст., а потім штучно викреслені з пам'яті людей літератори, як Осман Аргокракалі, Мемет Нузет, Якуп Шакір-Алі, Шаміль Тохторгазі, Обіякім Ільмай, Асан Сабрі Айвазов, Ісмаїл Лятіфзаде, Сеїт Абдулла Озенбашлі Розширення кола читачів і авторів дало змогу розпочати видання тюркомовних журналів, зокрема й розрахованого на жінок "Алієм нісван" ("Жіночий світ"). Успіхи початкового періоду Російської революції 1905—1907 pp. сприяли появі під редакторством Гаспринського татарського гумористичного журналу, що називався "Ха-ха-ха".

Ця революція розкрила широкі перспективи розвитку політичної активності народів Російської імперії. У Криму Гаспринський разом зі своїми однодумцями, учнями та близькими друзями, створює ліберально-мусульманську кримськотатарську організацію "Іттіфак ельмуслімін" ("Союз мусульман"). У державній думі було створено ісламську фракцію, серед членів якої переважали представники тюркомовних народів. Гаспринський організував видання її тижневика "Міллет" ("Народ").

Він намагався поєднати світову, насамперед європейську, культуру з освіченим ісламом, досягнути взаєморозуміння й рівноправності народів різних релігійних традицій.

Відчуваючи це своїм покликанням, Гаспринський 1907 р. знову вирушає у відносно ліберальний (порівняно з іншими країнами Сходу) Єгипет, де починає видання арабською мовою, зрозумілою всім освіченим мусульманам, газети "Аль-Нахда" ("Відродження"). На берегах Нілу його вітають як одного з визнаних лідерів світового мусульманського просвітницького руху. Тут він виступив з ініціативою скликання в Каїрі Всесвітнього мусульманського конгресу, покликаного об'єднати всі реформістські сили й течії у світі ісламу. Робота в цьому напрямку почалась, однак напружена політична обстановка напередодні Першої світової війни, як потім і сама війна, не дозволили повною мірою реалізувати програму.

У 1908 р. Гаспринський повертається в рідний Крим, де відбувається святкування 25-річного ювілею його дітища — газети "Терджіман". Її видавця й редактора вітали мусульмани з усієї Росії, Туреччини й Ірану, де він був добре відомий, і не тільки в середовищі інтелігенції, а й на високому державному рівні. Це красномовно засвідчують одержані ним нагороди: Золотий орден Світаючої Зірки від еміра Бухари (1893), орден "Меджідіє" від султана Османської імперії (1894) та орден Лева і Сонця від іранського шаха. Було вдостоєно Гаспринського й російської нагороди — медалі Санкт-Петербурзького імператорського технічного товариства (1897) за просвітницьку й наукову діяльність у складі Таврійської губернської наукової архівної комісії.

Багатогранна діяльність Гаспринського влаштовувала далеко не всіх як у Росії та мусульманському світі, так і в його рідному Криму, де починаючи зі зламу XIX—XX ст. (здебільшого під впливом турецької пантюркістської пропаганди) починали посилюватися націоналістичні настрої. Паралельно серед консервативних мулл зароджувалася фундаменталістська течія, що проголошувала іновірців природженими ворогами мусульман. З протилежного боку на діяльність Гаспринського з підозрою поглядали й російські власті, побоюючись посилення національних почуттів кримськотатарського народу. Але людей, які любили його, які сформувалися на його основних принципах або поділяли його ідеї, серед татар Криму було куди більше.

Помер Ісмаїл Бей Мустафа на самому початку Першої світової війни — 11 вересня 1914 р. — в Бахчисараї і був похований біля центру духовної освіти мусульман Криму — Зінджерлі-медресе. В останню путь його проводжали тисячі людей. Похорон продемонстрував єдність кримських татар, пробуджених до освіти й оновлення культурних традицій Гаспринським. Його заслуги сповна оцінено в наші дні. У містах Криму ім'ям Гаспринського тепер називають вулиці, а в Бахчисараї відкрито його будинок-музей.

Він ставився до ідейних супротивників із усіх таборів терпимо і стримано. Як людина, що стояла в духовному плані значно вище за більшість своїх співвітчизників, Гаспринський по-своєму розумів їхні сподівання та прагнення й до певної межі завжди був готовий на розумні компроміси. Але при цьому він ніколи не поступався найважливішими для нього принципами гуманності й освіти, любові до рідного народу й відкритості для всього передового в західній, українській, російській чи будь-якій іншій культурі.

Цим Ісмаїл Гаспринський заклав фундамент демократичної традиції у кримськотатарському національному русі.