Реклама на сайте Связаться с нами

Микола Терещенко

(1819 — 1903)

колекціонер творів мистецтва, меценат, цукрозаводчик

На главную
Відомі українці

Із середини XIX ст. в Україні активно розвивалася харчова промисловість, провідною галуззю якої стало цукроваріння. Чільне місце серед цукрозаводчиків посідав рід Терешенків, що дав Україні і всій Російській імперії не тільки найпотужніших підприємців, а й колекціонерів творів мистецтва, меценатів, авіаконструкторів, політиків.

Терещенки походять із Глухова, колишньої резиденції гетьманів Лівобережної України. Першим яскравим представником сім'ї був батько Миколи Терещенка, Артемій (1794—1877). Вийшовши із селянського середовища, він займався комерцією, досяг успіхів у торгівлі хлібом і лісом. У 1842—1845 pp. був бургомістром Глухівського магістрату, а в 1870-му одержав дворянство. Микола, старший із його чотирьох дітей, народився у Глухові 14 жовтня 1819 р. Разом із батьком починав як торговець хлібом, крім того, вів справи у Криму, звідки привозив сіль і рибу. Розбагатів на постачанні продовольства російській армії під час Кримської війни, а ще більше — після реформи 1861 p., коли почав брати в оренду (а потім і викупляти) землі поміщиків Лівобережжя. У своїх зразкових господарствах особливу увагу приділяв вирощуванню цукрового буряку, а згодом почав будувати і власні цукрові заводи.

Виробництво цукру, який вивозили в усі куточки Російської імперії та до багатьох країн Європи, давало колосальні прибутки, і Микола Терещенко швидко ввійшов у число найбагатших людей держави. Водночас він активно займався громадською діяльністю (у 1860—1872 pp. обіймав посаду глухівського міського голови). Піклувався про розвиток народної освіти, славився своєю добродійністю, спрямованою переважно на будівництво й фінансування лікувальних закладів.

У пореформений час центром ділової активності родини Терешенків став Київ, де Микола Артемійович 1875 р. придбав у тодішнього київського міського голови П. Демидова великий (двоповерховий з вулиці і триповерховий із двору, 47 кімнат) будинок на Бібіковому (тепер Тараса Шевченка) бульварі, неподалік Університету Св. Володимира. Згодом стіни і стелі будинку були розписані знаменитим художником академічної школи В. Котарбінським. Сюди було перевезено вже досить багату художню колекцію М. Терещенка, яку поповнювали надалі він сам, його діти й зять — Богдан Ханенко.

Це зібрання, разом із колекціями брата Федора, синів Олександра й Івана, а також дочки Варвари і її чоловіка Б. Ханенка, стало основою сучасних зібрань творів образотворчого мистецтва чотирьох київських музеїв: Т. Шевченка (міститься в згаданому будинку М. Терещенка), Національного художнього, Російського мистецтва, Західного і східного мистецтва імені Богдана і Варвари Ханенків.

Зібрання музеїв були відкриті для всіх бажаючих. З переїздом до Києва ще ширше розгорнулася меценатська і благодійна діяльність Миколи Артемійовича та членів його родини. Крім численних пожертв на користь міста, він фінансував будівництво Маріїнського дитячого притулку, нічліжки, безплатної лікарні, Києво-Печерської гімназії, торгових шкіл. Значною мірою установи утримувалися за рахунок його і членів родини. 150 тисяч карбованців (більше за всіх інших приватних осіб) М. Терещенко пожертвував на будівництво Київського політехнічного інституту.

Помер Микола Терещенко 19 січня 1903 р. в Києві. Поховали його, згідно із заповітом, у Глухові, почесним громадянином якого (як і його батько) він був.

Багато комерційних і благодійних справ М. Терещенко вів спільно з молодшим братом Федором. Він, як батько та старший брат, неодноразово обіймав вищі посади в їхньому рідному місті й опікувався заснованими там родиною Терещенків благодійними установами.

Згодом Федір для ведення справ переселився до Москви, де також займався благодійництвом, входив до різноманітних рад і очолював багато благодійних комітетів. Там він купував картини багатьох російських художників, переважно передвижників.

У 1875 р. Федір переїхав у Київ, де вже міцно обжився його старший брат. Незабаром його обирають гласним міської думи, він стає одним із найактивніших і найвідоміших громадських діячів міста. Власним коштом фінансує численні благодійні заходи, зокрема будівництво й утримання Рубежівської колонії (для навчання малолітніх злочинців ремесел), нічліжного й пологового притулків.

У своєму будинку (нині Музей російського мистецтва) Федір улаштував картинну галерею, яку могли відвідувати жителі міста. Його частими гостями були І. Рєпін, І. Шишкін, І. Крамськой, а також В. Васнецов і М. Нестеров, які жили в Києві, працюючи над розписом Володимирського собору. Зібрані Ф. Терещенком твори склали основу колекції Київського музею російського мистецтва.

За два дні до смерті в 1894 р. Ф. Терещенко пожертвував 25 тисяч карбованців на будівництво Міського музею (тепер Національний художній музей). У його створенні брали участь відомі культурні діячі й меценати В. Антонович, М. Біляшівський (його перший директор), визначний мистецтвознавець, автор концепції Володимирського собору О. Прахов, найбагатші київські підприємці Л. Бродський і В. Симиренко і, звичайно ж, члени родини Терещенків, насамперед Микола Артемійович і Богдан Ханенко.

Найвідоміші у третьому поколінні дому Терещенків — сини Миколи Артемійовича, Іван і Олександр, його дочка Варвара та її чоловік Б. Ханенко, а також їхній двоюрідний брат Федір.

Серед меценатської діяльності Івана Терещенка на благо розвитку української художньої культури особливе значення мала підтримка ним рисувальної школи Миколи Мурашка — першого спеціального художнього закладу в Києві. На її облаштування й утримання (1875—1900) він витратив 150 тисяч карбованців. У 1883—1891 роках Іван Миколайович був гласним міської думи. За прикладом батька і дядька, він купував для своєї колекції твори переважно сучасних українських художників.

Олександр Терещенко спрямовував кошти здебільшого на підтримку незаможних студентів, гімназійної освіти, а також медичних установ і музичних колективів Києва. У його особняку на розі вулиць Караваєвської і Кузнецької (нині — Льва Толстого і Антоновича) нині розташована Наукова медична бібліотека. Іван Миколайович помер у 1903 p., а Олександр Миколайович — у 1911-му.

Варвара Миколаївна (1852—1922), дочка Миколи Артемійовича, вийшла 1875 р. за нащадка гетьмана другої половини XVII ст., великого землевласника, підприємця, колекціонера й мецената Богдана Ханенка, який належав до найвищої аристократії Російської імперії. З 1873 р. він служив у департаменті юстиції в Петербурзі, а в 1875-му був обраний мировим суддею.

Будучи блискучим знавцем світового мистецтва, Б. Ханенко купував на аукціонах Петербурга, Варшави й багатьох європейських столиць безцінні полотна, переважно західних живописців — Д. Веласкеса і Ф. Сурбарана, П. Рубенса і Ф. Гальса, Ж.-Л. Давіда й багатьох інших майстрів. 1881 р. він оселився в Києві.

Помер Богдан Ханенко у травні 1917 p., заповівши свої зібрання мистецьких творів місту з піклуванням своєї дружини. Саме вони і склали основу колекції київського Музею західного і східного мистецтва, нині — імені Богдана і Варвари Ханенків.

bigmir)net TOP 100