Юрій Кондратюк
(Олександр Шаргей)

Біографія

У справжньому житті цієї легендарної особистості багато що й досі вкрито таємницями. Та й сам він, аби вціліти й заплутати сліди, створив їх чимало.

Але можна стверджувати: в історії науки XX ст. ця доля воістину унікальна. У її трагічному зламі явилося обличчя тоталітарної влади. Людина, яка здійснила відкриття світового значення, головну справу життя мусила робити потай, ховаючись під чужим ім'ям. Батьківщина приготувала їй роль ізгоя.

Такою була доля Юрія Кондратюка. Це ім'я золотом написане у США, в Аламагордо, в залі слави Космічного музею НАСА. Ним названо у світовій науці й трасу, по якій перша людина висадилася на Місяці, і кратер на зворотному його боці. Але справжнє ім'я було інше...

Пам'ятаємо з екрана телевізора хвилюючу мить історії людства: американський астронавт Ніл Армстронг ступає на поверхню Місяця. І потім: захоплена Америка зустрічає з космосу своїх національних героїв.

А в Москві новина наробила справжнього переполоху. Коли ж один з авторів проекту "Аполлон" признався, що їхній політ здійснено по "равликовій трасі", запозиченій із книжечки механіка елеватора Юрія Кондратюка, переполох переріс у скандал. Оскільки в СРСР у глибокій таємниці готували свій місячний проект — ракету Н-1 С. Корольова.

КДБ відразу почало розслідування: хто допоміг Америці випередити Радянський Союз? Сліди привели в Україну, в Полтаву, до старого гімназійного учителя В. Оголівця. Коли йому пред'являть фото Кондратюка, він без вагань заявить: "Це ж наш гімназист — Сашко Шаргей!"

Так і виявиться: на ім'я отого механіка елеватора, який в одну мить став знаменитий, претендують два фото, дві біографії, дві людські долі.

А Сашко Шаргей уперше побував у тюрмі... у лоні матері. Учительку Києво-Подільської жіночої гімназії кинули до в'язниці за організацію в Києві антиурядової студентської демонстрації.

Мати походила зі стародавнього баронського роду фон Шліппенбахів. Її предка полонив у Полтавській битві Петро І, і молодий шведський генерал перейшов на службу до російського самодержця. З Лук'янівської в'язниці мати вийде з тяжким психічним захворюванням. Батько, студент Університету Св. Володимира, рятуючись від переслідувань за ту саму демонстрацію, весь час доучувався — то в Німеччині, то в Петербурзі.

Сашка, сироту при живих батьках, в Полтаві, де він і народився 1897 p., виховують бабуся Катерина Кирилівна й нерідний дід, її другий чоловік Яким Микитович Даценко. У місті він людина відома — колишній земський лікар, а тепер йому надано чин статського радника, і він служить у казначействі. Мати вже ніколи не вийде із психлікарні. Батько ж, "вічний студент", незабаром помре, але перед тим удруге вступить у шлюб. Цивільний.

Справжній Юрій Кондратюк до космічних теорій не мав аніякісінького відношення, але, сам того не знаючи, віддав їм своє ім'я. А все, що повідано світовій науці під ім'ям Юрія Кондратюка, насправді належало полтавському гімназисту Олександрові Шаргею.

У Полтаві були дві чоловічі гімназії. Перша — гуманітарна. Точні науки посилено викладали у другій. Але туди приймали дітей дворян, а він із міщан. Дід-барон не береться до уваги: мати замолоду порвала з аристократичним родом. Та Сашко показав такі знання, що його прийняли відразу до третього класу.

Але це буде видимим боком життя полтавського гімназиста. Інший, справжній, укритий таємницею, немов зворотний бік Місяця.

Ще не почавши голитися, він заведе особливий зошит. У ньому таємно, щоб не набути репутації міського божевільного, зафіксує основи того, що пізніше стане проривом у новій науці XX ст. — космонавтиці.

У Полтаві на Кінно-Ярмарковій площі знаменитий Уточкін дивував публіку польотами на ще дерев'яних "етажерках", а гімназист Шаргей у думках уже відправляв у міжзоряні простори термохімічну ракету власної конструкції.

Наука знає випадки великих відкриттів у ранньому віці. Принципову схему відокремлення, а після відвідин Місяця і стикування посадочно-злітного модуля з кораблем-маткою Сашко вигадав сімнадцятирічним, у 1914-му. Воістину загадкові осяяння юнака! Він досяг їх самостійно, оригінальним шляхом, навіть не знаючи тоді праць Ціолковського.

Тоді ж до обділеного долею юнака приходить перше кохання. Чарівна гімназистка, сусідка на Стрітенській, 4, була дочкою заводчика з Німеччини, що розгорнув у Полтаві власну справу. З приходом революції Гартмани доб'ються дозволу повернутися на батьківщину, в Ашафенбург, і Віка покличе коханого за собою: освіту можна продовжити й там.

Сашко відмовиться. І цим, сам того не відаючи, вибере свою долю...

У прощальному листі Віка залишить для історії повний розпачу рядок: "Невже між нами, любий Сашуню, усе-усе скінчено?!"

Він вибрав Санкт-Петербург. Із Полтави у Політехнічний інститут імператора Петра Великого він вирушає з прощальним поцілунком Віки на щоці, срібною медаллю за гімназичні успіхи та із заповітним "космічним" зошитом.

1916 р. У розпалі Перша світова війна. Як студенту йому належить відстрочка від мобілізації до закінчення навчання. І прохання про неї йде в Полтаву.

Генії не потрібні жодній владі — незручні, непокірливі. Владі потрібні не зірки, а зірочки на погонах.

Відстрочка спізниться на кілька днів. Студента Шаргея встигнуть мобілізувати. Замість вищої математики він осягатиме "науку" в унтерів — у прискореній школі підготовки прапорщиків.

Перед відправленням на фронт у квартирі мачухи на Чотирнадцятій лінії Васильєвського острова майбутній офіцер ночами терміново доповнює свої заповітні "космічні" зошити. В Полтаві у розробках космічної енергетики Олександр зупинився на початкових етапах. У Пітері він поглиблює їх: біля космічного апарата розвертаються дзеркала з приймачами концентрованого сонячного тепла, вони розжарюються, й вода розкладається на кисень і водень — от вам і паливо.

У похідному ранці він повезе із собою в діючу армію чотири шкільні зошити, зшиті докупи грубими чоловічими стібками. 104 сторінки, про які ще довідається людство.

Але світова історія, в яку він збирався втрутитися, сама грубо втрутиться в його долю. На Закавказькому фронті за Карсом теоретик космонавтики стає командиром кулеметного взводу. У державі тим часом — революція, громадянська війна.

Фронт розвалився, і прапорщика Шаргея демобілізують. Однак по дорозі додому, в Полтаву, на кубанській станції:

— Панове офіцери!..

У комендатурі гамлетівське "Бути чи не бути?" однозначне, мов постріл: або до генерала Корнілова, в офіцерський полк, або...

Для наочності пересмикнули затвором.

Пізніше в Києві його мобілізують удруге. І теж насильно. До Денікіна. Обидва рази Шаргей тікає. Але для нової влади він усе одно класовий ворог, денікінський офіцер, золотопогонник.

Вікна їхнього флігелька на Стрітенській навхрест забито дошками. Бабуся померла два роки тому, дід Яким важко занедужав і подався в село, до сестри, помирати. Удома залишатися небезпечно: у Полтаві німці.

Він довго ховається. Працює чорноробом — мастильником, зчіплювачем вагонів на станціях, пиляє дрова, розвантажує вагони.

Доля закидає його в заштатне містечко Мала Виска. Він найметься кочегарити на місцевий цукровий завод. Кому стукне в голову в замурзаному казаняреві убачити "їхнє благородіє"?..

За одним з майбутніх батьків космонавтики закріплять казан № 16 фірми "Ферберн". У денні зміни, рятуючись від голоду, він пристосувався ловити сільцями горобців. Місцева жителька Варвара Шпак, яка дівчиськом бачила Кондратюка, розповідала нам: "Він дуже бідний був. Ходив у одному чоботі й в одному черевику".

Але, заглиблений в інші світи, Кондратюк ніколи не звертав уваги на злидні, ніби їх не існувало. Ховаючись у льоху, на основі давніх зошитів він робить рукопис, де конкретизує свої ідеї. Не просто ракета, а багатоступінчаста... Ось скафандр, положення космонавта перед стартом... Система керування ракетою — за допомогою гіроскопа...

Написаному пальцями, що не відмивалися від машинної олії, судилося потрапити в Бібліотеку Конгресу США, звідти — у проект "Аполлон" і відкрити людству шлях на Місяць.

Та йому самому шлях до вищої освіти за більшовиків закритий. І він вирішує нелегально перетнути кордон. Щоб продовжити освіту в Німеччині.

Безпаспортного бурлаку затримають біля самого польського кордону. Попорпавшись у злидарській торбі, махнуть рукою — і етапом до Києва. Нехай там розбираються.

Але і в київському ДОПРі пробув недовго. Тюремники помітили: він занедужує. І втришия — під розписку прибути до місця проживання.

Виходжувала його від тифу Ольга Лашинська. Непритомний, він освідчувався їй у коханні. Був давно закоханий в Ольгу, безнадійно, без взаємності. Вона ж обрала іншого. Сімейне життя не склалося, Ольга повернулася в Малу Виску до старого батька. З крихітною донею на руках і з туберкульозом.

Ночами Юрій, Лідоччин хрещений, видужавши, брав на себе всі турботи. Бігав від маляти то до хворої, то до столу, де було розкладено космічний рукопис. Дівчинка називала Кондратюка татом. Сімнадцятирічною гітлерівці вивезуть її на каторгу до рейху.

Через піввіку Лідія Блек, професор у США, на Алясці, у листі до нас згадує, як у 33-му Кондратюк рятував їх від голодної смерті, тягав судки зі своїм обідом з академічної їдальні, пізніше купував путівки на море. "Останню суму грошей від Юри ми одержали буквально перед зайняттям Києва німцями. Коли мама вмирала, вона багато про нього згадувала".

Пізніше Кондратюк установить для себе правило: він не заводитиме сім'ї, щоб не наражати на небезпеку іншу людину. Він чітко розуміє: єдиний вихід — зникнути.

Через надійну людину мачуха, Кареєва, передає йому з Києва томик Шіллера. Між сторінок укладено метрику Волинської духовної консисторії — на ім'я якогось Георгія Васильовича Кондратюка, народженого в Луцьку 8 вересня 1900 р. Щоб убезпечити пасинка від червоного терору (а заодно й себе з дочкою, Сашковою зведеною сестрою Ніною Шаргей), вона вмовила його змінити прізвище, немов надягти на себе життя іншої людини.

Та легенду вона підготує погано. Про Кондратюка Шаргей так нічого до пуття й не довідається, в анкетах навіть не називатиме імен: "батько — чиновник, мати — вчителька". А Юру з Волині привезли до Києва у колегію Павла Галагана на Фундуклеївській. Тут здібних молодих людей, що не мали коштів, готували до вступу в Університет Св. Володимира. У 19-му році справжній Кондратюк і вступить туди на юрфак. Однак до занять не дійде — заразиться туберкульозом і 1 березня 1921 р. помре.

Бог із нею, з легендою, досягнуто головного — на запитання анкет: "Чи служили в армії Колчака та інших білих арміях?" він зможе сміливо відповідати: "Ні"!

Коли після успіху американців КДБ заведе свою "справу", до Кареєвої прийдуть два співробітники. Але жінка, смертельно хвора на рак, повторить луцьку легенду пасинка. І дочці заповість зберігати сімейну таємницю. Тільки перед самою смертю Ніна Шаргей у 1977 р. дасть письмові показання комісії ЦК КПУ:

"Я вважаю, що причиною зміни прізвища братом О. Г. Шаргеєм було бажання уникнути серйозних наслідків, пов'язаних з його службою в білій армії".

І в жовтні 1921 р. О. Г. Шаргей зникає з цього світу. У військкоматі денікінський прапорщик стає на облік як "рядовий ненавчений" Ю. В. Кондратюк.

У Західному Сибіру, як прийнято вважати, псевдо-Кондратюк з'явиться в 1927-му. Тепер йому необхідно сховатися подалі від місць, де знають його справжнє ім'я.

Надісланий до Москви ще з України космічний рукопис безвісного механіка елеватора одержав блискучу рецензію дуже авторитетного професора Вєтчинкіна — як нове слово у світовій науці про космонавтику.

Але після двох років тяганини ГІЗ, державне видавництво, відмовляється публікувати за казенний кошт це "найповніше з усіх, що писалися, дослідження". Радбюрократи так і не втямили, що тримають у руках щось таке...

І тоді книгу свого життя він вирішує видати сам. А гроші на це заробить винаходами в елеваторній справі!

У друкарні Сибкрайспілки старі метранпажі звикли вже, що скуйовджений бородатий дивак кожен божий день сидить у них допізна. Жуючи на вечерю хлібну скоринку, тримає коректуру, править, дописує на коліні. У заштатній друкарні немає шрифту з математичними символами? Він купує його за свої і тугіше затягує ремінь.

До нього елеватори будували в Сибіру за заморськими проектами. За них убога країна платила золотом. Будувати слід було з високоякісних пиломатеріалів. А де їх узяти, коли й цвяхи в дефіциті?!

Новатор в усьому, Кондратюк проектує за принципом "російської ізби" і будує без цвяхів найбільший у світі дерев'яний елеватор на 10 тисяч тонн зерна. Він прослужить понад півстоліття. Стояв би й дотепер, якби його не спалили бомжі.

Безвісного механіка із "Сибхлібобуду", що сколихнув московські наукові кола зухвалою книжкою про космонавтику, шукають відомі вчені. Але марно стукається листоноша до брусованого будиночка на вулиці Державіна, 7, де Кондратюк наймав кімнатку. З ордером на арешт за № 895 "чорний ворон", локомотив сталінської історії, уже доставив його у внутрішню в'язницю ОГПУ.

Новаторство обернеться двома томами кримінальної справи. Обвинувачення Новосибірського ОГПУ стандартне: шкідництво. Стаття 58-7.

"Болить голова. Казенного досі нічого не їм, дають три рази окріп, 200 гр. хліба і чашку супу. Перші дні сидів в одиночці без прогулянок, потім перевели до іншої камери в три ліжка для чотирьох, і перший час я спав на підлозі. Тепер улаштувався краще, якщо не зважати на мільйон клопів, з якими борюся, проте нічого вдіяти не можу..."

Це з перехопленої охороною записки, адресованої подільником Кондратюка, районним інженером Горчаковим, дружині. Кондратюку ж писати на волю нема кому, немає від кого чекати передач.

Щоночі — багатогодинні допити. Копали широко — під москвичів, під союзне правління "Хлібобуду". Продукт гарячкуватого мозку опера Кузнецова — "Схема контрреволюційної організації". Від Москви наприкінці ланцюжка: "пом. районного інженера Кондратюк". Ах, будував без цвяхів? Це щоб швидше розвалився соціалізм!

Пізніше заганятимуть голки під нігті. З камери він вийде без одинадцяти зубів, але сфабрикованих обвинувачень не підпише.

Вирок колегії ОГПУ: три роки концтаборів.

У цих трагічних обставинах випливає ще одне жіноче ім'я. І теж Ольга. Ольга Горчакова — дружина його подільника. Їх зв'язують багаторічні симпатії. Кондратюк якось напівжартома навіть пропонував їй залишити чоловіка.

Після вироку Ольга кинеться до Москви — рятувати й чоловіка, і Юрія. І доможеться, що концтабір їм замінять так званою "шарашкою".

Обстрижений "під нуль" тюремним перукарем, на потреби першої сталінської п'ятирічки Кондратюк надриватиметься за ґратами, у проектному бюро ОГПУ № 14.

У "шарашці", довідавшись якимось чином про конкурс, в'язень Кондратюк лише за два місяці виконав незвичайний ескізний проект. Він переміг на конкурсі два спеціалізовані наукові інститути.

Небаченим проектом зацікавився особисто нарком важкої промисловості Серго Орджонікідзе. Він пророкував велике майбутнє вітроенергетиці, і викликав Кондратюка для бесіди в Москву. А пізніше домігся, здавалося б, неможливого:

"Виписка із засідання Колегії ОГПУ

від 27 квітня 1933.

КОНДРАТЮКА Юрія Васильовича — ДОСТРОКОВО ЗВІЛЬНИТИ".

Проїздом з ув'язнення в Харків, куди Серго направив його в Інститут променергетики для складання робочого проекту, Кондратюк побував у Москві. І тут відбулася знаменна зустріч, що могла перевернути все його життя.

С. Корольов, керівник ГІРДу, майбутньої колиски радянської космонавтики, запропонував автору гучної книги зайняти вакантне місце головного теоретика. Щойно успішно злетіла їхня найперша ракета "09", і відкривалися перспективи великої роботи.

Але коли заввідділу кадрів Радашкевич поклав перед ним товстелезну анкету... Кондратюк із тугою дивився у вікно. Людину просвічували в ній до десятого коліна.

ГІРД уже став закритою установою, його підпорядкували військовим. І такі зустрічі відбувалися не в засекреченому напівпідвалі на Садовому кільці, по Садово-Спаській, 19. Для них надали легальне приміщення на Іллінці — у будинку Тсоавіахіму. А звідси за вікном у всій своїй незнищенності красувалася Луб'янка. І Кондратюк миттю збагнув: цього разу особісти докопаються до його минулого.

І — на подив москвичів — відмовився.

Відмовився від самого себе, від можливості робити, нарешті, легально справу свого життя.

Відкриття інженера-самоука стосовно альтернативного джерела енергії мали воістину світове значення. Потужність у 12 тисяч кіловат, закладена в його проекті, — такого не вміли ні Америка, ні Німеччина, там обмежувалися сотнею кіловат. Подібної вітростанції у світі немає і тепер. 165-метрову щоглу для Кримської ВЕС Кондратюк збирався побудувати із залізобетону. Такого у світі теж іще не робили.

Через багато років у Москві поставлять Останкінську телевежу. За її створення М. Нікітіна відзначать Ленінською премією. Давній співробітник Кондратюка, він не приховуватиме, що використав ідеї і розрахунки його ай-петрінського проекту.

Харків будувався. Але новоспечений науковий керівник вітросекції Б, підібгавши довгі ноги, ночував у конторі, на письмовому столі. Як і раніше, в нього не було ні своєї квартири, ні кімнатки в комуналці. Вічний квартирант на планеті Земля...

Старі співробітники згадують: сива борода, сива, вічно розпатлана шевелюра — від звички куйовдити волосся логарифмічною лінійкою, жоден артист не загримувався б краще під Дон Кіхота.

На "недоука" без освіти ополчилася вся академічна рать. В інституту — свій проект А, інженера Алексапольського. Потужність там у кілька разів нижча, але шеф інституту академік Проскура, туз аеродинаміки, природно, підтримує своїх. І всіляко нападає на варіант Кондратюка.

Але той виграє інтелектуальний бій. Будівництво небаченої ВЕС почалося. У Криму, на плато Бедене-Кир над Ялтою (1324 метри над рівнем моря), і донині зберігся "стакан" — фундамент могутньої ВЕС, що мала виловлювати дармові кіловати з приморського повітря.

Але в кривавій веремії після 1937-го застрелився чи то був застрелений нарком Орджонікідзе. І недруги відразу звинуватили Кондратюка в гігантоманії, авантюризмі. Будівництво на Ай-Петрі закрили. Його самого відкликали в Москву й, наче на глум, доручили проектувати крихітні вітродвигуни для колгоспних ферм.

Щоб урятувати його для науки, Вєтчинкін із групою відомих учених порушить клопотання про присвоєння Кондратюкові honoris causa ступеня доктора технічних наук. ВАК зажадає характеристику, і молодший брат наркома Цюрупи, що заправляв трестом "Теплоенергобуд", настрочить щось таке, що скидається більше на донос:

"Ми не знаємо ніяких його наукових заслуг, що заслуговують на такий високий ступінь... У громадському житті тресту участі не брав. Політичне обличчя не виявлене".

21 червня 1941-го — на самоті — він востаннє відзначив свій день народження. Сорок чотири. А вранці...

Ні, він не домагався броні, не ховався від мобілізації. 6 липня в гуркоті перших тижнів війни іде в народне ополчення. Добровольцем. Складається враження, що, вкрай зацькований, він шукав смерті.

Першовідкривач місячної траси став простим телефоністом. У розпал бою, перебираючи задубілими на морозі пальцями телефонний дріт, пішов у заметіль шукати обрив зв'язку. І — не повернувся.

У взводі день-два ділили його "наркомівські" сто грамів, а потім в облікових документах під життям телефоніста взводу зв'язку 1281-го стрілецького полку 60-ї стрілецької дивізії підвели риску: "Пропав безвісти".

Тривалий час вважали, що це сталося 3 жовтня в першому ж бою, коли Гітлер почав наступ на Москву. Але в 1988 р. невтомний шукач Б. Романенко виявив дві листівки Кондратюка з фронту до ще однієї коханої жінки, Галини Плетньової. Одна — від 5 грудня, а друга — від 2 січня. На початку 1942-го він був іще живий!

Пізніше в архіві Міноборони знайдено "Роздавальну відомість грошового постачання за січень" із підписом Кондратюка. А два роки по тому однополчанин С. Дергунов приплюсує ще кілька тижнів: з Кондратюком він воював до 22 лютого, коли потрапив у медсанбат.

Для КДБ навіть ця загадкова його загибель породить силу кривотлумачень, версій. Аж до такої: Кондратюк залишився живий, і це не хто інший, як... Вернер фон Браун, творець ФАУ. Ще версія: напханий таємничими рукописами жовтий складаний портфель підібрали поруч із убитим Кондратюком і передали в Абвер. Навіть журнал "Лайф", визнавши, що програма "Лунер орбіт рандеву" не що інше, як "місячна траса Кондратюка", додав у міфотворчість: "Його мрії наткнулися на скептичні вуха. Радянський уряд ігнорував його, і Кондратюк помер 1952 р."

КДБ перевіряло версії одну за одною. Роками. Тим часом творчу спадщину генія було сховано від його народу, а цензура багато років викреслювала навіть згадку про його ім'я.

І все-таки настане зоряна година, тріумф його бунтівливої думки: коли перший із землян ступить на курну поверхню вічного супутника Землі. А полтавський гімназист так мріяв, що тією людиною буде саме він...