Реклама на сайте Связаться с нами

Соломія Крушельницька

(1872 — 1952)

співачка, лірико-драматичне сопрано

На главную
Відомі українці

Велика відданість музі класичного співу й надзвичайна природна обдарованість ввели її в сузір'я найвидатніших вокалістів XIX—XX ст. Її творчість мала величезний вплив на розвиток вокального та оперного мистецтва світу.

Як зазначає дослідник творчості Соломії Крушельницької М. Головащенко, рід Крушельницьких — незвичайний. Прадід співачки був селянином, але дав синові освіту — вивчив його на священика. Василь Крушельницький став парохом у селі Сороках. Його син Амвросій був священиком у кількох селах — Петликівцях, Білявинцях, Тисові, Осівцях і в Білій, часом зовсім лишався без парафії. Дитинство Соломії пройшло в Білій, поблизу Тернополя.

Мати її була дочкою галицького поета Григорія Савчинського. Пані Теодора, попри нестатки, вміла створити нормальні умови життя для чоловіка й восьми дітей. У родині панували оптимізм, затишок, лунали пісні і сміх. Мати багато сил віддавала вихованню, сама багато працювала і дітей змалечку привчала до роботи, виховувала в них розуміння необхідності щоденної наполегливої праці. Всі вони мали свої обов'язки. Пані Теодора грала на фортепіано, любила поезію, мала гарний голос і співала багато народних пісень, зокрема колискових.

Як сільський священик, Амвросій Крушельницький постійно спілкувася з простими людьми, знав і розумів їх. Любив говорити з ними про їхні справи, радив, щоб навчали дітей бодай читати й писати, заснував у селі читальню, відніс туди багато власних книжок. Дружина всіляко допомагала йому: коли в селі захворіє яка бідна людина, до неї йшла Теодора Крушельницька і не з порожніми руками, хоч вони бідували й самі. Діти зростали у природному національному оточенні, прислухались до людських турбот і радощів.

Батька Соломія любила все життя, її дитинство пройшло під знаком цієї любові. Спершу він захопив її своєю добротою, а пізніше — ерудицією і потягом до знань. Крім богословських книг, у його бібліотеці були твори В. Шекспіра, Г. Гейне, Й. Шіллера (німецькою), Т. Шевченка, І. Франка, журнали, які видавали І. Франко і М. Павлик.

У шість років Соломія вперше сіла за фортепіано. Школу не відвідувала, бо її в селі не було. Дітей учив сам батько. Всі в родині любили музикувати, але найбільше — Соломія, яка просиджувала за інструментом годинами.

Потім з'явилася гувернантка — мадам Бауер, румунка, яка доти служила в різних поміщицьких сім'ях. Гувернантка навчала дітей німецької та французької мов, гри на фортепіано, підбирала літературні твори для читання. Згодом запросили учителя сільської школи Миколу Мороза — студента університету, який учителюванням заробляв собі на навчання.

Одного разу Амвросій Крушельницький зламав ногу і довгий час змушений був не виходити з дому. Якось він зібрав навколо себе дітей і почав перевіряти їхні голоси. За шість тижнів, поки батько лежав у ліжку, діти навчилися співати подільських народних пісень і галицьких романсів, виконувати твори Ф. Шуберта, Ф. Мендельсона, М. Глінки, Д. Бортнянського та ін. У домашньому хорі брали участь усі діти, а також товариші старшого сина Антона, які приїздили до нього по суботах і неділях. Серед них був і Денис Січинський, пізніше відомий композитор. Виступали не тільки в домашніх концертах і виставах, співали і в сільському хорі, організованому Амвросієм Крушельницьким. Диригувала там інколи й мала Соломія.

Згодом Соломія з Оленою їздила на уроки музики до Тернополя, а в 10 років почала співати в концертах хору товариства "Руська бесіда". У 12 років Соломія виступала в концерті на честь Тараса Шевченка. Після цього її стали запрошувати до участі в аматорських виставах товариства "Руська бесіда", в хорових концертах польського товариства "Лютня", тернопільського "Бояна". Вона з успіхом виконувала твори М. Лисенка, Н. Нижанківського. Читала твори Т. Шевченка, І. Франка, Й. Кобринського.

Старший брат Антон розумів виняткову обдарованість сестри.

Попри думку міщанства, що, мовляв, порядна дівчина, ще й священикова донька, не повинна виступати на сцені, Антон переконав батька віддати Соломію вчитися. Позичили грошей, і восени 1891 р. вона почала навчатись у Львівській консерваторії. Вчилася грі на фортепіано у професора Владислава Вшелячинського, а співу — у професора Валерія Висоцького. Виступала на студентських вечорах, у концертах музичного товариства "Боян".

Навчання закінчила у 1893 р. зі срібною медаллю й відзнакою. В дипломі є унікальний запис, що робить честь далекоглядності її педагогів: "Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени... Дзвінкий і дуже симпатичний звук голосу її меццо-сопрано, освіта музична, високе почуття краси, природна зовнішність, сценічна постава, усі прикмети, якими обдарувала її природа, заповідають їй в артистичному світі найкращу будучність".

15 квітня того ж року Крушельницька дебютувала на сцені Львівської опери в партії Леонори в опері "Фаворитка" Ґ. Доніцетті, далі був виступ у партії Сантуцци в опері "Сільська честь" П. Масканьї. Соломія і зовні дуже відповідала образу цієї героїні: була висока, струнка, мала довгі русяві коси, великі сірі очі. У цій виставі доля вперше звела її із всесвітньо відомим українським тенором Олександром Мишугою, котрий чимало допоміг порадами.

Успіх у глядачів і критики, платня, гідна досвідчених співаків, становище примадонни, — інша зупинилась би на цьому з радістю. Крушельницька прагнула більшого, відчувала недостатність своєї фахової і загальної освіти...

В одній із львівських вистав Соломію почула відома італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка саме гастролювала у Львові. Вона порадила їхати до Італії — продовжувати навчання у визнаних майстрів бельканто. Обіцяла, що на час навчання в Мілані Соломія зможе жити в її батьків.

Батько дістав позичку в банку і восени 1893 р. повіз дочку до Мілана, де Соломія почала вчитися у відомого професора вокалу Фаусти Креспі. Вона бере уроки сценічної майстерності й міміки у професора Конті. Ось коли знадобилось вироблене в дитинстві вміння працювати! Щоденно уроки співу, розучування нових творів тривали по шість годин. Вона вивчала також історію музики, літературу, мови, естетику. Невдовзі вона починає виступати в концертах музично-драматичної школи "L'Armonia", виконуючи з успіхом складні оперні арії. Та гроші швидко вичерпались, а сім'я допомогти не могла.

Маючи вже певний успіх в Італії, Крушельницька звертається до Галицького сейму з проханням про допомогу на подальше навчання. Отримує відмову. На щастя, талантом молодої співачки захопилася багата англійка, яка любила музику і спів. Міс Александер, почувши Соломію на сцені, взяла на себе матеріальні витрати на її навчання в Мілані.

Крушельницька, прагнучи систематизовано розвивати гуманітарні знання, зокрема в українській культурі та історії, звертається за порадою до Михайла Павлика. Листування з ним протягом тривалого часу стає ніби її заочним університетом. Павлик надсилає їй книжки й газети з найцікавішими статтями з питань літератури та мистецтва, радить вивчати історію світової музики, дає різні поради щодо розвитку її таланту і світогляду, морально підтримує. Віддаючи належне досягненням італійської вокальної школи, він радить їй пройти Лисенкову школу української музики, а також школу російської музики...

Після року навчання у Ф. Креспі голос Соломії з меццо-сопрано розвинувся до лірико-драматичного сопрано, що більше відповідало його природі. Вона одержала перші запрошення на провідні партії в оперні театри Італії. Дізнавшись про успіх землячки у вимогливої і безкомпромісної італійської публіки, Львівський оперний театр у квітні 1894 р. запросив Крушельницьку на гастролі. Креспі не радила переривати навчання, та цього вимагало скрутне фінансове становище сім'ї, і співачка дала згоду. У Львові Крушельницька співала у "Фаусті" (Фауста співав Олександр Мишуга), "Аїді", "Трубадурі", "Балі-маскараді", "Гальці", "Страшному дворі", "Африканці", "Дочці кардинала", "Гугенотах" та ін.

Восени вона змогла продовжити навчання у Ф. Креспі. Та у січні 1895 р. повернулась до Львова, де виступила в партії Манон в опері "Манон Леско" Дж. Пуччіні.

Давно зацікавившись творчістю Ріхарда Вагнера, Соломія їде до Відня спеціально, щоб вивчити провідні партії в його операх. Це був ризикований крок для молодої співачки: щойно діставшись перших вершин у мистецтві бельканто, опановувати зовсім іншу манеру — німецьку вокальну школу, пробувати себе в партіях, на яких не один співак утратив голос... Ризик виправдався. Більш того — Крушельницька стане найвидатнішою "вагнерівською примадонною" XX ст.

У цей час вона приймає запрошення Краківської опери виступити у "Трубадурі", "Балі-маскараді" й "Дочці кардинала", бо у Кракові вона могла ще й дебютувати в "Лоенґріні" Р. Вагнера. Успіх був надзвичайний. Тут поміж інших глядачів, її щиро вітали студенти-українці. Серед них — художник Іван Труш і письменник Василь Стефаник, які навчались у Кракові. Обожнювала її і польська молодь. Після Кракова Соломія дала чимало концертів у різних містах Галичини.

Восени повернулась у Мілан — закінчувати навчання. Ставши відомою європейською співачкою, Крушельницька все ще продовжувала опановувати таємниці вокального і сценічного мистецтва.

На зимовий сезон її заангажували в Кремону, де вона з 1 січня 1895 р. взялася до репетицій "Манон Леско". На останній із них був присутній Дж. Пуччіні. Знайомство з ним переросло у дружбу на довгі роки. Кремонські вистави пройшли так успішно, що через два місяці Крушельницьку запросили на сезони в інші міста Італії. Італійська публіка захоплено зустрічала кожен виступ надзвичайно емоційної, красивої і бездоганно музикальної співачки.

Як примадонну в складі італійської трупи її запрошує на гастролі Одеський оперний театр. Крім уже співаного репертуару, Крушельницька в Одесі дебютує в "Отелло" Дж. Верді, "Джоконді" А. Понк'єллі, "Тангейзері" Р. Вагнера.

З Одеси співачка спеціально іде до Львова, щоб 10 березня 1897 р. взяти участь у концерті з нагоди 36-х роковин смерті Шевченка. Там вона виконувала українські народні пісні в обробці М. Лисенка. Після повернення до Італії її запросили на гастролі в Сантьяго у складі "Гранд компанії де ліріка італьяніка".

Після повернення з Чилі в неї були відповідальні виступи в Бергамо — рідному місті Ґ. Доніцетті, куди її запросили з нагоди сторіччя великого композитора. Українська співачка стає дедалі популярнішою в Італії. Вона виступала в Пармі, Брешії, Бергамо, Удіне, в Мілані, Турині, Зарі, Трієсті. В Трієсті в опері "Сила долі" Дж. Верді Соломію почув Іван Білинський — аптекар єгипетського короля з Каїра, який пересилав довіреним людям великі суми грошей для навчання здібної молоді. Він закохався в Крушельницьку з першого погляду на все життя. Короткий вітальний візит після вистави став початком тривалого листування. До І. Білинського зверталася по допомогу у влаштуванні на лікування в Єгипті й Леся Українка, яку він особисто відвідував, привозив їй дефіцитні ліки.

Зростає увага до Крушельницької і в слов'янській Європі. Навесні 1898 р. вона виступала з концертами в Тернополі, Львові, Станіславі, Бережанах, Стрию та інших містах Галичини. На сезони 1898—1902 pp. Крушельницька прийняла ангажемент Великого театру у Варшаві, на сцені якого тоді виступали Карузо, Баттістіні, Адам Дідур та інші уславлені співаки. Захоплено приймаючи кожну її появу на сцені, поляки особливо високо цінували співачку за виступи в польських національних операх "Галька", "Графиня" та ін.

Наприкінці 1900 р. Варшава відзначала своєрідне національне свято — 500-ту виставу опери С. Монюшка "Галька". З цієї нагоди Крушельницька виїздила на кілька вистав і до Вільно, де довгий час жив і творив С. Монюшко. Преса багато писала про те, що примадонна поцікавилася долею колишньої виконавиці Гальки, обраної самим композитором на цю роль, — Валерії Ростковської, яку примхлива доля загнала в добродійний притулок Св. Францішка Салезі. Зустріч у притулку цих двох артисток — зірки, яка згасла, із зіркою, котра яскраво світить, була дуже хвилюючою. Крушельницька запросила Ростковську на ювілейну виставу опери до своєї ложі. Перша Галька на сімдесят п'ятому році життя одержала квіти від Гальки нового століття.

Щоправда, частина польської критики не могла вибачити співачці її українського походження та італійської освіти й намагалась повернути проти неї громадську думку. Дедалі складніші стосунки ставали і з адміністрацією польських театрів.

Ігноруючи ворожі виступи у пресі, Крушельницька стає під прапор найпрогресивнішої в Галичині радикальної партії. Соломія починає надсилати гроші Іванові Франку на потреби партії, на агітацію чи на "Громадський голос".

Співаючи у Варшаві, вона з Карузо, Баттістіні, Арімонді, Тетрацціні та іншими зірками італійської трупи щороку приїздила на гастрольні вистави до Петербурга. Соломія співала в січні 1902 р. в Петербурзі партію Тетяни в "Євгенії Онєгіні". Після її виступів на сцені Маріїнського театру російська критика назвала її "жінкою-Шаляпіним". Вищої оцінки в Росії годі було чекати. Запрошена співати в царському палаці, Крушельницька закінчила свій виступ так, як це робила весь час в усіх країнах світу, — українськими піснями. І коли сам імператор запитав "італійську примадонну", що це за пісні і якою мовою вона їх співала, — відповіла: "Це пісні мого народу, українські пісні...".

У травні 1902 р. вона виступала в Парижі, разом із польським тенором Яном Решке вони співали в "Лоенгріні"...

Робочий графік був надзвичайно інтенсивним. Співала в операх по чотири-п'ять разів на тиждень. До кожної вистави готувалася дуже старанно.

У грудні 1902-го на 63-му році життя помер Амвросій Крушельницький. Соломія не змогла приїхати на похорон батька. Вона написала матері, щоб та з Білої переселилася до Львова. Пізніше співачка купила у Львові кам'яний будинок по вулиці Крашевського. Теодора Григорівна померла там у 1907 р. Сестри Емілія і Марія повиходили заміж, а Володимир закінчив юридичний факультет Львівського університету. Наймолодшу сестру, Ганну, яка мала гарний голос, Соломія взяла до Італії, де та вчилася сольного співу у найкращих педагогів Мілана. Проте Ганна так і не змогла подолати свою невпевненість, викликану славою старшої сестри. Вона так і залишилась сестрою Великої Меа (так називали Крушельницьку у Варшаві).

29 травня 1904 р. Крушельницька блискуче виступила при тріумфальному відродженні "Мадам Баттерфляй" Дж. Пуччіні у Брешії в театрі "Гранде". Кількома місяцями раніше опера зазнала гучного провалу в "Ла Скала". Співачка вразила всіх силою драматизму і високопрофесійним акторським виконанням. Усі раділи переможному поверненню опери, вітали Дж. Пуччіні. "Українка врятувала Мадам Баттерфляй", — писала преса...

Крушельницька виступала в цій опері навіть у Каїрі, де диригував сам Пуччіні. Вона тріумфально виконувала роль Баттерфляй у найбільших театрах світу. Після сотої вистави співачка віддала йому свою, освячену славою, партитуру.

Вдячність композитора Крушельницькій виявлялася не лише у щиросердій закоханості. Пуччіні до кінця життя пам'ятав, як вона захистила й відстояла в артистичному світі його "Мадам Баттерфляй", знехтувану публікою "Ла Скала". В його кабінеті над письмовим столом висіло єдине фото — Крушельницької. Після смерті композитора рідні все так і залишили, як було за його життя.

Природа обдарувала Крушельницьку вмінням розкривати таємниці характерів різних театральних персонажів, і вони, такі несхожі один на одного, з незмінним успіхом оживали на сцені.

1904-й був для уславленої артистки роком творчих випробувань. На неї чекав Рим, театр "Костанці" — місце її перших виступів. "Аїда", "Валькірія", "Адріана Лекуврер" — віхи її яскравого успіху. Незабутні були "єгипетська рабиня", войовнича, пристрасна й водночас сувора постать Брунгільди, блискуча, талановита і запальна Адріана. За цим щасливим сезоном були інші ролі в міланському театрі "Ла Скала", туринському "Реджо", неаполітанському "Сан Карло", палермському "Мессімо". Потім співачкою захоплювалися в Росії, Польщі, Іспанії, Північній Америці. Живучи в Італії, вона співала в Португалії, Єгипті, Алжирі, Іспанії, Бразилії...

Але найчастіше — в Аргентині: кожного сезону з 1906-го по 1911 р., у 1913 р., а її останній — уже концертний виступ тут 1923 р. — став неперевершеним тріумфом навіть у її сповненому слави житті. Крушельницька стала в цій країні настільки популярною, що саме її було запрошено в 1910 р. виконати на врочистому святкуванні сторіччя незалежності державний гімн Аргентини!

Довгі роки творчої співпраці і щирої дружби пов'язували Крушельницьку з найвідомішим диригентом XX ст. Артуро Тосканіні. Найвимогливіший до музикантів, починаючи з себе, й не дуже приязний до співаків, він схилявся перед Крушельницькою, вважаючи її винятковою. Голос співачки, — за визначенням італійських критиків, абсолютне сопрано широкого діапазону, що відзначається тільки йому притаманною привабливістю і специфічним чарівним оксамитовим тембром, сильний, запальний, звучний і співучий, — Тосканіні вважав неперевершеним музичним інструментом. Крім того, йому імпонував характер і стиль співачки, яка завжди могла запропонувати щось своє особисте, нове й оригінальне в роботі над кожною партією. Здавалося, що її творчий інтелект безмежний, а вогонь пристрасті мимоволі підкорював слухачів.

Тосканіні запросив Соломію на головну роль в опері "Лорелея" А. Каталані (який за 11 років перед тим помер на 39-му році життя на його руках у Мілані). А через два роки завдяки Тосканіні вона першою виконала в "Ла Скала" головну роль у новій для Італії опері "Саломея" Р. Штрауса, яка пройшла з великим успіхом саме завдяки її блискучій грі. Крушельницька сама виконувала "Танок семи серпанків". Це було сенсацією і справжнім тріумфом.

У 1906 р. вона гастролювала в неаполітанському театрі "Сан-Карло". Несподівано сталося виверження вулкана Везувій, що отруїло атмосферу в місті. Лікар театру через небезпеку для голосових зв'язок співаків порадив залишити Неаполь. Співачка була змушена перервати контракт із театром. Вона повернулась у Віареджо, де її викликали до суду за порушення контракту. Захищав її адвокат Порціо, який виграв справу, скориставшись при цьому для необхідних контактів зі своєю клієнткою послугами адвоката з Віареджо Чезаре Річчоні, колишнього мера цього містечка. Так Крушельницька познайомилася з красивим, культурним чоловіком, знавцем і шанувальником музики, а в 1910 р. одружилася з ним. Крушельницька знайшла омріяний постійний дім у приморському містечку Віареджо у триповерховій віллі на вулиці Кардуччі. На першому поверсі була велика кімната з фортепіано й нотною бібліотекою, на стінах — картини, портрети Соломії пензля відомих художників і фотографії співачки.

Соломія нарешті мала поруч людину, котра не просто була в захваті від неї як славетної примадонни, а й глибоко розуміла і поважала її творчі змагання, забезпечувала їй домашній затишок, підтримувала в нелегкому житті гастролюючої зірки. Вони були нерозлучні, та, на жаль, не мали дітей.

Коли траплялась нагода зробити перерву в гастролях, на віллі "Саломеа" збирались друзі. Серед них бували композитори Дж. Пуччіні, Р. Леонкавалло, актриса Елеонора Дузе, співачка Грація Деледда, професор П'єтріні, Едмундо П'яцціні, відомі партнери співачки — баритони Джузеппе де Лука, Тітта Руффо, тенор Альфредо Касілья, Ерніко Пеа, віолончеліст Моранді, Лоренцо Віані, математик Ернікес, Айседора Дункан, Джімо Роккса, Джоакіно Форцано, Романо Романеллі та ін. Крушельницька часто влаштовувала домашні концерти для них. Сюди ж, у Віареджо, надіслав Микола Лисенко із шанобливою посвятою автограф трьох своїх солоспівів — "Я вірую в красу" (слова О. Олеся), "Хіба тільки рожам цвісти" (слова Дніпрової Чайки) та "Не забудь юних днів" (слова І. Франка). Їм так і не судилося зустрітись особисто. Навіть ті автографи згоріли під час пожежі...

У лютому — квітні 1915 р. Крушельницька в "Ла Скала" виконувала роль Федри у прем'єрі однойменної опери І. Піццетті. Це було її останнім виступом і тріумфом на цій найуславленішій у світі оперній сцені. Ще протягом кількох років вона виступала в Монте-Карло ("Євгеній Онєгін", "Демон"), у Лісабоні ("Мадам Баттерфляй"), у Неаполі ("Лоенгрін", "Лорелея"). А з 1923 р. присвятила себе тільки концертній діяльності, кілька років перед тим готуючи новий для себе камерний концертний репертуар. Добирала твори композиторів різних епох і народів, переважно романси й пісні (оперні арії, вважала, слід виконувати тільки в супроводі симфонічного оркестру). Всі концерти закінчувала співом українських народних пісень, часто під власний акомпанемент на фортепіано. Виконувала старовинні, класичні, сучасні й народні пісні сімома мовами — італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською і російською. Розуміючи швидкоплинність вокального мистецтва, здійснила записи на грамплатівки крихітної частини свого репертуару (лише оперних провідних партій нею було проспівано 64). Сьогодні знайдено й відреставровано 36 її грамзаписів, чотири з них — українські народні пісні.

В Італії Крушельницька прожила близько сорока років. По смерті чоловіка вирішила повернутись на Батьківщину. В серпні 1939 p., напередодні Другої світової війни, всупереч порадам друзів і відмові італійського уряду видати їй закордонний паспорт, вона переїхала до Львова, де мала власний будинок. Після сяючого сонцем і щастям Віареджо її зустрів похмурий Львів, невдовзі геть змертвілий після радянського "визволення". Тяжка хвороба надовго прикувала співачку до ліжка. Гнітючими видались і роки фашистської окупації Львова. Вільна співоча пташка опинилась у тісній клітці... Та все ж вона досить швидко ввійшла в мистецьке життя міста. 1942 р. брала участь у святкуванні сторіччя від дня народження Миколи Лисенка та Крайовому конкурсі аматорських хорів, організованому з цієї нагоди галицькою мистецькою громадою, незважаючи на окупаційні утиски. 1944 р. Крушельницька стала професором Львівської консерваторії імені М. В. Лисенка. Вона була унікальним педагогом: на заняттях-лекціях багато співала сама, виправляла помилки учнів власним виконанням. Кожну вправу для постановки й техніки голосу, яка співалася поступово на цілому діапазоні, виконувала раз Соломія Амвросіївна під акомпанемент учня, потім співав учень, а вона була за роялем. Своїм студентам вона прищеплювала навички справжньої вокальної культури. На лекціях співу професор була терпляча, але могла часом гостро іронізувати з якогось недоліку, засуджувала зайві рухи й міміку, неестетичне відкривання рота під час співу.

Подиву гідні сила її волі, енергія, а також лагідна вдача, мужність у душевних незгодах і фізичних стражданнях. Крушельницька зламала ногу в стегні, посковзнувшись на тротуарі. Долаючи нестерпний біль, вона зуміла дійти до сестри Емілії Стернюкової. Мужньо перенесла дві операції, але весь час кульгала. Щоб подякувати тим, хто її відвідував, вона співала веселих пісень.

Останній концерт Крушельницької відбувся наприкінці 1949 р. у Великому залі Львівської філармонії. В залі було пригашено світло. Сцену освітлював лише високий канделябр. Похилого віку сива худенька жінка вийшла на сцену трохи накульгуючи, з паличкою в руках, зупинилась біля фортепіано... І раптом сталося диво: перші акорди ніби повернули їй молодість! Голос звучав сильно, в повному діапазоні, постать стала рухливою, пружною — молодою, пломеніли очі, які підкорювали колись тисячі глядачів у різних країнах світу... Хоч довго витримати таку напругу здоров'я не дозволяло — підводило дихання, співала вона в той вечір багато і, як завжди, закінчила концерт виконанням українських пісень. Соломії Крушельницькій було тоді вже 77 років...

Серце найславетнішої української співачки зупинилось 16 листопада 1952 р. Поховано Соломію Крушельницьку на Личаківському кладовищі у Львові. В пам'ять про неї в незалежній Україні засновано Міжнародний конкурс оперних співаків імені Соломії Крушельницької. А настання третього тисячоліття ознаменувалося перейменуванням на її честь Львівського оперного театру.

bigmir)net TOP 100