Реклама на сайте Связаться с нами

Леся Українка

(1871 — 1913)

письменниця, перекладач, літературознавець, громадський діяч

На главную
Відомі українці

Леся Українка (Лариса Косач) народилася в сім'ї, яка лишила помітний слід в українській історії. Рід батька — Петра Косача — походив із Герцеговини, були в ньому й польські шляхтичі, й козацькі сотники, й російські чиновники. Петро Антонович навчався в Петербурзі, а 1864 р. закінчив юридичний факультет Київського університету. Все життя служив у відомстві у селянських справах. Брав активну участь у діяльності "Старої громади", обирався повітовим маршалком, головою З'їзду мирових засідателів. Мати — письменниця і громадська діячка Олена Пчілка (Ольга Драгоманова), сестра українського мислителя і політичного діяча Михайла Драгоманова, була нащадком грека-перекладача (драгомана) часів Богдана Хмельницького.

Народилася Леся Українка 13 (25) лютого 1871 р. у Новограді-Волинському. Сім'я була великою, Леся Українка мала двох братів (Михайла, Миколу) і трьох сестер (Ольгу, Оксану, Ісидору). Дитинство та юність вона провела здебільшого серед природи. З дитячих років її захоплювали давні обряди, веснянки, народні дитячі ігри, щедрівки, мелодії і тексти яких вона запам'ятовувала і записувала.

Значний вплив на становлення світогляду поетеси справили М. Драгоманов та найближчі друзі її батьків — М. Лисенко й М. Старицький.

З університетських часів Драгоманови-Косачі, Лисенки і Старицькі намагалися жити в Києві по сусідству. Леся називала цю співдружність "наші Сполучені Штати". Саме тут збиралися ті, кому дорога була національна ідея: тут готувалися перші хорові програми Лисенка, в цьому колі ставилися перші українські спектаклі, тут палко обговорювали новини української культури і нагальні проблеми політичного життя. З цього кола національна ідея поширювалася по всій розділеній двома імперіями Україні, згуртовуючи народ, який століттями намагались позбавити державницького й національного самоусвідомлення.

Перший вірш Лесі Українки — "Надія" — співчуття дев'ятирічної дівчинки засланій до Сибіру родичці. Один з останніх — "Казка про Велета" — полум'яна віра смертельно хворої поетеси в те, що сплячий Велет-народ прокинеться й розірве кайдани рабства...

Між цими двома поезіями — мученицьке, героїчне, наповнене щастям творчості й недосяжним коханням, далекими подорожами й виснажливими хірургічними операціями життя.

Іван Франко писав про Лесю Українку: "З часу Шевченкового "Поховайте та вставайте" Україна не чула такого сильного, гарячого і поетичного слова. Мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина чи не єдиний мужчина на всю новочасну соборну Україну".

Зрісши в середовищі, близькому до народовольців, Леся Українка в молоді роки стає учасницею соціал-демократичних гуртків, займається перекладами й популяризацією соціалістичної літератури, чому сприяє її дружба з С. Мержинським. Цими ідеями пронизані її численні вірші, які стали гаслами епохи:


Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли, —
Досвітній вогонь запали,
Поки ще зоря не заграла!

Майже вся творчість Лесі Українки, особливо її драматургія, є своєрідним дослідженням образу борця за свободу і справедливість — у різні часи (від біблійних і античних до XIX — початку XX ст.), у різноманітному середовищі (Рим, середньовічна Європа, американські першопоселенці, українські робітники й селяни).

Лесю захоплював образ Прометея ("Fiat nox!", "Божа іскра", "Неофіти") як символ героя, що повстав проти тирана. Вона ототожнювала з ним життєвий подвиг М. Драгоманова, який, не бажаючи бути рабом, став вигнанцем і своїм прикладом підіймав на боротьбу інших... Тими настроями породжені два цикли "Невольничих пісень", "Сльози-перли", "Мелодії", "Ритми", присутні вони і в інших циклах, навіть у далеких подорожах не покидають поетесу ("Подорож до моря", "Кримські відгуки", "Кримські спогади", "Весна в Єгипті").

Студента Київського університету Н. Гамбарашвілі, котрий квартирував у Косачів і їздив на канікули додому в Грузію, Леся Українка якось попросила привезти їй кавказький кинджал. Дружній дарунок став для поетеси символом мужнього войовничого Слова.

Водночас Леся Українка — найтонший лірик. Але її ліризм особливої якості — невіддільний від її страждання, просякнутий постійним усвідомленням неможливості для неї звичайного людського існування і звичайного щастя. Поетеса, яка тонко розуміє і відчуває духовний світ людини, створила надзвичайні ліричні шедеври, у яких поєднуються твердість волі, ніжність і філософське осмислення буття.

Композитори багатьох поколінь, починаючи з М. Лисенка, писали романси на її вірші. На сюжети її поем і драм з'явились опери й балети, теми дали життя багатьом симфонічним і камерним творам...

Леся Українка змалку захоплювалася малюванням і музикою. Але хвороба назавжди поклала край її мріям про музичну освіту. Змушена місяцями лежати в ліжку, дівчина не могла системно вчитись. Але доля подарувала їй неординарний розум, виняткову обдарованість, залізну силу волі й невтомне прагнення до знань. Ерудиція Лесі Українки в найрізноманітніших сферах — від літератури до філософії, від економіки до всесвітньої історії — вражала всіх, хто спілкувався з нею. Вона виявляла величезний інтерес до історії, поезії і культури. Дев'ятнадцятирічною написала для молодших сестер підручник "Стародавня історія східних народів".

Вражає широчінь Лесиної творчої фантазії. З дивовижним відчуттям життя чужих народів і далеких епох Леся Українка втілювала фантастичний світ середньовічного лицарства ("Ізольда Білорука"), захоплювала читача образами сербського народного епосу ("Віла-посестра") і напівміфічними героями Туманного Альбіону ("Роберт Брюс — король шотландський", "Вересковий мед").

Бувши в Болгарії (1894—1896) вона збирала народні бувальщини й легенди, знайомилася з болгарським народним мистецтвом. Вимушені поїздки на лікування до Єгипту, Греції, Німеччини, на Чорне, Балтійське, Середземне і Мармурове моря — усе надає її творам неповторного й напрочуд правдивого колориту далеких країв.

Леся Українка знала багато мов: давні романські й германські, польську, чеську, болгарську та ін. Мовна характеристика персонажів її творів так само індивідуальна, як і національна.

Виходячи насамперед з усвідомлення української культури як європейської, Леся Українка багато часу присвячує перекладам. Певним чином це теж політична діяльність — адже публікація і виконання літературних та драматичних творів в українських перекладах у Російській імперії неодноразово заборонялися. Саме Леся Українка та її друг і соратник по гуртку "Плеяда молодих українських літераторів" Максим Славинський першими переступають цей поріг: у 1893 р. виходить у їхніх перекладах з німецької "Книга пісень" Генріха Гейне. Видана у Львові за сприяння І. Франка, ця тоненька книжечка стає загальноукраїнською подією.

Серед творів, які перекладає Леся Українка, — староєгипетська лірика, давньоіндійська "Рігведа", поеми Гомера, поезії Г. Гейне; В. Гюго, В. Шекспір ("Макбет"), Дж.Г. Байрон ("Каїн"), Данте ("Пекло"), Ада Негрі, М. Метерлінк, Г. Гауптман, А. Міцкевич, М. Гоголь, І. Тургенєв, С. Надсон.

М. Рильський, якому в юності пощастило спілкуватися з Лесею Українкою, писав: "Багато було розмов про так званий екзотизм Лесі Українки, про те, що теми своїх творів вона брала з давньогрецького життя, з життя християн перших сторіч, писала про давній Єгипет, Вавилон, про північноамериканських пуритан. До деякої міри праві ті, хто стверджує, що Леся Українка переносила дію своїх п'єс у віддалені епохи і чужі країни, рядила своїх героїв у "екзотичні" костюми з цензурних міркувань".

Ця теза має вагомі підстави. Варто пригадати останню п'єсу Лесі Українки "Оргія", герой якої, грецький поет Антей, повстає проти римлян, засуджує претензії "обраного" народу на всесвітнє панування. В такий спосіб Леся Українка декларує позицію щодо становища України та її культури в царській Росії. Прикметно: як і більш рання "Бояриня", "Оргія" довгі роки була негласно заборонена радянською цензурою. Апологети більшовицької ідеології знаходили "націоналістичні й опортуністичні" мотиви навіть там, де їх і близько не було. Приміром, "Лісову пісню" звинувачували в антирадянській пропаганді на тій підставі, що "Мавка не хоче жати жито, коли увесь радянський народ бореться за сім-десять мільйонів пудів сталінського хліба" — ось до якого абсурду доходила їхня критика!

"Але цим (оглядкою на цензуру) справа, на наш погляд, не вичерпується, — писав далі М.Рильський. — Достатньо уважно прочитати її ремарки хоча б до драми "Руфін і Прісцілла" та до драматичної поеми "Адвокат Мартіан", достатньо пригадати, з якою старанністю описує поетеса побутові риси середньовічної Іспанії в "Камінному господарі", аби визнати, що вона знаходила прямий пізнавальний і повчальний інтерес у відтворенні життя, такого далекого за зовнішніми ознаками від сучасності, яка її оточувала".

Такий метод давав широкий простір для художньо-філософських узагальнень. Проекція на сучасність прихована в більшості творів Лесі Українки, особливо у драматургії.

Надзвичайно широка ерудиція Лесі Українки дає їй змогу вільно оперувати біблійною тематикою ("На полі крові", "Одержима") й темами європейської літератури ("Камінний господар"), пропонуючи власне прочитання "вічних" сюжетів. Так, нічого не змінюючи у традиційному характері Дон Жуана, вона пропонує незвичне тлумачення відомого сюжету, закладає в основу драми складну соціальну думку.

В одному з листів Леся Українка так пояснювала ідею своєї п'єси: "Драма... зветься "Камінний господар", бо ідея її — перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в Командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки — донни Анни, а через неї — і над Дон Жуаном, "лицарем волі".

Інтереси Лесі Українки різноманітні й завжди знаходять професіональне втілення. Це сповна стосується її фольклористичної діяльності. Образний світ української міфології, який полонив її душу в ранньому дитинстві, втілився наприкінці життя у драмі-феєрії "Лісова пісня". Інтерес до народної пісні, думи, кобзарства з аматорського переріс у науковий. З кінця 80-х вона знайомиться зі спеціальною фольклористичною літературою і починає записувати не тільки тексти, а й мелодії народних пісень. Перші записи робить Леся Українка разом із сестрою Ольгою в селі Колодяжному (Волинь) у 90-х роках. Записував народні пісні й Лесин брат Михайло.

Дізнавшись, що І. Франко має намір видавати фольклористичний часопис, поетеса 11 жовтня пише йому про те, що береться упорядкувати свої обрядові записи й хоче просити М. Лисенка відредагувати записані мелодії для публікації. З дозволу Лесі Українки Лисенко опублікував у своєму збірнику "Молодощі" народні пісні й дитячі ігри, зібрані поетесою та її чоловіком — етнографом Климентом Квіткою. В архіві композитора збереглися записи 30 пісень, зроблених із голосу Лесі Українки. Багато пісень з її голосу записав у різні роки й К. Квітка.

Леся Українка збирала фольклор на Полтавщині, Волині, в Карпатах, де лікувалася й відпочивала у своєї подруги — письменниці Ольги Кобилянської. Тут, у Буркуті, вона і К. Квітка зустрічалися з І. Франком, який спеціально відвідав їх, аби познайомити з піснями свого краю.

Водночас Леся Українка і її чоловік підготували до видання дві збірки записів народних пісень.

Величезною заслугою Лесі Українки як організатора, фольклориста і спонсора є запис 1908 р. на фонограф західноукраїнським музичним етнографом Філаретом Колессою кобзарських дум і народних пісень. Ф. Колесса проводив записи на Полтавщині. Фонограф надав художник Опанас Сластіон, котрий сам чудово грав на бандурі і знав кілька дум. Пізніше на тому ж фонографі Леся Українка і К. Квітка записали частину репертуару найвідомішого кобзаря з Харківщини Гната Гончаренка. Свою роботу — 19 паспортизованих валиків і коментар до записів — вони надіслали Ф. Колессі.

Окремо слід сказати і про музичний додаток до "Лісової пісні", в якому Леся Українка наводить 16 волинських народних мелодій з точною вказівкою, де і яку з них грає на сопілці Лукаш.

Кожне з численних видань творів Лесі Українки (не кажучи про спеціальні літературознавчі дослідження її творчості) містить більш-менш докладну її біографію та огляд доробку. Причому — залежно від часу видання — позиції дослідників і коментаторів значно розходяться у визначенні характеру її обдарування; у тому, де повніше розкрився її талант — у поезії чи драматургії; хто головний герой її творчості: повсталий Прометей, митець, що виборює право власного голосу у ворожому суспільстві, чи жінка, котра відстоює своє право на незалежність і щастя; нарешті — про те, що ж є вершиною творчості Лесі Українки?

Але над усією спадщиною сяє твір, написаний менш ніж за рік до смерті, а виданий уже посмертно. Це драма-феєрія "Лісова пісня" — шедевр, який, поєднавши фольклорність і філософічність, набув загальнолюдського звучання, у якому злилися найтонше, наймелодійніше поетичне слово й жорсткі моральні принципи, за якими Леся Українка будувала своє життя.

Ще 5—8 липня 1913 p., прикута до ліжка, Леся Українка диктує матері зміст драматичної поеми "На передмістю Александрії". А 19 липня, далеко від Батьківщини, у грузинському містечку Сурамі, між першою і другою годинами ночі Лесі не стало...

Поховано її в Києві на Байковому кладовищі 26 липня, поруч із рідними. На вулиці П. Саксаганського, 97 (де в 1899—1910 pp. мешкала поетеса) відкрито Літературно-меморіальний музей; крім того, її музеї існують у Ялті, Сурамі, Колодяжному, Новограді-Волинському.

bigmir)net TOP 100