Реклама на сайте Связаться с нами

Андрій Мельник

(1890 — 1964)

військовий і політичний діяч

На главную
Відомі українці

Народився Андрій Мельник 12 грудня 1890 р. в селі Якубова Воля на Дрогобиччині в селянській більш-менш заможній родині. Ріс кмітливим, допитливим хлопчиком. Батько, Атанас Мельник, працював на власному господарстві, згодом закінчив дяківський інститут у Дрогобичі. Належав до радикальної партії, брав активну участь у громадському житті села, займався просвітницькою діяльністю. Був знайомий з І. Франком, який часто відвідував у селі своїх шкільних товаришів. Мати, Марія (у дівоцтві — Коваль), була домашньою господинею. Померла, коли Андрієві було шість років. Батько одружується вдруге, з удовою, Павлиною Матчак. Мачуха полюбила хлопчика як рідного сина.

Андрій хороше навчається у дрогобицькій школі, потім — у гімназії. Та ось помирає від сухот і батько. Хлопчика виховують мачуха й вітчим, Кость Мисів. Незабаром у Андрія також виявляють хворобу легень, але юнак, попри діагноз, починає загартовувати себе, активно займається спортом, намагається побороти важку недугу. Усе ж, по закінченні гімназії переносить складну операцію, після якої ще майже два роки лікується. 1912 р. вступає до Високої земельної школи (Відень).

З початком Першої світової війни, 1914 p., добровольцем стає до лав Українських Січових Стрільців, прийнявши рішення боротися проти Російської імперії.

Незважаючи на недугу легенів, мужньо зносить незгоди воєнного лихоліття. У вересні 1916 р., уже в чині чотаря (поручника), брав участь у запеклих боях під Бережанами і з великою групою вояків потрапив у полон. В таборі під Царицином познайомився з українськими старшинами, зокрема Є. Коновальцем, з яким зійшовся поглядами щодо визвольної боротьби українського народу.

У жовтні 1917 р. група старшин (серед них Коновалець і Мельник) прибула до Києва. Влада належала Центральній Раді, з дозволу якої вони створили Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців. Андрія було призначено комендантом цієї військової одиниці (29 січня 1918 р. курінь виступив на захист столиці від більшовицьких військ Муравйова, чим урятував Центральну Раду й українську державність. Січовики заплатили дорогу ціну: з 300 багнетів двох піших сотень залишилося 170, також загинула половина кулеметної сотні).

Характер і ділові якості Андрія гартувалися на посадах помічника коменданта полку, коменданта дивізії, помічника коменданта корпусу, а з січня 1919 р. — начальника штабу Дійової армії УНР. Перебуваючи у складі УСС (на посаді начальника штабу Осадного корпусу під командуванням Є. Коновальця) виступив на боротьбу проти гетьманату.

1920—1921 pp. після короткого польського полону Мельник був військовим аташе при Посольстві УНР у Празі, де вивчився на інженера лісового господарства. 1922 р. повернувся до Львова.

Польський уряд, розгорнувши колонізацію західноукраїнських земель, переслідував українські політичні організації. Керівництво Української військової організації (УВО), створеної з метою боротьби проти національних утисків й очолюваної Коновальцем, змушене було виїхати за кордон, і Мельника було призначено крайовим комендантом УВО. 1924 р. польська влада засудила його на п'ять років ув'язнення, на його місце став Ю. Головінський. Перебуваючи в тюрмі, Мельник користувався неабияким авторитетом серед в'язнів, боровся за їхні права, займався політичним вихованням.

Звільнився Андрій 1928 p., але, з огляду на стеження поліції, за дорученням Коновальця перейшов на легальне становище: працює управителем лісничого господарства Львівської митрополії, очолює Товариство українських інженерів. Водночас виконує окремі завдання керівництва УВО.

Розвиток національної боротьби вимагав об'єднання розпорошених націоналістичних організацій, створення єдиного керівного центру. 1929 р. у Відні відбувся І Конгрес українських націоналістів, який започаткував створення Організації українських націоналістів (ОУН). Керівництво організації, Провід українських націоналістів (ПУН), очолив Є. Коновалець.

Після його загибелі в 1938 р. від рук радянського агента, на чолі ОУН став Мельник. Завдяки його зусиллям було організовано II збори ОУН, на яких було прийнято політичну Програму і Статут ОУН. Збори були зумовлені важливими змінами, що сталися на міжнародній арені після 1929 р., та значним погіршенням становища українського народу: сталінська машина репресій набирала обертів.

Нова політична Програма ОУН містила все найсуттєвіше, що було напрацьоване теоретиками націоналізму впродовж десятиліття. Основним змістом Програми визначено боротьбу ОУН за самостійну українську державу: лише у ній нація стає повноцінним суб'єктом міжнародного існування. У документі також зазначалося, що устрій України будуватиметься на засадах націократії (інтереси населення у законодавчих та виконавчих органах влади мають представляти не партійні політики, а представники верств за фаховим принципом. Звідси випливають основні засади націократії: національна солідарність, надкласовість, безпартійність). Наголошувалося, що нація політично незалежна лише тоді, коли незалежна економічно. Тому лідери ОУН надавали неабиякого значення економічному розвитку незалежної України: не дотримуючись засад капіталістичного способу виробництва, заперечували й більшовицький соціалізм, вважаючи, що національна економіка має розвиватися на плановій основі, під контролем держави, яка повинна максимально сприяти приватній ініціативі й здоровій конкуренції. Виходячи з особливостей економічного розвитку України, промисловість має існувати саме за змішаним принципом — державної, муніципальної, кооперативної та приватної форм власності.

В аграрному питанні Програма рішуче відкидала колективізацію, заперечувалось також впровадження поміщицької системи господарювання. В основу землекористування клався принцип трудового селянського господарства з правом власності й успадковування.

Щодо необхідності збройного захисту української держави у Програмі наголошувалося: визволить націю і забезпечить їй гідне місце у світовій історії лише мілітаризм.

Цей документ ОУН, прийнятий на зборах, відповідав тодішній міжнародній ситуації, інтересам України й був спричинений об'єктивними геополітичними умовами. Особливо — зважаючи на те, що незабаром настала світова війна.

Після нападу Німеччини на Польщу з тюрем було звільнено українських націоналістів, засуджених польською владою в передвоєнні роки. В жовтні 1939 р. Мельник звернувся з відозвою до націоналістичного активу, зазначивши, що сподівання на визволення західноукраїнських земель не виправдались, у боротьбі полягло чимало борців, серед яких — Коновалець. Але їхня праця не була марною, завдяки їм націоналістичний рух поширився серед українців усього світу.

Складне й неоднозначне міжнародне становище членами ОУН було оцінене по-різному, отже — й по-різному визначалися напрямки діяльності організації. Нарешті, 1940 р. в досі монолітній структурі стався прикрий розкол на дві фракції (одну очолив Мельник, другу — Бандера), що не принесло користі жодній стороні, особливо — загальній справі.

До певної міри правий нинішній голова Проводу ОУН М. Плав'юк, який зазначав: "Вороги зрозуміли, що ОУН стала мобілізуючою силою, на яку орієнтувалася українська спільнота і до лав якої молоде покоління висилало своїх найкращих представників. І як це неодноразово було в нашій історії, напередодні вирішальних подій вороги застосували випробуваний метод — "поділяй і владарюй". Немає сумніву, що через активне втручання ворожих сил ОУН було доведено до розколу". В умовах розбрату обидві фракції продовжували реалізовувати свої (як їм здавалося — правильні лише їхні) політичні й ідеологічні засади.

12 грудня 1940 р. українська громадськість Галичини і країн Європи відзначала 50-річчя Мельника. Діаспора у Кракові привітала провідника ОУН урочистими зборами. Серед присутніх були колишні вояки армії УНР, члени Української військової організації та ОУН. Було зачитано грамоту, в якій товариші по зброї дали клятву боротися за самостійну українську державу пліч-о-пліч із керівником ОУН. Урочистості закінчилися національним гімном. Емоційно пройшов урочистий вечір у Берліні (26 січня 1941 p.), який був приурочений також святкуванню Акту злуки й подіям під Крутами. В прикрашеному національними прапорами та портретом Мельника приміщенні зібралося 1200 українців, виступили голова Українського національного об'єднання (УНО) полковник Т. Омельченко, поет Є. Маланюк — колишній старшина, ад'ютант Мельника за часів, коли той був іще начальником штабу Дійової армії УНР.

Прогнозуючи свою діяльність, національні угруповання (в тому числі й ОУН) вважали, що нині головним ворогом українського народу є радянська імперія. Звідси поставала основна мета — збройна боротьба. Але вона, на думку Мельника, могла бути успішною лише за сприяння інших, сильних і водночас ворожих СРСР, держав. Такою на той час могла бути Німеччина, нацистське керівництво якої готувало війну проти Радянського Союзу.

Орієнтація ОУН на цю потужну індустріальну країну випливала зі сподівань, що в конфлікті з СРСР Німеччина муситиме зважити на український фактор. Тому в ті часи зусилля Проводу ОУН були спрямовані на те, щоб переконати німецький уряд визнати соборність України й дозволити їй взяти участь у воєнній кампанії як рівноправному партнеру (свої погляди керівництво виклало у спеціальній записці до німецького уряду в квітні 1941 p.). Однак німці не поспішали з відповіддю. Згодом поступила інформація, що рейх вирішення українського питання переносить на пізніший час, ймовірно, після закінчення війни, — про що Мельник написав до члена Проводу ОУН в Італії Є. Онацького. В цій ситуації керівник ОУН приймає рішення йти в Україну і самостійно включатися в боротьбу. Водночас Мельник докладає значних зусиль для налагодження контактів із союзниками Німеччини, зокрема, зв'язується з фінським, хорватським, італійським, іспанським посольствами. Їм вдалося переконати німецький уряд переглянути свої погляди щодо України.

Навесні 1941 р. Мельник відвідав Холмщину, Полісся, Лемківщину, які входили до створеного німцями Генерал-губернаторства. Зустрічався з націоналістичним активом, населенням, вивчав обстановку, настрої людей. Зважаючи на те, що ці землі скоро стануть ареною запеклої боротьби, дав вказівку опрацювати мобілізаційні й оперативні плани. Головне, на його думку, це не допустити втягнення населення в німецьку окупаційну політику, залучити якнайбільше українців до визвольних акцій. Крайовий провід розробив інструкції, згідно з якими на випадок війни передбачалося створити підпільну мережу організації, заготовити зброю. Ставилося завдання сформувати оперативні групи для походу на Україну. Висувалась вимога відразу після відступу більшовиків створити нові органи влади, державну адміністрацію.

З початком війни були сформовані Північна, Середня й Південна похідні групи, створено Керівний центр, який, за дорученням Мельника, очолив член ПУН, письменник і журналіст Олег Ольжич (Кандиба).

30 червня 1941 р. Мельник звернувся до українців на рідних землях і в еміграції із закликом включатися, незалежно від обставин, у розбудову української самостійної держави. Були сформовані групи науковців, письменників, фахівців різних галузей господарства, які мали налагоджувати суспільно-політичне й економічне життя. Прибувши до Києва, велика група активістів ОУН розгорнула бурхливу політичну й соціальну діяльність. Насамперед, подбали, щоб Київська міська управа очолювалася українськими патріотами. Відповідно змінювалася влада і в інших регіонах України, що певним чином сприяло захисту населення від фашистського свавілля.

Налагоджувалося, наскільки це міг дозволити воєнний стан, соціальне й культурне життя. Були створені спілки письменників, лікарів, музикантів, інженерів та ін. До редакції часопису "Українське слово" увійшли відомі національні діячі П. Олійник, І. Рогач, Я. Оршан, О. Теліга, І. Рошко-Ірлявський.

Усвідомлюючи, що гітлерівці все-таки планують перетворити Україну на свою колонію, в Києві (жовтень 1941 р.) оунівці створили Українську Національну Раду (УНРаду), котра, за умов поки що лояльного ставлення окупантів до українського відродження, намагалася максимально використати цей фактор. Важливу роль у створенні УНРади відіграв Ольжич.

До її складу ввійшли представники практично всіх регіонів України, що фактично перетворило організацію на передпарламент держави. Головою УНРади було обрано ректора Київського політехнічного інституту професора М. Величківського.

Гітлерівці ліквідували систему народної освіти, дозволивши відкривати лише нижчі чотирикласні школи з дуже обмеженою програмою навчання. Але місцеві ради налагоджували шкільну справу, займалися випуском української преси. Було відкрито окремі факультети деяких вищих учбових закладів, розгорнуто діяльність частини науково-дослідних інститутів Академії наук, утворено військове товариство ім. П. Полуботка, що мало стати зародком української армії.

Реакція фашистів була жорстокою і категоричною: 20 листопада 1941 р. членів Президії Ради викликали до окупаційної адміністрації Києва й оголосили про заборону діяльності УНРади. Водночас почалася ліквідація всіх її напрацювань, окупанти почали переслідувати її працівників. У грудні 1941 р. було заарештовано і розстріляно членів редакції газети "Українське слово", також — працівників Київської та ряду місцевих народних рад. Арешти відбувалися в Харкові, Дніпропетровську, Полтаві, Чернігові, Рівному... Пізніше від рук фашистів загинули сотні активістів і рядових членів ОУН.

У січні 1942 р. на ім'я Гітлера було вислано "Меморандум", в якому висловлювався протест проти заборони діяльності українських організацій, підписаний М. Величківським, А. Лівицьким, А. Шептицьким, М. Омеляновичем-Павленком, А. Мельником. Частина членів УНРади виїхала до Львова, де згодом, разом з іншими організаціями, створила Всеукраїнську Центральну Раду.

Ставка на гітлерівців виявилася помилковою, мрія про соборність зазнала повного краху: на перешкоді — з обох сторін! — стояли могутні військові сили, які питання самостійності слов'янської держави навіть не розглядали. Керівництво ОУН змушене було міняти тактику, форми і методи діяльності. В січні 1942 р. Мельник і Ольжич розробили новий план дій, задля втілення якого Ольжич через місяць знову прибув до Києва.

Важливе значення в подальшій діяльності ОУН на східноукраїнських землях мала конференція, що відбулася у квітні 1942 р. в Почаєві на Тернопільщині. Було підбито підсумки минулої діяльності організації, накреслено наступні шляхи боротьби.

14—15 серпня 1942 р. в Києві ОУН таємно організувала Всеукраїнський з'їзд українських самостійників. Окрім її представників, у ньому взяли участь члени Братства української державності (БУД), Спілки визволення України (СВУ), Союзу української молоді (СУМ), Української військової організації (УВО), збройних осередків 1921—1923 pp. та Повстанського центру. З'їзд прийняв рішення, що "настав час одверто нищити німецьку систему, протистояти німецькій силі". Було наголошено, що ОУН є єдиним наслідувачем та продовжувачем революційної визвольної боротьби українського народу.

Українські націоналісти фактично стали на перешкоді грабіжницькій політиці окупантів, на що гестапо відповіло кривавим терором. В січні 1944 р. німці арештували більшість членів ПУНу (разом із Мельником) й ув'язнили їх у концтаборі Заксенгаузен. Німецька правляча верхівка розглядала ОУН як небезпечного ворога, до того ж — політично кваліфікованого.

Тільки напередодні очевидної поразки німці спробували об'єднати всіх політичних противників СРСР, і знову — розіграти українську карту. Восени 1944 р. з концтаборів і тюрем звільнено Мельника, Бандеру, інших провідних діячів ОУН і пропоновано включитись у війну проти СРСР. На нараді, в якій взяли участь Лівицький, Скоропадський, Бандера і Мельник, цю пропозицію було ретельно проаналізовано. І Мельник, якому було доручено вести переговори, висунув перед німецькими представниками такі умови: переговори мають вестися безпосередньо з німецьким міністерством закордонних справ; німецький уряд має підписати й оголосити декларацію, згідно з якою Німеччина назавжди відмовляється від будь-яких претензій на українські землі й визнає право українського народу на самостійну державу; буде створено Український національний комітет як єдиний представницький орган українців у Німеччині; буде сформовано українську національну армію з українським командуванням; негайне звільнення з концтаборів і тюрем всіх українців, арештованих з політичних чи національних мотивів.

Німецьке командування таких вимог не прийняло, і Мельник склав із себе повноваження вести подальші переговори, зосередивши всю увагу на активізації діяльності організації в нових умовах. У січні 1945 р. він скликає нараду членів Проводу, на якій обговорюється українська внутрішня ситуація в політичному й суспільно-громадському аспектах. Констатовано, що український народ, попри поразку фашистів, знову залишився сам-один у боротьбі за незалежність: інші європейські країни виступали в союзі з СРСР чи Німеччиною і, по суті, були такими ж окупантами. Мельник вирішує не здавати своїх позицій, і все ж спробувати налагодити контакти з представниками європейських держав, звернути їхню увагу на небезпеку російського імперіалізму для цивілізації Заходу.

Як зазначив один із колишніх провідників ОУН О. Штуль-Жданович, Мельник був переконаний, що програно лише бій, а не визвольну війну, і її потрібно продовжувати. Однак становище націоналістичного середовища, як і української еміграції, було досить складним. Перемога СРСР сприяла зростанню його авторитету у світі — імперії боялися і на неї зважали. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що радянські репатріаційні комісії домагалися від союзників повернення всіх осіб, котрі з політичних або інших причин хотіли емігрувати на Захід. Це призводило до страху, сварки й ворожнечі земляків між собою, безнадії та безладу... Адже були великі сподівання, що війна змінить геополітичний розклад на користь незалежної української держави. В політичному середовищі української еміграції почалися розмови "про банкрутство націоналізму", про необхідність розпустити ОУН, щоб дати можливість новим політичним силам, так званим "демократам", вирішувати українське питання. Серед націоналістів, навіть керівного складу, точилися суперечки, вистачало й таких, які почали сумніватись у націоналістичних ідеях.

У такій ситуації Мельник зайняв тверду й принципову позицію: націоналізм залишається не лише єдиною платформою визвольної боротьби, а й основою для майбутнього розвитку світу загалом. Його висновок грунтувався на спостереженні перших ознак розвалу колоніальної системи, коли нації прагнули самостійного розвитку.

Після війни УРСР була запрошена на міжнародну конференцію до Сан-Франциско і стала одним із засновників Організації Об'єднаних Націй. Однак, як вважав Провід ОУН, представництво від українського народу на конференції було не повним. 2 травня 1945 p. Мельник надіслав телеграму на ім'я голови конференції, в якій зазначив, що українська делегація не представляла всю Україну, адже велика кількість українців, що вимушено перебуває за її межами, бореться за самостійну державу, і саме вони уособлюють Україну як державу й суб'єкта ООН.

Упродовж усього життя Мельник виношував ідею об'єднання української еміграції. У жовтні 1946 р. в інтерв'ю кореспондентові часопису "Новий шлях" він наголосив на нагальному об'єднанні українства навколо національної ідеї та координації зусиль, без чого неможливо боротись за самостійну державу. Незважаючи на певні тактичні політичні розходження, заявляв він, необхідно знайти компроміс із метою "доцільного використання наших сил для спільної справи..."

Неабияке значення для подальшої діяльності ОУН, опрацювання нової програми дій, нових теоретичних засад мав III Великий збір, що його організував Провід у 1947 р. Цей захід був переломним у діяльності ОУН, очолюваної Мельником. На зборі було проаналізовано діяльність організації в минулому, зокрема, в роки війни на східноукраїнських землях, коли члени похідних груп діяли спільно з учасниками визвольних змагань 1917—1920 pp. Особливо цінним виявився досвід діяльності УНРади. Також було прийнято рішення відійти від монопартійного принципу побудови організації, водночас розгорнути роботу зі згуртування національних сил. До цього висновку ОУН прийшла завдяки досвіду своєї діяльності в роки війни. Було помічено: національна свідомість українського народу зросла настільки, що стало можливим утворювати різноманітні політичні партії, рухи і громадські організації. А консолідація та об'єднання зусиль необхідні були насамперед для політичного і духовного виховання.

У Програмі, прийнятій на III зборі, наголошувалося, що, залишаючись вірними самостійницьким соборницьким традиціям, націоналісти боротимуться "за ідеї національної свободи і суверенності". Адже єдина форма національного існування, яка гарантує їй розвиток, — це власна держава. В основу її політичного устрою буде покладено принцип народовладдя.

Законодавча влада, за задумом Проводу, складатиметься з обраних народом представників станово-професійного та політичного життя. Державу очолить обраний законодавчими органами голова, який сформує виконавчу владу, відповідальну перед ним та законодавчою владою. Політичне життя в українській державі розвиватиметься згідно з лінією тієї партії чи національно-політичної ідеї, яка своїм змістом приверне до себе переважну більшість громадян.

У Програмі декларувалися гарантії свободи слова, совісті, друку, опозиції (в межах, дозволених правом). В основу адміністративного устрою держави покладено принцип самоврядування.

Належне місце у Програмі зайняли економічні засади української держави. Провідники ОУН керувалися насамперед тим, що українській нації належало право на всі матеріальні блага. З огляду на соціально-економічні особливості України вони вважали, що в основу економічного розвитку варто покласти державну, самоврядну, кооперативну і приватну форми власності. У випадку антидержавного чи протинародного використання будь-якого виду власності, або її використання на цілі, що суперечать моралі і добрим звичаям суспільства, законодавство вживатиме відповідних заходів.

У Програмі наголошувалося, що першочерговим завданням має бути індустріалізація країни. Промисловість, як і сільське господарство, "розбудовуватиметься на засадах співпраці державної, кооперативної, самоуправної та приватної власності". Підприємства легкої, харчової промисловості матимуть право кооперативної та приватної власності. Важка, нафтогазова промисловість, шахти, всі види транспорту мають бути національними. Відповідно до вкладеної праці робітники і службовці можуть брати участь у доходах підприємств.

У галузі земельної політики ОУН передбачала відродження селянства "як історичного носія національної ідеї, що дає тривкі життєві основи для розвитку всієї нації". Планувалося ліквідувати колгоспний лад як насильницьку систему визиску і винищення українського селянства.

В основу розвитку аграрного господарства буде покладено середнє трудове селянське господарство на правах приватної власності. Вільний продаж і купівля землі регулюватиметься законом. Допускатиметься громадська земельна власність, артілі, інші форми господарювання. Частина землі залишається за державою. Держава бере на себе зобов'язання забезпечувати сільське господарство фахівцями, розбудовувати мережу науково-дослідних установ та ін.

Щодо соціальної політики, то ОУН прагнутиме забезпечити всіх громадян держави роботою, адже саме вона визначає національно-суспільну вартість людини.

У зовнішній політиці ОУН як виразник волі народу "завжди боротиметься за здійснення засад об'єднання всіх українських земель в одній Суверенній Соборній Українській державі". Україна, як одна з найбільших і найважливіших (за політичним і господарським значенням) республік СРСР, ініціюватиме об'єднання поневолених російською імперією народів навколо ідеї незалежності. Таке об'єднання і спільна діяльність будуватимуться на принципах взаємоповаги, визнання етнічних кордонів і культурної самобутності.

Мельник доклав чимало зусиль для об'єднання в одному центрі різних українських політичних формацій, що діяли в еміграції. Завдяки йому 1948 р. була утворена Українська Національна Рада (УНР) як державний і політичний центр в екзилі. Члени ОУН достойно представляли свою організацію в УНР, входили до її керівних органів. В інтерв'ю газеті "Українське слово" (1950 р.) Мельник заявив, що "нам націоналістам, належить показувати зразки практичного застосування ідеалів соборності".

1954 р. виповнилося 25 років ОУН. Ще в листопаді 1953 р. Провід видав "Звернення до членів організації", в якому проаналізував діяльність ОУН за період від початку її створення. Зокрема, зазначалося, що ОУН "з'явилась як виплід могутнього історичного процесу дозрівання нашої нації, тому, виникнувши, вона стала центральною ланкою у широкому потоці націоналістичного руху на рідних землях і, почасти, на еміграції".

Упродовж десятиліть після розколу ОУН на дві фракції, голову ПУН А. Мельника турбувала проблема об'єднання. Тому не випадково у "Зверненні" це питання було порушено також. Щоб відновити єдність, наголошувалось у документі, потрібно керуватися не скороминучими інтересами сьогодення, а завданнями великої історичної ваги. Провід ОУН був готовий до об'єднання націоналістичного руху.

IV Великий збір було скликано в серпні 1955 р. (через вісім років після третього). За цей час відбулися значні зміни в міжнародному становищі й у житті українського народу, що викликало необхідність внести деякі поправки до Програми і Статуту ОУН. Як зазначається у передмові, програмові засади сформульовано для реалізації на рідних землях після визволення від російської окупації і знищення комуністичного режиму (як і в попередніх документах).

У "Резолюціях" організації зазначалося про активізацію діяльності на шляху включення до УНРади політичних партій та рухів, які ще не входили до її складу. Висловлювалася стурбованість з приводу того, шо на світовій арені зростав вплив СРСР. Виходячи з цього, поневолені народи повинні були створити спільний політично-революційний фронт. Українські політичні центри мали координувати з ним свої дії.

У військовій сфері Провід ставив завдання мобілізації всіх українських військових кадрів, без огляду на те, до якої армії вони належали колись.

Мельник з окремою відозвою звернувся до націоналістичного активу в Україні. В ній, зокрема, зазначав: "Усі ми сповнені свідомості, що перед українським народом і націоналістами буде ще важча і затяжна боротьба... Сили революції неминуче проявлять себе, і немає найменших підстав сумніватися в тому, що прийде час, що затріщить московсько-більшовицька імперія і що розсиплеться в порох..."

На той час під впливом хрущовської "відлиги" в західноєвропейських країнах так званого "соціалістичного табору" прокотилася хвиля революційного піднесення. Проти політики радянського диктату виступили польські, угорські патріоти, але повстання були придушені. ПУН видав звернення "До всіх українських патріотів і націоналістів", у якому ОУН вітала повстанців, зазначаючи, що їхні виступи — це етапи до визволення народів, яке неминуче наступить.

1957 р. Мельника було запрошено до Канади на святкування 25-річчя Українського національного об'єднання (УНО), створення якого свого часу ініціював Коновалець. У своєму виступі на врочистих зборах Мельник знову висловив свою давню мрію об'єднати всіх українців в еміграції в одну всесвітню організацію.

Постійно працюючи над удосконаленням ідейних, програмових засад ОУН, Мельник прагнув спиратися у своїй діяльності на найширший загал творчого активу організації. Він піклувався про виховання молодих кадрів, приділяючи цьому питанню неабияку увагу. Досить об'єктивно діяльність Мельника оцінив Плав'юк: "Якщо ОУН пережила всі труднощі й продовжувала діяти аж до часу відновлення державної незалежності України, то це велика його заслуга. Він своїм авторитетом допоміг молодшим кадрам включитись, а з часом і перебрати кермо організації".

Важливим кроком до зміцнення ОУН став підготовлений Мельником V Конгрес, що пройшов у липні 1964 р. Керівник ОУН через хворобу участі в ньому вже не брав. Однак із ним погоджували всі зміни та поправки, внесені до Програми й Статуту організації. На цьому заході визначили форму майбутньої української держави як республіканську, її мав очолювати президент, відповідальний перед обома палатами. Були уточнені деякі положення про громадянські права, було наголошено, що законодавство держави забезпечить однакові права всім громадянам.

З огляду на великий авторитет Мельника, учасники зборів, незважаючи на те, що він хворів, знову обрали його головою Проводу ОУН.

Помер Андрій Мельник того ж року, так і не доживши до здійснення своєї найзаповітнішої мрії — об'єднання всіх українців. Похований У Люксембурзі (де жив від 1945 p.).

Але його зусилля не пропали дарма. У листопаді 1967 р. в Нью-Йорку, за участі понад тисячі делегатів із 17 країн, відбувся І Світовий конгрес вільних українців. Світова громадськість стала свідком могутнього вияву єднання української спільноти. Як підкреслював голова Проводу ОУН, колишній президент УНР в екзилі М. Плав'юк, величезна заслуга Мельника в тому, що, "завершивши консолідацію політичних груп за кордоном, ОУН під його проводом довела до створення Світового конгресу вільних українців".

Андрій Мельник усе своє життя присвятив справі боротьби за суверенну українську державу. Нині, як і в минулому, слідуючи своєму визначному провідникові, ОУН відстоює принципи демократичної, правової держави, побудову якої прагне здійснити український народ.

bigmir)net TOP 100