Реклама на сайте Связаться с нами

Шолом-Алейхем

(1859 — 1917)

єврейський письменник

На главную
Відомі українці

Шолом-Алейхем (справжнє ім'я — Шолом Рабинович) народився 18 лютого (2 березня) 1859 р. в Переяславі (нині — Переяслав-Хмельницький) у сім'ї торговця й орендаря. Псевдонім його означає "мир вам!"

Невдовзі родина Рабиновичів переїхала до містечка Воронькова, розташованого неподалік, де і пройшло дитинство письменника. У своїх творах він увіковічив рідне місто під узагальненою назвою "Касрилівка" (від розповсюдженого серед єврейської бідноти імені Касрил). Цією назвою, як і соціально-побутовим описом, він хотів передати тяжке становище євреїв у царській Росії.

Як і всі єврейські діти з провінційних містечок того часу, Шолом спочатку вчився в хедері — початковій школі для навчання хлопчиків основ іудаїзму.

В автобіографічному романі "З ярмарку" та інших творах Шолом-Алейхем змальовував злидні й похмуре середовище в хедері — майже середньовічному закладі. Шолом вирізнявся з-поміж інших дітей не тільки блискучою пам'яттю, допитливим розумом, а й жвавим, веселим і пустотливим характером. Його пустощі зводилися переважно до того, що він уміло зображував різні вади чи недоліки дорослих. Він був майстер карикатурно наслідувати й передражнювати. Побачивши когось уперше, Шолом відразу знаходив у ньому щось незвичайне, смішне, відразу ж надувався, як пузир, і починав зображувати.

У ранньому дитинстві в Шолома виявився великий інтерес до казкового і фантастичного. Він дуже захоплювався українськими народними переказами. Глибокий вплив на вразливого хлопчика мали казки й легенди про Івана Мазепу, про Богдана Хмельницького, який нібито забрав у поміщиків і багатих євреїв скарби, привіз їх до Воронькова і якось уночі, при місяці, закопав. У творах Шолом-Алейхема часто присутні український колорит, чудові картини української природи.

Брат письменника Вольф Рабинович згадує, що молодий Шолом дуже цікавився українським пісенним і казковим фольклором. Із Софіївки він привіз 1879 р. до Переяслава українські народні пісні й вірші Тараса Шевченка. "Коли я писав свої вірші, — згодом розповідав Шолом-Алейхем, — я вдень з вогнем шукав "Кобзаря", цю пісню пісень Шевченка, і не міг знайти. Я готовий був віддати що завгодно і скільки завгодно. І тепер я бачу, що не прогадав би, якби заплатив за найвищою ціною тільки за одну "Катерину".

Шолом познайомився з хлопчиком Меєром із Ведмедівки, який зачарував його прекрасними піснями й голосом. Вони бавилися в театр, ставили комедії на біблійні сюжети. Згодом Меєр став відомим актором, оперним співаком Михайлом Медведєвим.

У Воронькові батько Шолома вважався багатієм: він поставляв буряки на завод, орендував земську пошту, торгував зерном, мав магазин. Але матеріальне становище родини погіршувалося, прибутки меншали, наступали злидні, і в пошуках ліпших заробітків родина Рабиновичів знову переїхала до Переяслава. Тут Нохум Рабинович, заклавши останні цінні речі, відкриває заїжджий двір. Але матеріальне становище не поліпшилося. Убога обстановка в заїжджому домі Рабиновича не приваблювала багатих клієнтів. Вони зупинялися в затишних готелях.

Царат установив для євреїв "межу осілості" (щось на зразок гетто) — певні губернії, поза якими їм було заборонено селитися. Винятки допускалися тільки для купців першої гільдії, а також тих, хто зразково служив у війську чи мав університетську освіту і для ремісників (з 1865). Утім, закон про "межу осілості" мав класовий характер, бо купцями першої гільдії, а також особами з університетською освітою були представники заможних класів.

Заборона жити в селах позбавляла євреїв можливості займатися сільським господарством. Заборона жити в містах не давала працювати у промисловості, на транспорті. У вищих і середніх навчальних закладах для них була встановлена принизлива "відсоткова норма".

Шолом із дитинства бачив тяжке становище мас. Ставши письменником, він розповів правду про життя простого люду, був неперевершеним оповідачем народного горя.

1871 р. від холери вмерла мати Шолома Хас-Естер. Це був великий удар для сім'ї. Тендітна і в усьому покірна чоловікові, вона своєю невтомною працею забезпечувала лад у домі. Батько зовсім розгубився. Він безпорадно зітхав і повторював: "Боже, що робити? Як бути?"

Довелося дітей відправити в місто Богуслав до дідуся Мойше-Йосе і бабусі Гітл. Там Шолом уперше відчув себе сиротою, із сумом усвідомлюючи, що він зайвий рот і тягар. Батько одружився вдруге. Повернувшись до Переяслава, діти зустріли мачуху.

Під впливом відомого письменника-просвітителя Авраама Мапи (1807—1867) Шолом Рабинович почав писати власний роман. У мові й стилі, у загальному плані він копіював Maпy, змінивши тільки назву та імена героїв. Хоча твір і був наслідувальний, він мав успіх у батька і його товаришів. Вони були вражені й мовою, і стилістичними прийомами юного автора. Всі пророкували Шолому блискуче майбутнє.

Стало очевидним, що перебування в хедер не розширить його кругозору. 4 вересня 1873 р. Шолом Рабинович почав учитися в російськомовному Переяславському повітовому училищі.

Спочатку було важкувато: погано знав російську, з нього глузували. Несприятлива ситуація склалася й удома: треба було допомагати в роботі, терпіти докори мачухи.

Але любов і прагнення до знань були в юнака досить сильні. І незабаром він домігся успіхів: йому як кращому учневі було призначено стипендію в розмірі 120 карбованців на рік. Це була серйозна матеріальна допомога для всієї родини.

П'ятнадцятирічним, прочитавши "Робінзона Крузо" Д. Дефо, Шолом відразу написав роман "Єврейський Робінзон Крузо", який також був схвалений батьком, сусідами і постояльцями заїжджого дому.

Він вивчив російську, читав О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Лєрмонтова, М. Некрасова, М. Салтикова-Щедріна, Л. Толстого, М. Чернишевського, Д. Писарєва, В. Шекспіра, М. Сервантеса, В. Гете, Ф. Шіллера, В. Гюго, О. де Бальзака та ін.

1876 р. Шолом закінчив училище на відмінно. Ще до того він почав підробляти, щоб продовжити навчання. Але вступити до Житомирського вчительського інституту не вдалося.

Він давав приватні уроки в містечку Ржищів поблизу Переяслава. Та місцеві "вчителі для дівчаток", які й так конкурували між собою, об'єдналися й почали цькувати новоявленого вчителя, розпускаючи про нього безглузді чутки. Перебування у Ржищеві стало неможливим. Дочекавшись кінця сезону, Шолом повернувся до Переяслава й дав слово більше ніколи не давати уроків у маленьких містечках. Після тривалих пошуків роботи, принизливих прохань, навіть голодування, Шолому, нарешті, вдалося одержати місце вихователя дочки заможного орендаря Елимелеха Лоєва в селі Софіївка. Добрі стосунки з господарем, повага його родини, тиша сільського життя і краса природи сприяли спокійному, врівноваженому стану душі мрійливого юнака. Та головне, що наповнювало всі три роки перебування Шолома в маєтку Лоєва справжнім щастям, була любов до учениці — Ольги Лоєвої, яка згодом і стала його дружиною.

Ночами він писав довгі сентиментальні романи, патетичні драми, заплутані трагедії та комедії. Щойно завершивши твір, читав його Ользі, й обоє були в захваті. Але ненадовго. Варто було Шоломові написати новий твір — і він ставав шедевром, а попередній блякнув і пропадав у грубці. У вогні загинув не один десяток романів і драм.

Та ні наставник, ні учениця не сумнівалися, що Шолому на роду написано бути письменником. І з цим пов'язували вони плани, мрії і надії. Навіть не думали про можливу розлуку, яка була вже недалеко. Довідавшись про любов юнака до його дочки, старий Лоєв найобразливіщим чином прогнав учителя.

І знову Шолом опинився на вулиці, без даху, роботи, з розпачем у душі. Вкотре постало питання: "Що робити? Як бути?" Настали дні поневірянь і пошуків роботи. Юнак розраховував знайти застосування своїм знанням, одержати якусь роботу в Києві. Потай мріяв побачити кого-небудь із відомих літераторів. Шолом мав рукописи своїх творів, якими він сподівався вразити літературний світ. Але перша зустріч, із письменником Єгалелом (псевдонім Левіна), розчарувала його.

Влаштуватися в Києві Шолому не вдалося. Опинившись без засобів до існування, він мусив звернутися до батька по гроші й повернутися до Переяслава. Згодом батько сказав йому, що неподалік Переяслава, у містечку Лубнах з'явилася вакансія казенного рабина. Звичайно, не про таку роботу мріяв Шолом, не про це думав, коли писав свої романи і драми, захоплено сприйняті коханою. Але виходу не було. Не можна було втрачати й такої можливості.

Шолом поїхав до Лубен, і 21 грудня 1880 р. був обраний казенним рабином. На цій посаді він намагався бути не "лицеміром, лизоблюдом у багатіїв і чиновників". З головою занурився у громадську діяльність, був ініціатором створення лікарні, світської школи для дітей бідняків. Доводилося переборювати відсталість, рутину й затурканість обивательської психології, реакційного міщанського побуту, протистояти обмовам і пліткам.

Пробув Шолом у Лубнах два з половиною роки, потай листуючись із Ольгою. Нарешті, після тривалої розлуки, вони зустрілися в Києві й, попри волю старого Лоєва, 12 травня 1883 р. одружилися.

Михайло Кауфман, зять Шолом-Алейхема, згадував: "Із дружиною він прожив тридцять років, немов щасливих тридцять днів. Їхня взаємна прихильність була неповторною. Обоє зберегли ніжність почуттів і гостроту любові до останнього подиху. Коли він відлучався з дому, то дорогою писав їй листи. Це були послання нареченого до нареченої. Вона вела всі його справи, оберігала від усіх негод. Тільки від смерті вона не могла вберегти його. Це було не в її силах..."

Перший літературний виступ Шолома Рабиновича відбувся 1879 р. Це була кореспонденція в газеті "Гацефіра" ("Світанок") давньоєврейською мовою. У 1881 і 1882 pp. вийшли статті в газеті "Гамейліц" ("Захисник") — теж давньоєврейською. Статті початківця-літератора були присвячені питанням виховання, викладання і військової служби.

1883 р. в газеті "Юдішес фолксблат" ("Єврейський народний листок") була надрукована на ідиш його перша повість під псевдонімом "Шолом-Алейхем".

Протягом 1883—1887 pp. Шолом-Алейхем опублікував серію фейлетонів і нарисів ("Перехоплені на пошті листи", "Картини Бердичівської вулиці", "Картини Житомирської вулиці"), повісті, оповідання, драматичні сцени, вірші; російською мовою — повість "Мрійники". Він наслідував демократичні і просвітницькі традиції російської та єврейської літератур.

У другій половині 80-х років Шолом-Алейхем виступив із програмою розвитку єврейської літератури. У памфлеті "Суд над Шомером, чи Суд присяжних над усіма романами Шомера. Стенографовано Шолом-Алейхемом", у серії статей "Тема злиденності в єврейській літературі", у "Листі до друга" він повів боротьбу проти бульварної літератури Шомера і його послідовників, проти ідилічної романтики, виступаючи за реалістичну народну літературу.

Шолом-Алейхем — організатор щорічника "Ді ідіше фолксбібліотек" ("Єврейська народна бібліотека"), навколо якого об'єдналися відомі письменники того часу. Щорічник відіграв помітну роль в історії нової єврейської літератури.

У романі "Сендер Бланк і його сімейка" сатирично зображено пореформену буржуазію. В романах "Стемпеню" і "Йоселе Соловей" Шолом-Алейхем створює образи талановитих людей із народу, приречених в умовах єврейського гендлярсько-ділового середовища на трагічну долю.

До початку 90-х закінчується перший період творчості художника, який стає центральною фігурою в єврейській літературі. В ці роки він зазнає фінансового краху. Ставши по смерті тестя фінансовим опікуном багатої спадщини, Шолом-Алейхем переїхав до Києва й зайнявся комерцією, але через брак досвіду збанкрутував. Знову постає грізне запитання: "Що робити?" І він іде за кордон: побував у Франції і в Австро-Угорщині. Повернувшись на батьківщину, в 1891 році поселився в Одесі, де працював у "Одесском листке".

Наступного року почав видавати тоненький журнал "Кол Мевасер" ("Голос Провіщення"), сподіваючись відновити щорічник "Єврейської народної бібліотеки". Шолом-Алейхем був єдиним автором журналу, бо платити іншим не було чим. Тут він опублікував колискову "Спи, дитино моя", яка стала народною, поему "Прогрес — цивілізація", багато літературно-критичних статей і першу серію листів із циклу "Менахем-Мендл".

Другий період його творчості починається з повісті "Менахем-Мендл" (1892). Переборовши міщанські стереотипи, письменник виступає вже як зрілий аналітик сучасності, що глибоко проникає в сутність соціальних процесів. Менахем-Мендл — узагальнений тип "людини повітря", дрібний буржуа, який безуспішно намагається піднятися щаблями капіталізму.

1894 р. Шолом-Алейхем починає публікацію глав повісті "Тев'є-молочник". Робота над цими двома творами тривала 20 років. Тев'є-молочник — теж "маленька людина", але зовсім іншого складу, ніж Менахем-Мендл. Трудар, мешканець села, він пов'язаний із землею, з такими ж трудівниками, як і сам. Письменник тут не претендує ні на новизну теми, ні на оригінальність композиції. Він ніби навмисно звертається до простого, звичайного сюжету, але піднімається до значних узагальнень.

Тев'є і Менахем-Мендл — антиподи. Для першого головне — людина, але не людина взагалі, а людина праці. Для другого найважливіше — гроші.

У "Менахем-Мендлі" і "Тев'є-молочнику" письменник найповніше зобразив життя єврейського народу в першому десятилітті XX ст. досягши досконалості в жанрі новелістичної повісті, у монологічній та епістолярній формах оповіді, у використанні народного гумору. До кращих зразків його новелістики належать і цикли "Залізничні оповідання", "Касрилівка", "Безжурні", "Оповідання для дітей", "Монологи".

Третій період творчості пройшов під знаком революційних подій 1905—1907 pp. Він контактує з Л. Толстим, А. Чеховим, М. Горьким, В. Короленком, О. Купріним, Л. Андрєєвим, Максимом Горьким.

У ці роки Шолом-Алейхем дуже цікавився театром. У зверненні до єврейських письменників він закликав покласти край бульварщині в літературі й театрі, відродити народні реалістичні традиції. 1905 р. уклав договір про створення в Одесі художнього театру, але через донос місцевого цензора театр закрили.

Під час революції Шолом-Алейхем виступав із читаннями своїх творів на нелегальних і напівлегальних зібраннях інтелігенції і молоді в Польщі, Литві, Латвії, де тоді працювало багато єврейських робітників. Він пише памфлети, спрямовані проти самодержавства ("Дядько Піня і тітка Рейзл", "Спи, Альоша", "Новонароджені", "Революція по той бік Самбатьєн" та ін.), оповідання "Йосип", "Шмулик", п'єси "Врозбрід" і "Люди".

У романі "Потоп" художник намагається змалювати широку картину подій тієї тривожної епохи (розстріл 9 січня, жовтневий всеросійський страйк), створити образи революціонерів, людей із народу. Роман, головною прикметою якого є співчуття до народу й революції, розкриває і суперечливість письменника — абстрагованість демократичного пафосу, недостатню ясність у розумінні соціальної суті актуальних подій.

1905 р. Шолом-Алейхем пережив жахи єврейського погрому в Києві. Він їде до Америки, згодом — до Женеви. Споглядання американського способу життя, "американських смаків" посилили в його творчості антикапіталістичні тенденції, які і стали основою четвертого періоду літературної діяльності письменника. Це яскраво зображено в романі "Блукаючі зірки", у п'єсі "Скарб", оповіданнях "Людина з Буенос-Айреса", "Містер Ґрін знаходить заняття", "Історія із "зеленим", у драматичній сцені "Містер Бойм" і особливо у повісті "Хлопчик Мотл", що разом із "Менахем-Мендлом" і "Тев'є-молочником" порушує питання про долі народних мас у тодішніх умовах.

У першій частині повісті зображено загальну руйнацію Касрилівки, відчайдушні спроби її мешканців знайти хоч якийсь вихід. Злидні дедалі більше обсідають людей, і тоді починаються муки еміграції до Америки.

У другій частині твору (незавершеній) автор описує розгубленість "маленьких людей" у Нью-Йорку, їхні пошуки бізнесу, поступовий крах ілюзій. Автор розвінчує мрії касрилівців про "золоту" країну.

В українському перекладі повість називалася "Діти межі", потім — "Хлопчик Мотл". Першу частину опубліковано в тижневику "Дас юдіше фолк" ("Єврейський народ") і в газеті "Дер Фрайнд" під назвою "Емігранти". Другу — у нью-йоркській газеті "Вархайт" ("Правда").

У листі до друга Я. Фалера (від 10 грудня 1910) Шолом-Алейхем писав: "Коли з'явилися "Діти межі", російська критика високо оцінила мого хлопчика, так високо, що голова закрутилася. Мене порівнювали з Гоголем, Діккенсом... Одне скажу: "Хлопчик Мотл" — кістка від кістки, плоть від плоті моєї".

1908 р. Шолом-Алейхем повернувся до імперії, де був тепло зустрінутий своїми читачами. Під час виступу в Барановичах (Білорусь) тяжко занедужав, і на настійну вимогу лікарів змушений був виїхати лікуватися за кордон — в Італію. 1913 р. опублікував роман "Кривавий жарт". Це відгук на процес Бейліса. В останні роки життя працював над завершенням "Тев'є-молочника", "Менахем-Мендла", "Хлопчика Мотла", писав оповідання, драматичні твори, серед яких виділяється народна комедія "Великий виграш" і автобіографічний роман "З ярмарку".

На початку 1913 р. письменник знову тяжко занедужав. Був під наглядом лікарів у Німеччині, Швейцарії, Австрії, Італії. Навесні 1914-го приїхав до Росії, де його знову очікував теплий прийом. Перша світова війна застала його в Німеччині. Він був направлений німецькою владою до Берліна, потім — у нейтральну Данію, звідки того ж року прибув до Нью-Йорка. Війна викликала в Шолом-Алейхема гнівний протест-відгук. Він створив на цю тему цикл оповідань "Казки тисячі й однієї ночі".

Почуття самотності на чужині, підсилене звісткою про смерть старшого сина, прискорило розвиток хвороби нирок і серця. Шолом-Алейхем помер у Нью-Йорку 13 травня 1917 р. й похований на Бруклінському кладовищі. Передбачалося, що після війни його останки перевезуть до Києва. Не склалось. Через п'ять років його прах було перевезено на інше кладовище й поховано серед "простих людей, робітників", як він наказав у своєму заповіті. 5 червня 1921 р. на могилі встановлено пам'ятник. Пам'ятник великому письменникові-сміхотворцю встановлено і в столиці України.

Прогресивна Росія зреагувала на смерть Шолом-Алейхема виданням у Петрограді 1917 р. збірки мемуарів і статей. Шолом-Алейхем підняв єврейську літературу до світового рівня. Сила його творчості — у правдивості, народності, художньому новаторстві, гуморі.

Існує давній афоризм: Бог не насміхається з людей, а сміється разом із ними. Разом із людьми вже багато десятиліть сміється й письменник Шолом-Алейхем.

bigmir)net TOP 100