Реклама на сайте Связаться с нами

Йосип Сліпий

(1892 — 1984)

церковний, культурний та громадський діяч

На главную
Відомі українці

Йосип Сліпий народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість (тепер Теребовлянського району) на Тернопільщині. Після закінчення Тернопільської гімназії навчався у Львівській греко-католицькій духовній семінарії, був студентом Львівського університету. 1912 р., за направленням митрополита Андрея Шептицького, навчався в Інсбрукському університеті (Австрія). 1917 р. митрополит висвятив Сліпого на священика. Захистивши дисертацію на тему "Вчення візантійського патріарха Фотія про Пресвяту Трійцю", 1918 р. він здобув науковий ступінь доктора теології. У 20-х pp. студіював богослов'я у римських університетах ("Грегоріанум" та "Анджелікум") й Орієнтальному інституті. 1924 р. здобув ступінь "магістер агрегатує" з догматики. Досконало володів польською німецькою, італійською, англійською, французькою, латинською, грецькою і давньоєврейською мовами. Багато подорожував країнами Західної Європи, здійснив паломництво до Святої Землі.

Повернувшись до Львова, викладав богослов'я у Львівській греко-католицькій духовній семінарії. 1926 р., на прохання Андрея Шептицького, став ректором цього навчального закладу, який 1928 р. отримав статус Богословської академії.

Особливо він опікувався Богословським науковим товариством (засноване 1922 р. на з'їзді українських професорів-теологів), комплектував його джерельну базу. За кілька років створена ним книгозбірня стала однією з найбільших бібліотек Львова. Згодом Й. Сліпий очолив цю організацію, також — став головним редактором щорічника товариства — "Видання Богословії" (нині виходить у Римі). Редагував "Праці Греко-католицької богословської академії", "Дзвони", "Ниву", "Мету". Водночас розробляв теорію богослов'я, досліджував історію Церкви, канонічне право. 1930 р. був обраний дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, з 1931 р. — заступник голови Українського католицького союзу. Сліпий активно підтримував розвиток культури й освіти на українських землях. Створив Музей церковних мистецтв при Богословській академії. Виступав за виховання у народу почуття української ідентичності, що згодом виголосив у заклику: "Народе український, будь собою!" Вважав, що відчуття причетності до спільноти посилюється усвідомленням причетності до Христа.

1939 р. Шептицький, зважаючи на свій вік і стан здоров'я, призначив Сліпого своїм помічником із правом наступництва. Папа Пій XII присвоїв Йосипові титул архієпископа Серрейського і законного спадкоємця голови помісної церкви. По смерті Шептицького 1944 р. Сліпий став митрополитом — главою УГКЦ.

З 1945 р. для владики Йосипа почався довгий і болісний "етап" тривалістю у 18 років. Допити, звинувачення у шпигунстві на користь Ватикану, у ворожій діяльності проти УРСР, співпраці з німецько-фашистськими окупантами, у "житті на кошти народу", у "благословінні воєнних злочинів". В'язниця, заслання, каторжні роботи...

"Мене водили на слідство день і ніч, — згадував митрополит квітень 1945-го, — так що я буквально падав з ніг і мене мусили підтримувати, ведучи до слідчого. При тому голодував, бо давали на день трошки юшки і 300 грамів хліба". У березні 1946 р. військовим судом у Києві Йосипа засуджено до восьми років позбавлення волі. Тоді ж відбувся так званий Львівський собор, на якому проголошено ліквідацію УГКЦ і "возз'єднання" УПЦ з Московським патріархатом. Владиці Сліпому пропонували перейти в православ'я, обіцяли, що в такому разі він повернеться на митрополичий престол у Львові. Проте він відмовився.

Судові процеси над митрополитом відбувалися в 1953, 1957, 1962 pp. Були заслання до Новосибірська, Боїмів, Печори, Інти, Потьми в Мордовії. У зауральській тайзі страждали ще десять єпископів, 1400 священиків і 800 черниць "розформованої" 1946 р. УГКЦ.

1953 р. владику привезли до Києва, очікуючи "каяття". Так і не дочекавшись, відправили знову до Потьми. Потім — до Малаково (600 кілометрів північніше від Красноярська). Там митрополит написав два томи "Історії Вселенської Церкви на Україні". 1957 р. знову був шлях до Києва, новий суд і дорога у вагоні для худоби. Спершу його відправили на Камчатку, а далі — на сім років до Тайшета.

1960 p. знову — до Києва, де для підпису Йосипу Сліпому підготували заяви проти папи римського і "буржуазних націоналістів". Він їх не підписав, і знову — до Сибіру.

Визволенню митрополита сприяли політичні, культурні й релігійні діячі з усього світу. Микиту Хрущова, незважаючи на влаштовану ним грандіозну антирелігійну кампанію, вдалося переконати, що хоча б цю видатну людину потрібно звільнити. Справа зрушила з місця після того, як до першого секретаря звернулися президент США Джон Кеннеді та папа Іоанн XXIII (ініціатор II Ватиканського собору, реформатор світового католицизму). Отож 1963 р. владику було звільнено — за умови негайного виїзду з СРСР. Згодом він скаже: "Мене випустили як бандита. Я не хотів добровільно покидати моє стадо і виїздити задля порятунку власної шкіри". 9 лютого того ж року митрополит прибув до Рима, де ще з XVII ст. існував один з найбільших осередків УГКЦ. І там до останніх своїх днів працював на відродження церкви й українського богослов'я (12 томів його наукових праць опубліковано в Римі).

23 грудня 1963 р. Ватикан визнав, що галицький митрополит Сліпий є главою УГКЦ і має сан верховного архієпископа. Тоді ж митрополит узяв участь у II Ватиканському соборі, де запропонував утворити помісну Українську католицьку церкву на чолі з патріархом. 25 січня 1965 р. Йосип Сліпий, перший серед служителів української церкви, увійшов до священної колегії кардиналів католицької церкви; титул кардинала надав йому папа римський Павло VI. 1969 р. Синод УГКЦ ухвалив патріархальний устрій, 1975 р. владика Йосип був коронований титулом патріарха.

Сліпий зламав чимало стереотипів у ставленні римських ієрархів до України, її історії та церкви. Працював над поліпшенням організаційної структури УГКЦ, брав участь у міжнародних євхаристичних конгресах (Бомбей, Богота, Мельбурн). 1977 р. на "Трибуналі Сахарова" (Рим) він звинуватив радянський режим: "Я — каторжник, я ношу сліди їхнього терору на моїм тілі... На нашій батьківщині — Україні — вже майже 60 років народ зазнає важкого релігійного і національного переслідування... Я роблю це обвинувачення тут, перед історією і перед світом, щоб про несправедливість, кривду, топтання людських прав мого народу, яких ніхто не бачить чи не вірять, що таке діється, — почув з моїх уст цілий світ і знала історія".

Йосип Сліпий дивував своїх сучасників надзвичайним оптимізмом, працездатністю, далекоглядністю. Створив у Римі Український духовний центр, заснував Український католицький університет, Малу семінарію (школу для дітей) і Велику семінарію (для молоді). Заснував монастир о. Студитів у Кастель-Гондольфо поблизу Рима. У придбаному за його ініціативою храмі Жировицької Божої Матері заснував лікарню й музей. Стараннями владики у Римі був побудований і 1969 р. освячений собор святої Софії в давньоукраїнському стилі (мозаїки виконано за ескізами видатного українського митця з США Святослава Гординського).

Йосип Сліпий був ініціатором заснування філій Українського католицького університету в Лондоні, Вашингтоні, Філадельфії й Чикаго. Придбаний на його кошти будинок для УКУ (Вашингтон) він заповів посольству майбутньої незалежної України.

"Він виділив значну частину коштів на придбання Українським вільним університетом у Мюнхені нового будинку, допомагав розбудовувати гуртожитки й інтернати для студіюючої молоді, — пише у своєму дослідженні про митрополита доктор мистецтвознавства й філософії Дмитро Степовик. — Його метою було, щоб кожне значне згромадження українців у містах мало свій культурний і духовний центр — із залою для зборів, музеєм чи виставковою галереєю, кімнатами для проживання паломників, їдальнями і спортивними комплексами. Людина глибокого духовного життя, він водночас був практичним і раціональним у господарських справах, у "мистецтві виживання", велику школу якого пройшов у таборах і тюрмах". 1975 р. у соборі св. Петра (Рим) Сліпий офіційно прийняв титул патріарха помісної Української Греко-Католицької Церкви.

Він помер у Римі 7 вересня 1984 р. на 92-му році життя. 1992 р. (століття від його дня народження) прах митрополита було перепоховано у Львові, біля собору св. Юра.

bigmir)net TOP 100