Реклама на сайте Связаться с нами
Думи

Іван Богуславець

На главную
Думи
В городі Козлові стояла темниця кам'яная,
Сім сажень в землю вмурованая;
У тій темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
Меж ними без старшини козацької не бувало —
Був один старший старшиною Іван Богуславець,
Гетьман запорозький.
Вони десять літ пробували в неволі.
То Іван Богуславець, сидя собі, думає да гадає,
До козаків словами промовляє:
«Козаки, панове-молодці!
Що у нас сьогодні за день — великая субота,
Завтра буде святий день — Великдень,
Будуть наші отці рано вставати,
До божого дому приступати,
Божеє слово вислухати,
Нас, бідних невольників, поминати».
То всі невольники теє зачували,
Дрібними сльозами обливали,
Іванця Богуславця лаяли-проклинали:
«Бодай ти собі, Іванець Богуславець, щастя і долі не мав,
Що ти нам сей празник одказав».
Іван Богуславець теє зачуває,
Словами промовляє:
«Не лайте мене, братці, не проклинайте,
Може, нам, братці, бог милосердний буде помагати,
Чи не будем ми з неволі виступати?»
То в неділю рано-пораненько
Алкан-пашова турецькая од мужа зоставала,
Свого мужа поховала,
До темниці приходжала,
Темницю одмикала,
Помеж невольниками походжала,
Іванця Богуславця за білую руку брала
Ще словами промовляла:
«Іванче Богуславче!
Коли б ти свою віру християнськую поламав,
А нашу бусурманську на себе брав,
Уже б ти в городі Козлові панував...
Я б твоїх невольників усіх із темниці випускала,
В землю християнськую хорошенько проводжала».
Іванець Богуславець теє зачуває,
Словами промовляє:
«Алкан-пашова, пані молодая!
Як не будеш ти мні християнською вірою урікати,
Буду я тебе за жону до себе брати!»
То вже Алкан-пашова, пані молодая,
Сім неділь хмелю не заживала,
Християнською вірою не урікала,
Всіх невольників із темниці випускала,
В землю християнськую хорошенько проводжала.
Як стала на восьмій неділі хмель заживати,
Стала з молодими турецькими панами гуляти,
Стала Іванцеві Богуславцеві християнською вірою урікати:
«Дивіться, панове,
Який у мене муж прекрасний!
Та він у нас побусурменився для розкоші турецької».
Іванець Богуславець теє зачуває,
До Чорного моря швиденько прибігає,
В лодку сідає,
Козаків серед Чорного моря доганяє,
До козаків в судно вступає.
Алкан-пашова, пані молодая, до Чорного моря прихожає,
Іванця Богуславця в судні забачає,
Дробними сльозами обливає:
«Іванче Богуславче!
Бодай тебе господь милосердний на сім світі ізбавив,
Як ти мене, молоденьку, зрадив!»
То ще як стала темная ніч наступати,
Стали козаки до города Козлова назад прибувати,
Стали на турок, на сонних, набігати,
Стали їх рубати,
Город Козлов огнем-мечем воювати,
Стали турецькії льохи розбивати,
Сребро-злато, дорогую одежу забирати,
Став Іванець Богуславець Алкан-пашовую, паню молодую,
				рубати,
Стали од пристані Козловської поспішати
І ще до світа до города Січі прибувати,
В городі Січі сокровища турецькії розділяти,
Стали уже козаки словами промовляти:
«Іванче Богуславче, гетьмане запорозький!
Десять літ ти в неволі пробував,
Ні одного козака не утеряв!»
Визволь, господи, невольника із неволі
На край веселий,
Между мир християнський!

Запис думи зберігся в рукописі «Повести малороссийские числом 16...».

Опублікував її П. Житецький у кн.: Мысли о народных малорусских думах. К., 1893, с. 221—224.

Подається за виданням: Думи, 1969, с. 70—73.

bigmir)net TOP 100