Реклама на сайте Связаться с нами

Думи

На главную
Думи

Коваленко

Давно тому на Вкраїні ковалював Коваленко,
І не було кувати єму легонько:
Покинув він ковалювати,
А пішов в козаки козакувати.
Зібрав сто хлопців таких, як він,
Бо він був сильний легінь,
У Чорне море він ся запускав,
Галери турецькі рабував,
Багато лиха наробив,
Тому султанові ся не здобрив.
То приказав [султан] єго шукати,
Живого в Туреччину припровадити:
«Бо я не буду їсти і спати,
Доки в руках єго не буду мати!»
Пішло триста турків і довго шукали,
Аж по трьох місяцях їх відшукали
І добру тут баталію зчинили:
Козаки з турками добре ся били.
Але що? Турки в кінці перевагу взяли,
Бо більше війська мали.
То сімдесятьох козаків порубали,
В Чорне море рибі кидали,
А трийцятьох і Коваленка спіймали,
В тяжкі кайдани закували
І втіхи не знали, що зробити,.
Чи утопити,
Чи порубати
І всіх з башти на гаки покидати.
«Ні! — крикнув султан.— У льох киньте,
А самі по довгих трудах ідіть спочиньте,
Але щоби-сьте потрійну сторожу дали,
Щоб ті схизмати не поутікали!
А ти, полководцю, от пас дорогий маєш,
За що тобі даю, то ти знаєш!»
Вже третій рік в неволі,
Що взяли їх поневолі,
Третій рік в льоху пробувають,
Сонця праведного, України не видають,
А кайдани руки, ноги обривають.
Попід стіни льоху козаки сиділи
Та кайданами дзеленькотіли,
Голосно закричали: «Віро бусурменська,
Ти земле, земле турецька,
Ой земле, де ж ми могли знати,
Що ми будем у тебе пробувати,
Що по степу гуляли,
Під голим небом спали...»
«Ой, не згадуй, не згадуй,— крикнув Коваленко,—
Бо як про Україну почую, то болить серденько!
Волів би я, щоб нас четвертували
Або щоб завтра по степу гуляли».
Аж тут двері заскрипіли,
А козаки заніміли,
Сестра гожа увійшла,
Хліб-воду подала і сказала:
«Се дівка-бранка пекла!»
І по тих словах відійшла,
Козаки голодні скоро хліб розломили,
А в хлібі ножі і маленькі пили.
«Ох, боже, се дівка-бранка дала,—
Бодай она здорова була!
Дівка-бранка довго хай жиє,
Нам, хлопці, робота є».
Козаки скоро кайдани розташували
Та доброї хвилі чекали:
«Ох, боже, коби ті два дні скоро зійшли,
Щоб за мною ви, орли, вилетіли!»
На другий вечір хліб-воду принесли,
А козаки на турків вітром ся понесли,
Щосили кололи, рубали,
Збрую у трупів забрали,
На чаки турецькі сідали,
Від берега турецького відпливали,
Що сили мали, веслами веслували.
В гирло Дніпра прибували,
А щоби коло Очакова, Кизикермені не полапали,—
То від гирла Дніпра степами-лісами маширували,
До Запорожжя прибували
І тут ся остали.
А бандуристи про Коваленка думу складали
Та по цілій Україні співали.

Записано 1912 р. в с. Синевідське Вижне на Львівщині. Опубліковано в ж.: «Народна творчість та етнографія», 1963, № 3, с. 103—104. Досі твір відомий в цьому единому варіанті, хоч пісня про полонення Коваленка була поширена по всій Україні.

Подається за першодруком.

Коваленко — поетичний персонаж пісень і даної думи.

Пас дорогий — подарунок султана своєму підлеглому, вияв султанської ласки.

Очаков, Кизикермень — турецькі фортеці того часу.

bigmir)net TOP 100