Розмова Дніпра з Дунаєм. Дума

Розмова Дніпра з Дунаєм

Питається Дніпр тихого Дунаю:
«Тихий Дунаю,
Що я своїх козаків на тобі не видаю?
Чи твоє дунайськеє гирло моїх козаків пожерло,
Чи твоя Дунай-вода моїх козаків забрала?»
Промовить тихий Дунай до Дніпра-Славути:
«Дніпр-батьку, Славуто!
Сам собі думаю да гадаю,
Що твоїх козаків у себе не видаю:
Уже чверть года три місяця вибиває,
Як твоїх козаків у мене немає,
Ні моє дунайськеє гирло твоїх козаків не пожерло,
Ні моя дунайська вода твоїх козаків не забрала,
Їх турки не постреляли, не порубали,
До города-царя в полон не забрали...
Всі мої квіти луговії і низовії пониділи,
Що твоїх козаків у себе не виділи.
Твої козаки на черкеській горі пробувають,
Холодної води в барила набирають,
Шляхи і дороги замічали,
Городи бусурменські плюндрували,
Огнем-мечем воювали,
Сребра-злата по достатках набирали,
До річки Хортиці прибували,
Велику переправу собі мали,
До стародавньої Січі поспішали,
У стародавній Січі очертою сідали,
Сребро і злато турецьке на три часті паювали,
Мед і оковиту горілку подпивали,
За весь мир господа прохали...
Которії козаки чистим полем гуляли,
Річки низовії, помощниці дніпровії, добре знали!»

Записано 1805 р. від сліпця Івана на Полтавщині («Повести малороссийские числом 16...»).

Опубліковано П. Житецьким у кн.: Мысли о народных малорусских думах. К., 1893, с. 244—245.

Подається за першодруком.

Тихий Дунаю, // Що я своїх козаків на тобі не видаю? — натяк на попередні походи запорозьких козаків до гирла Дунаю.

Город-цар — Царгород.

Твої козаки на черкеській горі пробувать — тобто на Північному Кавказі, де жили черкеси.

Холодної води в барила набирають — йдеться про гірські ріки, вода яких завжди холодна.

До річки Хортиці прибували...— тобто на острів Хортицю на Дніпрі, який в часи існування Запорозької Січі був її опорним пунктом: тут запорозькі козаки збудували укріплення, звідси збиралися в походи проти татарсько-турецьких та польсько-шляхетських нападників на українські землі.

Очертою сідали...— сідали колом на майдані в Січі.

Річки низовії, помощниці Дніпровії — метафоричний вислів, узагальнення єдності дій козаків Запорозької Січі і козацької голоти, що оселилась на нижніх притоках Дніпра і сприяла запорозьким козакам.