Реклама на сайте Связаться с нами

Думи

На главную
Думи

Смерть козака бандуриста

На татарських полях
Та на козацьких шляхах
То ж не вовки-сіроманці
Квилять та проквиляють,
Не орли-чорнокрильці клекочуть,
Попід небесами літають,—
То ж сидить на могилі
Козак старесенький,
Як голубонько сивесенький,
Та на бандуру грає-виграває,
Голосно-жалібно співає.
Гей, і кінь же біля його
Постріляний та порубаний,
І ратища поламані,
І в ладівниці — ні днісенького [набою].
І [піхви] — без шаблі булатної,
Тільки осталася козакові бандура подорожня,
Та в глибокій кишені тютюну півпапушки,
Та люлька-бурулька.
Гей, сидить же кобзар на могилі,
І люлечку потягає,
І на бандурі грає-виграває,
І голосно-жалібно співає:
«Гей, панове-молодці,
Козаки-запорожці!
Ой де ж то ви пробуваєте?
Чи до Січі-матері приїжджаєте,
Чи ляхів-ворогів киями покладаєте,
Чи татар-бусурмен
Малахаями, як череду, в плін завертаєте?
Гей, коли б же мені бог поміг
Старі ноги розправляти
Та й за вами поспішати,
Хоч би я на останку віку вам заіграв
Та голосно жалібно заспівав.
Гей, уже ж, видно, мені без бандури пропадати,
Уже нездужаю по степах я чвалати;
Будуть мене вовки-сіроманці зустрічати
І дідом за обідом коня мого заїдати...»
Сидить козак на могилі,
На кобзі грає-виграває,
Жалібно співає:
«Гей, кобзо моя,
Дружино моя,
Бандуро моя мальована!
Де ж мені тебе діти:
А чи в чистому степу спалити
І попілець на вітер пустити,
А чи на могилі положити?
А будуть буйні вітри по степу пролітати,
Твої струни зачіпати
І жалібно вигравати,
І будуть козаки подорожні проїжджати,
І твій голос зачувати,
І до могили будуть привертати...»

Записано в 1926 р. від кобзаря Д. Симоненка з с. Стільне, Менського району, Чернігівської області.

Вперше варіант цієї думи надруковано в 1853 р. в «Памятниках II отделения Академии наук», XVI, СПб, 1853, с. 253—254.

Друкується за виданням: Українські народні думи та історичні пісні. 1955, с. 37—38.

bigmir)net TOP 100