Реклама на сайте Связаться с нами
Думи

Козак нетяга Фесько Ганжа Андибер

На главную
Думи
Ой полем, полем Килиїнським,
Битим шляхом Ордиїнським,
Ей, гуляв, гуляв козак, бідний летяга, сім год
				і чотири
Да потеряв з-під себе три коні воронії.
На козаку, бідному летязі,
Три серомязі,
Опанчина рогожовая,
Поясина хмельовая;
На козаку, бідному летязі, сап'янці —
Видні п'яти і пальці,
Де ступить — босої ноги слід пише;
А ще на козаку, бідному летязі, шапка-бирка —
Зверху дирка,
Шовком шита,
Буйним вітром підбита,
А околиці давно немає,
Іще ж то козак, бідний летяга, до города Килиї
				прибуває,
Та не питається, де б то стати
Коня попасти,
А питається, де корчма новая,
Шинкарка молодая,
Настя кабачна:
«Тая на нас, на бідних летяг,
				хоч зла, да й обачна».
Городом Килиєю іде,
Слухає-прислухається,
Чи не радиться хто на славне Запорожжя гуляти.
Аж тільки радяться-поражаються
Три дуки-сребраники
На кабак іти
Меду та оковитої горілки попивати.
Тогді-то козак добре дбав,
Попереду собі у кабаку кватеру займав,
Край груби сідає,
Плечі свої козацькі пригріває.
Тогді дуки-сребраники у кабак ухождали,
У стола сідали,
По цебру меду, оковитої горілки постановляли,
Первий дука-сребраника Гаврило Довгополенко
				переяславський,
А другий Войтенко ніжинський,
Третій Золотаренко черніговський.
Іще ж бідного козака-летяги не вітають
Ні медом шклянкою,
Ні горілки чаркою.
То козак, бідний летяга, на дуків-сребраників скоса
				поглядає;
То один дука-сребраника був обачний,—
Гаврило Довгополенко переяславський,—
Із кармана людську денежку виймав,—
Насті кабачній до рук добре оддавав,
А ще стиха словами промовляв:
«Ей,— каже,— ти, шинкарко молода,
				ти, Насте кабачна!
Ти,— каже,— до сих бідних козаків-летяг хоч злая,
				да й обачна:
Коли б ти добре дбала,
Сю денежку до рук приймала,
До погреба одходила,
Хоч норцового пива уточила,
Сьому козаку, бідному летязі,
На похміллє живіт його козацький скріпила».
От тогді-то Настя кабачна денежку приймала,
До погреба одходила,
Меду да оковитої горілки вточила,
Козаку, бідному летязі, коновку в руки втеребила,
От тогді козак, бідний летяга, як узяв коновку за ухо,
Оглядиться — аж і в дні сухо.
От тогді-то козак, бідний летяга,
Як став у собі хмель козацький зачувати,
Став коновкою по мосту погримати,—
Стали в дуків-сребраників
Із стола чарки й шклянки літати.
От тогді ж то козак, бідний летяга,
Як став у собі більший хмель зачувати,
Став з-під [о]панчини рогожової,
З-під поясини хмельової,
Щирозлотний обушок виймати,
Став шинкарці молодій за цебер меду застановляти;
Стали дуки-сребраники
Один до одного стиха словами промовляти:
«Ей, шинкарко молода,
Настя кабачна!
Нехай сей козак, бідний летяга,
Не мається в тебе сеї заставщини викупляти,
Нам, дукам-сребраникам,
Нехай не зарікається воли поганяти,
А тобі, Насті кабачній, груб топити!»
От тогді-то козак, бідний летяга,
Як став сії слова зачувати,
Так він став по конець стола сідати,
Став чересок винімати,
Став шинкарці молодій,
Насті кабачній,
Увесь стіл червінцями устилати.
Тогді дуки-сребраники,
Як стали в його червінці зоглядати,
Тогді стали його вітати
Медом шклянкою
І горілки чаркою.
Тогді й шинкарка молода,
Настя кабачна,
Істиха словами промовляє:
«Ей, козаче,— каже,— козаче!
Чи снідав ти сьогодні, чи обідав?
Ходи зо мною до кімнати,
Сядем ми з тобою поснідаєм
Ли пообідаєм».
Тогді-то козак, бідний летяга,
По кабаку похождає,
Кватиру одчиняє,
На бистрії ріки поглядає,
Кличе, добре покликає:
«Ой ріки,— каже,— ви, ріки низовії,
Помошниці дніпровії!
Або мені помочі дайте,
Або мене з собою візьміте!»
От тогді один козак іде,
Шати дорогії несе,
На його козацькі плечі надіє;
Другий козак іде,
Боти сап'янові несе,
На його козацькі ноги надіє;
Третій козак іде,
Шличок козацький несе,
На його козацьку главу надіє.
Тогді дуки-сребраники
Стиха словами промовляли:
«Ей, не єсть же се, братці,
Козак, бідний летяга,
А єсть се Фесько Ганжа Андибер,
Гетьман запорозький!
Присунься ти до нас,— кажуть,— ближче,
Поклонимось ми тобі нижче;
Будем радиться,
Чи гаразд-добре на славній Україні проживати».
Тогді стали його вітати
Медом шклянкою
І горілки чаркою.
То він теє од дуків-сребраників приймав,
Сам не випивав,
А все на свої шати проливав:
«Ей, шати мої, шати!
Пийте, гуляйте:
Не мене шанують,
А вас поважають;
Як я вас на собі не мав,
Ніхто мене й гетьманом не почитав».
Тогді-то Фесько Ганжа Андибер,
Гетьман запорозький,
Стиха словами промовляв:
«Ей, козаки,— каже,— діти, друзі, молодці!
Прошу я вас, добре дбайте,
Сих дуків-сребраників
За лоб, паче волів, із-за стола вивождайте,
Перед окнами покладайте,
У три березини потягайте!»
Тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці,
Добре дбали —
Сих дуків-сребраників за лоб брали,
Із-за стола, паче волів, вивождали,
Перед окнами покладали,
У три березини потягали,
А ще стиха словами промовляли:
«Ей, дуки,— кажуть,— ви, дуки!
За вами всі луги і луки,—
Нігде нашому брату, козаку-летязі, стати
Й коня попасти!»
Тогді-то Фесько Ганжа Андибер,
Гетьман запорозький,
Хоча помер,
Дак слава його козацька не вмре, не поляже.
Теперешнього часу,
Господи, утверди й подержи
Люду царського,
Народу християнського
На многая літа.

Записано в 1853 р. від кобзарів А. Шута з с. Олександрівка та А. Бешка з м. Мена на Чернігівщині. Вперше надруковано в зб.: Народные южнорусские песни. К., 1854, с. 377—382.

Подається за першодруком.

Відомо сім записів цієї думи.

Фесько Ганжа Андибер — збірний образ захисника народних мас, який сміливо виступав проти багатіїв.

bigmir)net TOP 100