Реклама на сайте Связаться с нами
Українські народні думи

Богдан Хмельницький і Василій Молдавський (Похід в Молдавію)

На главную
Українські народні думи
Як із низу із Дністра тихий вітер повіває,
Бог святий знає, бог святий і відає,
Що Хмельницький думає-гадає.
Тогді ж то не могли знати ні сотники, ні полковники,
Ні джури козацькії,
Ні мужі громадськії,
Що наш пан гетьман Хмельницький,
Батю Зинов Богдану чигиринський
У городі Чигрині задумав вже й загадав:
Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав,
А ще сам з города Чигрина рушав;
За їм козаки йдуть,
Яко ярая пчола, гудуть;
Которий козак не міє в себе шаблі булатної,
Пищалі семип'ядної,
Той козак кий на плечі забирає,
За гетьманом Хмельницьким
Ув охотне військо поспішає!
От тогді ж то, як до річки Дністра прибував,
На три часті козаків переправляв,
А ще до города Сороки прибував,
Під городом Сорокою шанці копав,
У шанцях куренем стояв,
А ще од своїх рук листи писав,
До Василія молдавського посилав,
А в листах приписував:
«Ей, Василію молдавський,
Господарю волоський!
Що тепер будеш думати й гадати:
Чи будеш зо мною биться,
Чи мириться?
Чи города свої волоські уступати,
Чи червінцями полумиски сповняти?
Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?»
Тогді ж то Василій молдавський,
Господар волоський,
Листи читає,
Назад одсилає,
А в листах приписує:
«Пане гетьмане Хмельницький,
Батьку Зинов Богдану чигринський!
Не буду я з тобою ні биться,
Ні мириться,
Ні городів тобі своїх волоських уступати,
Ні червінцями полумисків сповняти:
Не лучче б тобі покориться меншому,
Ненужлі мені тобі, старшому?»
От тогді ж то Хмельницький, як сії слова зачував,
Так він сам на доброго коня сідав,
Коло города Сороки поїжджав,
На город Сороку поглядав,
Іще стиха словами промовляв:
«Ей, городе, городе Сороко!
Ще ти моїм козакам-дітям не заполоха,
Буду я тебе доставати,
Буду я з тебе великії скарби мати,
Свою голоту наповняти,
По битому тарелю на місяць жаловання давати».
От тогді-то Хмельницький як похваливсь,
Так гаразд-добре й учинив:
Город Сороку у неділю рано за добіддє взяв,
На ринку обід пообідав,
К полудній годині до города Січави припав,
Город Січаву огнем запалив
І мечем ісплюндрував.
От тогді-то інії січавці гетьмана Хмельницького
				у вічі не видали,
Усі до города Ясси повтікали,
До Василя молдавського істиха словами промовляли:
«Ей, Василю молдавський,
Господарю наш волоський!
Чи будеш за нас одностайне стояти?
Будем тобі голдувати;
Коли ж ти не будеш за нас одностайне стояти,
Будем іншому пану кров'ю вже голдувати».
От тогді-то Василь молдавський,
Господар волоський,
Пару коней у колясу закладав,
До города Хотині од'їжджав,
У Хвилецького-капітана станцією стояв.
Тогді ж то од своїх рук листи писав,
До Івана Потоцького,
Кроля польського, посилав:
«Ей, Івану Потоцький,
Кролю польський!
Ти ж бо то на славній Україні п'єш-гуляєш,
А об моїй ти пригоді нічого не знаєш;
Що ж то в вас гетьман Хмельницький, русин,
Всю мою землю волоську обрушив,
Все моє поле коп'єм ізорав.
Усім моїм волохам, як галкам,
З пліч головки познімав;
Де були в полі стежки-доріжки,—
Волоськими головками повимощував,
Де були в полі глибокії долини,—
Волоською кров'ю повиповнював».
От тогді-то Івану Потоцький,
Кролю польський,
Листи читає,
Назад одсилає,
А в листах приписує:
«Ей, Василію молдавський,
Господарю волоський!
Коли ж ти хотів на своїй україні проживати,
Було тобі Хмельницького у вічнії часи не займати.
Бо дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати:
У первій войні —
На Жовтій Воді —
П'ятнадцять моїх лицарів стрічав,
Невеликий їм одвіт оддав —
Всім, як галкам, з пліч головки поздіймав,
Трьох синів моїх живцем узяв,
Турському султану в подарунку одіслав,
Мене, Йвана Потоцького,
Кроля польського,
Три дні на прикові край пушки держав.
Ані пить мені, ні їсти не дав.
То дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати,
Буду його во вік вічний пам'ятати!»
От тогді-то Хмельницький помер,
А слава його козацька не вмре, не поляже!
Теперешнього часу, господи, утверди і подержи
Люду царського,
І всім слухающим,
І всім православним християнам,
Сьому домодержавцю,
Хазяїну й хазяйці
Подай, боже, на многа літа!

Записано 1853 р. від кобзаря А. Шута.

Вперше надруковано в зб.: Народные южнорусские песни. К., 1854, с. 391—395.

Подається за першодруком.

Відомо чотири записи цієї думи, зроблені в XIX—XX ст. на Полтавщині та Чернігівщині.

Василій Молдавський — молдавський господар Василій Лупу (1634—1653 pp.). Був союзником шляхетської Польщі. Після двох походів Богдана Хмельницького на Молдавію (1650, 1652) та завдяки його дипломатичним здібностям став спільником запорозьких військ у боротьбі проти польських магнатів.

...На три часті козаків переправляв...— справді переправа через річку Дністер відбувалася в трьох місцях.

...листи писав, // До Василя молдавського посилав...— У зміст листів творці дум внесли чимало домислу, характерного для народної епіки (наприклад, колядок, історичних легенд).

Город Сорока — нині селище і залізнична станція в Дашівському районі, Вінницької області.

Город Січава — в XVII ст. місто і фортеця Сучава, одна із столиць тодішнього Молдавського князівства; тепер — місто в Соціалістичній Республіці Румунії.

Город Хотинь — місто Хотин на р. Дністер, сюди перебрався Василій Лупу, тікаючи від козацьких військ Богдана Хмельницького, які оволоділи в серпні 1650 р. обома столицями Молдавського князівства — містами Ясси та Сучава.

Хвилецький-капітан — історичних даних про цю особу немає.

Ясси — місто на р. Прут, столиця Молдавського князівства в XVII ст. Нині — місто в Соціалістичній Республіці Румунії.

...на своїй україні проживати...— тут у розумінні окраїни.