В городі Мерефі жила вдова,
Старенькая жона
Сірчиха-Іваниха.
Вона сім літ пробувала,
Сірка Івана в очі не видала,
Тілько собі двох синів мала:
Первого сина — Сірченка Петра,
Другого сина — Сірченка Романа.
Вона їх до зросту держала
І ще од них слави-пам'яті по смерті сподівала.
Як став Сірченко Петро виростати,
Став своєї мати старенької питати:
«Мати моя, старая жоно!
Скільки я у тебе пробуваю,
Отця свойого, Сірка Івана, в очі не видаю;
Нexaй би я мог знати,
Де свойого отця Сірка Івана шукати».
Вдова стара промовляла:
«Пішов твій отець до стародавнього Тору пробувати,
Там став він свою голову козацькую покладати».
Тo вже Сірченко Петр[о] тоє зачуває,
Пилипа Мерефіянського з собою підмовляє,
Голуба Волошина за джуру у себе має.
Стали вони до стародавнього Тору приїжджати,
Отамана торського, Яцка Лохвицького, познавати.
Отамане торський, Яцко Лохвицький, із куреня вихождає,
Словами промовляє,
Сірченка Петра познаває:
«Сірченку Петре, чого ти сюди приїжджаєш?
Десь ти свойого отця Івана шукаєш?»
Сірченко Петро словами промовляє:
«Отамане торський, Яцко Лохвицький!
Я сім год пробуваю —
Отця свойого, Сірка Івана, в очі не видаю».
То вже Сірченко Петро з козаками опрощеніє принімає,
До трьох зелених байраків прибуває.
Козаки до Сірченка Петра словами промовляли:
«Сірченку Петре, не безпечно себе май,
Коней своїх козацьких од себе не пускай».
А Сірченко Петро на тоє не повіряє,
Под тернами-байраками лягає-спочиває,
Коні свої козацькі далеко од себе пускає,
Тілько Голуба Волошина до коней посилає.
Турки тоє забачали,
Із тернів, із байраків вибігали,
Голуба Волошина у полон до себе брали
І ще словами промовляли:
«Голубе Волошине! Не хочем ми ні твоїх коней вороних,
Хочем ми добре знати,
Щоб твого пана молодого ізрубати».
Голуб Волошин словами промовляє:
«Турки!
Коли можете ви мене од себе пускати,
Могу я сам йому з пліч головку зняти».
Турки того дознали,
Голуба Волошина од себе пускали.
Голуб Волошин до Сірченка Петра прибуває,
Словами промовляє:
«Сірченку Петре, пане молодий!
На доброго коня сідай,
Меж турками поспішай!»
Не успів Сірченко Петре меж турки-яничари вбігати —
Мог йому Голуб Волошин з пліч головку зняти.
Тогді турки Пилипа Мерефіянського округ оступали,
З пліч головку козацьку знімали,
Козацьке тіло посікли-порубали.
Козаки стародавнії тоє забачали,
На добрії коні сідали,
Турок побіждали,
Козацьке тіло позбирали,
До стародавнього куреня привозили,
Суходол саблями копали,
Шапками, приполами землю носили,
Козацькоє тіло схоронили.
Отаман торський, Яцко Лохвицький, тоє зачуває,
До вдови старенької Сірчихи-Іванихи в город у Мерефу
письмо посилає.
Сірчиха-Іваниха письмо читає,
Словами промовляє,
К сирій землі крижем упадає:
«Що вже тепер на моїй голові три печалі пробуває:
Первая печаль — що я сім год пробувала,
Сірка Івана в очі не видала;
Другая печаль — що Сірченка Петра на світі живого немає;
Третяя печаль — що Сірченко Роман умирає».
|
