Всевидящеє око

«Всевидящее око» — метафорична назва «всюдисущого» і «всезнаючого» християнського бога. Так називалися також ікони, на яких було намальоване око, що похмуро і пильно дивиться на світ.

В українській літературній мові цей вислів поширився після того, як він був іронічно вжитий Т. Г. Шевченком у поемі «Юродивий» (1857):

А ти, всевидящее око!
Чи ти дивилося звисока,
Як сотнями в кайданах гнали
В Сибір невольників святих,
Як мордували, розпинали
І вішали. А Ти не знало?
І ти дивилося на них
І не осліпло?! Око, око!
Не дуже бачиш ти глибоко!

Шевченкознавець Я. Дзира вказує на козацький літопис Самійла Величка (XVIII ст.) як на можливе джерело, звідки великий поет переніс образ «всевидящого ока» у свій твір: «А ще і виді Всевидящеє Око Божественноє злодіяніє Суховієво...» (Творчість Шевченка і літопис Величка, «Вітчизна», 1962, № 5, стор. 203).