Серце Данко

Данко — герой легенди, яку розповідає циганка, персонаж твору Максима Горького «Стара Ізергіль» (1894). Данко вів плем’я людей через глухий ліс, а коли вони зневірилися й не хотіли йти далі крізь темряву, що наступала з усіх боків, «він розірвав руками собі груди і вирвав з них своє серце та високо підніс його над головою.

Воно палало так яскраво, як сонце, і яскравіше за сонце, і весь ліс замовк, освітлений цим смолоскипом великої любові до людей, а пітьма розлетілася від світла його і там, глибоко в лісі, тремтячи, впала в гнилу пащу болота».

Образ полум’яного серця Данко використовується в літературній мові на визначення героїзму і самопожертви в ім’я людини.