Реклама на сайте Связаться с нами
Казки про тварин

Звірі під пануванням лева

На главную
Казки про тварин

...Одного разу зібрались всі звірі докупи і почали радиться між собою, кого наставить царем, щоб був порядок і щоб був у них правдивий суддя, котрого всі щоб боялись і слухались. На цей раз діла довести до кінця не вдалось, бо не всі були в зборі, самих великих і сильних звірів не було на сходці. Тут вони порішили загадать всім звірям, щоб зібрались всі докупи з малого до великого і обсудили діло як слід.

В назначений день зібралась повна сходка звірів. Прийшли всі до одного. Там були: слон, лев, тигр, бегемот, носорог, медвідь, вовк, олень, верблюд, лис, заєць, дикий кабан, зебра, коза, вівця, кінь, корова, собака, кішка, тхір, ховрашок, криса, миша і інші звірки, які тільки були тоді на світі; либонь, був і осел. Коли всі були в зборі, олень виступив наперед і почав казати: «Не погнівайтесь на нас, ясновельможні пани, дужі і мочні звірі, за те, що ми вас побезпокоїли, нікчемні супроти вас звірята. Ми задумали вибрать кого-небудь з вас царем над всіма звірями, щоб було кому давать нам пораду, судить нас по правді і всьому давать порядок...»

Слон обізвавсь: «Добре ви пригадали, давно пора установить між звірями порядок і правдиві закони». Слон трохи подумав і почав казать: «Панове старики!.. Треба нам вибрать кого-небудь царем, щоб управляв нами, давав усім порядок, щоб не допускав грабежу і розбою і щоб правдиво судив всіх за всякі провинності. Подумайте всі гарненько і скажіть, кого ви бажаєте наставить царем. Можу і я стать царем, бо я більший од усіх і сильніший, а не хочете, як хочете, про мене все равно, хоч і мене виберете».

Лев, не дождавши слова громади, виступив наперед і каже: «Ні, панове, слонові буть царем не підходить, він неповоротний, важкий, не здатний прудко бігать. Мені більше личить буть царем, мене всі будуть слухать і повинуваться, я прудкий, моторний, вродливий і сила у мене, спасибі богу, є».

А далі виступив наперед бегемот і каже: «Ні, панове, так не годиться, кожен з нас бажа буть царем; я теж великий і силу маю, а що я не вродливий, так це поміхою не довжно буть; з лиця води не пить, а саме главне — нужна правда і розумний порядок».

Вискочив з гурту лис, виступив наперед, сплигнув на пеньок і почав: «Всякий розуміє, що всі ви три годитесь в царі, і всякий з вас бажа буть царем, а щоб нікому з вас не було обиди і щоб обійтись без сварки і драки, краще давайте зробим потайне засідання і там всі громадою порішим, кому з вас буть царем. Хай ви всі будете черговими на посад царя, ми одійдем од вас геть подальше і там порадимось гуртом; на кого випаде більшинство голосів, той і буде царем».

Всі одобрили річ лиса, гукнули «браво!» і рішили зараз же зробить потайне засідання. Всі звірі одійшли подальше і почали галдіть. Які слабіші і беззащитні, ті кричали: «Нехай буде слон царем, він розумніший од усіх звірів на світі, і він буде правдивіший од всіх». А звірі, котрі сильні і моторні, ті намагались, щоб лева вибрать царем, кричали: «Нехай буде лев царем, він моторніший слона і вродливіший од всіх, йому тіко й личить будь царем». А інші намагались кинуть жеребки; на кого більше випаде жеребків, той і буде царем.

Лису дуже не хотілось гнівить лева, бо він його прохав, щоб він за нього старавсь, а як за нього не буде руку держать, грозив розірвать його на клоччя. Лис всіма силами умудрявся виставить лева царем, бо він тремтів за свою шкуру. Лис вибіг наперед, зліз на пеньок, щоб всім було видко, і почав: «Слухайте, панове, що я вам скажу. Багато з вас є таких, котрі бажають, щоб царем був слон. Правда, слон розумний і сильний, він крові не вжива і іншим не дозволяв кров'ю питаться; тіко самі посудіть, панове, який з його буде цар, коли він неповоротний. Всі вороги наші будуть шкодить, розбійничать іще гірше, чим тепер, і його не будуть бояться, бо добре знають, що він їх наказать не може, погониться за ними, а вони утечуть од нього. На мою думку, краще всього наставить царем лева; він розумний, дужий і моторний, зможе виновних наказать і всі його будуть бояться. Хто нашкоде, так чортового батька утече від його; хоч кого, так догоне». — «Воно-то так, — обізвався олень, — тіко так робить неправдиво. Краще нехай так, як покаже більшинство голосів; а щоб не було ні на кого пені, давайте бросим жеребки». — «Так буде правдивіш, — гукнули останні звірі, — тіко як же ми зробим?» — «А от як, — обізвався олень. — Хто бажа, щоб був царем лев, то нехай кида он у те дупло кожен по одному оріху, а хто бажа царем слона, той хай кида жолуді». — «Добре ти пригадав, — гукнули всі, — значить, так і зробим».

Назбирали цілий ворох жолудів і оріхів і змішали їх докупи. Лис став на задні лапи і заявив: «Ну, панове, тепер приступайте до діла». Всі почережно почали підходить до вороха жолудів і оріхів і кожен брав по одному зерну, кому що наравилось, — і кидали в дупло. Хищні звірі, які любили кров, ті брали орїхи, а які питались овощами і травою, ті брали жолуді. Лис побачив, що на бік лева менше кидають, почав хвостом вертіть, підбігав до кожного і підморгував, щоб брали оріхи, а коли підходили брать жеребки малі звірки, так лис кожному шептав на вухо: «Бери оріх, а то лева прогнівиш, він тебе задаве, як жабу, і я на тебе розсержусь, не дам тобі просвітку».

Малі звірки боялись, щоб не попасти в опалу, брались за оріхи. Сам лис вмісто одного оріха зачепив повну жменю і кинув у дупло так, що ніхто не міг помітить. Стали повірять жеребки і оказалось однакове число оріхів і жолудів. Медвідь і каже: «Ну, що ж тепер будем робить? Тут щось не так. Давайте знов кинем жеребки і будем пильно придивляться, щоб хто не кинув більше, чим треба, і щоб ніхто не підказував, що кому брать». Лис вискочив наперед і каже: «Ні, панове, знов кидать жеребки не подобає, а тепер давайте ми зробим ось що: ходім ми до намічених нами чергових і заявим, що вони для нас однакові, а кому з них буть царем, ми там що-небудь пригадаєм і порадим їм зробить, що треба буде».

Пішли вони всією громадою до чергових на посад царя і повідомили їх, що жеребків випало на обох пооднаково.

Лис в перву голову виступив наперед і каже: «Ясновельможні пани! Громада намітила в царі одного кого-небудь а вас, пана лева або пана слона. Кинули ми жеребки, кому з вас бути царем, і, перелічивши ті жеребки, оказалось по однаково одному й другому. Тепер треба пригадать що-небудь інше. По-моєму, нехай буде так: хто кого перегоне, той і буде царем. От попробуйте зараз побігти навперегонки, хто з вас окажеться прудкішим, той, значить, цар».

Слон одказавсь: «Прудко бігать я не можу од природи. Мені кажеться, що цареві прудко бігать нема чого. Нужен порядок і розумна розправа, і правдивий суд, а коли треба буде за ким погнаться, так я прикажу, кому захочу». — «Ну, так тоді нехай буде так: хто з вас вище підскоче, той і буде царем». Слон знов те ж саме сказав: «Ні, я підстрибнуть вгору не можу, бо я нелегенький». — «Ну, так, значить, хай буде лев царем», — гукнули всі, хто бажав лева.

А слон і каже: «Про мене все равно, тільки так буде неправдиво. Що лев може зробить, того я не можу, а що я можу, того лев не може. Коли вже так, нехай він зо мною побореться; як лев поборе мене, тоді він буде царем».

Лис засумував, а далі пригадав одну хитрість і каже: «Добре, нехай буде так, зведем вас бороться, тільки зараз уже пізно, ми всі зморились, отощали, а хай краще завтра ранком так, як в сніданню пору. Тільки ви, панове, рано ніхто не приходьте дивиться, як вони будуть бороться, а то ми їм будем мішать, вони будуть стісняться нас. Краще ми прийдем трохи згодом і побачим, хто кого зборов».

Всі погодились. Настала ніч, слонові побажалось спати. Пішов він до лісу, притуливсь до одного не зовсім товстого дуба і заснув. Слони звичайно сплять стоячи, обпершись об дерево, а якби він ліг боком, так тоді б сам підняться не зміг. Лис здалека слідкував за слоном, де він остановиться, і, коли побачив, що слон уже кріпко заснув, побіг до лева і каже: «Ясновельможний пане, ходім мерщій до слона, він уже заснув, так щоб не гаять дарма часу, будем за діло браться». — «А яке ж ми будем робить діло? — спитав лев. — Задушить слона я не подолію, він проснеться і оборониться од мене». — «Ні, я не про те, душить його не треба, а він має звичай, коли спить, опираться об дерево; так от давай ми перегризем дерево, дерево упаде, і слон упаде, тоді ми скажем, що ти слона поборов». — «Добре ти пригадав, тіко я сам не вправлюсь до ранку перегризти дерево, зуби заболять, ти піди, гукни іще кого-небудь на підмогу».

Лис побіг і зібрав штук з дванадцять вовків, мишей, крис, привів до слона, і почали вони гризти дуба. Гризли, гризли до самої зорі, а дуба ще чимало оставалось. Дуб уже трохи похилився, а ще не подавався, бо ще чимало оставалось неперегризеного ствола. Що робить? Уже світало, слон міг проснуться, а дуб ще не падав. Лис і на цей раз пригадав одну штучку. Позвав трьох медведів і каже: «Слон, наш будущий цар, нагибав ось на цьому дубі мед. Так ось коли він лагодивсь спать, велів мені позвать вас, щоб ви достали йому меду. Поки він проснеться, так щоб мед був напоготові, а інакше він вас накаже».

Медведі раді стараться, подрались на дуба всі три. А лис дивився вгору і кричав їм в половину голосу: «Ви лізьте он туди, в той бік», — показував їм на грачачі гнізда, котрі чорнілись в той бік, куди дуб похилився. Медведі зібрались на самий вершок дуба. Дуб пе видержав, тріснув і упав. Слон теж упав на бік, а далі аж на спину перевернувся, задрав вгору ноги. Підняться сам ніяк не міг. А медведі як гепнулись з дуба, аж кишки з них вискочили і дух вийшов.

Минула снідання пора, почали сходиться до них всі звірі. Лев стояв біля лежачого слона, а лис трохи оддалі вертів хвостом. Коли зійшлися всі звірі, лис заявив: «Дивіться, панове, який сильний наш цар, слона зборов. Слон хотів удержаться за дуба, та він і дуба вмісті з ним звалив; на що вже дуб кріпкий — і то не видержав, зломився. Три медведі хотіли заступиться за слона, так він їх як швирнув од себе, аж кишки з них вискочили; дивіться, он вони, бідняги, валяються».

Всі звірі затремтіли від страху і в один голос закричали: «Лев буде наш цар-государ!» З того часу всі звірі стали бояться лева і почитали його за царя. Коли лев заричить в лісі, так всі звірі тремтять.

Коли лев став царем, здав маніфест, де було сказано: «Ми, цар дрімучих лісов, король дубрав і гаїв, великий князь степний, повеліваєм всім своїм підвласним жить правдиво, мирно, чужого не брать, слабішого, безвинного не драть, старших почитать і поважать. Хто поміте за ким грішок, повипен доносить мені, я буду розбирать діло і виновних буду наказувать. Хто буде жить по правді і за другими буде замічать грішки і доносить мені, тому буде награда...»

Лев собі на підмогу слідить за порядком назначив міністрів. Вовка назначив луговим міністром, тигра — лісовим, лиса — польовим. Міністри, подякувавши царю за увагу, пішли кожен на свій посад. Останні звірі не раз галділи проміж себе: «Що за причина, що вовк і лис достукались такої честі? Неначе покраще них є звірі, а бач, не попали в міністри». Олень і каже: «Та тут, панове, діло нечисте, правдою і чесним поведенням ніколи не достукаєшся уваги царя. Я одразу помітив, що лев поборов слона не спроста, а тут була якась хитрість. Звичайно, лис на хитрощі здатен так, що він що-небудь таке пригадав, а вовки, мабуть, помагали їм, через те саме вони попали в милость. Ну, тигр — діло друге, він дужий звір, йому личить буть великим начальником; а тут іще й те, обминуть тигра — він міг розгніваться на лева і робить йому поміху в ділах, бо у його сила недалеко утекла од львиної». — «Та я і сам так думав, — обізвався медвідь, — видно, що вони схитрували, околпачили слона і моїх трьох братчиків занапастили тоді. Я так покладаю, що вовки гризли того дуба, об який слон обпирався сонний. А трьох медведів вони одурили, заставили полізти на дуба, щоб скоріш його зломить. Од того вони і поклали свої голови». — «Е! Так воно й було», — гукнули інші.

Дивляться, неподалеко них біжить лис. Всі принишкли. «Цс-с-с-! Мовчіть, а то почує — біда буде, всіх нас загонять туди, де Макар телят не пасе». Лис підближавсь до них; всі йому низько поклонились. Він остановивсь і пита: «А чого ви тут в купу збились? Чи не заговор який робите?» — «Боже нас борони, це ми зійшлись побалакать про вчорашній радісний для нас день. Ми всі радієм, що господь нам послав такого царя і умних, правдивих міністрів». — «А! Якщо так, то іще нічого, а все ж таки на другий раз не смійте збираться всі докупи. Ніяких потайних зборищ, по закону не полагається».

Опісля того всі звірі старались жить кожен собі особняком. Всі звірі, які питались рослинним, жили мирно, правдиво, а хищні шкодили і зобиджали слабіших. А щоб перед царем і перед законами буть правими, старались вигороджувагь себе, що вони зробили не знічев'я і не з своєї охоти, а по долгу служби. А як цар почне допитуваться: «За віщо ти задрав зайця або ще кого-небудь?» — так виновний одбріхувавсь, що він задрав його за те, що заєць глузував з царя або підмовляв інших убить царя. Цар міністрам вірив і давав їм за це награду — за їх вірну службу...

Набридло лису буть польовим міністром, бо там опріч мишей та інших звірків нічого не доводилось їсти; а йому кортіло посмакувать курятинки або гусятинки. Пішов лис до царя і каже: «Ваше величество, дозвольте мені завідувать над курниками і оберігать курей од ворогів». — «А при чім же тут кури? — каже цар. — Нам не дано права властвувать над птицями, у птиць є свій цар». — «Так я хлопочу не за курей, а тут я хочу укоротить безпорядки наших звірків». — «А який же вони безпорядок чинять?» — «Тхори і криси душать курей і малих курят і псують їх без жалю. Мені жалівсь півень і прохав, щоб я вам доложив. А то, каже, всі з вас глузують, що не даєте порядку, дозволяєте таким плюгавим звіркам робить шкоду в іншому господарстві».

Лев повірив лисові і з того дня наставив його контролером над курниками.

Лис зрадів, помчався до села. Діждавшись пізньої пори, почав повірять курники. Таким чином він щодня уминав по дві, по три куриці. Одного разу чоловік підсів лиса і застукав його в курнику. Тільки лис поп'явсь за курми, а чоловік схопив його за хвіст і ну бухать бичем по ребрах. Так його угостив, що він був ледве живий. А далі прив'язав до хвоста мотузок і повісив лиса на тину, боявсь, щоб він до ранку не оджив і не втік. Чоловік пішов спать, а лис оклигав, почав пригадувать, як йому викрутиться з біди. Пручавсь, пручавсь, ніяк не міг одірваться. Кілька раз сикався понатужиться, щоб перервать мотузок, і не міг, бо дуже кріпкий був. Тоді він порішив збуться свого хвоста, аби тільки самому буть живим. Хоч і боляче було, почав перегризать свій хвіст. Одгриз і втік.

Вибіг лис в поле і дума: «Ну, що його тепер робить? Як я покажусь до своїх підвласних? Вони мене не пізнають і не будуть мене слухаться. До підвласних іще не так страшно показаться, вони у вічі глузувать з мене не посміють, а за вічі нехай собі балакають, що хочуть, а от як я до царя покажусь, що я йому буду казать, як спита про хвоста? Стидно буть міністром без хвоста. Ех! краще б він мене убив до смерті. Ну, та тепер уже того не вернеш, що минуло; хоч і сором, а треба як-небудь віку доживать. Поки хвіст загоїться, піду до зайця в хату, полежу там».

Підійшов до заячої хатки і каже: «Пусти мене переночувать, я тобі колись в пригоді стану». — «Ні, не пущу, — каже заєць, — у мене тісно, малі дітки...» — «А я тобі кажу: одчиняй! Ти знаєш, хто я? Я міністр польовий і контрольор домашніх птах, був на селі по государственним ділам».

Заєць злякався, одчинив. Лис убрався в заячу хатку і ліг на м'яке ліжко, а зайченяток скопирнув геть. Заєць промовчав, бо як же можна гнівить міністра? Пішов зайчик добувать діткам корму, а лис тим часом забажав поїсти; схопив одно зайченя і з'їв. Прийшов зайчик погодувать діток, дивиться — уже одного зайченятка нема. Заєць пита: «Ваше степенство, а де ж моє зайченя? Одного нема». — «Як ти смієш питать мене про своїх дітей? Що я тобі нянька, чи що? Ти їх наплодиш тут цілу сотню, а я буду щохвилини перелічувать їх, чи всі, чи не всі? Коли хочеш жить на світі, так не груби мені, а то живо попадеш до царя в лапи». Заєць вийшов з хати, заплакав і знов подався добувать корму своїм дітям. Вернувсь додому, дивиться — нема іще одного зайченяти. Заєць не став нічого казать, погодував останніх дітей, а сам вийшов з хати і плаче.

Біг мимо нього другий заєць. Побачивши земляка, спинивсь і пита: «Чого ти, братику, плачеш?» — «Та як же мені не плакать? Убравсь до мене в хату наш міністр, стісня мене, їсть моїх дітей і не смій йому слова сказать, грозить смертю, каже: «Донесу цареві, так він тебе з'їсть». — «А ти, братику, подай жалобу цареві; як таки так, довжна ж буть на світі правда. Хоч він і міністр, а довжен перед законом одвічать за душогубство». — «Ех, брате, брате, куда там нашому братові поткнуться? Все равно наша жалоба до царя не дійде. Там її перехватять придворні... Там всі сановники з нашим міністром запанібрата, так хіба ж вони захочуть топить свого приятеля? За його всі заступляться і його оправдають, а за мене, нещасного сіромаху, ніхто й слова не промовить...»

Побалакали зайці і розійшлись.

Обиджений зайчик прибіг до своєї хатки, заглянув всередину, а там уже нема ні одного зайченятка. Зайчик не став показуваться на очі міністра, побоявся зайти в хату, вернувсь в поле, сів і гірко заплакав. Біг мимо вовк, побачив зайця, спинивсь і пита: «Чого ти, зайчик, плачеш?» — «Та як же мені не плакать, лис забравсь в мою хату, поїв всіх моїх діток, а тепер осталась черга за мною, боюся показуваться додому». — «Не журись, зайчик, я його вигоню, ходім зараз».

Пішли вони до хати. Вовк підійшов до дверей і каже: «Хто ти такий, виходь геть з хати!» — «Я міністр польовий, хто сміє мені грубить?» — «А! Так це ти, лис? — каже вовк. — Стидно, брат, зобиджати слабеньких нещасних звірків. Я теж міністр луговий, прошу тебе ослобонить хатку бідного зайчика, а то піду до царя і доложу про твої злі вчинки. Цар тебе по головці не погладе». — «Не твоє діло мішаться в мої порядки; ти порядкуй в своєму міністерстві, а я буду в своєму».

Вовк, піймавши облизня, розгнівливий пішов до царя. Прийшов до лева і каже: «Ваше величество! Маю честь висловити вам ось що: лис, міністр польовий, чинить грабіж, не сповня вашого указу, в дворах курей псує; вмісто того, щоб оберігать їх од звірків, він сам пожира їх. Потім зобидив зайця, поїв його дітей і живе в його хаті, за малим самого зайця не з'їв. Я прохав його ослобонить заячу хату, а він сказав, що не моє діло: «Що я хочу, те й роблю, нікому до того діла нема...»

Лев поручив вовкові послать оленя з указом до лиса, щоб він зараз же явився до нього на розправу. Лис, одержавши указ, задумався, почав пригадувать, як одбрехаться. Надумавши все, що було треба, пішов до царя. Доложили цареві, що прийшов польовий міністр. Лев велів пустить його в хороми. Тільки лис на двері, лев грізно його спитав: «Ти що там твориш безпорядки? Як ти смів так немилосердно зобиджати зайця? Або навіщо ти псуєш курей, а вину спираєш на малих звірків?»

Лис бачить, що лев з ним не шуткує, припав навколішки, повісив низько голову і каже: «Ваше величество, не веліть казнить, дозвольте слово промовить». — «Ну, кажи». — «Ваше величество, я добре знаю, що на мепе по злобі наклягузничав вовк, а як сказать по правді, вовк кругом сам виновен. Не я, а він зайченят поїв. Я заступивсь за зайця, так він і мені хвоста одгриз і мене за малим не задушив, ледве утік. Ось звольте подивиться, як він мепе обезчестив, одгриз хвоста по саме нікуди. А тепер, бач, свою вину зверта на мене; я і так зобиджений». Лев подумав трохи і каже: «Ну, ти остаєшся прав, тіко міністром польовим ти не будеш, а останешся у мене при дворі за начальника охранної дружини, а вовка я накажу».

Лев послав гінця за вовком, а сам почав обдумувать діло; хто з них прав, хто виноват, дуже трудно розбираться, можна покладать, що обидва брешуть. А кого з них оставить живим, треба обдумать. Лис хитрий, гемонський, він, схоже, нашкодив, тільки наказувать його якось не з руки, бо він мене своєю хитрістю посадив на царство. А вовк що, хоч він і помагав перегризать дуба, так то не дуже велика пригода, гризти всякий дурак зумів. Так що краще доведеться вовка задрать. Оставить обох живими — не підходить діло...

Привели вовка до царя. Лев не став і розмовлять з ним, схопив вовка в свої лапи і задушив його. Узнали вовки, що лев казнив міністра лугового безвинно, напрасно, почали радиться, як і чим оддячить лисицям і самому цареві. Почати вовки збираться в купи. Кілька табунів розбіглись по всіх полях, по долинах і ярах, нападали на лисичі хати, розоряли їх, душили старих і малих. А дванадцять штук вовків пішли на розвідки до царського подвір'я. Виглядали з-за кущів, де саме сидить цар і що він робить. А найбільше всього вони пильно придивлялися, де там ворочається лис.

Лис, помітивши вовків, одразу догадався, з якої причини вони никають біля царських палат. Видно було, що вовки не дарма шлялись цілим табуном. Лис, не довго думавши, підійшов до лева і каже: «Ваше величество! Я розвідав, що вовки хочуть мене убить і вас теж хочуть лишить жисті». — «Ну, це дурне, куди їм, грішним? Я як розвернусь, так всіх вовків пороздавлюю, як жаб». — «Воно то так, ваше величество, самі вовки вам нічого не заподіють, а вони умудряться підпрохать кого-небудь. Слон на ваше величество не доволен, може стать на бік вовків і, чого доброго, тигрів зіб'ють з пантелику, підмовлять на свою руку, тоді нам круто прийдеться. Так-от, поки вони не підмовили слона і тигрів, дайте указ, щоб тигри всіх вовків розігнали і щоб не давали їм збираться в купи».

Лев миттю написав указ і одіслав його до тигрів, щоб вони мерщій розігнали вовків. Тигри як двинули на вовків, розігнали їх далеко, далеко, і гарненько їх поколошматили, чимало розтерзали на клоччя, а інших знівечили, а останні повтікали, куди який попав. З того часу вовки покинули наміряться лишити жисті царя і лиса. Всі мають злобу на лева і на лиса, тільки подушить їх ніхто не одважується: бояться...

bigmir)net TOP 100