Ведмідь і дід

Одного разу дід поїхав у ліс. Побачив там діда ведмідь та й каже: «Ти, діду, мабуть, орач». Дід йому сказав: «Так, я орач». — «Ну, коли ж ти, діду, орач, то ти мені віддаватимеш половину того, чого я схочу, з твого грунту; коли не даси, то тобі тута смерть».

Дід довго думав та й дав відповідь: «Гаразд».

Ну, посіяв дід пшеницю і покликав ведмедя, щоб він подивився. Тоді дід і каже ведмедю: «Нехай на сей рік мої вершки, а твої корешки». Ведмідь згодився.

Дождав дід літа. Пшениця поспіла. Поїхав дід з бабою, вижали пшеницю і забрали додому.

Прийшов на те місце ведмідь забирати свої корешки. Грібся він на тій ниві довго і нічого не вигріб. Розсердився ведмідь на діда, так що якби оце він — то б йому зараз смерть.

От побачились вони на другу весну. Ведмідь діду і каже: «На сей рік, діду, так не буде!.. Мої вершки, твої корешки!»

Дід на це згодився і посадив картоплю. Прийшла пора вибирати картоплю. Дід поїхав, вибрав свої корешки, а ведмедю покинув вершки. Прийшов потім ведмідь по вершки, але в тих вершках нічого не було.

От і вийшло, що дід розумніший ведмедя.