Як собака знайшов собі господаря

Довго жили собаки самі собі так, як і досі ще живуть вовки, аж поки не народився такий собака, якому не сподобалося вільне собаче життя. Набридло йому блукати самому, шукаючи для себе їжі й повсякчас боятися дужчих від себе.

Довго він думав, як йому своє життя змінити, й надумав стати за наймита до найдужчого звіра. Надумав ото так та й іде собі. Коли зустрічає свого найближчого родича — великого, дужого, злого вовка.

«Куди йдеш, собако?» — питає вовк. «Та оце шукаю собі господаря, може, ти наймеш?»

Вовк згодився, й собака пішов за ним.

Йшли вони, йшли, аж дивиться собака: підняв вовк носа, понюхав повітря й швиденько звернув з стежки в кущі, серед яких почав потихеньку пролазити далі.

«Що з тобою, господаре? Чого ти злякався?» — «Хіба не бачиш? Он ведмідь стоїть, а він і тебе, й мене з'їсти може!»

Побачив собака, що ведмідь дужчий за вовка, та й вирішив іти прохатися у найми до ведмедя. Кинув вовка й пішов. Ведмідь охоче прийняв собаку за наймита та й каже: «Ходім до череди, візьму я собі корову; обидва добре наїмося!»

Коли тільки почали вони до череди підходити, аж там страшенний заколот; корови ревуть і тікають хто куди... Глянув ведмідь з-за дерева — та мерщій і собі тікати далі в ліс.

«Ох, невчасно я сюди прийшов! — каже він до собаки. — Тут уже лев господарює». — «А хто ж то такий лев?» — «Хіба не знаєш? Та це ж найдужчий звір у світі!» — «Коли він найдужчий за всіх звірів, то бувай здоров! Коли вже бути наймитом, то тільки в найдужчого звіра».

Промовивши це, пішов собака прохатися в наймити до лева. Лев прийняв. І почав собака служити левові.

Довго, дуже довго був собака наймитом у лева, й жилося йому добре, бо не було дужчого за лева звіра в лісі й ніхто собаку не насмілювався зобидити.

Та одного разу йдуть удвох серед голих скель, коли це лев зупинився... Заревів на весь голос та з серця щосили як рвоне лапою землю, так зразу яму й вирив, а сам потихеньку-потихеньку — та назад.

«Що таке, господарю?» — запитав здивований собака. «Людина сюди йде... Треба тікати швидше, бо лихо буде!» — «Ну, бувай здоров, леве! Коли вже мені служити в наймах, то в того, хто за тебе дужчий!»

І пішов собака до людини.

З того часу служить собака в людей.

Давно, дуже давно це було, а собака все служить людині, й дужчого від неї господаря він так-таки й не знайшов.