Та йшов козак дорогою,
Дорогою широкою,
Не сам іде — коня веде,
Коня веде за поводи.
Прив'язав коня до прикорня,
До аркана шовкового,
А сам ліг спать біля його:
Сіделечко в головочки,
Стременечки у бочечки.
Чи спав не спав — прокинувся:
Нема коня у прикорня,
Ні прикорня дубового,
Ні аркана шовкового.
Пішов козак тиняючи,
Свого коня шукаючи;
Вийшов козак на могилу
Та й заглянув у долину.
А в долині корчма стоїть,
Коло корчми огонь горить;
Коло огня турок сидить;
Турок сидить, люльку курить,
Коло його дівка сидить;
Дівка-бранка косу чеше:
«Косо ж моя русявая!
За кого ж ти заручена?
За турчина заручена,
За татара засватана,
За козака рушник дала —
За татара заміж пішла».
|
|
|
