Зажурилась Україна, бо нічим прожити,
Витоптала орда кіньми маленькії діти,
Котрі молодії, у полон забрато;
Як заняли, то й погнали до пана до хана.
Годі тобі, пане-брате, ґринджоли малювати,
Бери шаблю гостру, довгу та йди воювати;
Ой ти станеш на воротях, а я в закаулку,
Дамо тому стиха лиха та вражому турку.
Ой ти станеш з шабелькою, а я з кулаками,
Ой щоб слава не пропала проміж козаками.
Ой козак до ружини, бурлака до друка:
От це ж тобі, вражий турчин, з душею розлука!
|
|
|
